529 днів марно

Хоча півтора роки – це надто короткий термін, аби підбивати певні найзагальніші підсумки п’ятирічної президентської каденції Віктора Януковича, краще вже зробити це зараз, ніж потім. За пару тижнів, коли у Печерському суді, цілком можливо, пролунати обвинувачувальний вирок на адресу Юлії Тимошенко, може бути вже пізно для будь-яких дискусій з цього приводу.

Отож, тоді, у перші місяці після інавгурації нового Президента, коли влада тішилася максимальним рівнем довіри до себе з боку народу, чимало українців (навіть тих, які голосували за його опонентку), сподівалися, що на посту глави держави ми побачимо «нового Януковича». І, згадаймо, Віктор Федорович у всіх можливих інтерв’ю та виступах обіцяв, що його президентство ознаменує собою початок світлої епохи в житті України, що вже невдовзі ми побачимо принципово нову, сучасну, європейську якість державного менеджменту, що за кілька років наша країна перетвориться в «Україну для людей»…

І що ми маємо на виході? Чи можемо ми говорити про якусь нову якість управління державою, яку привніс у нашу владу Президент Янукович? Навряд чи.

Не вірите? У такому разі давайте для чистоти експерименту навіть не будемо згадувати про дуже розповсюджені підозри, що Віктор Янукович має дуже приблизне уявлення про те, що таке Інтернет, а просто подивіться на найочевидніший індикатор краху сподівань на сучасність нашої влади – фейсбуки її перших осіб. Казенщина, уривки з прес-релізів, протокольні фотографії, відсутність будь-якого інтерактивну на цих сторінках з головою видає у них черговий продукт совкових за своєю природою прес-служб наших міністерств та відомств, виконання ними рознарядки по заведенню екаунта у найпопулярнішій соцмережі сучасного світу.

Маразматичність підходу до Інтернет-спілкування з населенням України демонструє навіть Міністерство інфраструктури – відомство, якому сам Бог велів бути найпрогресивнішим, найсучаснішим міністерством у совковому Кабміні Азарова. Вчитайтеся: «Міністерство інфраструктури бере приклад з активних користувачів всесвітньої павутини, поступово опановуючи популярні соціальні мережі та Інтернет-служби. Після відкриття власної сторінки у Facebook Мінінфраструктури розпочало освоєння відеохостингу YouTube.

Відтепер охочі дізнатись якнайбільше про практичну та законопроектну діяльність, плани та здобутки міністерства можуть переглянути свіже відео з прес-конференцій, інших публічних заходів, клікнувши на http://www.youtube.com/user/mininfra». Це – не стьоб, це абсолютно офіційна анотація екаунта на Youtube відомства Колесникова. Ще щось пояснювати треба?

Зрештою, я не чіпляюсь до різних там «нікому з реальних пацанів непотрібних» Фейсбуків. Не Інтернетом єдиним. Нова влада пообіцяла безпрецедентну відкритість у своїй діяльності, – проте положення ухваленого собою ж закону про доступ до публічної інформації виконуються нею надзвичайно вибірково. Нам анонсували нові підходи до боротьби з корупцією, проте ледь не першою справою нова влада скасувала «антикорупційний пакет», який було якимось дивом просунуто крізь парламент ще за президентства Віктора Ющенка, а за рік (!) – ухвалила новий, більш вихолощений пакет, положення якого, стверджують недоброзичливці, і так виконуватимуть тільки ті, хто треба.

Добре. Припустімо, справді сучасної якості державного менеджменту від цієї влади нам очікувати не доводиться. Проте будьмо поблажливими – зрештою, чи можемо ми очікувати, що у ХХІ столітті, у глобалізованому, комп’ютеризованому, відкритому, постмодерному світі Україною адекватно управлятимуть люди, які у переважній більшості своїй походять з індустріального ХХ століття, які досі впевнені, що тони сталі важать більше, ніж гігабайти інформації?

