Посли США, ЄС і Німеччини – лідери рейтингу 2011 року

Посли США, ЄС і Німеччини – лідери рейтингу 2011 року

Інститут світової політики

Переможцям вручили дипломи

Минулий, 2011 рік серйозно протестував як закордонних, так і українських послів не лише на рівень їхньої дипломатичної витримки й вміння балансувати у найбільш делікатних ситуаціях, але й на рівень їх винахідливості. Це був рік, коли дипломатичний словник багатьох з них вимушено був розбавлений вузькопрофільною юридичною лексикою, а зали українських судів стали для деяких закордонних послів такими ж звичними, як стіни рідних посольських кабінетів. Це був рік, коли Україна, декларуючи рух в Європейський Союз, давала чимало підстав вважати, що насправді рухається у союз на кшталт Митного. Це був рік, коли українських дипломатів змушували ставати політиками, а закордонним прививали ознаки «стокгольмського синдрому».

Очевидно, що й опитані ІСП експерти, оцінюючи ефективність того чи іншого посла за десятибальною системою, орієнтувались, передусім, на те, наскільки професійно той чи інший дипломат спромігся відповісти на низку ключових питань зразка 2011 року. Для закордонних, а точніше західних послів, це були питання на кшталт: «Як пояснити українські тренди власним урядам так, щоб втома від України не переросла в повну байдужість до неї?», «Як виступити на захист демократичних цінностей в Україні, не налаштувавши проти себе українську владу?». Зрозуміло, що кожен амбасадор відповідав на ці питання по-своєму. Хтось став частим гостем президентської адміністрації, хтось активно використовував всі можливі медіа-майданчики, хтось надавав перевагу багатозначній мовчанці, а комусь стало в нагоді спілкування з представниками громадянського суспільства.

Главам українських місій закордоном довелося знаходити відповідь на дещо інші питання. Як переконливо оформити для закордонних урядів політично мотивовану справу Тимошенко в кримінальну? Як зробити так, щоб Україна (чи, точніше, її Президент) не опинились у справжній міжнародній ізоляції? Як, зрештою, донести в Київ месиджі про повне несприйняття дій української влади і водночас не бути звільненим з посади?

Переможці цьогорічного рейтингу – посли України в Євросоюзі Костянтин Єлісєєв і посол США в Україні Джон Теффт. Дипломати з різним стилем роботи, але з однаковим вмінням поєднувати дипломатичну роботу з антикризовим менеджментом.

Серед «старожилів» нашого закордонного ТОП-10 – посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот, посол Британії Лі Тернер і посол Грузії Грігол Катамадзе. Посол Франції Жак Фор поїхав з України на шостому місці. Серед новачків переможної десятки – посол представництва ЄС Жозе Мануель Пінту Тейшейра (причому відразу на друге місце!), посол Польщі Генрік Літвін і посол Молдови Іон Стевіле. У підсумку з десяти закордонних послів ми отримали шість послів Євросоюзу і двох «пострадянських» послів, які розділяють з Україною євроінтеграційні аспірації – Молдови та Грузії.

Що стосується українських амбасадорів, то в десятці ІСП доволі впевнено з року в рік себе почувають посол України в США Олександр Моцик, посол України в Бельгії та при НАТО Ігор Долгов, посол України в Китаї Юрій Костенко та посол України у Фінляндії Андрій Дещиця. З-поміж нових облич потрібно передусім відзначити посла України в Польщі Маркіяна Мальського (потрапляння відразу на третє місце) та посла України у Туреччині Сергія Корсуньського. У сухому підсумку маємо більш різноманітну географію, аніж у випадку закордонних дипломатів найвищого рангу: крім 5 українських послів, які представляють країни Європейського союзу і традиційних США та Росії, ще й Китай, Японія та Туреччина.

