Росія, яка нищить мости перед собою, сама визнає: великого наступу через Дніпро вона не планує, вона карає
«Боюся, ми, можливо, замахуємося на один міст задалеко»
Генерал-лейтенант Фредерік Браунінг – фельдмаршалу Бернарду Монтгомері
перед операцією «Маркет Гарден» (вересень 1944 року)
У ніч на 17 листопада у воду Керченської протоки впала сталева арка автомобільної частини Керченського мосту разом із прольотом під нею. Генеральний штаб Збройних Сил України підтвердив: обвалилися арка і проліт автомобільної частини, залізнична частина стоїть, але її арка вже пошкоджена. За даними СБУ, операція тривала близько місяця і складалася з семи етапів: спершу системно вибивали російську ППО, радари і засоби РЕБ, і лише потім ударили по самому мосту. Працювали «Паляниці», «Нептуни», «Рута» та FP-5. Міністр оборони Євгеній Хмара наголосив на принциповому: удар завдано виключно українською зброєю.
А кількома годинами раніше, пізно ввечері 16 листопада, Росія випустила по Києву сім балістичних ракет. Цілі – Північний і Південний мости через Дніпро. Рух перекрили, на частині «зеленої» лінії метро зупинили потяги, кияни зранку йшли через Дніпро пішки. Згодом Північним мостом частково пустили громадський транспорт – по одній крайній смузі в кожному напрямку.
І все це – за два дні до 19 листопада, коли в китайському Шеньчжені на полях саміту АТЕС відбудеться перша в історії тристороння зустріч Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна і Володимира Путіна. Тож давайте поговоримо про мости. Бо битва за них – це не лише про логістику.
Чому мости так довго не чіпали…
На першому етапі великої війни мости не були пріоритетними цілями. Чому? Бо мости – це інфраструктура, яка потрібна не лише тому, хто захищається, а й переможцю. А саме переможцем бачила себе Росія у лютому 2022-го, коли розраховувала на «три дні». Країну, яку збираєшся забрати, не руйнуєш: її мости, вокзали й електростанції – це майбутній трофей. Саме тому 24 лютого російський десант захопив Антонівський міст під Херсоном цілим.
Натомість Україна в ті дні діяла за класичною логікою оборони: ірпінський міст на Житомирській трасі підірвали самі українські військові, щоб зупинити колони, які рвалися до Києва. Зруйнований міст подарував столиці найдорожче – час.
Понад чотири роки великі мостові переходи через Дніпро залишалися поза прицілом – удари припадали хіба що на невеликі мости та шляхопроводи у зоні бойових дій. Виняток становили Антонівський міст, який ЗС України виводили з ладу HIMARSами влітку 2022-го і який росіяни самі підірвали, тікаючи з правого берега 10 листопада того ж року, та Кримський міст, атакований у 2022, 2023 і 2025 роках.
Росія вже не бачить себе переможцем, який отримає Україну цілою. Тепер Москва бачить себе тією, хто карає
А тепер – осінь 2026-го. Ще 6 листопада президент попереджав, що переправи через Дніпро опиняться під прицілом. 7 листопада ракети вперше влучили у Північний міст. 9 листопада, після засідання Ставки, Володимир Зеленський прямо назвав задум Москви: Росія намагається роз’єднати Україну по Дніпру і максимально зіпсувати життя людей. Під ударами – київські мости, переправи в Запоріжжі, усі чотири переходи, що з’єднують південну Бессарабію з Одесою. Україна відповідає по-своєму: за даними Генштабу, цієї осені зруйновано мости на Чонгарі та в Генічеську, під ударами – переправи поблизу Таганрога. І нарешті – Керч.
Що змінилося? Змінилося головне: Росія більше не бачить себе переможцем, який отримає Україну цілою. Тепер вона бачить себе тим, хто карає. А Україна вперше має власну зброю, здатну дотягнутися до того, що Кремль вважав недосяжним.
