Десять найбільших українських олігархів мають скластися на відбудову країни

Потрібно «переконати» десять найбільших українських олігархів – учасників широко розповсюдженої корупції – скластися по 1 мільярду доларів на фінансування відбудови країни. Віктор Янукович довів, що він є брехливим інтриганом, боягузом і злодієм. Його розкішна резиденція в бідній країні говорить сама за себе. Президент Росії Володимир Путін зробив би фатальну помилку, якби підтримав його.

Однак Росія все ще може занурити Україну у нищівну громадянську війну, яка була б загрозою вже на міжнародному рівні. Він може підтримати відділення Криму та деяких промислових регіонів на Сході країни. Можливо Путін захоче злегковажити тим, що така агресія гарантуватиме Росію тривалу ненависть більшості українців – незалежно від короткострокових наслідків такої війни, яка спалахне за підтримки Москви.

Це також означало б, що його ностальгічна мрія стати на чолі російського Євроазіатського Союзу, виявилася б проектом, який опирається на залякуванні і примусі, що звичайно не було б привабливим для незалежних країн, які раніше входили до Радянського Союзу. Вже сьогодні сила національного самоусвідомлення українців підтримує опір пострадянських республік Середньої Азії, а саме Казахстану і Узбекистану, незважаючи на вперті намагання Москви позбавити їх суверенітету. Щоразу більш впевнені у власних силах національні еліти політики і бізнесу в цих країнах не мають навіть найменшого бажання знову стати частиною російської імперії, яка названа Путіним Євроазіатський Союз.

Однак, якщо б Росія спровокувала в середині України вибух конфлікту, Захід повинен відіграти конструктивну роль для запобігання цьому. Для цього потрібно скоординовані дії США та Євросоюзу.

Америка повинна чітко дати зрозуміти Путіну, що вона готова використати всі свої методи впливу, аби довести, що незалежно і територіально неподільна Україна буде провадити щодо Росії політику, яку активно використовує Фінляндія. Йдеться про сусідські стосунки, які опираються на взаємну повагу, підтримку широкої економічної співпраці і з Росією, і з Європейським Союзом, а також неучасть у військових союзах – які Росія сприймає як такі, що скеровані проти неї – але водночас і поглиблення стосунків з Європою.

Фінська модель є ідеальною для України. Для ЄС і для Росії виходячи з широких перспектив співпраці Схід-Захід.

Однак, аби позиція Америки для Кремля була правдоподібною, Вашингтон повинен йому неофіційно заявити, що будь-які намагання дестабілізувати демократію в Україні, яка нині перебуває в процесі зародження, або намагання від’єднати частину країни – не говорячи вже про явну або приховану участь Росії у внутрішніх конфліктах сусідів – примусили б США використати свої міжнародні впливи таким чином, аби Росія відчула це на економічному рівні.

Методи, які потрібно в даному випадку використовувати, від індивідуальних фінансових санкцій до перегляду статусу Росії в Світовій Організації Торгівлі. Світовому Банку і в групі Великої вісімки.

Звичайно, Європейський Союз повинен бути солідарним партнером в таких діях, оскільки він є важливим торговельним партнером Росії. Сучасна Росія, якщо її розглядати з такої економічної точки зору, не є економічно невразлива.

Ще важливішим є створення Євросоюзом вагомого пакету фінансової допомоги для України. В іншому випадку, вона опиниться в деструктивному хаосі.

Провідну роль в цьому процесі повинні взяти на себе Німеччина та Великобританія. У Лондона у його розпорядженні є достатньо механізмів впливу, оскільки він є пристанищем для багатьох українських та російських олігархів. На певні жертви, з метою запобігання економічної катастрофи України, повинні піти всі країни ЄС.

Європейці, а особливо британці, охоче б пішли на таке колективне зусилля, якби вдалося переконати десять найбільших українських олігархів – головних учасників широко розповсюдженої корупції – скластися по 1 мільярду доларів на користь відбудови економіки країни. Казково багатий син Януковича, дантист, повинен вкласти у це 10 мільярдів доларів. Українська суспільна думка точно достойно оцінить такий колективний вклад.

США і Європейський Союз – будьте певні, що за умови конструктивної співпраці з Росією – повинні і надалі тиснути на демократичні сили в Києві, аби вони стали на засади народного єднання і політичної поміркованості, а не реваншу і помсти. Цього вдасться досягти за умови, що основні провідники Майдану будуть поміркованими.

Незалежно від того, що станеться в найближчому майбутньому, я віру, що Україна – рано чи пізно – стане частиною демократичної Європи. А Росія – швидше пізно, ніж рано – піде тією ж дорогою; хіба що відгородиться від світу, як імперіалістична реліквія, занурена у стагнацію.

Переклад Оксани Тютюн з Gazeta Wyborcza