Українська криза. Вихід є

Відомо, що суспільні процеси мають свою інерцію.

Добре, коли вони логічно спрямовані. Якщо ні, - виникає анархія, при якій задумана мета часто перетворюється на свою протилежність.

Те, що відбувається тепер у Києві та інших містах, свідчить саме про таку перспективу.

Сторони конфлікту (а їх більше ніж дві) не можуть запропонувати виходу з ситуації. Вона стає не керованою.

Ще кілька днів тому сутички на вулиці Грушевського пояснювалися впливом невідомої правої організації. Щоб це не здавалося анархією, лідери опозиційних партій пояснили сутички протестом проти диктаторських законів. Пояснення запізнілі, як спроба виправдати гнів протестантів та захоплення адміністративних приміщень в кількох областях. Логіка в тому відсутня. Силовики раз по раз заявляють про повагу до учасників акцій, але глумління над роздягнутим протестантом спростовує і їхні слова, і запевнення прем’єр-міністра. Пляшки з «коктейлем Молотова» летять на голови правоохоронців, а “мирні” протестувальники збирають каміння для самооборони. Викрадення активістів акції, тортури, кров, жертви не узгоджуються з запевненнями властей про дотримання закону. З екрана ТВ трафаретно звучать слова про мирних протестувальників, а в цей час з трибуни новоствореної народної ради лунають заклики до людей приходити на майдан зі зброєю. Гинуть, калічаться люди. Мати юного красивого вірменина навряд чи втішиться кадрами, де її єдиний, убитий син цитує Кобзаря. Тим, хто втратив очі, одержав інші рани, зі своїм горем доведеться поневірятися усе життя. Вони задумаються згодом - за для чого понівечене здоров’я?

А може - за для кого?

В одних областях проголошується підтримка президента та влади, в інших – навпаки, влада не визнається. Дбаємо про цілісність країни?

Треба зупинити насильство і ворожнечу, бо все це закінчиться трагедією для народу і втратою держави.

Найбільша відповідальність - на президентові. Він її добився зусиллями підлабузників і показних доброхотів три роки тому. В тіні його влади вони хотіли задовольняти власні інтереси, а коли не все пішло, як їм бажалося - долили свого масла у вогонь конфлікту.

Треба негайно шукати вихід. Він є.

Вихід – у зміні системи влади, її передачі народу, під його – народу – власну відповідальність. Це – європейська модель управління. Сильні самоврядні органи та їх виконкоми, ніякого адміністрування. Кожному: хочеш жити краще – обирай тих, кому віриш, і відповідай сам за свій вибір.

Як досягти? Реформа уряду, вибір схеми управління через референдум, закон про вибори та їх дострокове проведення, конституційні зміни, тощо. Все це – технологія.

Але суть її повинна бути донесена суспільству саме президентом. І так донесена, щоб йому повірили, щоб всі включилися в здійснення перемін.

Робити це треба швидко, але без гарячки. І без фальші.

Іншого позитивного виходу просто не існує.

Олександр Мороз

25 січня 2014 року