Андрій Іллєнко: Я – другий за мерським рейтингом опозиційний політик в Києві

Якби пару років тому хтось сказав, що на пост мера Києва з високими шансами може висуватись кандидат від «Свободи», більшістю це було б сприйнято як жарт. Та після парламентських виборів «свободівці» повірили в свою зірку і на повному серйозі розповідають, що висунуть кандидатуру голови своєї столичної організації Андрія Іллєнко. Сам Іллєнко заявляє, що має другий мерський рейтинг серед опозиційних кандидатів.

Та поки київські вибори не призначені і простору для торгів між опозиційними силами ще достатньо. Після «сенсорної» перерви в роботі Верховної ради саме київська тема стає новим трендом.

-- «Ніяких виборів би не було, якщо б навіть Рада не працювала місяцями»

Вважаєте, опозиція красиво вийшла з ситуації з блокуванням?

Думаю, що ми досягли тактичних успіхів. Безумовно, розблокування парламенту на тих умовах, на яких воно відбулося, – тактична перемога опозиції. Тобто влада в даному випадку нічого не здобула – поступалася тільки вона, а опозиція по факту не поступилася нічим. Зрозуміло, що можна було б мріяти, щоб це блокування завершилось негайною відставкою Януковича, але давайте говорити реально. І порівняйте минулий парламент з нинішнім, коли «регіонали» вже ходять на роботу, коли фактично ліквідовано, або зведено до крайньої форми прихованості «кнопкодавство», коли опозиція може блокувати трибуну, не боячись, що її розблокують фізично. Здається, різниця разюча. В цьому контексті і треба розглядати ці події.

«Регіонали» не розблоковували трибуну, тому що боялися?

Якби вони її розблоковували, було б жорстке фізичне протистояння з невідомим для них результатом. І навіть якби їм спочатку вдалося захопити трибуну, то довелося б весь час її фізично утримувати. Ми б намагалися трибуну відбити…

Бігали б по рядах, заважали голосувати?

Так. Тобто по факту ніякої нормальної роботи парламенту не було б, поки б не домовились. Якщо в минулому парламенті парою бійок у опозиції відбили бажання блокувати, то перші дні роботи цього парламенту чітко показали, що в «регіоналів» немає фізичної переваги. Без зайвої скромності скажу, що це заслуга, в першу чергу, «Свободи», яка може дати відсіч в будь-якій формі.

В «ударівців» теж є кремезні хлопці.

Я не кажу про те, що хтось більше робить, хтось менше, але поява «Свободи» в парламенті в цьому плані дуже сильно змінила баланс. Ми ж розуміємо, що хоча у фракції «регіоналів» 208 депутатів, на розблокування вони можуть послати 20–30. Грубо кажучи, «свободівців» стільки ж. Саме тому вони і не пішли на розблокування, бо раніше іміджеві втрати їм були по барабану. Вони не страждають комплексами, що хтось щось про них подумає.

Розблокування якось дивно співпало с телевізійним бенефісом Віктора Федоровича, який навіть анонсував в прямому ефірі парламентське перемир’я.

Ніякого зв’язку між цими подіями нема. Станом на вечір четверга у всіх була абсолютна впевненість, що до 5 березня Рада сто відсотків не запрацює. Всі морально почали готуватись до позачергових виборів, а Тягнибок взагалі дав розпорядження про розгортання штабів. І це не жарт. Але в п’ятницю все розблокувалося, тому що для «регіоналів» перспектива дострокових виборів набагато менш приваблива, ніж для опозиції.

Думаєте, Янукович їх би призначив?

