Володимир Філенко: Спонсори Партії регіонів мали би бути проти нинішньої політики

Один з польових командирів Майдану, заступник партії «Реформи і порядок» Володимир Філенко призначає зустріч у барі «депутатського» готелю «Київ». Не без гордості у голосі повідомляє: саме за цим столиком придумувався Майдан. І саме тут теперішні опозиціонери знову обговорюють плани боротьби проти «бандитської влади»…

Сьогоднішня Україна нагадує Філенкові не кучмівські часи, а 1989-й рік, тобто переддень здобуття нашою державою незалежності – з певними поправками, звісно. Однак об’єктивні закони політики, каже він, ¬¬- на боці опозиції. Влада пройшла верхню точку своєї популярності, а опозиція, приречена на об’єднання, почне набувати популярність.

«Главком» розмовляв з Володимиром Філенком про те, чим станом на сьогодні відзначилася влада і що можна занести в актив опозиції, а також про те, чи не посварить окремішня участь у місцевих виборах партії, які формують Блок Юлії Тимошенко.

-- Спонсори Партії регіонів мали би бути проти нинішньої політики

Останнім часом українські опозиціонери часто шукають аналогії до нинішньої ситуації у нашій державі у подіях її недавньої історії. Можна почути про те, що теперішня Україна нагадує Радянський Союз часів Брежнєва, Україну часів Кучми або, приміром, путінську Росію. Що з переліченого найбільше нагадують події в Україні вам?

Мені здається, що я маю деякий стосунок до цих аналогій, адже я одним з перших заявив, що ми відкотилися у 1989 рік. У той період я вже був активним політиком, тож можу судити про те, у чому полягає схожість і в чому несхожість цих ситуацій.

Насамперед, нас знову тягнуть в советський простір. Тобто з одного боку, в советський, а з іншого – в російський, якщо хочете, імперіалістичний простір. Росія як держава, яка звикла завойовувати території, вважає себе неповноцінною після втрати України, вона хоче відновити свій геополітичний простір, і без України їй зробити це дійсно складно.

Так, Росія має великі плюси у вигляді дешевого газу, дешевої нафти, великих територій, невичерпних природних багатств. Але вона не має достатньо людського ресурсу. І саме тому її значною мірою цікавить Україна – люди тут не такі спиті, вони тут відносно працьовиті і відносно інтелектуальні.

Росія має складну національну ситуацію. Її слов’янський сегмент менший за всі інші нації, які населяють Росію, разом взяті, тож в цьому розумінні Україна є для неї надзвичайно важливою.

Україна цікавить Росію і як найбільша православна країна в світі, країна, яка має найбільше православних приходів. Адже, на жаль, після знищення цвіту священників у сталінські часи у Російську православну церкву вселилося КГБ, а потім спадково ці впливи перейшли до ФСБ. У цьому розумінні Українська православна церква Московського патріархату сьогодні значною мірою є інструментом поширення впливу Росії, інструментом впливу на мізки людей тут, в Україні. Це – елемент розвідки, психологічної війни, якщо хочете. Мені сумно про це говорити, бо я вважаю, що церква має бути відділена від держави, але, на жаль, цього не відбувається в Росії. І саме про це йдеться, коли під час візиту патріарха Кирила до нього приїхав цілувати перстень Кабмін у повному складі, представники судової гілки влади, силовики і так далі, і вони разом говорили про «единое прошлое, единую историю и единое отечество». Тож коли Перший національний телеканал і канал «Інтер» висвітлюють службу Кирила в Лаврі і жодного слова не говорять про хресні ходи УПЦ Київського патріархату і богослужіння Філарета, то я як народний депутат маю намір поцікавитись, чи відділена у нас насправді церква від держави і держава від церкви.

Інша обставина, на яку потрібно звернути увагу, – це те, що в Україні в різні часи були ситуації, коли у нас була добра влада, погана влада, ніяка влада. Але ніколи в Україні не було бандитської влади. А сьогодні ми в Україні маємо владу бандитську. Так, у 1989 чи 1990 році при владі були комуністи, але вони були розумними! І у депутатському корпусі, і по життю я серед формальних членів Компартії бачив багато людей совістливих, вихованих, якщо хочете, то національно свідомих. Вони не були «беспредельщиками», вони намагалися жити в рамках закону. З основною масою «червоних директорів», голів колгоспів, які були в парламенті першого скликання, можна було говорити.

Саме тоді ухвалили унікальний закон про мови, який діє в Україні і досі. Тоді комуністичною більшістю у Верховній Раді була ухвалена Декларація про державний суверенітет України, 20-у річницю якої ми нещодавно відсвяткували без Президента, бо йому до лампочки той суверенітет. Тобто тоді влада була значною мірою проукраїнською!

