Ядерні погрози. Чому США і Захід мають ігнорувати Путіна

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну частина західної еліти та лідерів громадської думки, включно з політиками, експертами та коментаторами, запропонувала безліч пояснень того, чому Захід не може або не повинен підтримувати Україну. У лютому 2022 року існував аргумент, що російське військове домінування зробить підтримку Заходу Україні марною.

Потім, у міру того, як розвивалась динаміка війни, з’явилося твердження, що хоча початковий план Москви щодо блискавичного вторгнення було зірвано, її сили повільно, але впевнено прокладуть собі шлях до неминучої перемоги. Зараз, коли українські військові змушують російські війська відступати, прихильники укладення угоди з Росією вигадали новий наратив: Сполучені Штати та їхні партнери повинні припинити підтримку України, щоби не загнати Путіна у глухий кут і не змусити його застосувати ядерну зброю.

Ядерний удар не врятує військову аферу Путіна

За цим зростаючим занепокоєнням стоїть російська військова доктрина «від ескалації до деескалації»: якщо Росія зіткнеться з перспективою поразки через перевагу Заходу, вона розгляне можливість використання ядерної зброї, аби змусити Захід відступити.

Сьогодні Росія програє в Україні. І хоча Москва погрожувала ядерною зброєю від самого початку конфлікту, останнім часом риторика російських лідерів стала значно більш апокаліптичною. Не дивно, що Сполучені Штати, Європа та Україна дедалі більше стурбовані тим, що Росія таки виконає свої ядерні загрози.

Однак страх не повинен спонукати Захід реагувати на ядерну аферу Росії. Якщо Путін зберіг раціональне мислення, є багато причин, чому він хотів би уникнути використання ядерної зброї. А якщо не зберіг, то відступ Заходу нічого не змінить.

Використання Росією ядерної зброї не має сенсу в оперативному плані. Так звана тактична ядерна зброя – це насправді зброя з непередбачуваним ефектом. Залежно від місця удару, наслідки вибуху також можуть убити багато росіян. І враховуючи все більш хаотичний стан російської армії, незрозуміло, чи зможе вона взагалі використати будь-яку тактичну перевагу, яку Росія могла би отримати від використання ядерної зброї. Звіти преси малюють російські сили як ті, яким бракує дисципліни та оснащення, необхідних для ведення успішної звичайної боротьби, не кажучи вже про ядерну.

Незрозуміло також, чи зломить застосування ядерної зброї волю України до боротьби. Терористичні акти з метою зниження морального духу населення рідко спрацьовують. У Другій світовій війні військово-повітряні сили намагалися та не змогли зламати моральний дух цивільного населення; Збройні сили США  спробували те саме у Північному В'єтнамі. Ці кампанії дали ефект, протилежний очікуваному, оскільки населення згуртувалося навколо свогопрапора та укріпилось у рішучості боротися далі.

Становище РФ у світі після ядерного удару

Навіть аналіз єдиного попереднього прикладу використання ядерної зброї у війні, бомбардувань Хіросіми та Нагасакі, часто неправильно трактують. Так, після цих атак Японія капітулювала. Однак, існують ще два ключові моменти. По-перше, Японія вже програвала війну, тому використання ядерної зброї лише прискорило, а не змінило результати на полі бою. По-друге, навіть після ядерних ударів японське керівництво все ще сперечалося, чи варто продовжувати воювати.

Якби Росія застосувала свою ядерну зброю, вона негайно зазнала би значної стратегічної зворотної реакції. Сполучені Штати та їхні союзники вже пообіцяли «катастрофічні наслідки» для Росії у разі використання ядерної зброї. Хоча адміністрація Джо Байдена публічно не уточнювала, якими можуть бути ці наслідки. США та їхні союзники мають у своєму розпорядженні чимало інструментів, починаючи від економічних, таких як конфіскація, а не просто замороження, російських активів, вторинних санкцій і навіть ударів «звичайною» зброєю по російських військах в Україні. Нарешті, безумовно катастрофічним, хоча й малоймовірним наслідком російського ядерного удару став би удар Сполучених Штатів у відповідь власною ядерною зброєю.