У владі є різні групи впливу, одна з яких, що, очевидно, має найбільший вплив на Президента, доволі активно лобіювала варіант з перевиборами. Нібито щоб довести свої можливості і обіцяючи зробити наступний парламент ручним. Але, здається, навіть Януковичу стало зрозуміло, що все буде навпаки – аж до того, що на цих виборах опозиція здобула б більшість. Тому це був блеф з їхнього боку – ніяких виборів би не було, якщо б навіть Рада не працювала місяцями. Іти на вибори тільки тому, що не хочеш виконувати Конституцію… Хто б там що не говорив, що тема персонального голосування не електоральна, ця тема людей цікавить. До того ж, на цих виборах не спрацювала б вже тема тих кандидатів, які позиціонували себе як самовисуванці, а потім вступили до Партії регіонів.

-- «Перед нами одна дата – 2015-й рік»

Окрім Арбузова, на перемовинах з опозицією бачили Андрія Клюєва. Якою була його роль в досягнутих домовленостях?

Я на цих перемовинах не був присутній, але очевидно, що конфлікти всередині влади стають доволі явними. І поява Клюєва, який нібито вже відійшов від парламентських справ, говорить про те, що всередині їхньої команди починається внутрішня боротьба, щоб показати Президенту, що та чи інша група зможе зробити щось краще за іншу.

«Свобода» не вважала, що нею маніпулюють в цьому блокуванні? Фактично це виглядало так, що «Удар» перехватив у вас ініціативу.

Те, що є нормальна конкуренція між різними опозиційними силами – це природно, тому що без конкуренції життя завмирає. Ми розподілили ролі – «Удар» робив акцент на блокуванні в сесійній залі, але якби це була виключно їхня позиція, ніякого блокування б не було. Це була позиція трьох опозиційних сил, і «свободівці» так само чергували в сесійній залі останній тиждень. Блокування давало більше психологічний ефект. Вночі ж там було п’ять, сім людей, яких неважко було викинути звідти, але всі розуміли, що за годину прийде сотня-півтори і розблокує все назад. До того ж Рада все одно юридично не могла запрацювати в несесійний тиждень.

Чим, окрім вищезазначеного, «Свобода» може похвалитись за ці два з половиною місяці, що існує ваша фракція в парламенті?

Найголовніше, що нам вдалося зробити, це взагалі змінити атмосферу в парламенті. Закон Ківалова – Колесніченка або Харківські угоди в цьому скликанні парламенту були б неможливими. Ми прекрасно розуміємо, що, знаходячись в опозиції, ми навряд чи могли б похвалитися результативністю законодавчої роботи. Але, з іншого боку, ми готуємо законопроекти практично по кожному пункту нашої програми, хоча розуміємо, що вони, скоріш за все, не будуть прийняті. Але йде опрацювання з розрахунком на той час, коли в нас з’явиться можливість їх реалізувати.

Плюс робимо те, що робили і до приходу в парламент – працюємо з реальними людьми в реальних ситуаціях. Депутати «Свободи» постійно на вістрі всіх подій – ми працюємо з виборцями, закриваємо «розливайки», боремося з наркоманією, проводимо акції проти незаконних забудов, захищаємо трудові колективи від беззаконня власників і багато чого. З депутатськими посвідченням нам легше, але як показують ті ж події в Гостиному дворі і Головпоштамті, мандат не завжди дає якісь додаткові можливості – часто міліції це все одно. Люди часто не вірять, що «політики з телевізора» приїжджають і починають захищати інтереси простих людей, нічого не вимагаючи за це.

Так а чим вам так мандат допомагає? Недоторканістю?

Раніше в мене не було можливості зайти в кабінет чиновника будь-якого рівня і змусити його пояснювати свої дії. Зараз просто з’явився ширший інструментарій.

Чого в цілому очікувати після того, як парламент в березні запрацює?

Думаю, буде дуже цікаво. Цікаво буде спостерігати, як тане міф влади, що в них є стала більшість в парламенті. Кожне принципове голосування буде показувати їхню неспроможність ефективно приймати рішення. По факту на сьогодні вони і близько не мають тієї машини для голосування, яку мали в минулій Раді. Загалом же перед нами одна дата – 2015-й рік і все, що зараз буде відбуватися, буде мати приціл на цю дату. Робота парламенту буде відображенням цього процесу. Владі потрібен буде покірний парламент, а наше завдання – постійно доводити, що парламент не є просто придатком Адміністрації Президента.