А цю владу Україна як незалежна держава цікавить лише постільки, поскільки тут можна заробляти великі гроші, нещадно експлуатувати народ, докрадати те, що ще не докрадене.

Тому я осмілюсь стверджувати, що сьогоднішня ситуація в Україні нагадує 89-й рік, до проголошення незалежності, але у той же час все виглядає набагато гіршим і набагато складнішим. Проте з цього можна зробити і інший висновок: це означає, що для національно свідомих, демократичних, патріотичних сил України це є більш високим викликом до осмислення ситуації, до розуміння її першопричин і розробки плану відповідних дій. А відповідними ці дії можуть бути лише за умови повної консолідації національно свідомого патріотичного сегменту України.

Коли ви говорите про зближення України та Росії, то якою, на вашу думку, є роль України в цьому процесі – активною чи пасивною? Інакше кажучи, вона в той бік йде сама чи її туди тягнуть?

А тут не можна говорити про «або-або». У даному випадку йдеться про взаємний рух. Адже Росія завжди нас тягла у свій бік. Але спрацьовували правила рибалки: якщо риба опирається, то вона може зірватися або обірвати жилку, а якщо риба пасивна і спляча, то її можна легко забрати до підсаки.

Росія постійно закидала нам гачок з якоюсь наживкою, але українська влада мала достатньо досвіду і розуму для того, щоб консолідуватися і опиратися цій спокусі, не йти у той бік. Тож коли зараз екс-Президент Леонід Кучма, маючи на увазі Януковича, каже, що українській владі бракує клепки, то я з ним не можу не погодитися.

До речі, останній анекдот, який мені дуже сподобався, – що після підписання харківських угод Леонід Данилович Кучма, як Гоголь свого часу, спалив другий том книжки «Україна – не Росія». (сміється)

З іншого боку, виникає питання: чому вони не опираються? Адже у нинішній владі достатньо людей, які вміють рахувати гроші, які дивляться навколо себе, і бачать того самого Ходорковського, інші приклади, які свідчать про стан бізнес-клімату в Росії. Як може ставитися до радикального зближення з Росією вітчизняний крупний бізнес, який є спонсором Партії регіонів і Віктора Януковича?

Я думаю, що значна частина Партії регіонів з сумом дивиться на це все, тому що там розуміють, що російські акули можуть прийти і проковтнути їх. І мені відомо, що в самій Партії регіонів є певна дискусія, якщо не сказати конфлікт, з цього приводу.

Між ким і ким?

Умовно кажучи, власники великих підприємств, спонсори партії, які дійсно вміють рахувати гроші, – я не хотів би називати їхні прізвища, – об’єктивно мали би бути проти нинішньої політики.

Чому Янукович, як сонний сом на гачку, пливе в цю підсаку, яку під нього виставили? По-перше, у нього не вистачає освітнього, морального, політичного рівня для розуміння нинішньої ситуації. Він слабкий освітою і не дуже далекий розумом.

По-друге, мені здається, що він заковтнув одразу два гачки, таке буває на рибалці. Перший гачок він заковтнув просто з причини нестачі розуму. Але я не виключаю, що він сидить і на іншому гачку, пов’язаному з його судимостями. Матеріали про його судові справи перебувають в Росії, і оприлюднення цих матеріалів є для нього надзвичайно серйозною загрозою. Якби народ України дізнався, за що його судили насправді, за якими статтями, як він поводився в колонії, то стало б очевидно, що народ зробив велику помилку, обравши собі судимого Президента. Нашим виборцям, нашим співгромадянам не вистачило розуміння того, що такий Президент, такий лідер нації – це загроза для держави. Але сталося те, що сталося, народ проголосував саме так. Я не хочу сказати, що з повагою відношуся до вибору народу, але я змушений сприймати цей вибір...

Зрештою, вже сам той факт, що вони віддали Севастополь за начебто дешевий газ, а в результаті уже підняли тарифи на газ і зараз «з нетерпінням» очікуємо підвищення тарифів на гарячу воду, опалення в квартирах і електроенергію, свідчить про слабкість нинішнього Президента.

У такому разі яку Україну будує цей, як ви кажете, слабкий Президент?

Йому подобається нинішня російська система влади. Йому подобається, що в державі має бути такий собі цар, і він намагається побудувати таку саму систему влади в Україні.

Але сильна влада – це проект, у якого є свої плюси і свої мінуси…

Загалом я – за елементи керованої, скажімо так, демократії. Навіть будучи рафінованим ліберальним демократом, я розумію, що на певних етапах влада повинна бути сильною. Але це не означає, що владі має бути все дозволено. З моєї точки зору, сильна влада – це популярна влада. Сильна влада – це влада, яка користується довірою населення. Сильна влада – це така влада, яка може пояснити громадянам, що саме вона робить, і чому сьогодні народу робиться боляче для того, щоб завтра було легше.

