Які висновки варто зробити Україні з радянсько-фінської війни 1939–1940 років

Не думаю, що на цю дату в нас особливо звертатимуть увагу. А шкода…

Справа не лише в тому, що чимало українців змушені були воювати в складі Червоної армії в далекій Фінляндії. І що деякі українці добровільно прибули в Фінляндію, аби допомогти відстояти незалежність цієї країни від більшовицької навали. Серед них був і письменник Юрій Горліс-Горський, який там формував військові загони із полонених українців-червоноармійців, що мали захищати фінів. Подорож до цієї країни він відобразив у двох статтях «Фінляндія» та «Подорожні зиґзаґи».

Тодішня радянсько-фінська війна має чимало паралелей із сучасною неоголошеною російсько-українською війною на Донбасі.

Фінам повезло із Маннергеймом?

Звісно, Фінляндія не мала такого значення для збереження Російської імперії (хай навіть під комуністичним покровом), як Україна. Її ресурси не були значними. Та все ж на фінських землях знаходилась «друга столиця» імперії – Санкт-Петербург, перейменований у Петроград, а пізніше в Ленінград. Терени Фінської Республіки, яка проголосила незалежність 6 грудня 1917 року, були розташовані зовсім близько до цієї столиці. Більшовицький уряд у Петрограді змушений був визнати цю незалежність, але в січні 1918 року спровокував у Фінляндії громадянську війну. Фінські соціал-демократи при підтримці збільшовичених частин російської армії та червоногвардійців спробували захопити владу в країні. Однак фінський уряд вдався до рішучих кроків.

Професійному військовому Карлу Густаву Маннергейму дозволили створити фінську армію, ввівши військову повинність.

Ця армія, яка налічувала близько 70 тисяч осіб, зуміла при допомозі німецьких частин очистити Фінляндію від «червоних» до кінця квітня 1918 року.

Маннергейм тоді і в наступні часи зробив чимало для збереження незалежності Фінляндії. Хоча він не був фіном. Походив із шведського аристократичного роду Густав Маннергейм належав раніше до офіцерської еліти російської армії, як і Павло Скоропадський.

Ці двоє діячів навіть служили разом. Обидва вони зробили військову кар’єру в імперській Росії, мали придворні титули флігель-ад’ютантів, власне належали до царського почту. За своїми поглядами Маннергейм був російським монархістом, шанобливо ставився до Миколи ІІ. Він, як і Скоропадський, не визнавав влади більшовиків. І це був один із головних чинників того, що Маннергейм став підтримувати уряд Фінляндії, який мав антибільшовицький характер.

Він відіграв важливу роль і в радянсько-фінській війні 1939–1940 років.

У кінці 1920-х – на початку 1930-х років у Європі набули поширення пацифістські ідеї. Особливо це стосувалося скандинавських країн. Тут скорочувалися озброєння. Зачепило це й Фінляндію, де з 1927 року не проводилися військові навчання. Кошти на переозброєння не виділялися. Фінансування армії було незначним. До речі, чи не нагадує це Україну до 2014 року?

Маннергейм, який очолював Раду оборони Фінляндії, був проти такої політики. Він вважав, що для країни існує загроза з боку СРСР – навіть незважаючи на радянсько-фінський пакт про ненапад, укладений у 1932 році. Зокрема, цей діяч наполягав на побудові оборонних споруд на Карельському перешийку, які згодом отримали назву «лінії Маннергейма».

Керівництво Фінляндії у разі конфлікту з СРСР розраховувало на допомогу інших країн, зокрема Німеччини. Однак 23 серпня 1939 року СРСР і Німеччина уклали договір про ненапад, так званий пакт Молотова-Ріббентропа. Відповідно до секретного протоколу цього договору Фінляндія була віднесена до сфери інтересів Радянського Союзу. Сподіватися на допомогу Німеччини фінам уже не було підстав.

Їм залишилося розраховувати лише на свої сили. Приблизно в такому стані опинилася Україна перед лицем російської агресії в 2014 році, хоча, здавалось би, була захищена різноманітними міжнародними договорами, в тому числі й Будапештським меморандумом.

