Емоції проти стратегії: ціна необдуманих слів

Що би мав означати нинішній обмін зневажливими грубощами? Те, що для росії Україна була, є й ще більше буде повністю десуб’єктизована. Ніхто ні про що ні в якому форматі не говоритиме з Києвом напряму. Не лише тому, що він є нелегітимним в очах кремля, і не тому, що «лєнін створив Україну» – а тому що наддержава розмовлятиме з іншою наддержавою. Саме тому посил з Орєшніком адресовано Америці й Заходу – це їм задиристо запропоновано провести «дуель» на прикладі об’єктів у Києві.

Огризання у відповідь («маємо справу з відморозками», «старий фантазьор»), яким би влучним і ненависним воно не було, – воно від безсилля. Особливо – д...б. Людину криє по повній. Тотальна неконтрольованість емоцій. Гіршого бути не може. Ділу це не поможе. Навпаки, це фатально видає безпорадність. Усі ж бо чудово розуміють, що далі всі розмови вестимуться на кілька щаблів вище. Бо ці щаблі й фінансують війну, як не надимай торс і скільки матюків не вживай.

Позаяк Київ десуб’єктизований для москви, лишається дізнатися, чи так само він є десуб’єктизований і для Трампа. Поки що все на це опосередковано вказує. Основна інтрига: чи матиме Трамп у загашнику потужно-дієві козирі (приміром, нафтові санкції проти росії, арешти танкерів тощо) на той випадок, коли путін пошле його. Бо таке більш, ніж імовірно. Варіянт іще більше накачувати Україну зброєю – для Вашингтона такий самий тупиковий, як і вмити руки, лишивши десуб’єктизований Київ наодинці з перспективою зазнати таких територіяльних утрат, у порівнянні з якими Стамбульський ескіз виглядатиме ще огого.

Потрібні козирі, сер. А нашим – міцні нерви, а не рівень гопоти.