Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Гельсінкі взаємонедовіри: чи зможуть Трамп і Путін вирішити майбутнє Сирії?

    • Віктор Каспрук

      політолог

    • Розсилка
    Гельсінкі взаємонедовіри: чи зможуть Трамп і Путін вирішити майбутнє Сирії?

    Про майбутню зустріч Трампа і Путіна

    Центральною частиною майбутнього саміту в Гельсінкі між президентом США Дональдом Трампом і президентом Росії Володимиром Путіним буде майбутнє Сирії та пропозиція залучити Росію як партнера у витісненні Ірану з цього поля бою. Так заявив під час участі в програмі «Обличчям до нації» на телеканалі CBS News радник з національної безпеки посол Джон Болтон. Він наголосив на тому,  що  зустріч 16 липня пройде «тет-а-тет», а це дасть можливість детально обговорити ситуацію в Сирії поряд з цілим рядом проблем».

    «Я не думаю, що Асад є стратегічним питанням. Я думаю, що Іран є стратегічним питанням», підкреслив  Болтон. Два арабських дипломати і високопоставлений американський чиновник повідомили CBS News, що адміністрація тепер визнала, що Асад залишиться при владі в найближчому майбутньому, і вирішила зосередитися на тому, щоб переконати Путіна розірвати відносини зі своїм партнером Іраном на полі бою.

    Водночас, за посередництва Йорданії, відбувається відновлення переговорів між Росією і сирійською збройною опозицією щодо перемир’я на півдні Сирії і припинення боротьби з урядовими військами, які були перервані після того, як представники опозиції з «Вільної сирійської армії» відхилили вимогу офіцерів російської армії здатися, вважаючи цю вимогу образливою, має на меті дійти згоди про припинення вогню і уникнення появи нових сирійських біженців.

    Переговори стають складними, оскільки Росія наполягає на швидких термінах здачі, а повстанці прагнуть досягнути згоди в тому, щоб Іран був гарантом безпеки 800 тисяч мирних жителів провінції Дераа. В той час, як ООН заявила, що щонайменше 160 тисяч сирійців, що проживали в цій провінції,  вже втекли зі своїх будинків.

    Військова кампанія Башара Асада, котра почалася в минулому місяці, витіснила десятки тисяч сирійців до йорданського кордону і в бік сирійської частини Голландських висот.



    Наступ армії президента Сирії Асада на південному заході Сирії, в провінції Дераа, районі який опинився під контролем опозиційних сил ще в 2011 році, означає, що в Кремлі дали зелене світло на цю операцію. Москва пішла на новий виток ескалації напередодні історичної зустрічі президента США Трампа з президентом Росії Путіним, на якій сирійське питання буде однією з головних тем обговорення.

    Зусилля сил Асада на цьому напрямку спрямовані на взяття під свій контроль однієї з двох повстанських фортець в Сирії, що залишилися. Інша – це Ідліб і прилеглі до нього райони на північному заході цієї країни. У цьому контексті варто пригадати, що на початку 2018 року війська Асада вже захопили останні анклави спротиву поблизу Дамаска та Хомса.

    Тактика сирійської армії на південному фронті є достатньо очевидною, створити буферні зони між регіонами. Розділивши і ослабивши опозиційні сили, щоб потім їх знищити.

    Можливо, що найголовнішим тут є роль Росії у цьому питанні. Цілі Москви в південній Сирії далекі до бажання домовлятися з опозицією. А припинення вогню у цьому регіоні, погоджене між Росією, США та Йорданією у липні 2017 року, було використане тільки для того, щоб дати можливість силам Асада діяти на інших напрямках, залишивши південь на потім.

    Таким чином, ідею укласти нову угоду з Росією намагаються реалізувати у той самий час, коли Путін порушив угоду 2017 року про те, щоб зупинити атаки всередині так званої зони деескалації на півдні Сирії.

    Результатом російських нападів на зону, котра спочатку слугувала в якості притулку для біженців і підтримуваних раніше США повстанців, стало те, що у Йорданії вже проживає 1,3 мільйона сирійських біженців.

    Нова гра Росії в Сирії, яка є наслідком намагання продемонструвати світові, що вона знову вийшла на рівень, коли без її участі не вдасться вирішити жоден серйозний міжнародний конфлікт, стала можливою завдяки тому, що Кремлю вдалося виявити слабкі ланки в рядах сирійської опозиції. Угрупування якої спочатку погрузли в хаосі і поганій організації на місцях, а потім відсутність координації і спільних узгоджених дій стала причиною того, що Москві і Тегерану вдалося фрагментувати їхні сили і нейтралізувати отримані раніше здобутки.

    Результатом чого стало значне розширення політичного і територіального російського контролю сирійського питання. А найголовніше, вдалося вживити у свідомість частини сирійської опозиції розуміння того, що їхня боротьба даремна, бо за такого розкладу сил у них не має жодних шансів на перемогу.

    На сирійському полі Кремль також успішно відпрацьовує методи управління конфліктами. Перевіряючи старі методи і застосовуючи розроблені нові, які є більш підходящими для наступної фази утримання сирійської трагедії в перманентному стані.