Так, я за те, щоб гілки влади були єдиними. І, можливо, єдиний позитивний момент у діяльності цієї влади полягає в тому, що в Україні, можливо, вперше вибудувана така система влади, коли гілки влади ходять строєм і виконують команди типу «ліворуч»-«праворуч»-«прямо»-«назад». Але ця дисципліна нагадує мені такий собі концтабір…

В’язнем у якому є сама влада?

Так. І в цьому сенсі показово, що Президент Янукович в першу чергу почав бити по суддях і по міліції, тобто перед тими, перед ким він має комплекс на рівні підсвідомого: міліція його колись «брала», а судді – садили за грати. Тому суддів «построїли» через судову реформу, їм створили умови, за яких вони стали надзвичайно залежними від виконавчої влади. А щодо міліції – то подивіться, наскільки він збільшив власну охорону, скільки міліції задіюється для того, щоб він проїхав з Межигір’я в центр Києва! Я уявляю, з яким задоволенням він їде у своєму кортежі і дивиться, як ці, вибачте, з його точки зору «менты поганые», «подонки высшей меры», як казав колишній Президент, стоять і віддають йому честь. Тому те, що в заходах за участю Януковича задіюються сотні міліціонерів, – це не тільки нерозумна витрата бюджетних коштів, це і вираження його комплексів перед суддями і міліціонерами, спосіб познущатися над ними, а через них – над усім народом.

Тому, відповідаючи на ваші питання, я сам дивуюсь: невже вони думають, що прийшли навічно, що їхня влада буде безкінечною? Невже вони хоча б на рівні інстинктів не усвідомлюють, що така їхня поведінка, як бумеранг, рано чи пізно повернеться до них? Що рано чи пізно як не ми, то наступні покоління політиків виставлять їм за це рахунок? А коли вони кричатимуть «караул, нас ґвалтують, б’ють», то їм скажуть: «А ви що робили?»

Пригадайте: коли у 2005 році вони опинилися в опозиції, і від їхнього переляку над Києвом у прямому і в переносному сенсі стояв сморід, вони спочатку попропадали, порозбігалися по закордонах, а потім, коли побачили, що Ющенко не збирається їх переслідувати, повернулися, і один з їхніх ключових пропагандистських посилів полягав у тому, що, бачте, «помаранчева» влада звільнила з посад 18 тисяч людей. Але подивіться, скільки вони людей змінили за перші свої місяці перебування у владі! Я думаю, що рахунок вже йде на сотні тисяч! Більше того, вони ставлять на посади вихідців з Донецької чи, у кращому разі, Луганської областей – очевидно, саме звідти походять найбільш підготовлені, найбільш інтелектуальні кадри, яких треба розставити по всій Україні. Вони міняють людей сотнями, причому дійшли вже до того, що міняють директорів шкіл, які пропрацювали десятки років, міняють висококласних педагогів!

А зовсім смішним і сумним для мене був випадок, який стався у моїй рідній Шелудьківській школі Зміївського району Харківської області. Діти звідти приїхали на екскурсію до Києва у день перезаховання праху Тараса Шевченка – так випадково співпало. І от коло червоного корпусу університету, біля пам’ятника Шевченка якраз перед тим, як вони під’їхали, покладав квіти Янукович, але вони його не застали. А після нього – і вони якраз попали в той момент – квіти покладала Юлія Тимошенко. Діти з нею сфотографувалися, зробили собі картки. Але коли в школі про це дізналися, коли це побачив хтось з Партії регіонів, то вчителів, які возили цих дітей на екскурсію, викликали в райвно, примусили писати пояснення, хто їх напоумив на цю політичну акцію і чому вони дозволили дітям фотографуватися з Юлією Тимошенко. Пояснення про те, що якби там була будь-яка людина з екрану – хоч Янукович, хоч Литвин, хоч Кличко, хоч Шева – діти з задоволенням фотографувалися з будь-ким до уваги не бралися. А ви у мене запитуєте, в якому році ми живемо…

Але якщо система влади перетворилася на такий, як ви кажете, концтабір…

Ще не перетворилась, але тенденція є.

…то навіщо їм у такому разі повертати стару Конституцію, якщо у них і так все добре, влада монолітна як ніколи, всі до одного діють злагоджено, виконують команди, які лунають з єдиного центру?

Вони мріють про однопартійний парламент, у якому не було б опозиції, або щоб у опозиції було 20 чоловік…

А таке взагалі можливо в сучасному світі, у центрі Європи?

А як же «Єдина Росія» зі зручним Жириновським, який завжди готовий їй підіграти? Оце для них ідеал!

Так, Україна, попри все, поки що залишається європейською державою з роздрібненою, але все ще серйозною опозицією в парламенті. У ній є лідер опозиції, Юлія Тимошенко, яка хоч і не перебуває в парламенті, але не дає їм спокою, і, уявляєте собі, досі не сидить у тюрмі!

