Моральні принципи Кремля. Чому не варто їх шукати

Не лише українські, а й світові медіа облетіло повідомлення про підрив греблі Каховської ГЕС. Це катастрофа, яка може привести не лише до людських жертв, а й спричинити техногенні аварії й мати важкі екологічні наслідки.

Звісно, росіяни, як завжди, намагаються звинуватити українську сторону. Але технічно українцям підірвати греблю Каховську ГЕС практично було неможливо.

Зрештою, навіщо?

Росіяни ж, які окупували Каховську ГЕС, це могли зробити, заклавши належну кількість вибухівки. Тим паче, що в них був мотив: здійснивши такий акт, вони сподіваються створити проблеми для ймовірного наступу українських військ, про який говорять мас-медіа вже не один місяць.

Стереотипи Другої світової війни

Загалом переважає думка, що підрив греблі Каховської ГЕС – це робота російської армії.

Й такий акт, звісно, викликає бурхливі емоційні реакції – особливо серед українців. У ЗМІ, у соціальних мережах з’явилися численні світлини, на яких бачимо затоплення територій внаслідок цього підриву.

Для людей, що живуть там, це велике лихо. Зрештою, не лише для людей. Зокрема, з’явилися світлини, де домашні тварини намагаються врятуватися від підйому рівня води в Дніпрі.

Відповідно, ці емоційні реакції породжують певні міркування, звернення до історичних паралелей.

Взагалі нинішня гостра фаза російсько-української війни викликає, як правило, паралелі з Другої світовою війною. Й не дивно. Адже це не таке вже й віддалене минуле.

До того ж за часів існування СРСР і, зрештою, за часів української незалежності українцям нав’язувалися радянські стереотипи щодо цієї війни. Зокрема, що т. зв. німецько-фашистські загарбники (хоча коректніше було б називати їх німецькими окупантами чи нацистами) здійснювали численні злочини, масово нищили населення України, руйнували господарські об’єкти та інфраструктуру. Не дивно, що зараз у нас набув поширення термін «рашисти», як своєрідна калька терміну «німецькі фашисти», котрий «прикладається» до російський окупантів.

Щодо радянських військ та радянської влади, то вони сприймалися й сприймаються в нас як визволителі, що відзначалися добротою й гуманністю.

При цьому замовчуються численні злочини, що здійснювалися ними:

• масові розстріли, які відбулися в тюрмах на західних теренах СРСР після початку німецького вторгнення, зокрема це стосувалося Західної України,
• руйнування підприємств та інфраструктури при відступі,
• нищення цивільних об’єктів при наступі,
• призив на військову службу непідготовлених жителів України, котрих часто використовували як гарматне м’ясо, що приводило до величезних жертв (й донині навіть у невеликих селах можна знайти обеліски з численними списками прізвищ, загиблих у т. зв. «Великій Вітчизняній»),
• масові репресії проти населення окупованих територій після того, як сюди прийшли радянські війська.

 
До речі, задовго після закінчення «Великої вітчизняної» в різноманітних анкетах існувала графа з питанням, чи знаходилися ви й ваші родичі на окупованій території. Відповідно, такі люди та їхні нащадки, фактично, обмежувалися в правах. Принаймні їх намагалися не брати на «відповідальні» й добре оплачувані роботи.

Сором’язливо замовчуються в нас й різні насильства, в т. ч. сексуального характеру, здійснювані «радянськими визволителями» проти мирного населення, їхнє мародерство тощо.

Про те, що творила на українських теренах радянська влада під час Другої світової війни, в нас не дуже то знають – принаймні широкий загал. А шкода. Нинішні російські окупанти багато в чому повторюють діяння своїх «дєдов». І підрив греблі Каховської ГЕС має тут чітку паралель.

«Забута» запорізька трагедія

18 серпня 1941 року, радянські війська, відступаючи від Запоріжжя, вирішили підірвати греблю Дніпрогесу, який уже на той час навіть став одним із символів радянської індустріалізації.

Відомі виконавці цього варварського акту – червоноармійці-підривники Борис Епов та Олексій Петровський. Однак вони були лише виконавцями. На якому рівні й хто віддав наказ підірвати греблю, ми не знаємо. Радянська влада вміла приховувати важливу інформацію. Навіть після розпаду СРСР далеко не всі московські архіви, яка стосувалася Другої світової війни, стали доступними.

У результаті раптового затоплення значної території, що сталася в результаті підриву греблі Дніпрогесу, загинула велика кількість людей, цивільних зокрема. І були це не німецькі солдати (що могло би хоч якось виправдати цей підрив), а радянські люди.

До дня сьогоднішнього ведуться суперечки серед фахівців-істориків, скільки було загиблих. Називаються різні цифри – від 20 до 100 тисяч чоловік. Звісно, статистика втрат радянськими органами в таких умовах не велася. Та якщо би й велася, то її б засекретили. Німцям же інтересу до цих загиблих теж не було. Певно, ми так і не дізнаємося, скільки людей потонуло в результаті підриву греблі Дніпрогесу. Але рахунок тут йде на тисячі.

Загинули не лише люди, а й домашні тварини, завдано було великих матеріальних збитків. Негативно підрив позначився й на довкіллі.

Чи мав цей акт воєнне значення? Практично не мав. Реально він не зупинив просування німецьких військ, не завдав їм якихось збитків.

Радше, підрив греблі Дніпрогесу, на мою думку, треба розглядати як акцію (несвідому чи свідомому)по знищенню українського населення.

За радянських часів про ці події намагалися не говорити. Але повністю замовчати таке не було змоги. Були ж ще живі свідки! Тому знаходилися виправдання: мовляв, це був вимушений крок. Не здивуюся, якщо російська сторона теж почне говорити, що підрив греблі Каховської ГЕС також був вимушеним кроком.

Більшовицькі «діди» і їхні онуки

Напевно, українцям пора вже реально глянути, як саме російсько-більшовицькі «діди» воювали під час Другої світової війни на наших теренах. І зробити хоча б це для того, аби зрозуміти, чого варто чекати від їхніх «онуків».

Ці «онуки», за великим рахунком, є дітищем російського більшовизму.

Серед них і Володимир Путін, і його оточення. Всі ці люди родилися й сформувалися в Радянському Союзі, пройшли відповідну кадрову школу, ввібрали в себе «моральний кодекс будівника комунізму» (хай навіть у трансформованому вигляді) й мають специфічне уявлення про мораль.

Згадаємо: для більшовиків і комуністів моральним було те, що служить, на їхню думку, «справі комунізму». Заради цієї «справи» мільйони людей замордували в тюрмах, таборах, заморили штучним голодом, дітей відбирали від батьків і виховували їх у ненависті до тих, хто їх народив, а потім посилали воювати у «потрібних» для комуністичного керівництва воєнних конфліктах.

Так і зараз для Путіна й російської верхівки «моральним» є все те, що служить збереженню їхньої влади і придуманій ними для цього ідеї «русского мира».

Тому для Путіна й ого оточення немає жодним моральних обмежень, і він здатний віддавати накази на скоєння страхітливих злочинів (як наприклад бомбардування і ракетні та дронові атаки на міста), якщо це він вважає корисним для досягнення мети.

Те, що їхні дії спричиняють загибель тисяч і страждання мільйонів людей цих російських рашистів-необільшовиків не цікавить.

Для них – це «нормально».

Як і «нормальним» є підрив греблі Каховської ГЕС чи мінування Запорізької АЕС.