Наостанок, кілька слів про експертів, які, власне, й визначили минулорічні десятки найуспішніших амбасадорів і за що ми в Інституті світової політики їм безмежно вдячні. У цьому році Інституту світової політики вдалося помітно розширити коло опитаних експертів, до якого увійшли дипломати, провідні аналітики зовнішньої політики, журналісти. Власне, всі ті, хто знає багатьох як закордонних, так і українських послів не лише з повідомлень у пресі, а й особисто. Всі ті, хто почували себе достатньо поінформованими і компетентними, аби відгукнутись на запрошення ІСП взяти участь в нашому опитуванні. Кожен експерт називав п’ятірку найбільш ефективних, на його погляд, дипломатів і оцінював їх за десятибальною шкалою. При оцінюванні експерти мали врахувати п’ять критеріїв:

• Здатність оперативно та ефективно вирішувати проблемні питання своєї країни в країні виконання закордонної місії;

• Доступ та можливість впливу на ключових політичних гравців в країні перебування;

• Відкритість та активність у діалозі з політиками, експертами та медіа колами;

• Спроможність створювати позитивний імідж своєї країни в країні перебування;

• Організація та участь у публічних заходах, які сприяють налагодженню діалогу між країною посла та країною перебування.

Сподіваємося, що щорічне дипломатичне «змагання» послів, ініційоване Інститутом світової політики, й надалі залишиться додатковим стимулом для вдосконалення їхньої дипломатичної діяльності на благо інтеграції, а не ізоляції України в світі.

{1-}

1. Джон Теффт, посол Сполучених Штатів Америки в Україні

270 балів

Перемога Джона Теффта в цьогорічному рейтингу послів – доказ того, що бути ефективним послом не завжди означає бути максимально публічним. Ефективність закордонного посла в специфічному українському контексті означає не лише вміння професійно проводити інтереси своєї країни в країні перебування, але й доступ до ключових полісімейкерів країни і можливість донести до них потрібні месиджі. А в ідеальному варіанті – ще й підкоригувати ті чи інші, сумнівні з демократичної точки зори, рішення української влади.

Професійна діяльність Джона Теффта в Україні у 2011 році – варта особливого експертного вивчення завдяки деяким досить парадоксальним явищам. З одного боку, він не приховував ставлення Вашингтона до судового процесу над Юлією Тимошенко. Більше того, є підстави вважати, що саме він це ставлення багато в чому моделював. Він був першим іноземним послом, який навіть відважився зробити запит на відвідини Тимошенко у СІЗО. З іншого боку, американський посол зумів зробити так, що його персона не викликає алергії ні на Банковій, ні в інших органах української влади, як деякі амбасадори Європейського Союзу і, подейкують, Росії. Можливо, секрет полягає у тому, що американська сторона, на відміну від євросоюзівської, навіть коли критикувала українську владу, намагалась в жодному разі її не принизити. А, можливо, у тому, що для багато представників нинішньої владної команди ставляться до США якщо й не з захопленням і повагою, то з певним острахом. А ще – таким собі союзником, якщо з ЄС виникне затяжна пауза, а Росія й надалі пресингуватиме по газу та Митному Союзу.

Поміж тим, робота американського посла України в минулому році далеко не обмежувалась звітами про внутрішньополітичну ситуацію в Україні у Держдеп США та неформальним спілкуванням з керівництвом країни. У 2011-му за ініціативи Теффта посольство США в Україні запустило новий дискусійний майданчик – Форум посла США. Він був створений для обговорення невідкладних питань сучасного світу за участі провідних фахівців зі Сполучених Штатів. Як приклад – великий резонанс в експертних колах України викликав приїзд в рамках форуму відомого американського історика Тімоті Снайдера, який презентував та обговорив у Києві свою останню книгу «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним».

Джон Теффт і сам в минулому році не зрадив традиції радувати українську громадськість змістовними (політичні коментатори хрестили б їх програмними) публічними виступами. У минулому році, зокрема, такий виступ американський посол озвучив в Київському політехнічному інституті. Промова мала назву «Демократія і чому вона так важлива для України?». У ній посол не лише намагався довести, що демократія та економічний розвиток ідуть пліч-о-пліч, але й, наприклад, закликав українську молодь не виїжджати з України, а «залишитись і долучитись до зростання рівня приватного підприємництва, інновацій та верховенства права тут».

