Митрополит Софроній: Дуже багато людей розчарувалися в патріархові Кирилі

У зв’язку з останніми подіями проблема єдності українського православ’я і залежності Української православної церкви від Москви набула зовсім іншого забарвлення. Військова агресія Росії, жорстокі убивства на Сході та Півдні України, неприкрита ненависть до усього українського, яку підігріває Кремль, супроводжуються мовчазною згодою московського патріарха.

Така позиція ставить в дуже незручне становище Українську православну церкву Московського патріархату. Вона завжди вітала патріарха Кирила в Україні, говорила про духовну єдність двох народів, та й, чого гріха таїти, доклала чималих зусиль, аби привести до влади Віктора Януковича.

Але нинішня поведінка Росії підводить риску під цією лояльністю. Духовенство УПЦ МП сьогодні дозволяє собі нечуване: у більшості своїй підтримує проєвропейський курс країни, засуджує вчинки Путіна, а подекуди відкрито критикує навіть самого Патріарха…

Такий стан речей дозволяє констатувати, що Москва власними руками підштовхує українські православні церкви до єднання, каталізує процеси, які блокувались десятиліттями. Але чи скористаються цією нагодою українці?

Митрополит Черкаський і Канівський Софроній є одним з представників проукраїнського крила УПЦ МП. Він називає Володимира Путіна бандитом, засуджує відомих українців, що пішли прислужувати Кремлю, але й попереджає, що церковний Майдан сьогодні не на часі.

Владико Софронію, у зв’язку із погіршенням стану здоров’я голови Української православної церкви Московського патріархату Блаженнішого Митрополита Володимира місцеблюстителем престолу був обраний Преосвященний митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій. Які зміни у церкві ви очікуєте у зв’язку з цим?

Змін ніяких немає. Розумієте, зараз і не до змін. Церква живе тим же життям. При живому Блаженнішому зміни не спостерігаються і навряд чи будуть.

Митрополит Онуфрія фактично очолив церкву в складні для країни часи – Крим відійшов Росії, на Сході та Півдні екстремісти-чужинці вбивають українців… Чи готовий він взяти на себе відповідальність за слова і дії церкви зараз?

На митрополита Чернівецького і Буковинського дійсно лягає важкий обов’язок, оскільки положення в Україні дуже негарне. Треба, щоб хтось відповідав, хтось приймав якісь рішення, вказував… Місцеблюстителя для того і обирали.

А чи готовий він? Він – людина глибоко віруюча. А для глибоко віруючої людини це можливо. Тому що часто не ми вирішуємо, що робити, а вирішує Бог. А ми вже є лише його послушниками і охоронцями.

З огляду на останні події, видається, що в Українській православній церкві Московського патріархату посилився розкол. Є проукраїнське крило, одним з представників якого є ви. І є ті, хто відверто досі підтримує Росію і агресивну політику президента РФ Володимира Путіна. Чого варті слова Одеського митрополита Агафангела, який називав Майдан смутою, де «збирається сила пекла». Наскільки цей розкол сильний?

Я не знаю, чи є люди, які Путіна підтримують, та й не можу вам казати. Однак, так чи інакше, в Україні зараз такий стан, що якби хтось підтримував напряму Путіна, він би, мабуть, не висловлювався тепер. Зараз в Церкві переважно проукраїнські настрої. Я не єдиний.

Справа в тому, що кожна людина має свою позицію. І я не відповідаю за інших, я можу відповідати тільки за себе. Я роблю те, в чому виявляється потреба моєї душі.

Настрої віруючих такі ж?

Віруючих треба взяти за руку та й вести. Їх не веде ніхто так, як не веде ніхто тепер людей в нашій державі. Ну, хто запитує - їм підказують, розказують. Але мені, здається, що всі у нас зараз бояться щось казати напряму, тому що, самі розумієте, сьогодні так, завтра так. А ну як не вгадав? Треба бути налаштованим ідейно, щоб не думати: а що буде потім?

Ви відчули розчарування серед віруючих тим, що Церква затято підтримувала Януковича, який у підсумку виявився набожним лише на словах, але не в діях своїх? Що церква не надала достатньої підтримки народу у час складних випробувань? Чого не скажеш про ту ж Українську православну церкву Київського патріархату.

Це не правда. Якщо навіть люди так і думають, то люди просто не все знають.

Завжди Церква підтримувала народ. Православна церква все робить не для показу.

Але якщо вже всі хочуть так дізнатися, то першими на Майдані були наші монахи із монастиря Десятинної церкви. Другими були представники нашої митрополії і нашого монастиря. Але це все робиться по необхідності, але не показово. Не для того, щоб нас бачили.