Усвідомивши це, ми могли б сподіватися на те, що по-справжньому сучасна влада прийде до України колись у майбутньому. А зараз – Віктор Янукович і його команда, окрилені всенародною (окей, не всенародною, але і так дуже масовою) підтримкою просто продемонструють максимум того, що можна очікувати від управлінців старої генерації в умовах, які об’єктивно склалися в Україні початку ХХІ століття.

Але й тут на нас чекало болюче розчарування. Кадрова політика нової влади тхнула традиційним для її гаряче критикованих «попередників» кумівством, посади так само продавались, на відповідальні пости «першої лінії» потрапляли вопіюще некомпетентні люди, у владу повернулися мільярдери.

Пам’ятаєте, коли за корупцію у своєму відомстві поплатився кріслом перший член команди професіоналів, за яку Янукович був готовий відповідати власним словом та іменем? То я нагадаю. Міністр охорони навколишнього середовища Віктор Бойко був звільнений 2 червня минулого року – ще й ста днів від затвердження уряду не минуло.

Про якість кадрів, які вирішують долю 46-мільйонної країни в центрі Європи, фахівці у цій справі тихцем розповідають анекдоти. Не хочеться ідеалізувати епоху кучмізму, але за Леоніда Даниловича на Банковій справді збиралися команди, яким було під силу якісно реалізувати державні завдання навіть найбільшої ваги. Сьогодні… Рівень стратегів з Адміністрації Януковича – це написати від імені інтелігенції якомога улесливішого листа на його адресу і тут же на нього відповісти. Ну, або поздоровити з днем народження не того Президента.

Проте лишень справа доходить до завдань, над якими потрібно реально посушити мізки, як рівень президентських радників видає себе з головою. Наприклад, про що думали Януковичеві «навуходоносори», коли приймали рішення затягнути Юлію Тимошенко в суд? Зараз навіть сліпий бачить, що отримання нею реального терміну ув’язнення відгукнеться Президенту та вагомій частині його команді просто катастрофічними наслідками. Вийти з цієї ситуації, зберігши при цьому обличчя, для Банкової зараз дуже проблематично. Невже ті, хто називає себе стратегами Банкової не бачили, що вони заганяють себе в пастку, за кілометр? Чи вони свідомо підставляли свого шефа? Тоді виникають питання про адекватність Віктора Федоровича у підборі кадрів для свого найближчого оточення… У будь-якому разі, якщо те, що ми бачимо у виконанні нової влади – це максимум, на який здатна нова команда у справі розвитку України, то бідна та Україна…

Якщо вже на те пішло, то припустимо, що від влади Януковича українці могли б очікувати бодай того, що вона не «профукає» те, з чого складаються, прямо скажемо, нечисленні національні надбання нашої держави, не здасть її національні інтереси?

І знову двійка. Харківські угоди, на які Віктора Федоровича з видимим задоволенням розвів його російський колега, стали першим камінчиком у обеліск Януковича – некомпетентного правителя своєї держави. Зіпсовані стосунки зі Сполученими Штатами – реальність, в якій уже сьогодні живе Президент, який обіцяв проводити прагматичну зовнішню політику. Провал на європейському напрямку – питання найближчого часу. Чи можемо ми поручитися, що Віктор Федорович, спираючись на відомі лише йому (втім, може, ще кільком олігархам з його оточення) міркування не віддасть «східному стратегічному партнерові» вітчизняну газотранспортну систему? Питання, як ви самі розумієте, риторичне…

Падіння України у рейтингах свободи слова, свободи підприємництва, розповсюдження корупції, яке ми спостерігаємо протягом останніх півтора років – це реальні і відчутні удари по іміджеві нашої країни. Можна називати всі ці рейтинги необ’єктивними, можна демонстративно не звертати на них увагу, але ж кожному з мільйонів «пересічних європейців», які саме з таким новин черпають інформацію про стан справ в Україні у вуха таку принципову позицію не запхаєш…