{2-}

2. Жозе Мануель Пінту Тейшейра, посол, голова представництва Європейського Союзу в Україні

234,5 бали

Якби рейтинг ІСП визначав найбільш активних та публічних закордонних послів у минулому році, то у посла Євросоюзу Мануеля Пінту Тейшейри були б всі шанси очолити його. Але, очевидно, не всі експерти схильні ототожнювати публічність та активність посла з ефективністю його роботи. Як зауважив один із відомих зовнішньополітичних аналітиків, «посол Тейшейра не зміг утримати контроль над ситуацією. Він ходив на судові слухання у справі Тимошенко, навіть публікував відкриті листи, зокрема вимагаючи запросити його на ток-шоу «Свобода слова» Савіка Шустера. Проте, переважною мірою його дипломатичні рухи були безрезультатними».

Посол Тейшейра дійсно помітно активізувався у минулому році. Причому, як зауважують більшість наших експертів, симптоматично, що ця активність дивним чином співпала з арештом колишнього прем’єра Юлії Тимошенко. Посол Тейшейра не стримував себе в коментарях. Зокрема, у листопаді минулого року заявив, що Євросоюз не бачить бажання української влади рухатися у бік цінностей Європейського Союзу, зокрема й тому, що »пані Тимошенко судять за законами, написаними в часи Сталіна та Хрущова». Інсайдери пояснюють завидну самостійність та ініціативність посла Тейшейри дружніми стосунками з його співвітчизником, головою Європейської Комісії Жозе Мануелем Баррозу.

{3-}

3. Ганс Юрген-Гаймзьот, посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні

225 балів

Cхоже, що кожен рік для посла Німеччини в Україні – це справжнє дипломатичне випробування. У 2010-му йому доводилось реагувати на ситуацію з затриманням керівника представництва Фонду Аденауера в Україні, готуючи на цьому тлі візит Віктора Януковича до Німеччини, у 2011-му – фактично розвіювати міф про Німеччину як про ворога №1 на шляху європейської інтеграції України. Міф, створений зусиллями провладних політтехнологів, досить швидко поширився медіа-простором і викликав справжній ефект дежавю, коли у 2008 році Ангела Меркель практично перекреслила євроатлантичні амбіції України та Грузії, категорично відмовившись задовольнити заявку цих країн на отримання Плану дій щодо членства в НАТО. Ганс-Юрген Гаймзьот поспішив спростувати усі закиди у власних статтях та численних інтерв’ю, головний месидж яких був досить простим: не Берлін, а сам Київ є головною перешкодою на шляху України до ЄС.

«Українській владі не варто недооцінювати глибоку стурбованість ЄС процесами в Україні», - застерігав німецький амбасадор. На щорічній дискусії за участі послів «Веймарського трикутника» в Інституті світової політики він, зокрема, зауважив: «Дійсно, у Німеччині є політики, яким буде важко уявити, як Угода про асоціацію з Україною поєднується із такою картиною, як перебування Юлії Тимошенко за ґратами. Я сам не до кінця розумію правові підстави, з огляду на які пані Тимошенко перебуває у в’язниці».

Взагалі, з українською системою правосуддя та пенітенціарними реаліями німецькі дипломати знайомі не з чуток, адже стали особистими свідками не лише судів Тимошенко та інших політичних в’язнів, але й навідуються до 16 німецьких громадян, які перебувають в українських в’язницях. До того ж, їм доводиться часто відстоювати інтереси німецьких компаній, що час від часу стають жертвами більш ніж сумнівних рішень української Феміди. «Українські корупція і судове свавілля змушують німецьких інвесторів знаходити кращі умови в інших країнах», - не витримав посол в одному з минулорічних інтерв’ю.

Та не лише справами політичними живе посольство Німеччини в Україні. Воно також активно продовжує підтримувати та розвивати культурно-наукові зв’язки між Україною та Німеччиною. У травні 2011 у Львові відбулася зустріч викладачів Німецької служби академічних обмінів (DAAD) з Молдови, Румунії та України. Взяв участь Ганс-Юрген Гаймзьот і в святкування 50-ліття партнерських зв’язків між Києвом та Лейпцигом.

Німецький амбасадор також ніколи не втрачає нагоди поспілкуватися з представниками української експертної спільноти та громадянського суспільства. Його безперечні козирі – вміння дивитись на Україну без російських окуляр, нетипова для дипломатичного корпусу дружелюбність, володіння російською і розуміння української мови. А ще – пан Гаймзьот зміг налагодити дійсну професійну та командну роботу посольства Німеччини в Україні.