    Сирійські опозиційні лідери вже починають відчувати розчарування в тому, якщо угода в подібному форматі дійсно буде підписана. На думку декого з них, подібні домовленості з Росією представляють собою інкубатор для майбутніх джихадистських  рухів.

    Існують й інші потенційні небезпеки. Щоб не обіцяв ізраїльтянам Кремль, ситуація на півдні Сирії є такою, що Ізраїль може бути втягнутим у війну проти своєї волі.

    Окрилений домовленостями Путіна з Трампом, Башар Асад може спробувати захопити землі Ізраїлю. Тому якими б не були тривожними проблеми біженців, питання сирійського вторгнення залишається відкритим. Крім цього, поблизу південної частини Голанських висот знаходяться і контрольовані Іраном бойовики з «Хезболли».

    Ізраїльтяни можуть зіткнутися з великою моральною дилемою, як діяти, якщо ці біженці почнуть намагатися масово переткнути кордон з Ізраїлем. А за ними піде армія Асада і «Хезболла». Як тоді стримати це людське «цунамі»?

    Чи існує в ізраїльтян рішення цієї ситуації, якщо Башар Асад, окрилений роками підтримки свого режиму Москвою, вирішить спробувати силою повернути Голландські висоти під контроль Дамаска?

    І як би там хтось з кимось не пробував домовлятися або передомовлятися, але Кремль поставив перед Асадом ціль – отримати контроль над всією Сирією.

    Сили Асада тепер контролюють близько половини території провінції Дараа. Це є значним досягненням після того, як асадівці на 19 червня утримували лише 30 відсотків її площі. А після чергової спроби досягнути «примирення» режим Асада зайняв і взяв під свій контроль ще вісім міст. І поки тривають постійні намагання домовитися про «примирення» між повстанцями та режимом за посередництвом росіян, опозиція втрачає свої позиції.

    Які висновки можна зробити з того, що відбувається, і яке значення мають ці урядові атаки? Все більше стає очевидно, що доля повстанців в південно-західній Сирії – це лише питання часу. Атаки режиму, які підкріплені повітряними ударами росіян, фокусуються на Дараа.

    І цілком можливо, що провінція Кунейтра знаходиться поруч в черзі. Пропозиції, які висуваються, не дають опозиції великого вибору. Він варіюється в діапазоні від продовження кровопролитних нерівних боїв – до руйнування їхніх міст або капітуляції.

    Але чи ймовірна поразка повстанців у південно-західній частині Сирії вказує на повне поглинання військами Асада країни? Не обов’язково. Бо цей регіон дещо відрізняється від інших сирійських територій.

    Так область на сході від ріки Євфрат контролюється курдськими силами, які отримують американську підтримку. Крім того, бунтівний анклав на північному-заході Сирії, в провінції Ідліб, знаходиться під егідою Туреччини. Тому повернення контролю силами режиму в цих областях залежить, в першому випадку, від згоди США і Туреччини, в другому.

    У зв’язку з цим, очікування результатів від зустрічі на вищому рівні між Трампом та Путіним, а особливо домовленості по Сирії,  виглядають  дещо завищеними. Особливо враховуючи той факт, що, як вважає ізраїльська розвідка, «Хезболла» разом з іранськими і шиїтськими бойовиками беруть участь у бойових діях в Дараа разом з урядовими силами.

    Тому залишається відкритим питання, як Росія зможе домовлятися з американцями про те, чого повністю реалізувати не буде здатна. Адже не дивлячись на переважаючу «заслугу» Москви в тому, що Асаду вдалося сім років утримувати свою владу, не можна скидати з рахунку проникнення в сирійську державу і суспільство впливів іранських спецслужб та їхнє тісне переплетіння з сирійськими спецслужбами. Не говорячи вже про географічне розташування Ірану, яке дає йому фору стосовно Росії.

    Москві доведеться маневрувати між інтересами Америки і Ірану, пробуючи вибудовувати взаємини таким чином, щоб кожному з них здавалося, що саме з ним, у цьому випадку, Росія грає чесно і відкрито.

    Як вважає Хізер Конлі, експерт з Росії з CSIS, Вашингтонського аналітичного центру, цей саміт означатиме «формальне завершення чотирирічної ізоляції Володимира Путіна після незаконної анексії Росією Криму. Дуже важливо, щоб президент Трамп не розглядав цю зустріч як просто спробу «поспілкуватися», а натомість звернувся до побоювань США щодо Москви. Чи зможуть результати цієї та наступних зустрічей захистити інтереси національної безпеки США, які в даний час знаходяться під загрозою з боку Росії? Або президент Трамп погодиться з світоглядом президента Путіна? Що мене найбільше лякає, то це те, що я не знаю відповіді на це питання».

    Джерело: блог Віктора Каспрука

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Єпископ Євстратій (Зоря)
    Єпископ Євстратій (Зоря)

    Секретар Священного Синоду УПЦ КП

    Сергій Таран
    Сергій Таран

    Політолог

    Дмитро Тимчук
    Дмитро Тимчук

    Народний депутат України (Народний фронт)

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