Нинішня політика Польщі – удар у спину Україні

У нинішньому конфлікті між країнами задіяні два головних ключових фактори.

Перший – це історична ворожнеча і територіальні претензії, які були «притушені й нівельовані, але не зникли повністю». Політолог нагадав, що свого часу Польща контролювала частину території України і тому сьогодні деякі сили намагаються повернути контроль над нею.

Нажаль Польща, яка пережила три поділи, не позбулася своїх імперських амбіцій. Період «золотих» стосунків з поляками, який ми мали впродовж останніх 20 років, минув – наші сусіди зараз діють абсолютно неадекватно. В нас є сусіди, які хочуть, щоб Україна бачила свою історію і майбутнє крізь їхні «окуляри». При цьому українці жодним чином не хочуть виправляти польську історію.

Водночас, нинішнє загострення не означає, що ситуація завжди виглядатиме такою. Не виключено, що рано чи пізно до влади в країні прийдуть більш притомні політичні сили, які будуть раціональніше ставитися до України, українських політиків та підтримки нашої країни у ЄС. Про це свідчить і той факт, що поляки дуже не хотіли переобрання Дональда Туска на посаду голови Європейської Ради.

Другою причиною нинішнього загострення відносин між Україною і Польщею Віктор Каспрук вбачає у радикалізації політичного курсу правлячої партії «Право і Справедливість» («ПіС»).

Складається враження, що партія «Право і Справедливість» повністю переформатувала свою політику і Ярослав Качинський відмовився від поглядів та принципів свого покійного брата, які той реалізовував на посаді президента. Сьогодні партія орієнтується на екстремістів і хоче шляхом поширення націоналістичних поглядів й зазіхань, отримати більшу електоральну підтримку за рахунок погіршення стосунків з Україною.

Водночас польська інтелігенція та журналісти не зацікавлені у цьому і розуміють небезпеку такої політики. Тому, скоріш за все, такі зрушення можливі тільки після того, як «ПіС» програє або частково втратить свій переважаючий електорат, який мала останнім часом. Тобто, фактично «ПіС» не пройшла випробування владою.

Я думаю, що Україна знайде засоби, методи і аргументи для того, щоб довести Польщі, що вона не має жодного права переписувати українську історію і вимагати від нас трактувати наше минуле так, як того хочеться полякам. Україна зможе провести такі пояснення і хоча б притомна частина польського політикуму зрозуміє, до чого може призвести таке загострення конфронтації.

Загалом, Польща вибрала дуже специфічний момент в українській історії, коли ми ведемо війну фактично за незалежність проти колишньої Російської імперії. І саме в той час, коли Польща мала б допомагати Україні – ресурсно, інформаційно й на міжнародній арені, Варшава фактично вдарила нам «у спину».

Для українців нинішня ситуація має свою користь. Ми маємо усвідомити, що найкращий друг для України – це сама Україна. В подальшому нам слід виходити саме з цієї концепції у стосунках з усіма державами. Навіть з тими, які тривалий час можуть видавати себе за близьких друзів.