Закон відступу: хто береже мости, а хто їх підриває…
Військова історія знає просте правило: сторона, що наступає, намагається зберегти мости, а сторона, що відступає, – їх зруйнувати. Форсування річки – найдорожча, найтриваліша і найкривавіша операція під час організації наступу. Міст – це дивізія, переправлена за години, а не за тижні. Зруйнований міст – це час, за який оборона встигає закопатися в землю.
7 березня 1945 року німці не встигли як слід підірвати міст Людендорфа в Ремагені – частина зарядів не спрацювала. Американці захопили його, і союзники отримали перший плацдарм за Рейном. Через десять днів пошкоджений міст обвалився, але свою роль він уже зіграв: війна на заході пішла швидше.
У вересні 1944-го союзники в операції «Маркет Гарден» спробували захопити цілий ланцюг мостів у Нідерландах, щоб одним ривком вийти до Рейну. Останній міст, в Арнемі, виявився тим самим «мостом задалеко» – операція провалилася.
Наша земля пам’ятає цей закон особливо гірко. У серпні 1941-го радянські війська, відступаючи, підірвали греблю Дніпрогесу, а у вересні – київські мости. У 1943-му вже вермахт, відходячи за Дніпро, нищив переправи. Битва за Дніпро коштувала Червоній армії сотень тисяч загиблих – саме таку ціну має велика річка без мостів.
Тож коли сьогодні мости нищить Росія – сторона, яка називає себе наступаючою, – це має насторожувати. Наступаючий, який руйнує мости перед собою, або вже не вірить у свій наступ, або воює не з армією, а з людьми.
Кожен міст має свою ахіллесову п’яту…
Міст – одна з найскладніших цілей для далекобійної зброї. Він розрахований на колосальні навантаження, має запас міцності й дублювання елементів. Одиночне влучання здебільшого лише пробиває полотно – за словами інженера Олега Гречуха, якщо пошкоджено саме покриття, на відновлення піде приблизно доба. Можна витратити велику кількість засобів ураження, а міст встоїть.
Найкращий історичний урок – в’єтнамський міст Тханьхоа, якого американські льотчики прозвали «Щелепою дракона». З 1965 по 1972 рік по ньому здійснили сотні бойових вильотів, втратили понад десяток літаків, а міст стояв. Упав він лише у травні 1972-го, коли керовані бомби лягли саме туди, куди треба. Не кількість вирішила справу, а розуміння конструкції.
Кожен міст має свої ахіллесові точки: опорні вузли, з’єднання, анкерні зони, фундаменти опор. Для арки це вузли, які тримають її стійкість; для вантових мостів, як Південний і Північний у Києві, – критичні вузли вантової системи, про які говорять інженери. Втрата одного такого елемента може позбавити стійкості всю конструкцію. Тому якщо у групі планування ураження поруч із військовими працюють науковці, інженери-мостобудівники, потужні фізики, з’являється розуміння, куди треба бити. Саме це ми й побачили в Керчі: у ніч на 16 листопада 227-метрову арку автомобільної частини повело вбік, а наступної ночі вона впала. Спершу – деформація, потім – завершальний удар. Це не удача. Це інженерія.
Керченський міст: не просто дорога, а пробка в протоці…
Керченський міст будували понад три роки, він тягнеться на 19 кілометрів і обійшовся Росії приблизно у 228 млрд рублів – близько $3,7–3,8 млрд за тодішнім курсом. Судноплавний проліт – арка завдовжки 227 метрів із підмостовим габаритом 35 метрів над Керч-Єнікальським каналом. Вага автомобільної арки, за різними оцінками, – від 5 до 6 тис. тонн. У 2017-му її встановлювали цілою спецоперацією з плавзасобами і плавучими кранами.
