Українське військо – люди, на яких тримається наша держави
Традиційне підсумкове новорічне опитування «Главкома» відбувається наприкінці третього року повномасштабної війни. Якщо у минулому, 2023 році, більшість опитаних вважали людиною року президента Володимира Зеленського та тодішнього головнокомандувача Валерія Залужного, то цьогоріч більшість опитаних вже обмежувалися збірним образом українського військового.
Звісно, біль і розпач супроводжують націю. Минулий рік залишає по собі криваві сторінки, довгий список втрат, та неймовірно підлі та цинічні обстріл Охматдиту, масований ракетний удар по столиці на Різдво, у результаті якого був пошкоджений костел Святого Миколая...
Але вражає, що після понад тисячі днів кривавої війни українці продовжують знаходити для себе розраду, приводи для радості у абсолютно різних речах: хтось – у мистецтві, хтось – у спорті, хтось – у родині і коханні. Ми – сильні, віра у перемогу, у мирне небо ніколи не згасне у наших серцях.
Люди з різних сфер, експерти та моральні авторитети називають свій список персон року, діляться тим, що їх приємно вразило, а що принесло розчарування у 2024-му, а також розкривають свої надії на 2025-й.
- Людина року
Ярослава Магучіх та Ольга Харлан – українські олімпійські чемпіонки.
- Відкриття року
Вистава «Ненароджені для війни» (моновистава. Це реальні історії добровольців, які стали на захист України й загартували свою силу та міць під час штурмових операцій на гарячих напрямках фронту – «Главком).
- Розчарування року
Передача депутатами Київради землі з тисячолітніми пам’ятками в Китаєво під забудову.
- Надія на наступний рік
Поразка Росії у війні з Україною.
- Людина року:
Ірина Дмитрівна Фаріон. Бути гнаною, переслідуваною, так мужньо триматися, і бути вбитою – для мене це приклад героїзму, стійкості, мудрості, розуму, інтелігентності.
- Відкриття року
Для мене це збірний образ – наші українські діти закордоном. Я спілкуюсь із великою кількістю батьків, дітей. Веду онлайн-курси з багатьма дітками і вживу зустрічаюсь.
Ті українці, які виїжджали з України з неповнолітніми дітьми, потім повернулися під їхнім тиском. Мені було б цікаво подивитися якусь статистику щодо причин повернень сімей з-за кордону і порівняти свої враження з офіційними даними. Бо усі батьки мені кажуть, що саме діти дотиснули на них, щоб повернутися в Україну.
Діти, з якими я спілкуюся онлайн під час викладання курсу «Сам собі казкар», в один голос мені кажуть: «Я хочу додому». І це діти, які не вчора переїхали, які мали б вже прижитися закордоном. Але ні. Діти виявилися більш патріотичними, більш відданими Батьківщині за батьків.
- Розчарування року
Збірний образ батьків. У зв’язку з оцими казковими курсами я для себе з’ясувала, що дуже багато дітей – понад половина тих, з ким я спілкуюся, – не знають українських народних казок. Коли ти їм кажеш про Змія Горинича, вони не розуміють, про що мова. Кирило Кожум’яка? Теж не знають. Один хлопчик мені каже: «Ой, ми сьогодні у школі вчили!». «І хто це?», – питаю я. У відповідь чую: «Автор казки».
Усі батьки кажуть, що саме діти дотиснули на них, щоб повернутися в Україну
У мене питання до батьків: що ви робили? Тому що народні казки – це народна педагогіка, це сукупна українська мудрість. У жодній українській казці ви не знайдете сюжету, де богатир би прийшов миритися зі злом. Змій Горинич – одноголовий, трьохголовий, шести- чи дванадцятиголовий – це багатолике зло. На питання Змія «Чи ти битися прийшов, чи миритися?» герой завжди відповідає: «Битися!». Як можна не читати цього дітям? Це ж філософія життя українців! А батьки усе це дітям не передають, і в цьому я глибоко розчарована. Бо від цього страждають і діти, і усі ми сукупно.
- Надія на наступний рік
Звісно, є надія, що нарешті згинуть москалі і нарешті припиниться війна. Головна наша надія – це Перемога.