{4-}

4. Генрик Літвін, посол Республіки Польща в Україні

179 балів

Посол Польщі в Україні відразу опинився у правильному місці в правильний час. Він приїхав до Києва тоді, коли підготовка до головування Польщі в ЄС тривала повним ходом і не приховував, які цінні вказівки дав йому міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорські перед від’їздом до України. «Коли я останній раз зустрічався з міністром, він підкреслив, що на цей рік головне – це договір про зону вільної торгівлі та угода з ЄС про асоціацію України», - поділився посол у липні минулого року в одному з інтерв’ю. Частково завдання було виконане: переговори були завершені і по зоні вільної торгівлі, і по угоді про асоціацію.

Але запланованого Польщею на саміт Україна-ЄС бенефісу польської президенції в Євросоюзі все ж не вийшло: занадто серйозними виявились обтяжуючі фактори з української сторони. Чи, точніше, один фактор – політично мотивоване правосуддя. Посол Литвин намагався організувати в Києві та інших українських містах відповідний майданчик для того, аби польське керівництво з позиції друзів України пояснило українським колегам з приводу впливу на відносини між Україною та ЄС справи Тимошенко й інших опозиціонерів. Послу Літвіну пощастило: йому непотрібно було переконувати польське керівництво в необхідності такої пояснювальної роботи, у Варшаві чудово й самі розуміли, про які геополітичні ставки йдеться. До того ж, він приїхав до Києва у той момент, коли двосторонній діалог на найвищому рівні був вже достатньо добре налаштований, і адміністрації двох президентів не завжди потребували посередництва своїх послів для підтримки спілкування на найвищому рівні.

За що потрібно віддати належне послу, так це за його спроможність дуже швидко зануритись в українські реалії: це стосується не лише рекордно швидкого знайомства з представниками як українського уряду, так і експертного і медіа середовища, але й того факту, наскільки оперативно пан Літвін оволодів українською мовою.

{5-}

5. Грігол Катамадзе, посол Грузії в Україні

160,5 балів

Грігол Катамадзе за роки роботи послом в Києві встиг стати таким собі уособленням Грузії в Україні. Він, на відміну від інших колег з дипломатичного корпусу, не лише добре обізнаний з внутрішньополітичною ситуацією в Україні, але й чудово її відчуває. Він знає, який номер набрати і в які двері постукатись, щоб отримати потрібний для блага українсько-грузинських відносин результат. Більше того, йому неодноразово доводилось вводити у курс українських справ інших новоприбульців-послів, зокрема й деяких учасників нашого рейтингу.

Але навіть при всьому професіоналізмі та при всіх контактах пана посла, українсько-грузинські відносини у минулому році перебували не в найкращій політичній формі. Звісно, не по вині грузинської сторони, яка продовжувала робити все можливе, щоб вивести з коми політичний діалог Києва та Тбілісі на найвищому рівні. Українська влада, натомість, фактично відкрито зробила ставку у регіоні Південного Кавказу на Азербайджан. Вочевидь, азербайджанські нафтогазові ресурси в очах української еліти представляють більшу вартість, аніж роками здобуте й протестоване у найбільш критичних ситуаціях партнерство з Грузією.

Те, що вдалось грузинській стороні – так це постійно тримати в тонусі двосторонні відносини завдяки регулярним візитам до України грузинських делегацій, зокрема на чолі з віце-прем’єр-міністром та міністром з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Георгієм Барамідзе. Навідувалися до Тбілісі й українські можновладці. Віце-прем’єр Сергій Тігіпко, наприклад, за завданням Кабміну їздив до Грузії для вивчення досвіду ліберально-демократичних реформ і після повернення став ледве не головним їх промоутером в українському уряді.

Загалом, грузинські реформи, не без особистого внеску Грігола Катамадзе, встигли за останній рік стати модним трендом в українських політичних та експертних колах. Навіть прем’єр-міністр Микола Азаров запевнив, що «багато що з того, що робиться в Грузії взято на озброєння українським урядом і буде втілюватися в життя».