Порти Азовського моря – Ростов, Таганрог, Єйськ, окуповані Маріуполь і Бердянськ – опинилися за замком
Але особливість цього ураження навіть не в тому, що зламано дорогу. Головне – арка лягла у фарватер. Керченська протока мілка: глибини на фарватері – приблизно від 8 до 18 метрів, картографічна глибина каналу – близько 8,3 метра. Тисячі тонн покрученої сталі на такій глибині – це перекритий морський прохід. Порти Азовського моря – Ростов, Таганрог, Єйськ, окуповані Маріуполь і Бердянськ – опинилися за замком. Аналітик Sovecon Андрій Сизов у коментарі Reuters попередив: уламки доведеться розчищати, і це може суттєво затримати відновлення судноплавства. Капітан 1-го рангу запасу Андрій Риженко вважає, що розчищення протоки може тривати тижні або місяці, а відновлення автомобільного прольоту з аркою – понад рік; саму арку, найімовірніше, доведеться розрізати і виготовити нову.
А тепер додайте зиму. Витягнути таку конструкцію з невеликої глибини так, щоб пройшов корабель чи суховантаж, – важко й у мирний час. У листопаді-грудні в протоці шторми, а згодом – лід. Протока вже одного разу перемогла міст: залізничний міст, який радянська влада збудувала через Керч у 1944-му, взимку 1945-го зруйнувала крига, і його так і не відновили. Додайте плавучі крани, які місяцями стоятимуть у зоні досяжності українських дронів. Фінський аналітик Еміль Кастехельмі висловився прямо: автомобільний міст під час цієї війни не відремонтують. А речник Кремля Дмитро Пєсков пообіцяв, що міст стане «ще кращим, ніж був».
Скільки коштує міст: рахунок у доларах…
Офіційних кошторисів поки немає ні в Москви, ні в Києва. Тому нижче – авторська оцінка на основі відкритих даних і порівнянних проєктів.
Керченський міст, один судноплавний проліт. Для порівняння: після вибуху в жовтні 2022 року ремонт одного звичайного балкового прольоту, за словами депутата Держдуми Сергія Колунова, коштував приблизно 200–300 млн рублів. Арка – зовсім інша ліга. Повна реставрація складається з трьох частин:
- підйом, різання і вивезення 5–6 тис. тонн сталі з фарватеру взимку і під загрозою ударів – орієнтовно $80–150 млн;
- виготовлення нової арки і прольотної будови, доставка і монтаж із плавзасобів – $100–200 млн;
- обстеження і ремонт опор, відновлення пошкодженої залізничної арки, захист споруди (бони, ППО, загородження) – $70–150 млн.
Разом – $250–500 млн і щонайменше 12–18 місяців роботи, якщо по мосту більше не прилетить. Тобто один проліт із дев’ятнадцяти кілометрів коштуватиме Росії від 7 до 13% вартості всього мосту. І це без непрямих втрат: заблоковане Азовське море, пороми замість мосту, довше плече постачання сухопутним коридором. Вони можуть виявитися дорожчими за сам ремонт.
Антонівський міст у Херсоні. Довжина – 1366 метрів, 30 прольотів із попередньо напруженого залізобетону, зданий у 1985-му. Пошкоджений ударами 2022 року, з двома підірваними росіянами прольотами і роками обстрілів по лінії фронту. Орієнтир: будівництво нового великого мосту через Дніпро, за оцінкою інженера Олега Гречуха, коштуватиме щонайменше 15 млрд грн, тобто близько $330 млн, і триватиме понад два роки. Відновлення Антонівського після війни (розмінування, обстеження опор, заміна кількох прольотів і полотна) – за оцінкою автора, $150–250 млн; якщо опори виявляться непридатними, рахунок наблизиться до нового будівництва – $350–500 млн.
Київські мости. Ще до нинішніх ударів інженерне посилення Південного і Північного мостів оцінювали приблизно у 2,5 млрд грн (близько $55 млн). Бюджет перших двох швидкоспоруджуваних переправ – близько 4 млрд грн (майже $90 млн), а Київрада окремо спрямовує 1 млрд грн (понад $20 млн) на комбіновані водні переправи. Реконструкція середнього київського шляхопроводу – 600–700 млн грн ($13–15 млн). Ремонт пошкоджених Південного і Північного мостів, залежно від того, чи зачеплено вантову систему, за оцінкою автора, коштуватиме від кількох десятків до $100–150 млн за кожен. Новий великий міст через Дніпро – від $330 млн.