Тому скасування політреформи потрібне їм для того, щоб монопольно захопити парламент, щоб там, вибачте за непарламентський вислів, взагалі ніхто не гавкав, і точно така сама ситуація була у всіх місцевих радах – від Самбора до Краматорська.

-- Тимошенко не впала так низько, як у 2005-му впав Янукович

Протягом останніх місяців перед приходом до влади Януковича часто доводилося чути, що головною заслугою Помаранчевої революції 2004 року стало те, що демократичні перетворення в Україні стали незворотніми…

Так, нам здавалося, що Майдан ввів такі правила гри, які однозначно визначили курс України на європейськість, цивілізованість. Але сьогодні я не можу цього стверджувати. Більше того, мені здається, що сьогодні вже перейдена межа незворотності процесів у інший бік.

Коли, на вашу думку, це сталося?

Ми розуміли, що після перемоги Януковича політичний маятник повинен хитнутися в інший бік… Але межа була перейдена тоді, коли в парламенті була сформована незаконна коаліція. Саме відтоді почався період, у який багато хто подумав, що відтепер можна все – і в центрі, і на місцях. Без цього не був би можливим харківський лісоповал – коли Геннадій Адольфович Кернес, подивившись, що в Києві все сходить владі з рук, вирішив прорубати посеред Харкова просіку нібито під дорогу до «Євро-2012».

Тобто якби влада діяла за правилами, то Янукович, будучи не в змозі створити у цьому парламенті більшість у законний спосіб, міг би розпустити цю Раду і на піку популярності здобути той склад парламенту, який би він захотів. Тоді він міг би його отримати. Сьогодні – не факт…

А от власне про підтримку нової влади. Ще в червні, при тому, що почерк цієї влади, вектор її діяльності були цілком зрозумілими, всі можливі дослідження показували стабільність рейтингів Януковича – вони були вищими за 35%. У той самий час рейтинг Тимошенко продовжував падати, за деякими даними вона навіть поступилася другим місцем Сергію Тігіпку…

Насамперед, з того що я відслідковую, – а повірте мені, я це відслідковую досить серйозно, – я можу сказати, що не було такого факту, що Юлія Тимошенко була у рейтингах третьою. Справді в якийсь момент відрив між нею і Тігіпком перебував у межах статистичної похибки, проте падіння її на третє місце не було. З іншого боку, помітьте: Янукович не піднявся в рейтингах так високо, як піднявся свого часу Ющенко. І Тимошенко не впала так низько, як у 2005-му впав Янукович.

Динаміка рейтингів, яку ми спостерігали, починаючи з завершення президентської кампанії, відображала закономірні процеси. Українському суспільству у пострадянський період, після голодоморів, колективізацій та інших речей, нав’язали досить серйозні патерналістські настрої. Наші люди значною мірою налаштовані чекати, що хтось замість них повирішує їхні проблеми, хтось для них щось зробить, хтось їм щось дасть. Тому суспільні очікування стосовно нової влади, сподівання, пов’язані з нею, мають певну інерцію. І ця ситуація не зміниться за один день чи навіть за один місяць. Глобальні зміни в настроях людей – це як біологічні процеси в організмі, вони відбуваються поступово.

Але давайте ми з вами зустрінемося після 15 серпня, коли люди отримають перші платіжки, у яких газ їм буде порахованою за новою ціною. Адже зараз люди лише почули про підвищення на 50%, але ще не побачили, скільки саме вони повинні будуть заплатити. І от давайте після 15 серпня заміряємо рейтинги влади.

Днями МВФ дав Україні кредит, нам кидають перші 2 млрд доларів, але ж ми ще не знаємо, які умови прописані у меморандумі між Фондом і урядом. Але вже зараз від членів Кабміну ми чуємо, що раз ціна на газ піднялася, то потрібно буде піднімати ціну на гарячу воду, опалення і електроенергію. Вони скажуть, що проведуть з цього приводу широку суспільну дискусію, яка займе близько двох місяців. А як ви гадаєте, чому саме стільки?

Щоб якраз до виборів справитись…

Так, щоб провести це підвищення після виборів. І так само з огляду на це була призначена дата місцевих виборів. Ми ж розуміємо, що дата 31 жовтня – неконституційна. Вони просто порахували, що їм вигідно провести вибори до того, як громадяни отримають на руки жовтневі платіжки з урахуванням підвищення тарифів на опалення.

Так, провладні канали радіо і телебачення розповідають, що середня зарплата в Україні у червні зросла на 170 гривень, а в Києві – на всі 300. Але чи знаєте ви як журналіст або я як народний депутат, скільки нових гривень Нацбанк надрукував протягом останніх трьох місяців? Ні. А є у нас з вами відчуття, що надруковані пусті гривні? Є таке відчуття...