Надолужити політичну прогалину Україна та Грузія намагались з допомогою пожвавлення діалогу в бізнес-сфері. Передумови для цього досить сприятливі: українських інвесторів цікавлять інфраструктурні проекти, що підтримуються урядом Саакашвілі, а грузинських підприємців приваблює потужний український ринок. У минулому році відбувся грузинсько-український бізнес-форум, відновила свою діяльність і Спільна міжурядова українсько-грузинська комісія з питань економічного співробітництва.

Постійно присутня Грузія і в культурно-інформаційному просторі України. Посольство під керівництвом Грігола Катамадзе всіляко підтримує гастролі грузинських виконавців в різних містах України, відкриття ресторанів грузинської кухні, проведення виставок грузинських митців. Проте найвищим виявом визнання ефективності діяльності Грігола Катамадзе можна вважати минулорічне зізнання Міхеїла Саакашвілі на зустрічі з українськими урядовцями і підприємцями в Тбілісі: «Я хочу заявити, що ніколи стосунки між народами не були кращі, ніж зараз. Це я заявляю з повною відповідальністю, і це результат нашої спільної роботи у розвитку наших країн».

{6-}

6. Жак Фор, посол Франції в Україні

157 балів

Українсько-французькі відносини пережили у 2011 році непрості часи. Заяви посла Франції Жака Фора щодо перебігу судових процесів над Юлією Тимошенко та іншими представниками опозиції вирізнялися жорсткістю на тлі застережень, що лунали з боку США та країн Європейського Союзу. Він одним з перших поставив у пряму залежність укладення Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі між Україною та ЄС з дотриманням демократичних стандартів та справедливим правосуддям. «Якщо з боку офіційного Києва не буде вжито відповідних заходів, громадськість Європи може не зрозуміти укладення такої Угоди, ніби нічого не трапилося», - цитували французького амбасадора європейські інформаційні агентства. Офіційний Київ почув заклики дипломата, і таки вжив заходів: у медіа було оперативно розповсюджено заяву, що французький уряд вирішив відкликати категоричного Жака Фора з Києва саме через висловлювання занепокоєності арештом екс-прем’єра Юлії Тимошенко. Глава французької дипмісії спростував подібні припущення, пояснивши, що залишає Україну виключно у зв’язку із завершенням каденції, а прикра «інформаційна качка» була, за його інформацією, створена у стінах вітчизняного Міністерства закордонних справ.

Некоректність по відношенню до поважного представника Французької Республіки відгукнулася українцям на найвищому рівні, коли, за інформацією з дипломатичних джерел, Адміністрація Президента надіслала запит в Париж щодо організації зустрічі Віктора Януковича з Ніколя Саркозі під час Генеральної Асамблеї ООН. Реакцією французів стала демонстративна мовчанка. Щоправда, небажання президента Франції зустрітися зі своїм українським колегою пояснюється, як стверджують інсайдери, не лише справою Тимошенко та проблемами з французьким бізнесом в Україні, але й тим самим прикрим інцидентом навколо посла Фора.

Так чи інакше, але посол Жак Фор пройшов через усі випробування з високо піднятою головою: посольство продовжувало підтримувати українсько-французькі проекти, конференції. Зокрема, було відкрито представництво «Альянс Франсез» у місті Донецьк, проведено семінар для журналістів в Одесі та Чернівцях. Жак Форм також взяв участь в Українському форумі користувачів Інтернетом. Як зауважив один з експертів рейтингу ІСП: «За всю свою каденцію посол зробив чи не найбільше з усіх послів держав-членів ЄС для розвитку українсько-французьких та українсько-ЄСівських відносин».

Не останню роль в цьому зіграли нетипова для дипломатів відкритість посла і можливість порозумітись з українськими співрозмовниками за допомогою вільного володіння російською мовою.

{7-}

7. Лі Тернер, посол Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні

128,5 бали

Лі Тернер у минулому році остаточно закріпився у свідомості української експертної спільноти як найбільш просунутий іноземний посол в плані використання Інтернету у службових цілях. За що навіть отримав серед експертів прізвисько «посла-блогера». «Як дипломат, я пишу блоги, оскільки я хочу слугувати інтересам Великобританії. Це моя головна мета», - пояснює британський амбасадор свою активну присутність в Інтернет-просторі.