Це бути внутрішня парламентська боротьба, яка не цікава народу, його більше цікавить наша діяльність поза парламентом. Зрозуміло ж, що в 2015-му виграє той, в кого будуть міцніші нерви і хто зможе мобілізувати своїх прихильників на захист результату. Я не кажу, що це буде щось а-ля новий Майдан, але має бути тверда переконаність, що якщо нашу перемогу не визнають, наступний крок буде настільки небезпечним для Януковича, що він краще погодиться мирно здати владу.

Народ ще цікавить мордобій. Ви бачите причини для нових силових протистоянь в Раді?

Я не хочу, щоб «Свободу» сприймали виключно як партію мордобою, тим більше, що в дійсності це не так. Ми просто реальна партія, в якій вирують і розум, і емоції. Ми хочемо показати свою різносторонність – свої законопроекти, свою аргументацію, вміння відстоювати свою позицію в дискусії. Але, коли треба, за нами не заржавіє, ми це довели і так буде завжди.

Що зараз стримує появу «тушок»? Слабо віриться, що кандидатів на цю роль в опозиції немає.

Не хочу зараз шукати «тушок», бо це некоректно. Але переконаний, що моральна обструкція Табалових зробила певне щеплення тим людям, які, можливо, хитаються. Гроші грошима, але таке публічне приниження навіть за великі гроші не всі готові пройти. Цей факт, думаю, і стримує.

Картки Табалових голосують…

Але нових «тушок» не з’явилось. В минулому парламенті «тушки» спокійно заходили в зал, вітались з колегами зі своїх колишніх партій, ніхто їх не піддавав обструкції, але зараз так не буде. Я не кажу, що ми будемо парламентськими приставами, але правила змінились. Якщо ти – «тушка», то пройди через всі кола морального пекла.

-- «Оскільки Кличко мовчить, то «Свобода» запропонувала мою кандидатуру»

Давайте поговоримо про київські вибори. До Кличка від київських депутатів-мажоритарників був направлений лист із закликом, щоб він визначився зі своєю участю в мерських виборах до 1 березня. З його боку були якісь обіцянки вам відповісти?

Поки що зворотного зв’язку не було. Ми повинні мати в Києві опозиційного міського голову, і Кличко при підтримці опозиційних сил легко виграє ці вибори, але він має визначитись.

Щодо мене і мого можливого висування на посаду міського голови Києва. Оскільки Віталій Кличко мовчить і не дає відповіді, то «Свобода» запропонувала мою кандидатуру на обговорення нашим колегам з опозиційного табору. Це логічно, бо за всіма соціологічними опитуваннями я – другий за мерським рейтингом опозиційний політик в Києві. Ми свою позицію запропонували, тепер будемо домовлятися. Особисто для мене не принципово, хто саме з опозиціонерів стане міським головою Києва. Головне, щоб це був не ставленик Януковича Попов.

На сьогоднішній день ми маємо шукати найбільш оптимальну та переможну комбінацію нашої участі в міських виборах – повинен бути єдиний комплекс домовленостей і по виборах мера, і по виборах в Київраду. Враховуючи певний успішний досвід домовленостей між «Свободою» та «Батьківщиною» на парламентських виборах, в нас є цілком реальні перспективи домовитись і зараз, причому включно з «Ударом». Зараз ідуть перемовини, але ми поки не вийшли на остаточне розуміння.

Коли узгоджувалися єдині кандидати від опозиції на загальнонаціональному рівні, кожна з сторін мала свою квоту. На яку квоту «Свобода» може розраховувати в Києві?

