Гостинність понад усе

22 червня більшовики і їм подібні постановили собі дістати по зубах на вулицях Княжого міста Львова. Для цього вони мають намір ходити по нім з червоними прапорами і випробовувати долю. Як їх не просили того не робити, але вони невмолимі. Конче хочуть дістати. А що є вони люди здебільшого вперті і настирливі, то виглядає так, що свого доб’ються. Зрештою, коли дуже хочеться, то най буде.

Нащо їм заманулося святкувати свою безславну втечу зі Львова в червні 41-го саме у Львові, хіба один Лєнін знає. Пекло йому в поміч. Мабуть, така то вже загадкова більшовицька душа. І святкувати ніби нема чого, і тішитись нема чим. Одні трупи, та й годі. Але що вдієш, Львів мусить якось вже зустріти непроханих гостей і то зустріти так, щоб і дітям було що розказати, і внукам, і щоб той прийом запам’ятався на віки вічні. Особливо непроханим гостям.

Попередня репетиція, відверто кажучи, була трохи невдала. Надто багато шуму і зовсім мізерний ефект. Гості поїхали незадоволені, і тепер вимагають продовження банкету. Чесно кажучи, з їхнього боку то дуже невиховано. Але, якщо зважити, що більшовики і похідні від них ГМО до вихованості мають такий приблизно стосунок, як гімнастичний кінь до коня живого, то нема на то ради.

Отож, на разі основне завдання для львів’ян – здати іспит зрілості та гостинності на відмінно. Зробити це можна в багато способів, та головне – підійти до тої здачі з душею. Варто підключити фантазію, і все вийде. Очевидно, що гості сподіваються на теплий прийом. Шиють новенькі червоні шмати, тешуть тверді древка, вбирають нові костюми. Згідно з їхніми побажаннями, городяни мали би зустріти їх криком «Ганьба!», димовими шашками і кулаками. Звісно, можливі імпровізації, і вони вітаються. Але це лише побажання і сподівання непроханих гостей. Господарі ж мають право змінювати програму відповідно до обставин.

А тому маймо на увазі, що гості, як відомо, люблять сюрпризи. Кулаки – це добре, але сюрприз – краще. Тому, поки вони ще в дорозі, варто розглянути всі можливі варіанти зустрічі, навіть найабсурдніші, і вибрати найкращий.

Варіант перший – мовчазний. Аби гості відчули добродушність та гостинність львів’ян, було би чудово, якби львів’яни у «день ікс» взагалі не з’являлися на вулицях міста. Порожнє місто, замкнені крамниці та ресторації, відсутність перехожих, порожні трамваї, неможливість дістати в морду, неможливість попити каву і навіть з’їсти чебурека. Який ще красномовніший може бути вияв гостинності? Звісно, його можна доповнити зустріччю на вокзалі. Троє дівчат в національних строях на виході з потяга, пригощають гостей кавою і пиріжками з пургеном. Хіба ж це не приємний подарунок? Якщо зважити що всі туалети в місті також замкнені.

Варіант другий - біологічний. Для його втілення потрібна допомога тварин. Ідеально підійдуть бики. Найкраще іспанської породи. Їх завдання – просто гуляти містом і пастися. Коли вони побачать людей з червоними шматами, то самі зрозуміють, що мають робити. Їм на допомогу можна залучити і кілька сотень індиків. Вони не гірш за биків «люблять» червоний колір, тому зустріч гостей буде веселою. Не зайвим було б привезти до Львова і дресированих «на червоне» скунсів. Щоправда, часу залишається обмаль, і їх напевне вже не вдасться так швидко доправити з-за океану. Тому на виручку спокійно підійдуть і вітчизняні тхори. Треба лишень подумати, в який спосіб їх доправити до потрібного об’єкта.

Варіант третій - середньовічний. У древньому місті Львові, як і в кожному середньовічному місті, був гарний звичай виливати з вікон помиї і інші нечистоти. Чому б його не відродити хоча б на один день? Помиї з вікон на голову – це ознака гостинності. Не інакше. Та й непоганий атракціон для дорогого туриста. Відчуття справжнього духу міста – це найперше, що повинен отримати гість, знайомлячись з такою древньою і екзотичною родзинкою, як місто Лева.

Варіант четвертий – бактеріологічний. Для його реалізації доведеться залучити одну дуже важливу міську службу. Ту, яка викачує з приватних туалетів нечистоти і відвозить в спеціально обладнане місце. Кілька г-возів на вулицях Львова в потрібний час і в потрібному місці – і проблема з червоними прапорами буде знята. Як відомо, субстанція, яку возять ці машини дуже складно відмивається, а тому гості пам’ятатимуть її запах довго. Така атракція жодним чином не зашкодить проведенню Євро-2012, адже в процесі його підготовки ніхто не забороняє дбати про зелені насадження і удобрювати їх. А що, окрім зелених насаджень підлиють і червоні – так це навіть добре.

Ну і нарешті, варіант п’ятий – хуліганський. Львівські батяри – це субкультура, яка не може зникнути тільки тому, що до Львова забаглось припертися більшовикам. Влада може видавати будь які приписи, але батярів ніхто не відміняв. Бити на вулицях міста гостей батярам звісно не годиться, але вони можуть вдатися і до інших, відносно законних способів, привітання. Їхній арсенал доволі великий, тому описувати його немає сенсу. Місця не вистарчить. Єдине, що можна було б порадити, це пригадати про таку гарну розвагу, як стріляння з рогаток. В Кримінальному кодексі про це нічого не сказано, тому кілька пострілів з рогатки тухлим яйцем абсолютно не буде рахуватися злочином. Ну, хіба хуліганством. Але батяри на то і є, щоб правильно висловлювати свою громадянську позицію.

Звісно, всі ці варіанти – це капля в морі. Людська фантазія безмежна. Влаштувати в місті бійку і дурний зможе. Більшовицькі недобитки цього тільки прагнуть. Секрет же у тому, щоб і гостей прийняти, хай навіть непрошених, і навіки відбити їм охоту приїздити наступного разу та гадити людям в душу.

На жаль, Українська держава ще не вміє захищати свою честь і гідність від зазіхань всіляких пройдисвітів, тому це мусять зробити її громадяни. І, бажано, якомога веселіше.