Наш безвіз чекає на їхніх ополченців

Моя думка не лише залишається незмінною, але з кожним місяцем кріпне. Донбас – це анти-Україна. Він не може доповнювати чи урізноманітнювати країну, він може з Україною лише конфліктувати.

Є такий термін «заморожений конфлікт». Держави, які на своїй території мають заморожені конфлікти, надовго викинуті з човна прогресу. Такі держави є неповноцінні й неуспішні. Вони визнають свою неміч вирішити конфлікт, тому просто заморожуть у надії, що за цей час повиздихують основні зачинщики. Донбас – це заморожений конфлікт, який у разі розморозки вибухне в найпотворніших формах.

Мрія про повернення Донбасу - це до країни безвізу насильно приліпити чорну діру з букетом найдиковинніших сталінських міфів. Місія Донбасу у складі України – постійно робити її радянською. Я закликаю чітко це розуміти, перш ніж цього вимагати. Донбас органічно лягає лише в радянську матрицю буття, пронизану кольором колорадо. Донбас і безвіз - це навіть не протилежності, а два різні космоси. Кажу прямо: Донбас ніколи не зможе бути не те що повноцінною частинкою Європи, якою потрошки стає Україна – ба навіть її захолустною провінцією він не годен стати. В його особі ми маємо вічноживучий витвір Сталіна – територію з фундаментально зміненим етнічним та соціальним складом + глибока травма війни. Це неможливо сумістити з європейським проектом України, яка прагне рвати з совдепією. Ніяк. Воно не вписується, бо впихнути невпихуєме може-то й цікаво, але малопродуктивно.
Мені не подобається, що наш безвіз чекає на їхніх ополченців, громадян України. І наші пенсії я би ніколи не платив їхнім бабушкам. Це не піклування про своїх якоби "співвітчизників" - це мазохістична безпринципність, яка ще більше розкатує губу усіляким замороженим відморозкам. 

В усіх дискусіях про Донбас мені цікаво лише одне - коли нарешті тверезе розуміння почне витісняти красивий пафос. Я ж не проти Донбасу. Я просто не розумію, навіщо.