Дуже багато було перерахувань від нашої Церкви і воїнам, і тим, хто на Майдані були. Але чи ви чули, щоб про це казали? Ні. Ще один приклад наведу. Вже скрізь розтрубили, що з Київського патріархату митрополит Іван дав клич, і вони їздили збирали пасочки і возили туди. А ви знаєте, що Софроній робив? Ні. Я робив перерахування на наших воїнів. Ми відправили нашим солдатам взуття.

Ми робимо це не для того, щоб показати. Ми робимо те, що можемо зробити. Не для показухи. І навіть не для того, щоб завоювати у людей авторитет. Наша місія - виконувати свій борг перед народом і Богом.

Як в Церкві змінилось ставлення до московського патріарха Кирила? Він, очевидно, розуміючи всю ганебність ситуації, не прийшов на свято в Кремлі з приводу анексії Криму. Але ж і не висловився проти. Він мовчить, бо розуміє, що у разі відкритої підтримки дій Путіна зараз піде проти канонів Церкви і проти української пастви?

Дуже багато людей в особистості патріарха Кирила розчарувалися.

Але щось казати, пропагувати, налаштовувати на щось чи проти чогось людей ми не маємо права. От коли вже у нас стабілізується положення в державі, буде президент, буде нова Верховна Рада, Кабінет міністрів, тоді можна буде щось говорити і пропагувати.

А зараз всі люди хвилюються. Немає жодної людини, яка була б спокійною та байдужою. Кожен висловлює щось своє. Але ніхто проти Майдану чи правомочності того, що робиться в державі, зараз сказати не може.

Правда, нас теж запитували: а чому ви мовчите? Ну я змушений був відповідати, що подаємо інформацію в Інтернеті, на сторінках наших друкованих видань.

Як ви можете оцінити сьогоднішній стан міжконфесійних відносин в Україні? Чи змінились вони в світі останніх подій? От Волиньрада попросила патріарха Філарета та митрополита Онуфрія зробити все можливе для подолання розділення православ’я в Україні та створення єдиної Помісної Української Православної Церкви. Зараз дійсно можна говорити, що все ж таки буде розпочато об’єднавчий процес?

На даний момент - але це моя позиція, моє бачення, я не можу брати на себе відповідальність за всю Церкву - неможна пропонувати ніяких шляхів щодо об’єднання. Щоб не зробити Майдану в людських серцях.

Можна, в принципі казати, що церкви об’єдналися на Майдані. І уніати теж. Але це таке... У нас от поставили у Черкасах хреста в пам’ять Небесної сотні біля Білого дому. І там зараз збираються, служать молебні. Що то може бути за молебень? Де він ще може бути прийнятий Богом, окрім храму? Це все повинні ми робити в храмі, де є місце, де можна звертатись до Бога, а не на кожному Майдані. На Майдані можна тільки висловлювати свій протест, а не молитися Богу. Щоправда, зі мною не дуже погоджуються ті, хто таке робить. Але це все робиться лише для помпи, для того, щоб люди побачили.

В середовищі УПЦ МП розглядається можливость відділення від Московського патріархату? Такі розмови в Церкві зараз ведуться?

Ні про яке відділення я не можу казати. Бо не стоїть ще зараз таке питання. Якщо в когось з моїх побратимів і є така думка, то я не знаю. Щоб про щось казати напряму, треба бути в тому переконаним. А я на сто відсотків не знаю.

Наскільки сильною, взагалі, є зараз залежність Української православної церкви від Москви? От чому в нас досі служба проводиться лише церковнослов’янською мовою? Чому не українською? Нам не дозволяють?

Певне незадоволення з цього приводу серед віруючих є. Є такі, що хочуть, щоб ми служили українською мовою.

Я вам відповім одним словом: можна. Та треба спочатку референдум провести.

Серед віруючих?

Так, треба, щоби люди висловили свою думку. Ну, референдум – то слово просто таке. Але треба дізнатись, чи хочуть люди, щоб богослужіння українською були, чи ні.

Цього може хотіти той, хто, окрім своєї мови, ніякої не знає. Церковнослов’янська мова надзвичайно багата. Хоча так, не знають її люди. Але треба розуміти, що є такі речі, які складно українською чи іншою мовами передати.

Ну, якось же в Молдові то все передають своєю мовою. І УПЦ КП проводить богослужіння українською мовою.

Немає гідного перекладу. Ну, розумієте, сказати один раз: «Господи помилуй» - це одна справа. А відслужити службу - зовсім інша.

Це не заборона, немає з російського боку ніяких заборон. Будь ласка, служи хоч сьогодні українською. Я маю право це мовне питання в своїй єпархії вирішувати самостійно. Якщо люди хочуть і бажають українською – будь ласка, тому перепон немає.

Ви звертались до українців, які, перебуваючи на службі у Кремля, «зрадили Україну», закликавши російського «бандита Путіна» ввести війська. Передусім, ваші слова адресувались голові Ради Федерації Валентині Матвієнко, що мешкала в Черкасах, та міністру культури РФ Володимиру Медінському, вихідцю зі Сміли. Вважаєте, ця «зрада» ідейна, чи це типова поведінка пристосуванців?

У Валентини Матвієнко і родичі в Черкасах ще залишились. Але тут, знаєте, українці – є українці. Візьміть історію України. Надзвичайно соромно, але, окрім зради, отого російського «предательства», ми там нічого не читаємо. Один одного зраджував, один одного продавав. На цьому будувалася вся наша залежність, залежність нашого життя від інших країн. Ну от яка у неї (я вже про Матвієнко), і взагалі у них може бути там свою позиція? Якщо людина живе в іншій державі і не цінує своєї Батьківщини. Людина просто прилаштувалася і їй добре, не хоче залишати свого привільного життя. Бо в Росії щось скаже – і одразу поплатиться своєю посадою. Це треба бути патріотом...

А щодо Мединського. То яка йому різниця, чи за Росію виступати, чи за Україну.? Може, якби щось там говорили про єврейський народ, то, він щось би толкове у захист і сказав би. А так – яка йому різниця?

Тим не менш, його ваші слова дуже зачепили. Міністр відповів, закликавши вас пам’ятати, скільки страждань принесла Україні «бандерівська мразь», та любити спільну історію двох держав. Збираєтеся йому опонувати?

Та то не відповідь, то суцільна безграмотність. Показано в тих словах, наскільки людина немає ніякої освіченості. Як він може бути міністром культури, говорячи таке? Якщо це, звісно, він складав ту відповідь, а не хтось йому склав, а він просто підмахнув, не читаючи. Так могла написати людина, яка не має більше чотирьох класів освіти.

У зв’язку з кривавими подіями на Сході, а тепер і Півдні країни, на головних магістралях Черкащини були виставлені блок-пости: силами правоохоронних органів, Правого сектору, Народної самооборони. На свята ви приїздили до тих хлопців. Про що з ними спілкувалися? Давали якісь настанови? Чого, взагалі, люди на Черкащині очікують: «зелених чоловічків»?

Я був на кількох блок-постах, але не можу сказати, що я надто довго спілкувався з тими хлопцями. На питання: «Що вони роблять?», вони відповідають, що обороняють в’їзди до Черкас, щоби випадково із «зелених чоловічків» ніхто сюди не проник. Бо чутки такі пройшли вже. Є загроза безпеки Черкащині.

В березні 2014 року священики православної церкви приїжджали до Криму для підтримки українських моряків. В ті ж дні інші священики УПЦ завадили російським військам атакувати українську військову частину на півострові. Яка роль Церкви там зараз? Яка ситуація?

Там є єпископ Лазарь. Нещодавно ми з ним спілкувалися по телефону. Він каже так: тримаємося, існуємо без змін.

Але в Криму така ситуація, що те, що є там сьогодні, не обов’язково буде і завтра. Все надто не передбачувано.

На Сході і Півдні церква Московского патріархату з ким: з українцями чи з «гостями» з Росії?

Я нічого такого не чув. Тільки те, що і всі. Але на Півдні та Сході проводяться Хресні ходи. І до речі, в Одесі його організував митрополит Агафангел і висловив протест проти того, що робить Росія в Україні

Ще недавно ви підтримували нині вже екс-губернатора Тулуба, дякували колишньому президенту за те, що той прислав в область «Сергія Борисовича». Зараз цей Сергій Борисович знаходиться в розшуку за розтрати державних коштів в особливо великих розмірах. Ви даєте собі звіт у тому, що підтримували не дуже чесну людину?

Це не правильний висновок. Я просто жив з ним у порозумінні. Це не є підтримка. Я з усіма губернаторами, які були у Черкасах, ніколи не мав ніякого конфлікту. Тим більше, не мав конфлікту із Сергієм Борисовичем. Який у мене з ним може бути конфлікт, коли він добре до мене ставився? А що було в нього, які там в нього були наміри, – він ж мені про це не казав.

Порад він у мене ніколи не питався. Він виконував свою місію, я виконував свою місію. Це не була підтримка, це були просто добрі стосунки – людини з людиною. Він же на зобов’язаний був на щось Благословення у мене брати.