Тож який рахунок? Росія б’є кількістю: десятки ракет і дронів по Києву, Запоріжжю, Одещині. Але це здебільшого ремонтопридатні пошкодження – їхню ціну платять не армії, а цивільні: затори, зупинене метро, люди, що йдуть через Дніпро пішки. Україна б’є якістю: одна операція – і в Москви рахунок на пів мільярда доларів, перекрита протока і логістичний локдаун Криму. Тактично тиск на наш тил реальний. Стратегічно рахунок цього раунду на користь України.
Керченський і Херсонський: два різні мости, дві різні логіки…
Керченський міст – стратегічна артерія. Через нього йшли боєприпаси, пальне, техніка, через нього Росія мілітаризувала півострів. Це і логістика, і символ: «Крим наш» у бетоні та сталі. Удар по ньому – удар одразу по двох речах.
Херсонський, Антонівський, міст сьогодні не потрібен ні Росії, ні Україні. Будь-який міст через нижній Дніпро – це потенційний шлях стрімкого перекидання військ, а отже – загроза для того, хто обороняється. Поки його немає, широка річка залишається важкою і важливою перепоною для обох сторін. Тому Антонівський міст сьогодні – не ціль, а пам’ятник 2022 року: як Росія прийшла по ньому, і як по ньому ж утікала, підірвавши за собою.
Що задумала Москва: відрізати по Дніпру…
Формально завдання звучить грізно: розрізати Україну навпіл по Дніпру. Але військово це нереально. Через Дніпро десятки переправ – автомобільні, залізничні, дамби; є понтони, пороми, водні переправи, які вже будують. Україна знайде альтернативні шляхи, як знаходила їх для енергетики, для портів, для зерна.
Тоді в чому сенс? Основний пріоритет – удар по свідомості. Українцям: дивіться, ми вас відріжемо, ваше місто стоїть у заторах, ваш берег – окремо від іншого. Партнерам: Україна крихка, її столицю можна паралізувати за ніч, тож домовляйтеся з нами на наших умовах. І особисто Трампу та Сі напередодні Шеньчженя: Путін хотів приїхати сильним, саме цим можна пояснювати удари по київських мостах.
Але назвімо речі своїми іменами: це просто терор. Удар по мосту в мегаполісі під час години пік – це удар не по армії, а по мільйонах людей. У головах російських військових – хаос і гібридизація війни. Вони шукають будь-який шлях до військової переваги, якої не можуть досягти на фронті, і щоразу цей шлях пролягає через цивільне населення України.
Чи мусимо ми грати за правилами, якщо ворог їх не визнає…
Україні сьогодні теж треба змінювати стратегію боротьби. Нафтопереробні заводи, підстанції і Кримський міст – це правильні цілі, але їх замало. Перелік треба розширювати: залізничні мости і вузли, через які живиться фронт; переправи на маршрутах до Криму і поблизу Таганрога; залізничні пороми і порти Азовського моря; оборонні заводи і енергетика, яка їх живить. Усе, що годує війну, має бути ціллю, а найдешевше через диверсії.
І тут постає незручне питання: якщо противник не дотримується правил ведення війни, чи маємо дотримуватися їх ми? Емоційна відповідь очевидна. Але правила війни не забороняють бити по тому, що годує війну, – вони забороняють воювати з людьми. Дзеркальний терор дав би Кремлю саме те, чого йому бракує: згуртувати власне суспільство довкола «нас убивають».
Ворог шукає будь-який шлях до військової переваги, якої не може досягти на фронті, і щоразу цей шлях пролягає через цивільне населення України
А я ще раз не втомлюся повторювати: ця російська машина не боїться зовнішнього ворога. Вона боїться тільки свого народу – лише він несе основну загрозу правлячому класу. Тому найсильніший удар – той, після якого війну відчуває сама російська система: черги на заправках, порожні полиці в Криму, пороми замість мосту, мертві азовські порти, дірки в бюджеті. Максимальна жорсткість у межах закону – це не слабкість. Це те, що зберігає нам партнерів і позбавляє Москву її найкращого пропагандистського аргументу.