На таку, яка відповідає її реальному рівню підтримки. На останніх парламентських виборах ми набрали тут по списку 17,5 %. А за останніми соцопитуваннями рівень нашої підтримки ще зріс і ми вже обігнали «Батьківщину». Але попри весь наш радикалізм, у відносинах з нашими політичними партнерами ми дуже конструктивно себе поводимо і завжди готові чимось поступитися заради спільної перемоги.

Тобто за відмову від балотування ви отримаєте якісь бонуси?

Зрозумійте – треба щоб опозиційна коаліція в Києві не тільки перемогла на виборах, а ще й ефективно працювала. Якщо в її засадах будуть дисгармонія чи перекіс, це призведе тільки до конфліктів і непорозумінь. Повірте, я не зациклююсь на цифрах, для мене принципове питання, щоб була опозиційна більшість. Якщо, умовно кажучи, у «Свободи» буде на одного депутата більше, ніж у «Батьківщини», та на три менше, ніж у «Удара», а загалом ми не будемо мати більшість, то це нікого не буде цікавити.

Скільки «Свобода» може взяти по списках в Київраду?

Все дуже швидко змінюється. На парламентських виборах ми гадали, що 10% в Києві – це буде чудовий результат, 12 % – це вже фантастика. А в 17,5 %, які ми отримали, не вірив ніхто. Зараз у нас рейтинг росте, і в Києві, думаю, більш за все, бо це – епіцентр політичних подій, де ми активно про себе заявляємо. «Свобода» може претендувати в Києві на дуже високий результат.

-- «Ми можемо заблокувати Раду, доки вона не призначить вибори в Києві»

Вам не здається, що Кличко своїм мовчанням стримує гризню, яка може початись в опозиційному таборі? Бо вже багато хто в тій же «Батьківщині» висловив своє бажання іти в мери, ви теж заявляєте про свою кандидатуру...

Думаю, Кличко міг би зняти це одною своєю заявою. Йому достатньо сказати, що він йде в мери – і всі розмови завершилися би в одну секунду. Чим більше він буде мовчати, тим більше буде навколо цього чуток. Ніхто його ні до чого не змушує, але він теж не має тримати киян в підвішеному стані.

Але ж нема дати виборів і системи, за якою вони будуть проводитись. Чим, власне, і «відмазується» Кличко.

Дата виборів – це не настільки принципово, тому що все одно вибори рано чи пізно відбудуться. І чим раніше кандидат почне себе позиціонувати в цьому плані, тим краще. Тим більше політичний процес в Раді в березні почнеться якраз з цього питання. Питання Києва зараз – питання номер один, і опозиція буде педалювати його перш за все.

Чи може опозиція заблокувати роботу Ради, доки та не призначить вибори в Києві?

До речі, цілком можливий варіант, який я абсолютно не виключаю. Ми ж не можемо змусити більшість голосувати так чи так – це було б нелогічно, але ми можемо змусити її виконувати Конституцію. Якщо влада просто не захоче призначати київські вибори, то доведеться так діяти.

Кажуть, що, можливо, Віктора Пилипишина знову призначать головою райдержадміністрації. Як «Свобода» буде на це реагувати, враховуючи вашу історію стосунків (на минулих парламентських виборах кандидат від «Свободи» та Пилипишин зійшлись в одному окрузі, але переможця так і не було виявлено)?

Це буде ганьба і плювок киянам. Думаю, ми не обмежимось заявами і обуренням, а будемо реально проводити акції протесту і вимагати негайної відміни такого призначення. Людину, яка намагалася фальсифікувати вибори і блокувала визнання легітимного переможця, взагалі не можна кудись призначати. Пилипишину місце в тюрмі, а не в якомусь владному органі.

До речі, тему перевиборів на п’яти (а з Севастополем – шести) округах ви теж будете мусувати?