Політична реакція, з якою Росія зіткнеться, якщо розгорне ядерну зброю проти України, також є суттєвою. Міжнародна підтримка Росії, навіть серед її друзів, уже хитка. Лише минулого місяця Нарендра Моді з Індії публічно вилаяв Росію; Китай уже висловив свою стурбованість війною; та й інші прихильники Росії, включаючи Сербію та Північну Корею, намагалися дистанціюватися від Москви. Усе це відбувається вже зараз, тобто ще до того, як Росія перетнула ще теоретичний ядерний поріг.

Припинення підтримки України продовжить ядерний шантаж

Нарешті, ядерні дії Росії матимуть довгострокові наслідки. Якщо Москва виконає свою загрозу, це назавжди змінить міжнародне середовище безпеки. Розглянемо варіанти. Якби авантюра Росії вдалася і західна коаліція, яка підтримує Україну, врешті змусила би її капітулювати, це би, ймовірно, спровокувало хвилю поширення ядерного озброєння, особливо у країнах, розташованих поблизу російського кордону, які прагнуть зберегти свою незалежність. Багато з цих нових ядерних держав, певно, націлили би свою зброю на Росію. Знову ж таки, для захисту власного суверенітету.

Навпаки, якби ця авантюра зазнала невдачі і Україна продовжила би боротьбу за підтримки Заходу, Путін був би позбавлений єдиного джерела впливу: страху Заходу перед його ядерним арсеналом. Отже, у будь-якому випадку, у довгостроковій перспективі Росія програє.

Відповідно, використання ядерної зброї Росією не має стратегічного сенсу. Але тепер Путін може відчувати себе занадто злим або приниженим, щоби відступити. Він справді може вірити, що доля Росії – відновитися як імперія. Крім того, він може побоюватися, що внутрішньополітичні наслідки відступу переважують ризики ядерної ескалації.

Ба більше: відмова Заходу від підтримки України мало змінила би поточну траєкторію війни. Навіть якби Сполучені Штати підштовхнули Україну до заморожування конфлікту, Росія все одно, найімовірніше, залишилася би приниженою та ображеною. Зрештою, багато хто передбачав, що ця війна триватиме лічені дні, але вона тягнеться місяцями. Кремль хотів «демілітаризувати та денацифікувати» всю Україну, а не лише контролювати території, які він зараз окупував. І Росія зазнає десятків тисяч жертв. Ілюзія її військової могутності нині зруйнована. Таким чином, укладення відповідної угоди навряд чи заспокоїть емоційний імпульс ядерних загроз Путіна; скоріше, це лише дасть Путіну та його найближчому оточенню більше часу, щоби пережити свої образи, озброїтися та спробувати знову.

Поступки ядерному шантажу Росії також не вирішують внутрішніх проблем Путіна. Навіть якщо війну призупинити або й закінчити, російська еліта залишиться у сум’ятті. Відомі росіяни загинули при загадкових обставинах, а інші закликають міністра оборони до самогубства та відкрито висміюють старші військові чини. Сотні тисяч росіян покинули країну. Західні санкції продовжують негативно впливати на російську економіку і очікується, що їхні наслідки з часом посилюватимуться. Росії доведеться реінтегрувати сотні тисяч розлючених ветеранів, які на певному рівні стали нечутливими до насильства; деякі, ймовірно, скоїли військові злочини. Путіну, ймовірно, знадобляться подальші поступки від Заходу, включно з послабленням санкцій, якщо він хоче послабити внутрішній тиск. Загроза використання ядерної зброї залишається одним із його останніх джерел впливу.

Понад те, якщо Путін більше не буде раціональним гравцем, як дехто побоюється, то Україна та її західні прихильники можуть не мати іншого вибору, окрім як боротися далі. Зрештою, яка альтернатива? Сполучна ланка, яка скріплює будь-яку угоду, що має на меті припинення війни, вимагає, щоби обидві сторони довгостроково дотримувалися своїх зобов’язань. Як можна вести переговори про мир із державою, яка довела свою ірраціональність? Будь-яке тривале врегулювання може просто не входити в її плани.

Сполучені Штати та їхні союзники, звичайно, повинні бути готові до того, що Росія ступить на ядерний шлях. Але дозволити їхнім ядерним побоюванням затьмарити всі інші інтереси, поставлені на карту в Україні, не має сенсу. Страшнішим за ядерний удар Росії було би дозволити таким страхам зірвати стратегію Заходу та України.

Джерело: Foreign Policy

Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»