Але я хочу сказати ось про що. Я сподіваюся, що наш президент Володимир Зеленський набереться нарешті мужності, і на оці всі закидони мєдвєдєвих про «адіннарод» і що ми не повинні задирати носа, інакше вони нас зітруть, що у нас спільна історія тощо, глава держави у відповідь буде не лише обкладати матюками, а дасть указ на перейменування Росії на Московію.
Звісно, це перейменування діятиме лише в Україні, але у себе ми маємо право перейменувати будь-яку країну на будь-яку назву. Я зверталась до нашого МЗС із цим питанням, і вони це підтвердили. Єдиний нюанс, на який вони вказали: про вірогідність великих фінансових витрат, пов’язаних із цим перейменуванням. Але я вважаю, що їх можна уникнути. Ми ж не кажемо про те, щоб просто зараз передрукувати всі підручники – ні, все можна робити поступово. Коли підручники стануть старі, пошарпані, і їх вже треба буде замінювати – от тоді в нових вже можна друкувати «Московія» замість «Росія».
- Людина року
Український Солдат, великими літерами, бо все базується, кінець-кінцем, на тих людях, які перебувають на передньому краї будь-якої механізованої бригади. Усі наші зусилля на дипломатичній арені, наші внутрішні негаразди та надії все одно тримаються на цих людях.
- Відкриття року
Раніше я працював у Москві (Цимбалюк був власним кореспондентом УНІАН в РФ – «Главком»), а поїхав я звідти тому, що мене захотіли посадити у в’язницю за мої слова: «Будь-який громадянин РФ, незалежно від його юридичного статусу, який перетне кордон України зі зброєю в руках, буде знищений як скажений пес». Я чудово розумів, що український народ чинитиме шалений опір. Тому відкриття як такого нема, а я лише переконався у правдивості цієї тези.
Ми боремося, ми не здаємося, не всі збираються перетинати Тису – навпаки, схоже, більше якраз не збирається.
- Розчарування року
Ми усі сподіваємося на краще. Минулого року у нас було бажання, щоб у 2024-му закінчилась війна. На жаль, їй не видно кінця і краю. Власне, сам факт того, що війна триває, і є найбільшим розчаруванням. Головою я розумів, що передумови для її закінчення відсутні, але все одно відчувається розчарування.
Я нещодавно йшов по Львову, і до мене підійшла дівчинка, яка робила опитування для TikTok. Вона запитала: «Що перше ви зробите після закінчення війни?». Я відповів: «Куплю квиток на літак і поїду в аеропорт». Вона була здивована, а я пояснив: «По свою родину, заберу її додому». Хотілося б у наступному році реалізувати цю ідею.
- Надія на наступний рік
У мене є надія, що в українському суспільстві буде більше адекватності. Бо ми ж любимо формулювання на кшталт «Давайте після свят». Дехто живе за принципом «Давайте після війни». Мені б хотілося, щоб ми нічого не відкладали. Не відкладали зміни – в собі, в першу чергу, не відкладали змін, яких потребує наша держава. Бо свою долю ми формуємо собі. Не Путін.
Якщо ти хочеш оргію, то не чекай ядерного вибуху
Усі час від часу чекають на «орєшнік» чи ядерну бомбу – і тоді усі охочі сексуально активні зійдуться на Щекавицю брати участь в оргії. Моя думка може бути дещо іронічною: нічого не треба відкладати. Якщо ти хочеш оргію, то не чекай ядерного вибуху, а формуй для себе місце і компанію. Це образно, звісно. Давайте нічого не відкладати, жити сьогоднішнім днем і сподіватися на краще – на Перемогу, на знищення ворогів, на звільнення української землі.
- Людина року
- Відкриття року
Використання штучного інтелекту як ефективного інструменту в різних сферах.
- Розчарування року
- Надія на наступний рік
На друге дихання, на нашу впертість і адаптивність. Головне – не зламатись, і не втрачати надію.