Владі ці вибори невигідні, тому що вона їх знову програє. Варіантів два: або вона їх програє, або там відбуваються ще більш жахливі фальсифікації, ніж були. Але враховуючи ту увагу, яка буде прикута до цих округів, ці фальсифікації обернуться ще більш масштабними протестами, аж до напівреволюційної ситуації. Бо коли в далекий та сонний в політичному плані Первомайськ довелося кидати спецзагони міліції, аби придушити там народний бунт, то уявіть, що буде, коли це спробують провернути другий раз. Це просто буде Коліївщина! Плюс до того з забороною «кнопкодавства» склалась дуже хитка ситуація з більшістю в парламенті, тому владі додаткові п’ять опозиційних багнетів зовсім не потрібні.

А чим ці багнети так вже допоможуть опозиції?

«Регіонали» ж зараз взагалі ставлять питання, щоб голосувати не більшістю від конституційного складу, а простою більшістю. Але я б розглядав цю ситуацію не так з математичної точки зору, скільки символічної – п’ять гучних поразок влади. Тому вибори на цих округах вони і хочуть максимально відтягнути.

-- «Погрози в наш бік звучали від людей в мільйон разів серйозніших, ніж Кернес»

Після зносу пам’ятника Леніну в Ахтирці ви збираєтесь демонтувати пам’ятники у східному регіоні? Наприклад, чи поїдете в Одесу розбиратись з пам’ятником Катерині? Геннадій Кернес заявив, що якщо хтось щось зробить Леніну в Харкові, то він переламає всім руки-ноги.

Неправильно говорити, нібито ми готуємо якісь рейди по «ворожій території». У нас на Сході серйозні місцеві організації з місцевим активом. На наступних місцевих виборах у нас там будуть скрізь наші фракції в місцевих радах – в Одесі, Харкові, Дніпропетровську «Свобода» показала дуже великий результат, і підтримка зростає. А з приводу заяв Кернеса – він просто базікало та і все. Погрози в наш бік звучали від людей в мільйон разів серйозніших, ніж Кернес, і нас це ніколи не зупиняло. Думаю, людина, яка реально комусь ламає руки-ноги, просто це робить, а не говорить про це.

Так а боротьба з пам’ятниками буде продовжуватись?

Не боротьба з пам’ятниками, а декомунізація України і деколонізація нашого символічного простору триватиме. Поки в Україні будуть хоча б один пам’ятник, одна вулиця чи площа, названі іменем ката України, негідника і окупанта, ми не заспокоїмось. Це поняття національної честі та справедливості.

До речі, якщо вже про символічний простір. В палаці «Україна» вже давно не виступають українські виконавці, а на Першому національному канал – цілодобово Петросян та «Кривое зеркало». Ви якось приділяєте увагу цим проблемам?

Тобто що – нам зірвати концерт Петросяна? Засилля іноземної попси і низькопробного, з дозволу сказати, культурного продукту – це дійсно проблема, бо на наших FM-станціях, крім російської попси та шансону, нічого нема. Я вже не кажу про українську музику. Така агресивна навала низькопробного культурного продукту з Росії – це теж елемент культурної окупації України. Безумовно, в нас є бачення, як це законодавчо врегульовувати, але просто прийти і зірвати концерт «Кривого зеркала» – це вже просто постмодернізм з перебором. Треба змінювати суспільні правила. Я особисто вважаю, що нема чого робити на такому заході і ще й гроші за це платити.

Але ж ви зірвали свого часу кіносеанс «Харві Мілка»…

То була трошки інша ситуація. Показ того фільму проводився в навчальному закладі, причому за підтримки відомого ліволіберального фонду, що роздає гроші на пропаганду гомосексуалізму. Зрив показу був навіть не нашою ініціативою, а ініціативою студентів та викладачів Києво-Могилянської академії.

Якщо в нас буде грамотна державна політика щодо культурного інформаційного простору, то ці проблеми зникнуть досить швидко. Але якщо є люди, які отримують задоволення від «Кривого зеркала», то їхня справа.

Справа ж не в цьому, а в тому, що це крутить національний канал, тобто ці програми купуються, може, і не за дорого, але за рахунок бюджету.