-- Польові командири закликали Юлію Тимошенко не виводити людей на вулицю

Чому в таких умовах ми не бачимо діяльності опозиції?

Я не погоджуюся з таким формулюванням. Ми бачимо опозицію, чуємо її, але мало. А причин цього я бачу дві.

По-перше, опозицію не показують по телебаченню і не транслюють по радіо, бо певні сигнали з цього приводу на канали йдуть від провладної Партії регіонів, до того ж всі провідні канали радіо і телебачення належать людям, які мають якийсь стосунок до тієї ж Партії регіонів.

А друга причина – я був би необ’єктивним, якби не визнав, що опозиція сьогодні є розпорошеною. Свого часу Володимир Ілліч Ленін, напрацювання якого у сфері партійного будівництва не можна заперечувати і сьогодні, у праці «Уроки Январского восстания» писав дослівно наступне: «После поражения революции 1905 года в партии царили разброд и шатание». Ця фраза повною мірою відбиває стан нинішньої української опозиції. Так, в опозиції панують настрої певна зневіри, і відображенням цього є події у парламенті. Треба визнати, що в цій ситуації Верховна Рада могла б продемонструвати і більшу стійкість…

Окремо слід згадати про те, що влада взяла на озброєння російський досвід розправи з опозицією. Так само, як свого часу там, в Україні владою запускаються елементи псевдоопозиції. Так само, як владу в Росії дозволяють критикувати тому самому Жириновського, в Україні дають гроші і доступ до телеканалів комусь зручному.

Це кому, наприклад?

Ну… мені здається, що у нас певними преференціями з боку влади користується Олег Тягнибок, серйозними преференціями користується Арсеній Петрович. Віктору Андрійовичу Ющенку взагалі зелена дорога. Славі Кириленку легше на ефіри попасти…

З ваших слів виходить, що преференції дають усім, крім вас…

Усім, крім Юлі. Я говорю це не тому, що партія «Реформи і порядок», до якої я належу, входить до складу Блоку Юлії Тимошенко. Повірте мені, я не перший день в політиці, я в політику прийшов набагато раніше, ніж та сама Юлія Володимирівна. Я свою політичну дорогу проходив не тільки з нею, більше того, були такі моменти, які я проходив у фронді з нею. Але чому я і наша партія ПРП сьогодні разом з Тимошенко? Чому ПРП пішла від Ющенка? Чому від Ющенка до Тимошенко пішло багато інших достойних людей? Тому що ми відчуваємо, де правдива опозиція, а де фальш. Нам можна закидати що завгодно, але цю позицію заперечити неможливо.

В такому разі чому опозиція досі залишається розпорошеною?

Це теж об’єктивний стан речей. Потрібен час, і опозиція об’єднається. Янукович пройшов верхню точку свого злету. Ми пройшли нижню точку падіння. Ми почнемо – більше того, ми вже почали вирівнюватися, і це – об’єктивний процес. Це не означає, що треба сісти і просто чекати, коли опозиція об’єднається, а її рейтинги достатньо підвищаться. Над цим треба активно, напружено працювати.

Власне, саме про це в кінці квітня у інтерв’ю «Главкому» говорив Тарас Стецьків. Він казав, що опозиція не повинна чекати до осені, до перших невдач влади, потрібно проводити потужну просвітницьку роботу, працювати, в тому числі і влітку, спілкуватися з людьми…

Якраз Тарас Стецьків у цьому сенсі є послідовним, і все те, що він говорив, він робить. Якби так само чинили багато інших людей, ми мали б сьогодні зовсім інший результат опозиційної діяльності. Повірте мені, навіть якщо ми сьогодні кілька разів згадували про рибалку, то я влітку займаюся не тільки нею. Я на рибалці за це літо був двічі, а свою відпустку я так само використовую для просвітницької роботи, для зустрічей з людьми. Зокрема, я сподіваюсь, що і наше сьогоднішнє інтерв’ю можна буде зарахувати до такої просвітницької роботи. (сміється)

У такому разі чому не спрацювали і не спрацьовують, як на мене, опозиційні структури, створення яких фактично ініціював БЮТ? Приміром, опозиційний уряд, ефективність діяльності якого викликає багато питань…

Я б говорив про опозиційний уряд менш критично. Адже це – реально перший в Україні опозиційний уряд, який працює, який щось робить, щось продукує. Ми можемо говорити про помилки, недоліки його роботи, але досі реального опозиційного уряду в Україні – навіть у Партії регіонів під час її перебування в опозиції – досі не було…

А так, на хлопський розум, чим ви відрізняєтесь від них?

Повірте мені, я знаю, про що я говорю. Цей уряд, попри всю критику з вашого боку, і якщо хочете, то і з мого боку, все-таки має більш системний характер роботи в плані регулярності засідань, подачі інформації, відкритості своєї діяльності.