- Людина року
Якщо говорити про спортивні здобутки та виступи на міжнародній арені, на думку одразу спадають дві особи – Ярослава Магучіх та Олександр Усик. Цей сезон був феноменальним для Ярослави: вінцем сезону стало не лише олімпійське золото, але й встановлення нового світового рекорду, особливо враховуючи факт, що попередній світовий рекорд був встановлений у 1987 році. Про два боксерських поєдинки між Усиком і Ф'юрі говорив увесь світ. У цих боях багато говорилося про Україну, що є дуже важливим у наші часи, і, звичайно, перемога Усика у цих поєдинках принесла йому звання абсолютного чемпіона світу у надважкій вазі. Цими досягненнями Усик закарбував своє ім'я у Залі боксерської слави.
- Відкриття року
Плавець Владислав Бухов та його перемога на Чемпіонаті світу. Хоч Олімпійські ігри для нього пройшли не найкращим чином, є надія, що всі найбільші перемоги ще попереду.
Є надія, що всі найбільші перемоги ще попереду
- Розчарування року
Гімнаст Ілля Ковтун та його потенційна зміна спортивного громадянства. Також у цьому списку є позитивна допінг-проба Михайла Мудрика. Якщо говорити про очікування на змаганнях, які не виправдалися, то тут, мабуть, слід згадати українське дзюдо та травму Марини Бех-Романчук перед Олімпійськими іграми. Це спорт, у якому трапляється всяке, але це було дуже прикро.
- Надія на наступний рік
Це наша українська команда Invictus Games, українські військові, які після важких поранень знайшли себе у спорті. Уже в лютому на них чекають змагання у канадському Вістлері. Ми дуже вболіваємо за них та підтримуємо. Вони демонструють справжню незламність українського духу і своїми виступами дарують надію.
- Людина року
Українське військо – найбільше уособлення єдності, сили, мудрості, незламності та героїзму. Кожен громадянин – саме завдяки йому утверджується державна мова, зміцнюється обороноздатність, посилюється національна ідентичність.
- Відкриття року
Блискучі премʼєри українських театрів, неповторні кіношедеври, повернуті скарби культури і мистецтва, українознавчі школи та студії від Канади, США, ПАР, Японії, Великої Британії до країн-членів ЄС. Пишаюся тими громадами, з якими затвердили 200 місцевих мовних програм, започаткували понад 500 мовних курсів. Подія року – затверджена Урядом державна мовна програма.
- Розчарування року
Дрібні чиновники, окремі науковці, освітяни та діячі культури, які тікали за кордон, призупиняли деколонізацію, підігравали ворожій пропаганді, принижували цінності, знецінювали здобутки держави.
- Надія на наступний рік
Перемога України, деокупація нашої землі, покарання злочинців, повернення полонених і викрадених громадян України. Вірю, що в родині ЄС і НАТО ми завжди матимемо надійну підтримку і захист в обороні нашої держави.
- Людина року
Звісно, це армія та волонтери. Це люди, які тримаються один за одного. Часто незнайомі мені люди, як правило, жінки, і я припускаю, пенсіонери, регулярно скидають по 20 грн. Я вже впізнаю ці імена.
Моя мама, Євгенія Рудницька, – це невтомний волонтер. Їй 78 років, і вона кожного дня, окрім вихідних, плете маскувальні сітки. Кожен вечір вона плете шкарпетки: по одній штуці за вечір. Ці теплі шкарпетки вона передає військовим. А у шкарпетки вкладає цукерки, записки. У відповідь їй телефонують, пишуть. Такі люди, як вона – символ нашого прагнення до Перемоги.
Щоб ми не втрачали єдності, щоб ми були пильними. Щоб ми не присипляли свою лють
- Відкриття року
Для мене – це люди, які поруч. Це нова програма «Територія РіздвА». Це перемоги українських спортсменів, це успіх України на «Євробаченні».
- Розчарування року
Продаж землі в селі Буша на Вінниччині – зі старовинними хрестами, з величезною кількістю пам’яток.
Мене також емоційно розчавив обстріл нашого найгарнішого київського костелу. Малою я ще ходила туди на концерти. Перший концерт «Території РіздвА» ми робили у цьому приміщенні – з оркестром, великою кількістю артистів.
- Надія на наступний рік
Щоб ми не втрачали єдності, щоб ми були пильними. Щоб ми не присипляли свою лють. Я проти ненависті, але я за те, щоб усі свої негативні емоції ми конвертували у наближення Перемоги.
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0
