На Конгресі УЄФА в Римі президента ФФУ Андрія Павелка обрали до виконкому Європейського футбольного Союзу
Вітчизняний футбол останнім часом – то відверта спроба обрати менше зло. Це стосується як кількісного складу учасників нашого елітного дивізіону, так і «якісного» представництва в найвищих гілках влади — Прем’єр-ліги й ФФУ. На посаду очільника організації, котра керує вищою лігою, клуби обрали Томаса Гріма, головним досягненням якого є те, що він громадянин Швейцарії. А ось президентом нашої футбольної федерації є Андрій Павелко, головний аргумент на користь якого – близькість до нинішнього президента країни Порошенка. Під знаком все тієї ж адаптації до меншого зла відбувався й процес «входження» керманича ФФУ до виконавчого комітету УЄФА, засідання Конгресу якого відбулося сьогодні, 7 лютого в Римі.
Передовсім зауважимо, що нинішній, 43-й за ліком Конгрес Європейського футбольного Союзу – захід по своїй суті оригінальний. Певним чином навіть унікальний. Річ у тім, що у Вічному місті було обрано як нового главу УЄФА, так і його найближчу «свиту» - вісьмох членів виконкому. Проте якщо в сенсі виборів очільника Союзу інтриги не було жодної – словенець Александер Чеферін, чинний керівник УЄФА, йшов на свій другий термін на безальтернативній основі, і його переобрали одноголосно, то на місця восьми його «апостолів» було десятеро претендентів. Серед них – і Андрій Павелко.
Кандидатуру чинного президента Федерації футболу України на високий пост в УЄФА висунув і одноголосно підтримав Конгрес цієї шановної організації. Суперників у Павелка в рідних теренах на шляху до виконкому УЄФА не виявилося. Таким опонентом теоретично міг стати Григорій Суркіс, який уже входив до складу виконавчого комітету європейської футбольної асоціації, і повноваження якого спливали саме в день 43-го Конгресу УЄФА.
Проте Григорій Михайлович хоч і вельми бажав пролонгувати свої повноваження, не міг це зробити одразу через кілька причин. По-перше, за новими правилами, балотуватися до виконкому можуть лише ті функціонери, котрі мають активні позиції в своїх національних асоціаціях. Суркіс-старший, на відміну від Павелка, такої «золотої акції» не мав. До того ж, по-друге, новообрані члени виконкому УЄФА мають бути молодші 70-ти років, що також не підходить для Суркіса. Ну і, насамкінець, кандидатуру Григорія Суркіса ніхто не запропонував на засіданні Конгресу ФФУ, тоді як за його конкурента голосували, як в старі часи «культу особи».
Зазвичай, на затишні й зручні в усіх відношеннях крісла членів виконкому УЄФА знаходиться чимало бажаючих всістися. Проте цього разу їх виявилося, як було сказано вище, лише десятеро. Навіть якщо зауважити, що одне місце з восьми автоматично має посісти жінка, то десять охочих на сім «квитків у вічність» - не так уже й багато. Тим більше, що напередодні засідання Конгресу з’явилася інформація про те, що на одного конкурента у Павелка стало менше – нібито представник федерації футболу Казахстану зняв свою кандидатуру.
Андрій Павелко не приховував свого бажання ввійти в широкі коридори європейського футболу, які автоматично надають такі ж широкі можливості. Не приховував Андрій Васильович і своїх дружніх стосунків із Чеферіном. Менше з тим, у Римі за президента ФФУ «агітували» три володарі «Золотого м’яча» від України – Олег Блохін, Ігор Бєланов і Андрій Шевченко. Крім того, підтримку Павелку публічно висловили глава нашого НОКу Сергій Бубка та мер Києва, а в недалекому минулому чемпіон світу з боксу Віталій Кличко. Такої «важкої артилерії» на Конгресі УЄФА не було в жодного конкурента Павелка.
Здавалося, що шлях Андрія Павелка до членства у виконкомі УЄФА має бути якщо й не устелений трояндами, то, в усякому разі, без видимих шипів. Але ці шипи почалися з’являтися там, де, можливо, керівник нашого футбольного господарства й не сподівався побачити. А саме – на «підшефній» території. Останні півроку на адресу президента ФФУ було випущено чимало критичних стріл. Передовсім – зі ЗМІ, які пов’язують з Суркісом. Проте чимало критики в бік Павелка з’явилося і в міжнародній пресі – швейцарській, французькій і навіть американській.
Якщо стисло, то Андрія Васильовича звинувачували в відмиванні коштів, зловживанні службовим становищем і в недбальстві. Одним словом, у корупційних діяннях. Всі ці закиди Павелко називав «фейками», проте конкретних аргументів своєї невинуватості не пред’являв. Останнім аргументом критиків Павелка став лист колишнього президента України Леоніда Кравчука президентові УЄФА, в якому Леонід Макарович рекомендував Александерові Чеферіну не включати до свого найближчого оточення функціонера, котрий «хворий на корупцію». Щоправда, якихось конкретних діагнозів цієї «хвороби» перший президент України так і не надав.
Ось на такому достоту слизькому вітчизняному футбольному тлі й відбувалися вибори в виконком УЄФА. В день проведення Конгресу стало відомо, що Григорій Суркіс, який назавжди залишає високу посаду в УЄФА, як компенсацію отримуватиме від Європейського футбольного Союзу пенсію – приблизно 150 тисяч швейцарських франків на рік.
А ось Павелку про пенсію думати ще зовсім рано. Навіть попри те, що його позиції в Україні навіть більше, ніж повністю залежать від нинішнього керівника держави. Спробою балотуватися у виконком УЄФА функціонер, не приховуючи того, намагався «збудувати» собі запасний аеродром.
Погодьтеся, позбавити за потреби (а така потреба виникає завше при зміні політичної кон’юнктури в країні) футбольної влади «просто» президента ФФУ набагато простіше (згадайте, хоча б, приклад із «папередніком» Павелка Анатолієм Коньковим), аніж главу федерації, який має високу посаду в європейському футболі. І Андрій Васильович такий бажаний «аеродром» здобув, офіційно ставши одним із восьми членів виконкому УЄФА. За нього віддали найменше – лише 27-м із 55-ти голосів, проте й цього виявилося досить, аби пройти в виконком. Необхідний «кандмінімум» Павелко виконав. Не миттям, так катанням, проте суті це не змінює.
Можна несміливо спрогнозувати, що на досягнутому очільник ФФУ не зупиниться. Ймовірний наступник крок – стати віце-президентом УЄФА. Враховуючи його зв’язки й близькість до «тіла», такий розвиток подій виглядає цілком реальним.
Будемо сподіватися, що від входження Павелка у вузьке коло обраних виграє й багатостраждальний український футбол. Принаймні, нашій країні в найближчому майбутньому нададуть право провести Суперкубок УЄФА. На тотальному безриб’ї – і то риба. Менше зло…
Коментарі — 0