Це дійсно абсурд. Я, чесно кажучи, майже не дивлюсь телевізор, але інколи, коли вмикаю, бачу там якийсь маразм. Дійсно, яке «Кривое зеркало» по Першому національному? Я – не сноб і не кажу, що треба тільки «Монті Пайтон» показувати, а інше – це низькопробний гумор, але те, що зараз відбувається, – це просто якийсь культурний апокаліпсис.

-- «Ми ніколи не були юдофобами»

«Свобода» раніше доволі прохолодно ставилась до євроінтеграції, але зараз заявляє про свою прихильність євроінтеграційним процесам. Ви з оптимізмом дивитесь на наші європейські перспективи, враховуючи останній візит Віктора Януковича до Брюсселю?

Ми завжди виступали і будемо виступати за європейський україноцентризм. Тобто ми – за пріоритет національних інтересів, але розуміємо, що Україна – складова частина європейської цивілізації, якби хто нас не намагався відірвати від Європи. Але ми єврореалісти – розуміємо, що Європа неідеальна і має купу проблем. Це в нас в країні думають, що весь світ крутиться навколо нас, але в Європі Україна не входить навіть до десятки топ-тем.

Тільки ми самі можемо навести лад і захистити себе. Безумовно, нам потрібно інтегруватися в європейський простір, але нинішня Європа – не зовсім та, якою ми б хотіли її бачити. Ми і наші європейські партнери все-таки виступаємо за Європу вільних націй. Проте змінити її і змінитися самі ми можемо, тільки якщо будемо безпосередньо в цих процесах. І ми бачимо, що Європа вже відходить від ліберального диктату і мультикультурализму. Якщо Європа хоче вижити, їй треба ставати націоналістичною.

Але все-таки європейців лякають такі партії, як ваша.

В Європі такі партії, як наша, в багатьох країнах отримують навіть більшу підтримку, ніж «Свобода» в Україні. Ліберальний космополітичний диктат вже набрид, і Європа знаходиться зараз в дрейфі в національний бік. Основні європейські політики визнали, що мультикультуралізм зазнав повного краху. Звісно, мова не йде про те, щоб влаштовувати етнічні чистки і відновлювати концтабори – має бути змінений сам принцип політики держав. Нормальний національний уряд за лічені роки може змінити ситуацію докорінно. Вже мало хто пам’ятає, що вся Іспанія колись була ісламською територією, а потім була Реконкіста і Іспанія пішла по зовсім іншому шляху. Київська Русь була захоплена монголо-татарами, які доволі довгий час тут панували, але ми відновилися. Колись Оттоманська імперія контролювала пів-Європи і стояла біля стін Відня – але європейці захистили свою цивілізацію. Все можна відіграти назад за присутності політичної волі.

Нещодавно Олег Тягнибок зустрічався з ізраїльським послом. Про що була розмова? Намагались поліпшити імідж «Свободи» після всіх скандалів с «жидами»?

Наші виборці люблять нас за те, що ми нікому не намагаємося штучно сподобатись і робити з себе тих, ким ми не є. Ми ніколи не приховували своїх позицій, і, звісно, не можна подобатися всім. Наші міжнародні контакти – це один з найважливіших напрямків нашої політичної боротьби, бо ми прекрасно розуміємо, що, коли будемо при владі, нам треба буде мати контакти з міжнародними партнерами. Ми з усіма зустрічаємось і з усіма говоримо. Головне наше бачення – ми не проти якихсь нацменшин чи інших країн, а ми за себе і за свої національні інтереси. Що в цьому дивного і поганого? Хтось намагається маніпулювати, перекручувати, ставити все з ніг на голову, але чим більше ми будемо мати контактів з людьми, тим менше про нас буде міфів і стереотипів.

Тобто ваш лідер пояснював послу, що «свободівці» не є антисемітами?