Його відвертий веб-щоденник приковує увагу мільйонів читачів, адже із сайту посольства він успішно перекочував на кілька популярних новинних онлайн-ресурсів. До того ж, Лі Тернер – явний прихильник того, аби не по-дипломатичному відкрито називати речі своїми іменами. У 2011 році більшість дописів посла були присвячені згортанню демократії в Україні, її сповзанню у міжнародних рейтингах свободи слова, і, звичайно, судовим процесам проти лідерів української опозиції. «Додавання все нових і нових звинувачень просто призводить до того, що судовий процес викликає все менше і менше довіри, і виглядає все більше і більше політично вмотивованим», - поділився з читачами власними враженнями від справи екс-прем’єра Юлії Тимошенко глава диппредставництва Сполученого Королівства.

Непідписанння Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною Лі Тернер у спілкуванні з журналістами назвав справжньою катастрофою, зауваживши, що незабаром Україна може надовго опинитися у сірій зоні між ЄС та колишнім СРСР. За його словами, ув’язнення лідерів опозиційних партій без належних правових підстав переходить будь-які межі, прийнятні для ЄС.

Бачення дипломата, акредитованого у Києві, так чи інакше рефлектується й у позиції Foreign Office. Вустами його очільника Уільяма Хейга Велика Британія чи не найгостріше відгукнулася на вирок суду у справі Тимошенко, розцінюючи його як серйозну перешкоду для європейської інтеграції України. Багато уваги антидемократичним трендам в Україні британці присвячували і по лінії співробітництва Україна-НАТО – це в той час, коли більшість інших країн Альянсу надавали перевагу практичному співробітництву без наголосу на політичну складову.

Не додавала оптимізму Лі Тернеру минулого року й економічна ситуація в країні перебування. «Коли я приїхав до України у 2008-му, бізнес-клімат в цілому був доволі поганим. Він залишався таким і в 2009-му, аналогічно - у 2010-му, та й у 2011-му» - згадував посол в одному з інтерв’ю. До речі, до посольства Сполученого Королівства досить часто надходять скарги від представників британських компаній, які стикаються з українськими податковими чи судовими реаліями і кому як не послу, за прикладом інших колег-амбасадорів, їх намагатись вирішувати.

{8-}

8. Міхаіл Зурабов, посол Російської Федерації в Україні

90 балів

У минулому році посол Росії в Україні Міхаіл Зурабов гучно задекларував, що українсько-російські відносини переживають ренесанс. Ця заява викликала великий резонанс, оскільки бажаного в ній було явно більше, аніж дійсного.

Деякі інші його заяви теж себе не дуже виправдали. У вересні 2011 Міхаіл Зурабов запевняв журналістів, що існує щонайменше 15 варіантів вирішення українсько-російського газового конфлікту. Згодом, він переконував що до кінця 2011 року між Україною та Росією будуть підписані нові міжурядові газові угоди.

З іншого боку, щоб не говорив російський посол, всі прекрасно розуміють: усі важливі двосторонні питання вирішуються на зовсім іншому рівні. Тим більше, що Зурабов – при всій повазі, це не Віктор Черномирдін, який міг собі дозволити напряму сконтактуватись з першими особами держави, а з деякими навіть їздив на полювання. На відміну від останнього, у нинішнього амбасадора Росії неоднозначна репутація у владних кабінетах. Зокрема, як стверджує один з наших поінформованих експертів, його не дуже сприймають в Адміністрації Президента. Не в останню чергу начебто – через не особливу привітність та схильність повчати.

Не особливо вийшло у Міхаїла Зурабова відстояти і інтереси російського бізнесу в Україні, медовий місяць котрого після приходу Віктора Януковича на президентську посаду закінчився буквально відразу після покупки «Запоріжсталі». Одна з найбільш резонансних історій – виведення у судовому порядку з-під контролю «Русала» Олега Деріпаски Запорізького алюмінієвого комбінату за порушення інвестиційних зобов’язань, прописаних під час продажу підприємства.

