Росія прагне ядерного мусульманського Близького Сходу?

Кремль проводить свою близькосхідну політику таким чином, щоб там максимально забезпечити підтримку продажних деспотичних диктаторів, намагаючись, аби вони, як це відбувається у випадку з Башаром Асадом в Сирії, залишалися у владі довічно.

При цьому права людини, свобода слова і інші західні «витівки» для Путіна не мають жодного значення. Росія підтримує геноцид сирійського народу і її анітрохи не хвилює той факт, що силове утримання влади асадівським режимом вже забрало більше 300 тисяч життів мирних громадян Сирії.

Путінська стратегія далека від шахового мислення. Він прагне поставити під прямий, або опосередкований контроль Росії якомога більше країн, і для цього не гидує мати справу з багатьма головорізами в різних регіонах світу.

Створюючи своєрідну власну «вісь диявола» та використовуючи той факт, що надвисокі нафтові доходи зробили частину лідерів мусульманських країн Близького Сходу просто таки одержимими демонами безконтрольного збагачення і вседозволеності.

Намагаючись протистояти Сполученим Штатам там, де це тільки можливо, Російська Федерація виношує далекосяжні плани щодо близькосхідного регіону.

І ці плани полягають не тільки в тому, що вже через декілька років Іран буде спроможним отримати статус ядерної держави. Плани Москви є більш грандіозні, їхня логіка полягає у сприянні створенню ядерного мусульманського Близького Сходу.

А це вже кардинально зовсім інше, ніж так звана «Ісламська держава», чи навіть палестинські джихадисти з усіма іншими разом взятими терористичними ісламськими угрупуваннями.

Путін готовий гратися з вогнем і використовувати будь-які способи, щоб тільки повернути Росії частину втраченої влади і впливів у світі, які колись мав Радянський Союз.

Залишаючись поки що найбільшою за територією країною в світі, Російська Федерація ще здатна використовувати свої величезні природні ресурси і великий ядерний потенціал.

Ядерний Близький Схід, якщо Москві вдасться реалізувати свої плани, здатен докорінним чином змінити геополітичну розстановку сил в світі. І замість стабілізації регіону може перетворити його на потенційну загрозу провокування ядерної війни.

Оскільки «ядерний мусульманин» – це вже щось абсолютно зовсім інше, ніж ісламістський терорист, котрий одягнув на себе пояс шахіда.

Росія прагне стати домінуючою силою в регіоні та закріпитися там, як військова і економічна потуга, котра застосовуючи елементи гібридної війни, здатна витіснити американців і європейців з Близького Сходу.

З іншого боку, допомагаючи Ірану в його ядерній програмі, Російська Федерація плекає не лише виклики безпеці Ізраїлю.

Сильний і військово потужний Іран – це історичний противник і конкурент для Росії в Центральній Азії та на світових нафтових ринках.

Крім того, сильний і ядерний Іран є не тільки серйозною загрозою для союзників Сполучених Штатів в близькосхідному регіоні. Він також являє собою серйозну загрозу і для самої Росії.

Тому, провокуючи антизахідну «геополітичну гойдалку», у підсумку Путін може отримати протилежний результат.

За якого, допомагаючи Тегерану посилювати свої впливи на Близькому Сході, протистояти антиядерним вимогам США і залякувати своїх суперників, Москва може домогтися того, що Іран не стане більш залежним від Російської Федерації, а навпаки спробує почати, як мінімум, ігнорувати її інтереси.

Історично Росія вже давно намагалася домінувати над Іраном, і не тільки з військової точки зору. Кремль добре засвоїв досвід неоколоніалізму й готовий почати проникнення до Ірану через вкладення коштів у іранську енергетику, в першу чергу, в ядерну і нафтову сферу.

Але коли іранські збройні сили нині фактично мають через Сирію доступ до кордонів Ізраїлю, це відкриває потенційні можливості і для Росії спровокувати проксі-війну Тегерану з Єрусалимом.

І хоча те, що Ізраїль у такому разі буде атакувати Іран, є віддаленою можливістю, проте така можливість залишається на майбутнє.

Та те, що Іран буде намагатися підім’яти під свій контроль Близький Схід викликає справжній страх в арабському світі.

Але для арабів було б помилкою вважати, що Росія є найкращим другом для їхніх країн.

Москва діє виключно у своїх інтересах. І якщо виникне така потреба, то вона не задумуючись відмовиться від підтримки тих держав на Близькому Сході, котрі не вписуватимуться у її концепцію відновлення її ролі на світовій арені, як наддержави.