Криза традиційних держав

«Пристойні люди у політику більше не йдуть», – сказав всесвітньо відомий урбаніст та дизайнер міського середовища В’ячеслав Глазичєв на нещодавньому засіданні Київського дискусійного клубу дилетантів (КДКД). Він мав на увазі Росію і російську політику, але в Україні ситуація ідентична.

Скільки ще треба написати статей, зняти репортажів, зробити радіопередач, щоб наш український обиватель усвідомив цю простісіньку істину?

Те, що зветься публічною політикою, насправді такою в Україні не є. Телевізійні ток-шоу робляться зовсім не для того, щоб ліпше пояснити глядачеві «особливості поточного політичного моменту». Це звичайнісіньке «розважалово», нічим не ліпше за мильні серіали, а впливає на реальне життя вони менше, ніж футбольні матчі.

Навколо політичні коментатори, паразитуючи на своїй телевізійній впізнаваності, допомагають політикам імітувати свою діяльність, прикидатися глибокодумними, сумлінними, працездатними.

Стрімка деградація політиків, як споживачів інтелектуальних послуг з боку консультантів, почалася із середини дев’яностих, коли бізнесмени усвідомили, що найкращим бізнесом є влада. Тоді вони табунами прийшли у ради усіх рівнів, а згодом і до виконавчої влади. Політики, яких винесло на поверхню першими хвилями виборів, зазвичай, звертаючись до консультантів з власними ідеями соціальних перетворень, справді прагнули їх здійснити.

Нині запит на консультацію виглядає так: допоможи мені зробити вигляд, що я білий та пухнастий, придумай, за щоб таке мені виступити, щоб стати відомим. Перші бізнесмени у політиці соромилися своєї безідейності та неосвіченості. Нинішні зовсім ні.

Де межа деградації?

Україну чекає прихід політиків третьої хвилі – людей без жодного соціального досвіду, які не те щоб не служили в армії чи не працювали на виробництві, вони метро бачили лише у кіно. Американському. Кияни вже побували у такому політичному майбутньому завдяки «молодій команді космонавтів» Леоніда Черновецького. Випадок з «інфантом» клану Ландіків є ще однією шпариною, крізь яку можна побачити майбутнє обличчя української політики.

Інфанти, яким купили керівні посади в органах виконавчої влади та інших установах концентрованого хабарництва, створюють там цілковито інфернальну атмосферу, грубо зневажаючи, принижуючи та підставляючи старших за віком, але незаможних рядових службовців. Про якість послуг від такої влади взагалі не йдеться.

Некомпетентна, зажерлива та ледача влада є не лише українським лихом. Тією чи іншою мірою вона є такою у багатьох країнах. Просто в Україні ці вади виявляються концентровано, бо розвинулися у гранично стислі терміни. Ще гіршою, просто драматичною є ситуація у Росії. Стан влади в обох цих країнах є ілюстрацією нової суспільної реальності: електоральні способи формування влади себе вичерпали. Ніде у світі не обирають найсумлінніших, найбільш працездатних та найкомпетентніших. Політик публічний є продуктом телешоу та інших маркетингових технологій. Він не може бути якісним за визначенням.

Трансформація функцій держави

Забезпечення функціонування держави, як механізму суспільного розвитку у сучасному світі мають здійснювати фахівці. Кожне професійне середовище, яке надає відповідні послуги, здатне саме керувати собою. Кількість каналів взаємодії держави і громадянина зменшується повсякчас. Двадцять років тому держава була монополістом у наданні усіх послуг – від зв’язку до стоматології. Нині вона відмовилася від більшості зон своєї відповідальності, сконцентрувавшись на контрольно-фіскальних функціях.

Збираючи податки, держава декларує, що вона ще опікується охороною здоров’я, материнством і дитинством, громадською безпекою, обороною, платіжною системою, освітою, захистом природного середовища, збереженням та розвитком культурної спадщини, санітарною безпекою…

Так само, як послуги телефонного зв'язку, пасажирських перевезень, громадського харчування і т.д. надаються вже без жодної участі держави, яка лише заважає виробникам та торговцям додаючи свою – корупційну складову у собівартість. Так можуть надаватися, наприклад, й освітні та медичні послуги. Сертифікація закладів має здійснюватися не державними установами, а професійними асоціаціями, які за якість товарів і послуг відповідають перед споживачем власним авторитетом. Такі асоціації цілком можуть бути міжнародними.

Головною проблемою інтенсифікації процесу усунення держави від зайвих та нав’язливих контактів з громадянами є катастрофічно низький рівень загальної культури, етичності українців. Нормою є звичка обдурювати ближнього свого. Та державі ми не довіряємо ще більше!

Збираючи податки, щоб здійснювати справедливий перерозподіл суспільних благ, держава, насправді, перерозподіляє їх на свою користь. Податки, які ми сплачуємо, спрямовуються на «покращення життя» паразитарного державного апарату.

Самоорганізація

Втративши можливість впливати на формування влади через маніпуляції із виборчим законом, ми цілком маємо моральне право позбавити її наших грошей або хоча б їхньої більшої частини.

У ряді країн платники податків самі визначають, куди б вони хотіли спрямувати частину сплачуваних державі коштів.

В Україні, так як це давно має місце в інших країнах, ми вже частково оплачуємо, без посередництва бюджету, послуги безпеки, сплачуючи консьєржам, охоронцям котеджів, шкіл, паркінгів, магазинів. Охорона у супермаркетах оплачується покупцями через ціну товари, так само як і хабарі численним контролерам. Особовий склад лише легально діючих охоронних фірм перевищує число солдатів та офіцерів в армії. При усій поліцейскості української держави, рівень громадської безпеки в нас є набагато нижчим за середньоєвропейський, і точно не відповідає коштам, які нами на неї витрачаються через бюджети.

Причина цього у корумпованості правоохоронної системи, низькому рівні кваліфікації її службовців, а ще, – про що не прийнято говорити, – у тому, що правоохоронці, перш за все, спрямовуються на забезпечення безпеки та інших інтересів правлячого класу.

Самовідшарування держави від країни вже змушує громадян організовуватися задля того, аби самостійно заповнити ті спорожнілі зони державної відповідальності, які держава нишком полишила.

Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»

Опубліковано: 24.10.2011