Неоголошена війна

Із 28 вересня по 10 жовтня 1939 року СРСР уклав договори з Естонією, Латвією й Литвою, за якими ці країни дозволяли розмістити на своїй території радянські військові бази. Подібне пропонувалося зробити Фінляндії, проте її очільники на це не пішли, розуміючи що це може закінчитись радянською окупацією.

Протягом жовтня й листопада фінське керівництво вело непрості переговори з радянським. Останнє ж постійно нарощувало свої вимоги. При цьому СРСР готувався до війни. У радянських мас-медіа розпочалась відверта антифінська пропаганда. Була навіть написана спеціально для цієї війни пісня «Приймай нас, Суомі-красуня». У ній є такі слова: «Невысокое солнышко осени / Зажигает огни на штыках». Тобто війна планувалася на осінь 1939 року. Насправді ж вона розгорнулася в зимовий період.

26 листопада керівництво СРСР заявило, ніби фіни обстріляли з артилерії на кордоні радянські війська. Хоча насправді така провокація була влаштована радянською стороною. 30 листопада Червона армія, не оголошуючи війни, почала наступ на Фінляндію. Відразу ж 1 грудня в фінському селищі Теріокі було створено «народний уряд» на чолі з комуністом Отто Куусінен, а 2 грудня цей «уряд» від імені «Фінляндської демократичної республіки» уклав договір з СРСР про взаємодопомогу й дружбу. Опорою цієї «республіки» стала «Фінська народна армія», яку почали формувати в СРСР ще в середині листопада. Чи не нагадує це нинішні «ДНР» та «ЛНР» з їхніми «ополченнями»?

Радянське керівництво сподівалося, що йому вдасться легко підкорити Фінляндію. Адже на фінський фронт були кинуті війська, які по чисельності й військовій техніці помітно переважали погано озброєну фінську армію, яка майже не мала літаків і танків.

Однак фінам вдалося зупинити наступ Червоної армії. Не останню роль відіграли тут укріплення на Карельському перешийку, згадувана «лінія Маннергейма».

Потім виник міф про «нездоланність» цієї «лінії». Його культивувала радянська пропаганда, щоб пояснити поразки Червоної армії. Насправді говорити, що ця «лінія» була сильно укріплена, не варто. Це визнавав сам Маннергейм, який командував фінськими військами. Він вважав, що наступ Червоної армії передусім зупинили фінські солдати, які були мотивованими. Часто вони вели незвичну для Червоної армії партизанську війну. І загалом фінське суспільство виявилося достатньо консолідованим перед обличчям радянської агресії.

Зрештою, Фінляндія отримала міжнародну підтримку. За напад на неї СРСР виключили з Ліги націй. Фінам надали допомогу військовою технікою західні демократії. До Фінляндії прибували добровольчі загони з різних країн Європи, щоб воювати з Червоною армією.

Хоча остання зуміла захопити близько десяти відсотків фінської території, але зазнала значних втрат. Радянське керівництво зрозуміло, що завоювання Фінляндії може дорого коштувати. 12 березня 1940 року в Москві між Фінляндією й СРСР був укладений договір. Фінляндія втратила захоплені Червоною армією території, але зберегла незалежність.

Правда, радянське керівництво все ж сподівалося радянізувати Фінляндію. У 1940 року воно створило Карело-Фінську Радянську Соціалістичну Республіку – 16-ту в складі СРСР. Було сподівання, що з часом до неї приєднають всі фінські терени. Та, попри перипетії Другої світової й Холодної війни, цього не вдалося зробити.

У 1956 році Карело-Фінську РСР радянське керівництво ліквідувало, фактично відмовившись від підпорядкування Фінляндії. Адже фіни постійно давали зрозуміти: вони не хочуть йти до СРСР і ладні відстоювати зі зброєю свою незалежність. Чим це не приклад для сучасних українців, які мають схожі проблеми з нинішньою Росією, яка прагне відродити імперію?