Катастрофа Іл-76: чому в діях генерала Назарова не було криміналу

14 червня 2014 року був збитий сепаратистами транспортний літак ІЛ-76мд №76777 при посадці в аеропорту Луганська. Загинули військовослужбовці Збройних сил України. Суд над генералом Віктором Назаровим, якого звинуватили у службовій недбалості у бойовій обстановці, яка призвела до вчинення терористичного акту.

Викликає обурення не сам суд над генералом, а поверхневий підхід до проблем захисту Держави, війни по суті і антитерористичної операції за тлумаченнями чиновників, і звинувачення суду зокрема. Як може суд поєднувати бойові обставини при захисті аеропорту Луганська і терористичні дії з боку сепаратистів з службовою недбалістю військового? Здається, що цивільний суд  над військовим командиром, під тиском громадськості припустився поспішних рішень.

Дії генерала Назарова в той період, при глибокому аналізу обставин, не мали жодних ознак кримінального правопорушення.

Очевидно, що аеропорт «Луганськ» знаходився в оточенні сепаратистів і для його захисту потрібні були додаткові сили і засоби. Рішення на залучення додаткових сил мав прийняти командувач Сухопутними військами ЗСУ. Завдання щодо повітряних перевезень ставились командуванню Повітряних Сил Генеральним штабом, бо транспортна авіація до складу АТО не передавалась. Вона діяла «за викликом, а не за командою». Генерал Назаров як начальник штабу АТО не мав на те право і не керував літаками транспортної авіації.

Виходячи з оперативної обстановки, що склалася в районі аеропорту Луганськ 13 червня 2014 року, начальник штабу АТО генерал-майор Назаров, за вказівкою керівника АТО генерал-лейтенанта Віктора Муженка направив телеграму тимчасово виконувача начальника начальника Генштабу із заявкою: «Прошу вас додатково до сил і засобів суб’єктів боротьби з тероризмом, що підпорядковуються керівнику АТО, включити зведену  парашутно-десантну роту (пдр) 25 окремої парашутно-десантної бригади (опдбр). До 17.00 13.06.2014 зосередити зведену пдр 25 опдбр у аеропорту Дніпропетровськ. У подальшому здійснити переміщення повітряним транспортом на аеродром Луганськ».

Відомо, що начальник штабу АТО не приймає рішень на застосування транспортної авіації, а заявка не є рішенням, то ТВО НГШ ЗСУ (тимчасово виконуючий обов’язки начальника Генерального штабу ЗС України – Главком) генерал-полковник Воробйов Г.П. прийняв відповідне рішення і поставив задачі Командувачу оперативного командування «Південь», Керівнику АТО та Командувачу Повітряних Сил по формуванню, доставці та прийому пдр 25 опдбр на аеродромі Луганська.

Командувач Повітряних Сил, отримавши розпорядження НГШ ЗС України від 13.06.2014 довів його вимоги до командира 25бр ТрА, а Начальник штабу  Повітряних сил  України генерал-майор Артеменко Артур Миколайович визначив заходи безпеки при виконанні перевезень в районі проведення АТО: «З метою збереження льотного складу та авіаційної техніки частин транспортної авіації надаю засади безпеки щодо виконання польотів з посадкою на аеродромах в районах проведення АТО:

При підготовці до виконання польотів ретельно аналізувати обстановку в районі проведення АТО;

Польоти виконувати підготовленим штатним складом екіпажу;

Польоти на перевезення вантажу та особового складу виконувати в темний час доби з виключеними аеронавігаційними вогнями, в режимі радіомовчання;

Посадку на аеродромах в районі проведення АТО виконувати з максимальним градієнтом зниження і коротким шляхом на посадковому та злітному курсі». Таким чином, до планування застосування і управління авіацією під час виконання завдань по перекиданню особового складу, зброї і боєприпасів оточеним захисникам аеропорту,   Назаров Віктор Миколайович не мав відношення, та і обов’язків таких у нього не було.

Перший літак  полковника Мимрикова Дмитра Вікторовича точно дотримався вимоги щодо порядку здійснення посадки на аеродром «Луганськ» і вийшов на посадковий курс за 3-4 км від початку полоси.

Другий літак (командир підполковник Бєлий Олександр Іванович) вийшов на посадковий курс за 11-12 км від посадкової полоси  (стандартний захід на посадку на аеродромі Луганськ -12 км).