А як ви оціните діяльність Комітету національного порятунку?

Комітет національного порятунку мав складну історію. Якщо хочете, у нас була серйозна дискусія на предмет доцільності чи недоцільності його створення, на предмет доцільності чи недоцільності скликання людей під Верховну Раду у кінці квітня і на початку травня. Повірте, що у мене персонально з Юлією Володимирівною з цього приводу була дуже серйозна дискусія. Можете у неї запитати, і думаю, вона вам підтвердить, що, як би це не дивно звучало, але польові командири закликали її не виводити людей на вулицю.

Якими міркуваннями ви тоді керувалися?

Ми говорили їй, що не буде людей, і це буде програшний з політичної точки зору хід. Час був невдалий для масових акцій, і зрештою ті два мітинги під Верховною Радою справді вийшли не надто велелюдними – на одному зібралося 10 тисяч чоловік, на другому – 5.

Але з іншого боку, у неї була власна аргументація, якій ми не могли заперечити. Вона сказала: «Відбувається визначальна для України подія, здача Севастополя. Як я можу на це не реагувати?» І що ми могли їй на це сказати?

Вона не вперше йшла на політично програші ходи з подібною аргументацією. Наприклад, коли Віктор Ющенко розпустив парламенту жовтні 2008 року, ми рекомендували їй іти у відставку і йти на ці вибори. Інакше, – говорили ми їй, – на президентські вибори ти підеш з низьким рейтингом, як прем’єр, який перебере на себе негатив під час економічної кризи. А вона мені говорить: «Вова, хіба зараз про рейтинги треба думати? Треба думати про Україну!» І скажіть мені, я міг проти цього щось їй заперечити?

Діяльність її уряду надзвичайно серйозно пом’якшила наслідки кризи, і з часом це оцінять, повірте мені. Тому що в політиці можна мати локальні поразки і перемоги, але досягти успіху в реалізації своєї ідеології ти зможеш лише, якщо будеш послідовним.

Чи можете ви визнати, що створення Комітету національного порятунку було інспіровано Блоком Юлії Тимошенко? Бо виглядало це насправді досить постановочно: коли в Спілці письменників України, яку очолює бютівець Володимир Яворівський під час засідання за участю письменників та громадських діячів практично випадково опиняється Юлія Тимошенко…

Не можна говорити, що це була виключно ініціатива БЮТ, хоча значною мірою саме так це і було, адже БЮТ і Юлія Тимошенко були фактично єдиними, хто мав можливість хоча б структурно зібрати це все докупи.

Радше вийшло так, що ініціювали створення Комітету не стільки люди з БЮТ, скільки люди, близькі до БЮТ. Адже якщо Володимир Яворівський у силу своєї громадянської позиції це робить, а він є членом нашої парламентської фракції, помітною постаттю в БЮТ, то прив’язувати його ініціативу виключно до БЮТ означало б певною мірою принизити Яворівського. Я думаю, що він у цьому випадку – сам собі режисер. Так само не можна говорити про якісь бютівські впливи стосовно тих же Павличка і Гориня, які ніякого відношення до БЮТ не мали, а займалися роботою щодо створення Комітету в силу свого досвіду і громадянської позиції…

Я визнаю, що БЮТ допомагав створенню Комітету національного порятунку. Але я як людина, яка перебувала всередині процесу, ніколи не погоджуся з тезою про те, що його створення було однозначно ініційовано Юлією Тимошенко або БЮТ.

Чи є майбутнє у Комітету національного порятунку та його місцевих відділень, розгорнутих у областях України? Чи не вважаєте ви, що їхня діяльність стала пострілом ухолосту?

Великого майбутнього у них я не бачу. Але з тим, що вони вистрілили вхолосту, так само ніколи не погоджуся. Якщо проводити аналогії з радянською пропагандою, до якої я ставлюся загалом негативно, але яка в той же час дає непогані зразки, так би мовити, певної ситуативної поведінки, то треба сказати, що вхолосту вистрілив Гастелло, що нізащо загинув Матросов.

Я дуже боюсь, що колись мені зададуть питання: де ви були, чому ви нічого не робили, коли ви просто повинні були щось зробити? Тому, щоб у майбутньому такі питання не могли виникнути, ми не раз йшли на свідомі електоральні втрати. Як, наприклад, той самий мітинг під Верховною Радою, організований Комітетом національного порятунку. Я був проти його скликання, але я був на цьому мітингу, я вів його. Якщо вже пішла така, вибачте, заварушка, то я не можу бути збоку.

І, до речі, після того мітингу багато людей, які вже думали, що все втрачено, ця влада прийшла мало не назавжди, вперше визнали: опозиція таки є, вона таки щось робить!