У чому посол Зурабов дійсно демонстрував найвищий пілотаж – так це в організації так званих посольських вечорів в готелі «Інтерконтиненталь», на які зазвичай запрошував доволі традиційний для росіян пул політиків (на чолі з незмінними друзями посольства Леонідом Кучмою та його дружиною), експертів, громадських діячів та журналістів. Мета таких вечорів, за визначенням самого посла, – говорити про сучасні проблеми на прикладах минулого. Приводами для подібних заходів зазвичай слугували ті чи інші дати – від річниці створення комсомолу до річниці смерті Віктора Черномирдіна, якій, до речі, також була присвячена спеціальна фотоекспозиція. Ну і для тих, кому не пощастило потрапити в пул російського посольства, посол Зурабов у минулому році запам’ятався своїм джентльменським вчинком, запропонувавши відомій українській співачці Софії Ротару власний чартерний літак, коли вона не змогла вилетіти з Києва до Криму рейсовим.

{9-}

9. Пятрас Вайтекунас, посол Литовської Республіки в Україні

49 балів

Якби провести опитування, яка країна в 2011 році найбільш віддано, послідовно і найменш публічно підтримувала Україну, то Литва, очевидно, посіла б перше місце. Таку думку розділяють і в дипломатичних колах України, і серед профільних експертів. Один зі стратегів української зовнішньої політики навіть дозволив собі в неформальному спілкуванні оцінку, що Литва в минулому році більше заслужила називатись стратегічним партнером України, аніж Польща. Просто менше афішувала свої зусилля, націлені на порятунок діалогу між Україною та Євросоюзом. Очевидно, рівень стратегічного партнерства, з точки зору офіційного Києва, вимірювався беззаперечною підтримкою України на всіх можливих євросоюзівських зустрічах.

Посол Литви в Україні Вайтекунас – справжній важковаговик. Він колишній міністр закордонних справ республіки і, схоже, дозволяє собі бути трішки міністром навіть перебуваючи на посаді посла. Тобто, достатньо самостійним, достатньо ініціативним і достатньо креативним. У минулому році він переконав президента Литви відвідати Україну навіть після того, кого був оголошений вирок Тимошенко і керівництво ЄС вирішило відкласти прийняття Януковича в Брюсселі. Відомі литовські спікери на кшталт колишнього спікера парламента, а нині депутата Європарламента Вітаутаса Ландсбергіса стали, за ініціативою посла, постійними гостями в Україні (причому, не лише в Києві). Один з традиційних пунктів їхньої програми – спілкування зі студентами, під час якого вони досить детально розповідають, що конкретно дало Литві членство в Євросоюзі і НАТО. Перевага посла Литви в Україні, як і загалом офіційного Вільнюса полягає в надзвичайно високому рівні розуміння складних пострадянських трансформацій і надзвичайній терплячості. «Не вийшло швидко Україну рухати в Євросоюз, будемо робити це повільно», - холоднокровно зауважив один литовський дипломат. Цю позицію, судячи з усього, поділяє і Пятрас Вайтекунас.

{10-}

10. Іон Стевіле, посол Республіки Молдова в Україні

46 балів

Якщо колись посол Молдови в Україні Іон Стевіле надумає написати мемуари про свою дипломатичну роботу в Києві, то напевно присвятить 2011-му рокові одну з найбільших глав. Можливо, пан Стевіле навіть назве її «початком перезавантаження». Тим більше, що саме «перезавантаженням» назвав нинішній стан відносин між Україною та Молдовою в.о. президента Молдови Маріан Лупу. І така назва навряд чи є перебільшенням або ж даниною міжнародній політичній моді. Навіть при тому, що з набору серйозних двосторонніх проблем, які вперто, але безрезультатно переслідували Кишинів і Київ роками, була вирішена в минулому році лише одна – проблема навколо передачі акту на землю в районі села Паланка, політичний діалог між Києвом та Кишиневом змінився у минулому році до невпізнаваності. Послу Молдови в Україні впродовж щонайменше другої половини року тільки й доводилось готувати в Україні дипломатичний плацдарм для візитів керівництва своєї країни – як не Києві для в.о. президента Маріана Лупу, так в Ялті для прем’єр-міністра Влада Філата. Якщо останнього, за інформацією ІСП, попросив запросити на форум Ялтинської Європейської Стратегії особисто комісар Штефан Фюле, то з Лупу у Януковича і без європейських посередників склались дуже теплі стосунки. Свідченням такої взаєморозуміння став той факт, що Лупу став єдиним лідером іноземної країни, який був присутній на святкуванні дня народження Януковича. Більш ніж показовим виглядає також політ Лупу і Януковича в одному літаку на саміт СНД (Януковичу не сподобалось, скільки пересадок його молдавський друг планував зробити, аби потрапити з Кишинева в Душанбе, і запросив його летіти разом з ним з Києва). Не менш показовим є і планування візитів у стилі «Маріан Ілліч, а приїжджай до мене в Київ на наступному тижні».