Мости як послання світові…
Операція «Мости» з обох боків має глибокий зміст, і він не лише між Росією та Україною. Це демонстрація світу. Що Росія, що Україна напередодні так званої зустрічі трьох показали, хто чого вартує, і кожен був побачений і почутий.
Росія показала: ми можемо паралізувати столицю. Україна показала: ми власною зброєю, після місяця методичної роботи, можемо зламати головний символ путінського Криму і закрити Азовське море. Перше – вміння лякати. Друге – вміння воювати.
Битва за мости знайде свій відбиток у думці кожного з лідерів у Шеньчжені. Трамп, який анонсував, що говоритиме про свою «улюблену тему – Україну», побачить, що Київ не виглядає стороною, яка просить пощади. Сі побачить, що його російський партнер не здатен захистити найцінніший об’єкт на власній «території». Комусь такий стан справ закладе сумніви, комусь – симпатію, а комусь – невпевненість у тому, чи правильно все відбувається. Тепер чекаємо результатів зустрічі, і того ж дня в Берліні посланці Трампа говоритимуть з українцями та європейцями про гарантії безпеки.
Висновки
Про історію. Той, хто наступає, береже мости, бо вони йому потрібні; той, хто відступає – руйнує, бо купує час. Росія, яка нищить мости перед собою, сама визнає: великого наступу через Дніпро вона не планує, вона карає.
Про інженерію. Міст не руйнується кількістю ракет – він руйнується знанням конструкції. Керч показала: підготовка, придушена ППО і точний удар по критичних вузлах дають результат, якого не дають сотні хаотичних влучань.
Для Росії. Втрата судноплавної арки Кримського мосту – це рахунок орієнтовно мінімум на $250–500 млн, понад рік ремонту, заблоковане Азовське море, логістичний локдаун Криму і зламаний символ «Крим наш» напередодні саміту, на якому Путін хотів виглядати сильним.
Для України. Удари по київських мостах – це болісно і дорого: ремонт може коштувати десятки мільйонів доларів за кожен, а затори і зупинене метро б’ють по людях і економіці. Але це терор, а не стратегічний успіх: Дніпро не розрізати, переправи будуються, рух відновлюється.
Про рахунок. Тактично Росія б’є частіше. Стратегічно цей раунд за Україною.
Прогноз: мостова війна найближчим часом…
Перше. Росія продовжить бити по переправах через Дніпро – у Києві, Запоріжжі, Дніпрі, а також по Одещині, поєднуючи це з ударами по енергетиці. Пік припадатиме на дні переговорів і зимові холоди.
Друге. Україна намагатиметься не дати Росії відремонтувати Кримський міст: під прицілом опиниться залізнична частина, плавучі крани, пороми й сухопутний коридор до Криму. Відновлення автомобільної частини реально не раніше кінця 2027 року, а Азовське море щонайменше тижні, а то й місяці залишатиметься закритим.
Третє. Київ переживе зиму на компромісах: частковий рух мостами, понтонні та водні переправи, посилений захист. Незручно, дорого, але без колапсу.
Четверте. Мости стануть предметом торгу. Після втрати керченської арки не здивуюся, якщо Москва раптом заговорить про «гуманітарний» мораторій на удари по інфраструктурі. Пропонувати його вона почне тоді, коли рахунок перестане бути на її користь.
Браунінг колись попереджав про міст, до якого не варто тягнутися. Для Кремля таким мостом став Керченський: його будували, щоб довести, що Крим – назавжди, а тепер його арка лежить на дні протоки. Українські ж мости встоять. Бо народ, який зранку пішки переходить Дніпро і йде на роботу, жодною річкою не розрізати…
Олег Семененко, для «Главкома»


Коментарі — 0