Ну, взагалі-то, питання про те, що робить опозиція і окремі опозиціонери, – досить дискусійне. Протягом попередньої сесії парламенту лідери опозиції десятки разів повторювали, що всі опозиціонери, які мали перейти у ряди коаліції, вже давно це зробили. Але депутатська міграція до коаліції продовжується, і вона є певним показником того, що саме коаліційний політичний табір нардепи вбачають перспективнішим, ніж опозиційний – незважаючи на те, що, як ви кажете, влада вже пройшла свій пік популярності, а опозиція минула нижню точку. Останній подібний приклад – це віце-прем’єр опозиційного уряду Володимира Стретовича, і те, як він, як зараз говорять, здав партію під Давида Жванію…

Ну навіщо ви так говорите? Не здав, а продав.

І зараз, по суті, перехід опозиційного віце-прем’єра лав коаліції є лише питанням часу…

Звичайно… Але, з іншого боку, і Юда продав Христа незадовго до його воскресіння… Не мною сказано і не сто років тому, а набагато раніше, що світом править метал, а люди слабкі.

Зверніть увагу, що певна частина тих, хто перейшов до лав коаліції, просто забезпечили собі пенсію. Це, умовно кажучи, – старші люди, які просто забезпечили своїм внучкам хатку, квартирку… А інша частина людей, які перебігли, наприклад, той самий Стретович –стомилися, вони не бачать можливості далі розвивати свою політичну кар’єру. Вони вирішили, що оскільки продатися можна лише один раз, то треба це зробити подорожче.

Тобто одна категорія – це ті, хто перейшов просто за хатку-квартирку-мільйон. А лідери партій, я так собі думаю, коштують трошки дорожче...

А тих, хто не продається, не так багато, але вони є. От до мене підходять ваші колеги, інші люди і кажуть: «От, Володимире Пилиповичу, ти б явно потягнув не на мільйон, а мільйонів на п’ять, а, може, й більше. У тебе що, сім’ї немає, дітей?»

А ви їм що відповідаєте?

А що я? Я кажу: якщо продаватися, то треба було раніше. А зараз уже… (сміється). Шуткую. Для мене це виключено.

За 20 років у політиці я заробив капітал, який не вимірюється грошима. От кажуть, що найдорожче сьогодні коштує інформація – навіть дорожче, ніж гроші. Тож перейти до коаліції зараз для мене означало б взяти чорний маркер і викреслити прізвище «Філенко» з усіх підручників, де воно наводиться як певний позитивний приклад, а тоді – червоним маркером понаписувати на тих місцях: «Філенко – зрадник», «Філенко – не українець», «Філенко – проросійський політик». І з цим тавром потім будуть ходити мої діти і онуки.

Так, можливо, якби я зараз взяв мільйон і їм роздав, вони б сказали «Тату, спасибі». А потім ходили б по вулиці обпльовані і, коли я лежав би на смертному одрі, казали б мені: «Що ж ти, тату, нас продав? Нащо ти зганьбив наше прізвище і нашу родину?»

-- На виборах мера Харкова Кернеса переможе Янукович

Нещодавно Сергій Соболев заявив, що партія «Реформи і порядок» братиме участь у виборах, але при цьому не буде такого, що в одному й тому самому окрузі від БЮТ балотуватимуться одразу кілька кандидатів. Ви особисто вірите, що у кожному виборчому окрузі України можна буде узгодити позиції трьох політичних сил до такої міри, що перетинів вдасться повністю уникнути?

Я вірю в те, що ми узгодимо наші позиції на 90%, а 90 – це майже 100. Як говорилося в одному фільмі, ви можете покласти мої слова в банк. Я вірю в те, що ми максимально узгодимо ці речі в рамках блоку.

Я не виключаю, що ряд організацій ПРП не прислухаються до думки центру, але це буде не правило, а рідкісний виняток. Якщо таке станеться, то так вчинять не сильніші, а якраз слабші організації, і в цьому не буде жодної трагедії.

Проблема може бути в тому, що ряд організацій «Батьківщини», можливо, проявлять великодержавний шовінізм в рамках блоку і не виконають рішення центральних органів «Батьківщини». Але я бачу ситуацію в «Батьківщині», як вона розвивається, як там зараз відбувається певне очищення, переструктурування в місцевих осередках, – все-таки вони собі лоба трохи набили. Тому я думаю, що «Батьківщина» і ПРП виконають взаємні зобов’язання, а можливі локальні винятки з цього правила не носитимуть системного характеру і не матимуть ознак політичного конфлікту між нашими партіями.

Але чи напрацьовані якісь алгоритми ваших дій на випадок, якщо, наприклад, на одній і тій самій території будуть наявними сильні організації і ПРП, і «Батьківщини»? Чи будете ви рекомендувати своїм людям призупиняти членство в партії? Чи в таких випадках ви радитимете їм просто ігнорувати вибори?