Ні-ні, ніхто такого робити не буде, тим більше посол Ізраїлю, думаю, достатньо проінформований про наші справжні ідеологічні погляди. Ніхто не збирається ні перед ким виправдовуватися і казати: «Ви ж тільки не подумайте, що ми такі-сякі». Ми ніколи не були юдофобами і ніколи не казали, що виступаємо проти іудеїв чи ще щось таке. А через те, що про нас розповсюджують чутки та домисли, ми не повинні тепер, побачивши ізраїльтянина, замість «добрий день» казати «ми – не антисеміти». Це ж принизливо. Розумні люди і так все знають, а перед нерозумними не хочеться час витрачати.

Але відома київська єврейська активістка Елеонора Гройсман постійно звинувачує вас в антисемітизмі, пише з цього приводу листи і Януковичу, і ізраїльській владі…

Обговорювати Елеонору Гройсман – це все одно, що обговорювати заяви з Павлівської лікарні. Ця людина в повному неадекваті в медичному сенсі слова. До речі, в неї серйозні проблеми з криміналом, бо її звинувачують в незаконному акушерстві з летальними наслідками. Елеонора Гройсман – міська божевільна, безвідносно до її національності. А взагалі, серед представників національних меншин багато наших симпатиків і виборців.

-- «Ми фізично не дамо їм проголосувати за Митний союз»

Якщо повернутися до інтеграційних процесів, то чи вдасться, на вашу думку, Кремлю таки уламати Януковича на Митний союз? Поки він тримається, але чи надовго його вистачить, особливо з відомими проблемами на європейському напрямку?

Янукович піддається впливу, бо Харківські угоди могла підписати тільки людина, яка взагалі не думає про національні інтереси, і після цього він знищив останні ілюзії щодо себе як державника. Те ж саме стосується закону про мови. Той же Табачник, можливо, створює проблеми Януковичу своїми антиукраїнськими випадами, але він залишається міністром, тому що є ставлеником Москви.

Якщо Януковича один-два рази вже «протиснули», то легко можуть вимусити і в Митний союз піти. Просто на сьогодні українські олігархи схиляються в європейський бік, бо хочуть мати доступ до європейських ринків, мати гарантії безпеки та бути «рукоподаваємими».

Але ж Росія може запропонувати більш зрозумілі їм правила.

Правильно. Тому і можуть дожати. Янукович же мислить категоріями особистої безпеки, комфорту, фінансових вигод. Те, що Янукович ще не пішов в Митний союз, означає, що цей проект настільки невигідний, що навіть для такого антидержавника як він поки що не знайшлося достатніх аргументів. Але якщо серйозно – то Янукович цілком може втягнути нас в цей неосовок, тому треба бути на поготові.

Кажуть, що на перших порах нібито буде дуже вигідно – дешевий газ, доступ на російські ринки і все таке.

Це логіка комуністів – давайте знищимо державу за дешевий газ. Але коли в тебе нема політичної незалежності, ти втрачаєш важелі впливу на ситуацію і тебе взагалі ніхто питати не буде. Потім вони поставлять будь-яку ціну на газ, і будеш змушений її платити. В обмін на здачу суверенітету нам будуть пропонувати будь-що, але нам який з цього зиск?

В будь-якому разі Митний союз треба буде проводити через Раду, а це, наскільки я розумію, нереально?

Звісно. Не хочу видавати пафосну браваду, що ми ляжемо кістьми, але просто повірте – ми фізично не дамо їм це зробити. Вони отримають по повній програмі таке, що й уявити не могли. Ми їм це влаштуємо, якщо вони підуть на такі речі.

А об’єднаний футбольний чемпіонат з Росією, якщо до нього дійде, зривати будете?

Це – політичний проект, який не має ніякого відношення до футболу і яким хочуть додатково прив’язати Україну до Росії. Оскільки футбол – це все-таки сфера, якою зацікавлені десятки мільйонів людей в Україні, то зрозуміло, що це буде мати великий символічний вплив. Тому, звісно ми будемо всіляко виступати проти.