Томос для України - важливий крок до подолання тисячолітнього розколу християнства

Процес утворення Української помісної православної церкви вступив у свою завершальну фазу. Безпрецедентна швидкість, але водночас і канонічна ґрунтовність, з якою він відбувається, викликають чимало пересудів і чуток. Противники набуття нашою церквою статусу рівноправного члена родини поміж чотирнадцятьма православними церквами світу зауважують кожну обставину, яку можна інтерпретувати як затримку, або і припинення цього поступу. Прихильники – також не завжди розуміють причини, через які не оголошується точна дата Об'єднавчого собору, проекти його документів та кандидати на сан предстоятеля п'ятнадцятої православної церкви.

Насамперед слід сказати, що розпочавши процес унормування канонічного статусу православ’я в Україні, Вселенський патріарх взяв на себе неабияку відповідальність. Завершення цієї роботи стане фіналом величезних тектонічних зрушень у системі стосунків всередині всього православного світу. «Український прецедент» виокремить Московський патріархат з цієї системи і потягне за собою незалежність православних церков у Молдові, Білорусі та вірогідно в інших країнах. Відтак патріарх Варфоломій та синод Вселенської церкви мають створити усю необхідну базу української автокефалії цілковито бездоганно з точки зору церковного права і канонів.

На засіданні синоду Вселенської церкви, який відбувся цього тижня у Стамбулі, було ухвалено рекомендації для статуту православної церкви в Україні та текст Томосу про надання їй автокефалії. Томос має стати частиною цього статуту, який буде ухвалений Архієрейським собором. Швидше за все Собор пройде в грудні, у Києві.

Позаяк процедура обрання предстоятеля нової церкви унормовуватиметься саме статутом, то спочатку буде затверджено цей засадничий документ, а тоді вже обрано главу церкви. У близькій перспективі вірогідно виникне необхідність зібрати Перший помісний Собор Української православної церкви. Власне після помісного Собору можна буде вважати процес постання п'ятнадцятої православної церкви цілком завершеним. Помісний Собор відрізняється від Архієрейського тим, що у ньому, крім єпископів, беруть участь обрані делегати від мирян, білого духовенства, монастирів та церковних навчальних закладів.

Влада зробила свою роботу – далі внутрішня справа церкви

Справді є низка моментів, які на цей час залишаються не з’ясованими. Перед усім мова про зміст угоди, підписаної 3 листопада цього року президентом Петром Порошенком із патріархом Варфоломієм. Окремі джерела повідомляють, що там йдеться про відновлення історичних ставропігій Вселенської церкви в Україні. Ставропігія означає пряму підпорядкованість парафії чи іншої церковної установи безпосередньо главі тієї чи іншої церкви. Так, наприклад, до ставропігійних, із 1984 року належить Корецький Троїцький жіночий монастир, підпорядкований безпосередньо Московському патріарху. До історичних Константинопольських ставропігій ще з 1589 року належали Києво-Печерський монастир та Львівське Успенське братство, Київське Богоявленське братство та Скит Манявський (1620 рік), а також інші монастирі та парафії. Зрозуміло, що сьогодні відновлення такого статусу буде пов’язано з низкою конфліктів. Тому було б правильно опублікувати текст згаданої угоди.

Загалом роль державної влади у становленні помісної церкви на сьогодні мала би бути цілком завершеною. Президент і парламент справді виконали свою місію, офіційно звернувшись до Вселенського патріарха з проханням надати нашій церкві помісний статус. Для вірян надзвичайно важливо, що цей процес розпочався з визнання не чинною анафеми, накладеної Московським патріархом на владику Філарета та на усіх, хто співслужив та співслужить із ним.

Отже усі таїнства нашої церкви є благодатними та становлять собою джерело спасіння душі. Усвідомлення цього факту без перебільшення значно впливає на моральне самопочуття мільйонів вірян. Те, що влада звернулася до патріарха Варфоломія з проханням розглянути комплекс питань, пов’язаних з автокефалією є, таким чином, правильною і справедливою дією.

Проте далі слід дати можливість церкві здійснювати свою місію без жодного політичного втручання – лише на основі Конституції і законодавства. Зокрема, це стосується питання обрання предстоятеля.

Черга за об’єднанням греко-католиків?

Окрім стосунків всередині православного світу, процес утворення помісної церкви в Україні значно змінює систему взаємин у світовому християнстві загалом. Вселенський патріархат стверджується не лише як «перший за честю», але як церква, наділена ексклюзивними повноваженнями утворення нових помісних церков. Це значно підвищує його суб’єктність у взаєминах з папою Римським, навіть дає надію на остаточне подолання догматичного Великого розколу 1054 року.

Сам факт постання канонічної православної церкви в Україні матиме значний вплив на Українську греко-католицьку церкву. Перед усім на активізацію зусиль щодо об’єднання всіх українських греко-католиків під омоформ єдиного предстоятеля у Києві. На сьогодні релігійний центр для греко-католиків Закарпаття перебуває у Братиславі.

До речі, тут так само своє слово могли б сказати президент і Верховна Рада, звернувшись безпосередньо до папи Римського Франциска.