Ми напрацюємо цей механізм. Днями ми проведемо засідання Головної ради партії, після чого я буду готовий говорити про нього детальніше. Але вже зараз я розумію, що конфлікту між «Батьківщиною» і ПРП, якого, можливо, хтось чекає, не буде. Ми пройдемо це випробування.

Ви є свідками того, як партія «Реформи і порядок» надзвичайно гідно поводить себе в рамках блоку. І центральне керівництво, і місцеві партійні організації «Батьківщини» повинні оцінити вклад ПРП в блок. Наша партія не втратила жодного депутата в парламенті, а наші депутати – починаючи від того самого прем’єр-міністра опозиційного уряду Сергія Соболева, перебувають на провідних ролях у блоці. Тому я думаю, що і у «Батьківщини» в цілому, і у лідера блоку особисто є певна повага до нашої партії. І, наскільки я знаю, Юлія Володимирівна має серйозний настрій, аби зобов’язання, взяті перед ПРП партією «Батьківщина» і нею особисто як лідером БЮТ були виконані. З іншого боку, я як заступник голови партії «Реформи і порядок» запевняю, що і ПРП достойно пройде цей шлях.

А про які взаємні зобов’язання між ПРП і «Батьківщиною» йдеться?

Немає таємниці, що Сергієм Соболевим та Юлією Тимошенко підписана угода між партіями «Реформи і порядок» та «Батьківщина». Ця угода конструктивна. ПРП вона влаштовує, і я сподіваюся, що вона буде реалізована обома сторонами.

Ви як народний депутат, закріплений за Харківщиною, повинні перебувати в курсі перипетій, пов’язаних зі зміною голови обласного осередку партії «Батьківщина». У той самий час практично ніхто з видних бютівців так і не зміг доступно пояснити, за що все-таки був знятий з посади Олександр Фельдман… Чи підтримували ви цей крок керівництва «Батьківщини»?

Я безсумнівно підтримував цей крок. Річ у тому, що, за великим рахунком, Фельдмана ніхто не знімав – він пішов з посади сам. Він був довіреною особою Віктора Федоровича Януковича на виборах 2004 року, а коли на них переміг Віктор Ющенко – прийшов у команду «помаранчевих», а конкретніше – в БЮТ. Тут все зрозуміло: він як власник великого бізнесу, великих ринків не може бути з тими, хто отримав поразку.

Я смію стверджувати, що парламентські вибори 2007 року Олександр Борисович Фельдман відпрацював на БЮТ дуже серйозно. Він вкладав кошти, працював активно сам. Це було видно, і я не можу цього заперечити, бо інакше Господь би мене покарав.

Але так само я бачив, як він, вибачте, «зливав» вибори 2010 року. Я, як і багато інших людей, бачив, як він дедалі тісніше співпрацював з Добкіним та Кернесом у бізнесових справах…

У ході останніх президентських виборів після того, як я до першого туру відпрацював у центральному штабі, я попросив, і Юлія Володимирівна відпустила мене у Харківську область попрацювати до другого туру. Уже там, на місці я остаточно з’ясував ситуацію, яка полягала у тому, що структури Фельдмана і місцевого БЮТ фактично не працювали на перемогу Тимошенко. Там займалися профанацією виборів. Було видно, що місцеві бютівці, вибачте за неполітичний термін, лягли під нашого суперника. Спроби мене і ще групи народних депутатів – зокрема, Данилова, Логвиненка, які, до речі, залишилися з нами в опозиції і до сьогодні, а також Авакова, який активно включився у нашу кампанію перед другим туром – виправити ситуацію жорстко блокувалися місцевим БЮТ.

Зрештою, там, де ми змогли, вибачте, запхати людей Авакова у виборчі дільниці, ми отримали кращі результати. Там, де залишилися люди Фельдмана, – результати були іншими.

Тому Фельдмана ніхто не виганяв, він пішов від нас сам. А усі його пояснення, начебто хтось там з ним не зустрівся, десь не оцінили його геній, десь йому щось мало запропонували, – це все «бла-бла».

Нещодавно Михайло Добкін заявив, що висуванцем Партії регіонів у мери Харкова стане нинішній в.о. міського голови Геннадій Кернес. Як ви вважаєте, хто може перемогти його у Харкові за нинішньої ситуації?

Кернеса переможе Янукович.

Це як?

Дуже просто. Він не допустить, щоб Кернес йшов на вибори.

А з яких міркувань?

Та шкода, яку Кернес робить для Партії регіонів і її авторитету, є настільки очевидною, що навіть Янукович з його, вибачте, обмеженим інтелектом це рано чи пізно зрозуміє.

Але в такому разі він і Добкіна мав би не допустити на губернаторське крісло…

Я думаю, що і на це питання час прийде…