Стосовно безпеки посадки на вказаний аеродром Тимчасово виконуючий обов’язки начальника штабу Сухопутних військ 10.06.2014 повідомив. Що «забезпечення безпеки посадки літака ІЛ-76МД від ураження їх вогневими засобами з землі буде здійснено з двох напрямків від кінців ЗПС (злітно-посадкова смуга - Главком) на відстань до 7,5км та до 7км ліво та праворуч від посадкового курсу силами та засобами зведеної тактичної групи вогневим впливом в зазначених напрямках в період за 10 хвилин до посадки літака, під час розвантаження та зльоту. Включення світлотехнічного обладнання ЗПС за 7-10 хв до початку приземлення літака».

Можливо, що літак підполковника Бєлого Олександра Івановича не зміг зайти на посадку з більш крутої глісади за того, що могло відключатись освітлення ЗПС, бо з метою маскування могло відключатись. Однак, коли було відомо, що має сідати літак – світло на ЗПС включалось за свідченнями полковника Малєнка С.А., старшого тактичної групи «Славутич», що обороняла аеропорт Луганськ.

Що бойовики мали на озброєнні комплекси ПЗРК (Переносний зенітний ракетний комплекс – Главком)було відомо кожному громадянину України, бо на той час з ПЗРК був збитий один літак в зоні АТО та п’ять вертольотів. Війна, є війною і полковник Мимриков Д.В., знав про це, виконував свій обов’язок по захисту Держави ризикуючи своїм життям і не тільки. При підготовці до вильоту, він інструктував екіпажі літаків і поставив завдання в якому визначив, що заходити на посадку треба буде, у разі освітлення полоси – з крутої глісади з виходом на посадкову пряму як можна ближче до ЗПС, а у разі не освітлення ЗПС – з крутої глісади, але вихід на посадкову пряму за рішенням командира екіпажу літака.

Чи міг генерал-майор Назаров, чи хтось інший припинити операцію в таких умовах бойових дій? Звичайно ж ні. У такому випадку піддавалось  загрозі життя захисників аеропорту Луганськ, то було б розцінене як «зрада».

Назарова В.М. звинуватили в недбалості, в тому, що він не організував зачистку місцевості з напрямку заходу літака на посадку. Як можна зачистити біля 100 квадратних кілометрів підконтрольної бойовикам території?

Бойовики пересувались на автомобілях по населеним пунктам, а застосування бойової авіації і бойових вертольотів були не можливими. Виявлення і знешкодження розрахунку ПЗРК, або ЗУ23-2 (зенітна установка 23-2– Главком) в тих умовах  було не реальним.

За логікою  прокуратури треба притягнути до відповідальності всіх

командирів підрозділів  і військових частин, в яких були втрати. Ворог не звертає уваги на нашу прокуратуру, і робить все, щоб нанести максимальні втрати Україні, це закон війни. Хто не знав, що аеропорт «Луганськ» знаходиться на тимчасово окупованій ворогом території? Але ж військові боронили не чужу землю, за неї помирають  і досі, виконуючи рішення керівництва Держави, командувачів та командирів. Прийняте рішення повинно бути виконаним, на прийняття рішення в бою відводяться хвилини, а наслідки дій розслідуються роками.

У ході аналізу обставин загибелі літака в Луганську було зазначено, що однією з причин могло бути недотримання командиром літака вимог щодо заходу на посадку з максимальним градієнтом зниження та вимкнутими АНВ. Можливо на дії командира літака вплинули виключення освітлення смуги, що вимусило екіпаж виконувати посадку в штатному режимі, використовуючи тільки природне освітлення і з включеними посадочними вогнями.

Винуватцем же катастрофи Іл-76 з військовослужбовцями на борту призначили генерала Назарова В.М. тому, що він, як і тисячі захисників України боронить Батьківщину, а не ухиляються від своїх обов’язків та відповідають за свої рішення, а не чужі прорахунки.

Справа генерал-майора Назарова В.М. частково закриває її резонансність, але  наочно показує, що відсутність доказів не завадили Головній військовій прокуратурі підтримати державне обвинувачення, а суду винести завідомо  неправосудне рішення.

Обвинувальний вирок Назарову В.М. породжує більше питань ніж відповідей. Чи не варто зосередити зусилля відповідних структур на пошук дійсних злочинців у справі сепаратизму та зрадництва в Україні. Ця справа є тестом на випробування судів на їх  незалежність та неупередженість, можливо повернеться і довіра до них. Шанс такий є у апеляційній інстанції.

Важливо, що президент України звернув свою увагу на захист офіцерського складу, який приймає відповідальні рішення в боях при захисті Батьківщини.