«Перезавантаження» України та Молдови відбувалось на фоні пожвавлення і в питанні придністровського врегулювання. Іон Стевіле вважається одним з найкращих експертів з Придністров’я, і постійно заохочує й українських партнерів до більш помітного ангажування в придністровські справи. Його номер мобільного телефону добре відомий для всіх, хто так чи інакше має справу з зовнішньою політикою України загалом і її молдовським напрямком зокрема. Він надзвичайно відкритий до спілкування і з представниками українських неурядових організацій та медіа. За це, відповідно, й така висока оцінка його роботи.

Експерти рейтингу:

1. Бала Віталій, директор Агентства моделювання ситуацій

2. Балануца Олександр, заступник директора Міжнародного фонду «Єдиний світ»

3. Безсмертний Роман, екс-посол України в Білорусі

4. Вайє Томас, заступник голови правління з міжнародних питань Фонду Пінчука

5. Вересень Микола, журналіст

6. Вітер Олена, директор аналітичної групи «Dixi group»

7. Возняк Тарас, редактор журналу «Ї»

8. Геращенко Ірина, голова підкомітету з питань інформаційного забезпечення інтеграційних процесів Комітету ВР України з питань європейської інтеграції

9. Гетьманчук Альона, директор Інституту світової політики

10. Джердж Сергій, голова Громадської ліги Україна-НАТО

11. Донський Сергій, директор програми «Зовнішня та публічна політика» Українського Інституту публічної політики

12. Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень

13. Зарембо Катерина, заступник директора Інституту світової політики

14. Карасьов Вадим, директор Інституту глобальних стратегій

15. Катеринчук Микола, голова Європейської партії України

16. Когут Ігор, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив

17. Костенко Максим, керівник управління експертно-аналітичного забезпечення апарату РНБО України

18. Кравченко Володимир, міжнародний оглядач тижневика «Дзеркало тижня»

19. Лещенко Олексій, віце-президент Gorshenin Group

20. Лимар Юлія, шеф-редактор інформаційно-аналітичного агентства «Главком»

21. Луценко Анатолій, директор GMT Group

22. Макеєв Олексій, заступник директора департаменту політики та безпеки МЗС України

23. Мельник Олексій, провідний експерт військових програм Центру Разумкова

24. Перепелиця Григорій, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії МЗС України

25. Плотніков Олексій, голова підкомітету з питань міжнародної економічної політики ВР України

26. Потєхін Олександр, директор Центру політологічних, гуманітарних та прикладних досліджень

27. Савін Кирил, керівник представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні

28. Семеній Олексій, незалежний експерт

29. Сидоренко Сергій, спеціальний кореспондент «Коммерсантъ»

30. Сушко Ірина, керівник громадської організації «Європа без бар'єрів»

31. Сушко Олександр, науковий директор Інституту Євроатлантичного співробітництва

32. Тарасюк Борис, голова комітету ВР України з питань європейської інтеграції, екс-міністр закордонних справ України

33. Тодоров Ігор, заступник директора Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці Донецького національного університету

34. Тороп Оксана, міжнародний оглядач інформаційного агентства «Інтерфакс»

35. Трюхан Вадим, аспірант Національної академії державного управління, екс-директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України

36. Удовенко Геннадій, екс-міністр закордонних справ України

37. Фесенко Володимир, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента»

38. Фінько Антон, експерт Київського центру політичних досліджень та конфліктології

39. Чалий Валерій, заступник генерального директора Центру Разумкова

40. Шамшур Олег, екс-посол України в США

41. Шинкарук Катерина, старший науковий співробітник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

42. Шлінчак Віктор, голова наглядової Ради ІСП

43. Шовкун Леся, оглядач відділу політики газети «Україна молода»

44. Щерба Олександр, посол з особливих доручень МЗС України

Топ-10 українських послів за кордоном читайте у наступній публікації.