Батько Суровікіна, перемир’я та духопідйомні українські пісні. Що тепер болить кремлівській пропаганді

Чому для Кремля потрібен «перемир’я» в Україні за чеченським сценарієм?  Як нинішньому командувачу російських окупантів генералу Суровікіну пропаганда «домалювала» батька-героя, який знищив три американські літаки. Та про що думають російські «воєнкори», коли слухають українські патріотичні пісні. Читайте у дослідженні інформаційної повістки російської пропаганди від Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.    

Росія просить перемир’я виключно для накопичення сил та повторного нападу

Щодо переговорів та їх справжньої потреби для Росії напряму висловився пропагандист Захар Прилєпін. Він навіть не приховує того, що «якщо сьогодні на якихось кривих умовах замирять ситуацію, на новому етапі все одно доведеться продовжувати добивати українську політичну систему, бо вона ворожа до нас абсолютно. Для Росії Україна – абсолютне зло».

У прямому ефірі у Скабєєвої Прилєпін відверто заявив, що Росія просить перемир’я виключно для накопичення сил та повторного нападу. І прикладом цього є Хасав’юртівський мир.

Навіть Олександр Бархатов, прес-секретар генерала Лебедя, який і підписував той самий «мир», перебуваючи на посаді секретаря Радбезу РФ, каже, що справжня «мета цього папірця була одна – виграти час для реального перегрупування сил, включаючи створення декількох ударних з’єднань».

Тому і для Путіна, і для лідерів деяких країн, які наполягають на необхідності переговорів, Україна вчергове озвучила свою позицію вустами радника керівника Офісу президента Михайла Подоляка.

Цього разу для кращого розуміння вона сформульована лише в трьох кроках: 1. Припинення стрілянини ракетами по суверенній державі. 2. Виведення окупаційних військ з території суверенної держави. 3. Повернення до міжнародного права, де прописані кордони країн. Це – триєдина умова.

А «Хасав’юртівський папірець», яким офіційно завершилася Перша російсько-чеченська війна, до речі, був оскаржений Держдумою в тому ж 1996 році. Тоді, до Конституційного суду РФ звернулися одразу 93 депутати, які заявили, що ця угода «не відповідає статті 4 Конституції Російської Федерації, що закріплює цілісність та недоторканність її території».

З того часу Конституція РФ не те що не змінилась, а за підсумками поправок дворічної давнини поповнилася пунктами про «створення федеральних територій та організацію ними публічної влади», а також про «захист територіальної цілісності держави, заборону дій, вкладених у зміну кордону РФ».

Отже, паралелі між Чечнею-1996 і Україною-2022 напрошуються настільки явно, що у Москві їх навіть не приховують.

Сладков малює біографію Армагеддона, а Пєгов хоче пісень

Коли в Росії вперше заговорили про український аналог «Хасав’юртовського миру», багато хто кепкував із того, що з нинішнього командувача «СВО» (спеціальної воєнної операції) генерала Суровікіна будуть намагатися зліпити нового генерала Лебедя.

І так пропаганді це кортіло, що у своєму прагненні створити Суровікіну міфічний ореол, «воєнкор» Сладков навіть вигадав йому «батька-героя», який загинув у 1966-му.

Ще 18 листопада він написав проникливий пост про те, що «батя генерала Суровікіна збив три американські літаки і загинув на Далекому Сході, відводячи свій літак від житлових кварталів».

Після публікації Сладкова прокремлівські ЗМІ («Вести», «Московский комсомолец», «Российская газета», «Царьград») також опублікували матеріали про російського генерала – сина радянського льотчика.

Спростовувати цей фейк довелося Володимиру Масичу – правнуку того льотчика Суровікіна. У його прадіда взагалі не було синів, а була лише дочка – його бабуся.

Окремо Масич попросив не робити його прадіда – «елементом чиєїсь красивої біографії і таким чином опосередкованим учасником війни в Україні, яка принесла стільки лиха  і страждань сотням тисяч людей».

При цьому сам Суровікін інформацію про свого героїчного родича не коментував. Дуже схоже на офіцерську честь, правда?

І в цей час, коли з одного «воєнкора» Сладкова кепкують усі, інший –  Пєгов – жаліється, що «включаєш українське радіо – там купа пісень, одна за одною, духопідйомних. В нас нічого цього немає».

Звідки взятися духопідйомним пісням у повністю брехливій і вигаданій легенді російської війни, в якій навіть її командувач не хоче спростовувати брехню про себе? «Воєнкори» ці питання собі не ставлять. Бо й самі є великою і невід’ємною частиною цієї брехливої війни.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки