Місцеві вибори. 15 найефективніших українських мерів

Напередодні виборчої кампанії до органів місцевого самоврядування важливо провести аналіз діяльності тих людей, які обиралися раніше. «Главком» підготував десятку українських мерів, які найбільше запам’яталися жителям своїх міст та впливали не тільки на регіональну, але й на всеукраїнську політику.

1. Андрій Садовий. Львів

Посаду мера Львова обіймає, починаючи з 2006 року. За роки його правління місто здобуло та впевнено утримує звання культурної столиці України. Постійні фестивалі, доброзичливість людей та чиновників, які були введені до умовного статуту поведінки у Львові, привернули увагу не лише туристів та просто гостей міста. До Львова почалася активна міграція жителів інших регіонів країни. В результаті Львів перетворився на важливий бізнес-центр, має усі важелі залучення інвестицій і успішно реалізує спільні проекти із закордонним капіталом. Зараз Львів входить у рейтинг кращих міст Європи.

З 2007 року значно збільшувалась кількість зайнятого населення у місті, а середня заробітна плата досягла рівня у 3195 гривень. Збільшувалась кількість самостійно зайнятих людей, що свідчить про серйозну підтримку приватного підприємства. Скорочувався рівень безробіття. У 2014 році, в зв’язку із бойовими діями на Сході та значним потоком біженців у Західну Україну, позитивні статистичні тенденції було змінено на негативні.

За роки свого мерства, Андрій Садовий, мабуть, найбільше з усіх мерів України докладав зусиль для максимально ефективного підвищення іміджу міста, що і стало фундаментом залучення до Львова грошових та людських ресурсів.

Одним із ключових досягнень Андрія Садового стало забезпечення міста цілодобовим водопостачанням. Серйозним іспитом для Андрія Садового стало проведення у місті частини фіналу чемпіонату «Євро 2012». Міська влада зуміла побудувати новий сучасний аеропорт імені Короля Данила Галицького та стадіон «Львів Арена». Крім того була повністю переглянута транспортна схема, та внесені до неї кардинальні зміни. Одночасно із реформою руху автотранспорту був проведений масштабний ремонт доріг та розбудова вело інфраструктури (доріжки та парковки). Три роки тому була розроблена і запроваджена Комплексна Стратегія Львова 2012 – 2025.

2. Анатолій Кукоба. Полтава

Єдиний за новітню історію України міський голова, який безперервно переобирався на посаду п’ять разів поспіль (у 1990, 1994, 1998, 2002, 2006 рр.). Цю людину досі згадують полтавчани як найкращого міського голову і називають «батьком Полтави».

За час своєї роботи активно підтримував розвиток маленьких полтавчан. Заснував громадську організацію «Фонд захисту і підтримки талановитих дітей», яка активно допомагала дітям проявити свої здібності, та отримати міську підтримку на розвиток талантів.

Побудував у Полтаві три сучасні підземні переходи. Крім того знайшов важелі впливу на «Укрзалізницю», щоб вона допомогла у капітальному ремонті аварійного моста. Коли переговори по мосту зайшли у глухий кут, Анатолій Кукоба просто заборонив рух поїздів під ним, заявивши, що це надто небезпечно. «Укрзалізниця» одразу змінила позицію і за короткий термін міст було відремонтовано.

Активно розвивав культуру міста та його благоустрій. Було побудовано храм «Віри, Надії та Любові», відновлено Свято-Успенський кафедральний собор. Крім того, Анатолій Тихонович став автором ідеї встановлення пам’ятника Марусі Чурай. У 2006 році саме Кукоба він ініціював спорудження в Полтаві у 2006 році відомого нині пам'ятника галушці. Завдяки його зусиллям Полтава неодноразово отримувала звання міста з кращим благоустроєм. Також отримала Державну премію України в галузі архітектури за комплексну реконструкцію.

3. Олександр Омельченко. Київ

Мер Києва з 30 травня 1999 по 14 квітня 2006.

Незважаючи на суперечливе ставлення до фігури Олександра Омельченка, навіть його опоненти визнають: Омельченко був господарем у місті, інженером своєї справи і зумів зробити дуже багато для столиці.

Кожен, хто жив у Києві за час правління містом Олександра Омельченка знав, що мер намагається жорстко тримати руку на пульсі комунального господарства. Кожного ранку очільник столиці сідав у машину і їхав у відомий тільки йому мікрорайон, обходив кілька кілька подвір’їв сам і якщо бачив безлад, негайно викликав «на килим» очільника місцевого ЖКХ і проводив жорстку виховну роботу. Аби зрозуміти наскільки служби працювали, варто взяти до уваги, що невивезене із подвір’я сміття було темою для телевізійних новин – настільки система вивозу побутових відходів була організована та відшліфована.

Старше покоління особливо цінило у Олександрі Омельченку його прихильність до відтворення церков у столиці.

Також саме за Омельченка розпочалося будівництво транспортних розв’язок, частина з яких, щоправда, потім була заморожена. Та зараз більшість з них уже працюють. Так само за Омельченка було розпочато будівництво трьох станцій метро (Дімеєвська, Васильківська, ВДНГ).

Цікаво, що коли була зроблена спірна реконструкція Майдану Незалежності, то усі підземні роботи міський очільник здійснював не за рахунок міського бюджету, а виключно за кошти інвесторів, які пізніше отримали місця у торгівельному центрі. Те ж саме відбувалося і на Бессарабській площі.

У 2004 році Олександр Омельченко вирішив позмагатися за крісло Президента України. Більшість експертів вважає, що на такий крок він пішов аби не підтримувати жодного із двох Вікторів – Ющенко чи Януковича і таким чином зберегти свій статус-кво.

4. Володимир Гройсман. Вінниця

Міський голова Вінниці з 2006 по 2014 рік.

Мер, у якого за його політичну кар’єру найбільша кількість регалій із приставкою «наймолодший». Спочатку у 2002 році він став наймолодшим депутатом Вінницької міської ради. Тоді йому вдалося перемогти на мажоритарному окрузі № 29. Через три роки він зайняв крісло відстороненого від обов’язків секретаря міськради. Та вже у березні 2006 року він переміг на виборах міського голови і отримав звання наймолодшого мера. В результаті його дій за першу каденцію він отримав на виборах 31 жовтня 2010 року підтримку населення у 77,8% голосів.

За час своєї роботи Гройсманом було запроваджено та успішно втілено у життя програму заміни ліхтарів і освітлення вулиць. Причому це переоснащення було поєднано із програмою енергозбереження - радянські ліхтарі були замінені енергозберігаючими, освітлення нарешті дочекався приватний сектор і двори багатоповерхівок. Система контролю за неполадками була вдосконалена – зараз усі аварії та інформація по них надходить на єдиний пульт і диспетчер негайно бачить усі проблеми, що дозволяє реагувати на них у найстисліші строки.

Зумів майже на 100% оновити дорожнє покриття у місті, залучивши для цього кредитні кошти. Зумів доцільними методами зменшити масштаби стихійної торгівлі.

Почав співпрацю із швейцарським містом Цюрих, завдяки якій за 5 років Вінниця отримала 116 закордонних трамвайних вагонів. А задля популяризації трамвайних маршрутів, у них було встановлено безкоштовний Wi-Fi. У 2012 році міський транспот був реформований і було скорочено кількість маршрутних таксі та деякі їх маршрути.

У 2013 році ефективні переговори Володимира Гройсмана із Кабміном України дозволили придбати 40 тролейбусів і 30 автобусів. Крім того, знайшлися кошти на будівництво нового трамвайного «кільця».

Завдяки такій популяризації та насиченості міського комунального транспорту, місту вдається ефективно стримувати ціни на проїзд у маршрутних таксі, бо у кожного пасажира є чудова альтернатива.

За роки правління Володимира Гройсмана було залучено іноземні інвестиції для модернізації системи теплопостачання двох мікрорайонів міста (Тяжилова та вулиці Карла Маркса). Також за участі місцевого капіталу кожен рік проводиться прокладка кілометрів водопроводу і каналізації, ремонтуються будинки та вулиці в приватному секторі, утримується полігон твердих побутових відходів у приміській Стадниці.

Ще до прикладу Грузії, Володимир Гройсман запровадив у місті «Прозорий офіс». Це було перше в Україні місто, де на отримання дозвільного документа громадянин в середньому витрачає 30 хвилин.

З 2007 по 2013 рік Володимир Гройсман зміг забезпечити Вінниці сумарних залучених зовнішніх інвестицій в обсязі більш ніж 736 млн грн.

За вісім років на посаді мера Володимиру Гройсману вдалось перетворити Вінницю з провінційного обласного центру в найкраще місто України для життя (згідно з рейтингом журналу «Фокус» № 30 від 26.07.2013)

5. Едуард Гурвіц. Одеса

Мер Одеси у 1994–1998 роках та у 2005–2010 роках.

Незважаючи на неоднозначне сприйняття його фігури, він запам’ятався одеситам своєю діяльністю. По-перше, тим, що у лихі 90-ті, зумів обмежити вплив певних організовано-злочинних угрупувань на одеський порт . Розвивати місто Гурвіц намагатися згідно затвердженого плану.

На своїх перших виборах на посаду мера міста Едуард Гурвіц переміг свого найближчого конкурента лише на 2 тисячі голосів.

Цікавим епізодом роботи Едуарда Гурвіца стала участь у звільненні із Чечні українських заручників. Задля цього він провів у 1996 році з'їзд чеченської діаспори «конгрес вайнахів», а в дитячі будинки Одеси були прийняті 23 чеченських дитини.

В результаті 34-х заручників було визволено і доправлено на територію України.

Заявляв, що хоче бачити Одесу європейським містом, велику увагу приділяв доцільному розвитку узбережжя та схилів. Також брав безпосередню участь у закритті Одеської нафтогавані. Цей крок викликав масу скандалів, який мало не коштував йому крісла міського очільника.

Одним із прикладів того, як Гурвіц дбав про Одесу може слугувати його вимога до будівельників - мити колеса самоскидів і бетономішалок, аби не розвозили бруд вулицями міста, і зупиняв будівництва, якщо ті цього не робили.

За даними журналу «Фокус» Едуард Гурвіц, станом на 2009 рік, займав шістдесяте місце в рейтингу «найвпливовіших українців» та друге місце серед «найвпливовіших одеситів». У 2010 році Едуард Гурвіц не потрапив в даний рейтинг.

6. Володимир Сальдо. Херсон

Мер Херсона з 2002 по 2012 роки. У 2008 році отримав звання «Кращий мер року».

2008 рік став квінтесенцією роботи Володимира Сальдо.

По-перше, мер переорієнтував міський бюджет на соціальний напрямок. Додаткові кошти – десятки мільйонів гривень – було направлено на освіту, охорону здоров’я, фізичне виховання та спорт. 90% шкіл було під’єднано до мережі інтернет, споруджено 9 інтернет-бібліотек. 29 навчальних закладів отримали мультимедійну техніку та успішно використовують її у навчальному процесі.

По-друге, постійно збільшувалось фінансування будівництва та реконструкції об’єктів соціально-культурної сфери та інфраструктури міста.

Значні кошти йшли на закупівлю медичного оснащення та капітальне будівництво медичних закладів. Реалізовувалась продумана програма поетапного переходу із системи централізованого опалення на індивідуальне. Були побудовані котельні для навчальних та медичних закладів.

В одному із дитячих садків було встановлено комплекс, який працює на сонячних батареях.

Спільно із громадськими організаціями у Ботанічному саду Херсонського державного університету була відкрита ландшафтна модель Херсонської фортеці. Десятки херсонських шкіл було обладнано сучасними спортивними майданчиками з тренажерним спорядженням. Відкрито новий Льодовий комплекс, оновлено Піонерський сквер, оновлена міська Набережна зі світло-музичним фонтаном.

7. Сергій Одарич. Черкаси

Мер Черкас із 2006 по 2013 роки

Основний акцент у своїй діяльності Сергій Одарич робив на відкритості міської влади перед бізнесом та громадськістю, а також на боротьбі із корупцією. Створення сприятливого інвестиційного клімату було завданням №1 для команди мера за роки керівництва містом. Були роблені конкретні кроки для зменшення податкового навантаження для підприємців. Крім того, міська влада намагалася весь час корегувати комунальні тарифи для промислових підприємств, аби останні не були вимушені закриватися під непосильним тягарем щомісячних виплат.

Коли настав час переглянути та затвердити нову нормативно-грошову оцінку землі, то для розробки і затвердження нового документу були залучені підприємці та громада міста. Така ж схема взаємодії була використана і для обговорення генерального плану розвитку Черкас.

Також Сергій Одарич постійно запрошував місцевий бізнес брати активнішу участь у тендерних процедурах. Адже щороку мова йшла про сотні мільйонів гривень, а активність підприємців, чомусь, була не надто високою, що заважало самій суті тендерної процедури – максимальній конкуренції.

Аби запобігти корупції у стінах міської ради, мер Черкас запропонував спілчанам визначити особу, яка б стала певною мірою посередником між бізнесом і містом, і кому б підприємці могли поскаржитись в разі будь-яких зловживань чи корупційних проявів у міських органах влади.

– Я прагну взагалі закрити питання з будь-якими корупційними схемами в місті, аби досягти абсолютної прозорості у роботі міських виконавчих структур. І щоб підприємець, відправивши документи на узгодження, не ходив кабінетами з додатковим «узгодженнями». Переконаний, що з вашою допомогою цього вдасться досягти, - говорив у час свого очільництва Черкас Сергій Одарич.

8. Віктор Анушкевичус. Івано-Франківськ

Мер Івано-Франківська з 2006 року, вдруге переобраний в грудні 2010-го

У 2014 році громадянська мережа ОПОРА визнала Івано-Франківську міську раду найпублічнішою в Україні, а міського голову Віктора Анушкевичуса - найпублічнішим міським головою.

Особливої уваги місцева влада приділяла боротьбі зі злочинністю. Результат - 46 злочинів на 10 тисяч мешканців. Це – найкращий показник по Україні. Саме тому Івано-Франківськ очолює рейтинг найбезпечніших міст України.

Також за часів керівництва Івано-Франківська Віктором Анушкевичусом був зроблений величезний вклад у розвиток екологічного напрямку розвитку міста. Велась робота у створенні нових та підтримці вже існуючих парків. Велика робота проводиться по озелененню міста.

Прозорість влади та чіткі «правила гри» у бізнесі сприяли залученню інвестицій до Івано-Франківська. Завдяки цьому середня зарплата у місті із населенням у 226 тисяч перетнула позначку у 3000 гривень. Звичайно, тут також велику роль відіграє географічне розташування міста, яке знаходиться не так далеко від кордонів з Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею. Тож інституціональні інвестори із задоволенням інвестують у розвиток міста, розуміючи, що побудована схема влади та географічні вигоди найближчим часом дозволять отримувати солідні прибутки. Звичайно, якщо вибудована система взаємодії між міською владою та бізнесом не буде зруйнована наступником Віктора Анушкевичуса.

9. Андрій Матковський. Полтава

Мер Полтави з 2006 по 2010 роки

Став своєрідним нащадком Анатолія Кукоби, який довгі роки успішно керував містом. Андрію Матковському довелося «конкурувати» на посаді мера із, в першу чергу, пам’яттю полтавчан за своїм колишнім очільником. В цілому із завданням Андрій Матковський впорався.

Наприклад, у рамках програми «Місто без околиць» він запустив більше 20 пільгових автобусних маршрутів, які зв’язували центр із віддаленими районами. Також вирішив проблему вивезення сміття у Полтаві, встановивши сміттєві баки. Місто отримало нове вуличне освітлення, яке працювало усю ніч. До речі, Матковський вирішив ще одну проблему містян – водопостачання. З 2009-го гаряча вода до осель полтавців подавалася цілодобово. Місто було одним із лідерів в Україні з кількості залучених інвестицій та створенню робочих місць (близько 10000 тисяч щороку, безробітність –складала 1%).

Особлива увага приділялася дітям: ігрові майданчики для малечі, тренажерні антивандальні комплекси для школярів, басейни в школах, майданчики для ігрових видів спорту, ковзанки зі штучним покриттям – завдяки цим справам Матковського згадують до цього часу.

10. Анатолій Федорук. Буча

Міський голова Бучі з 1998 року. Переобирався на посаду тричі. Відзначився тим, що за час своєї першої каденції виконав більшість своїх передвиборчих обіцянок. Було створено Державне комунальне житлово-експлуатаційне підприємство, яке надає населенню послуги як із обслуговування житлово-комунального фонду, так і по наведенню благоустрою в місті. Сьогодні воно вважається кращим у регіоні. Також було створене Державне комунальне підприємство громадського харчування Продсервіс, яке обслуговує 5 дитячих садків і 7 шкіл Бучі та Ворзеля. Завдяки зусиллям Анатолія Фудорука втілилась у життя мрія багатьох бучан – у 2001 році був відкритий стадіон Ювілейний.

За ініціативи міського голови у Бучі була створена дитяча школи мистецтв та дитячо-юнацька спортивна школа, побудовано 18 сучасних дитячих та 11 спортивних майданчиків, відкрито медико-соціальний центр та благодійну їдальню для нужденних верств населення, відремонтовано центральний дім культури та побудовано літню естраду у парку відпочинку. Зараз у місті є також центральний майдан – Київський та супермаркет Зоряний, а також кіно-художній комплекс Акваріус.

Задля вирішення житлового питання мешканців міста будуються нові житлові масиви, що стало можливим завдяки договору про співпрацю між виконавчим комітетом Бучанської міської ради та АТ «Київміськбуд».

За роки правління містом Анатолієм Федоруком бюджет міста зріс у більш ніж 20 разів. Місто має розвинену соціальну інфраструктуру, істотні інвестиції в основний капітал. У Бучі для всього населення доступне підзвітне управління. Великий відсоток міграції населення до міста, а також низький показник смертності. Також у Бучі практично немає хворих на туберкульоз та низький відсоток хворих на рак. Такі показники пов’язані з високоякісним забезпеченням населення медичною допомогою.

11. Микола Романюк. Луцьк

Міський голова Луцька з 2010 року. До цього три роки працював головою Волинської облдержадміністрації.

У своїй діяльності зосередився на підтримці та розвиткові промислового потенціалу міста, та максимально вигідному використанні логістичних можливостей міста. По-перше, через місто проходить кілька трас національного та міжнародного значення. Тож, Микола Романюк одним із напрямків роботи визначив використання цієї особливості міста на благо Луцька. Створені умови для «перехоплення» пасажиропотоку та залучення транзитних туристів до відвідування пам’яток міста.

Що стосується промислового напрямку, то Луцьк зберіг за собою звання ядра Луцького промислового вузла. Більш двох десятків заводів хімічної, легкої, деревообробної, харчової та металургічної сфер зуміли вистояти нелегкі економічні часи та продовжують слугувати базою міського бюджету.

12. Олександр Лук'янченко. Донецьк

Міський голова Донецька із 2002 року. Голова Асоціації шахтарських міст Донбасу, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат Державної премії України в галузі архітектури та містобудівництва, почесний громадянин Донецької області.

На посаду обирався тричі. Причому всі три голосування проходили без гучних скандалів.

5 липня 2012 року отримав Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня за значний особистий внесок у підготовку і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 з футболу, успішну реалізацію інфраструктурних проектів, забезпечення правопорядку і громадської безпеки під час турніру, піднесення міжнародного авторитету Української держави, високий професіоналізм.

Євро 2012 стало для кількох міст України справжнім випробуванням на міцність. Донецьк і Олександр Лук'янченко це випробування пройшли вдало. Місто зуміло якісно підготуватися, розробити та впровадити всі необхідні інфраструктурні зміні, інвестувати у потрібні капітальні об’єкти.

13. Сергій Кравченко. Луганськ

Мер Луганська із квітня 2006 року. За два терміни перебування на посаді зумів досить упевнено боротися із дуже великими економічними викликами, як постійно підстерігали східні регіони. У свій час досить серйозну підтримку надавав Луганському локомотивному заводу, навіть намагався шукати промисловому гіганту нові ринки збуту.

За час керування Луганськом, підтримав ідею повернення місту контролю над постачанням води (до 2012 року водоканалом керувала російська компанія на правах концесії). Завдяки цьому з’явилась можливість поступово відновлювати водопостачальну інфраструктуру. Правда, зробити серйозні кроки в цьому напрямку не вийшло – почалася АТО.

Був одним з організаторів «Антимайданів». Коли у квітні 2014 вхід будівлю Луганської міської ради захопили бойовики, Сергій Кравченко заявляв, що це не заважає працівникам виконкому виконувати свої обов'язки. Правда, після реального початку бойових дій покинув місто, яке зараз контролюється терористичними угрупуваннями.

14. Олександр Сін. Запоріжжя

Мер Запоріжжя із 2010 року. На виборах отримав незначну перевагу на кандидатом від тодішньої влади – частково через розкол партійної структури конкурента, частково через те, що велика кількість жителів Запоріжжя голосували не за Олександра Сіна, а проти його супротивника.

Одразу після обрання мером міста, Олександр Сін вийшов із партії «Батьківщина», так як тоді більшість у міськраді належала Партії Регіонів. Аби уникнути конфліктів, після інаугурації запропонував секретарем міськради свого конкурента на виборах. А вже у березні 2012 року став членом Партії Регіонів.

За час роботи зумів передати будівництво мостів на державний рівень, не допустити скорочення працівників освіти.

Місто відзначалося стабільним ростом економіки. Проте не обійшлося і без скандалів: у жовтні 2012 року підписав рішення міськвиконкому про преміювання самого себе за добросовісне виконання службових обов’язків, а у лютому 2015 року став фігурантом карної справи, пов’язаної з порушенням порядку підписання контрактів із головними лікарями.

Коли у грудні 2014 року деякі політичні сили вимагали відставки Олександра Сіна, міськрада не змогла зібрати для цього рішення необхідного кворуму, автоматично лишивши діючого мера на своїй посаді.

15. Володимир Косюга. Алчевськ

Мер Алчевська із квітня 2013 року. Хоч і останнє , але все ж місце в рейтингу отримав, перш за все, за доволі грамотні дії у окупованому місті. В принципі мер зумів провести зиму (а це у Алчевську завжди велика проблема) та навіть більш менш налагодити систему освіти та медичного забезпечення жителів.

Намагався зупинити втечу з міста середнього та малого бізнесу, проте за об’єктивних обставин зробити це не вийшло. Намагався, але безрезультатно, вирішити питання із нормальною подачею сировини на Алчевський металургічний завод. Через брак дизпалива не впорався із завданням повноцінного вивозу твердих побутових відходів.