Про просвітницький талант Фаріон. Фрагменти з життя

Років 15 тому, коли ще існувало Львівське Телебачення, в одній із бесід із Фаріон я мимо іншого обмовився, що вивчаю етимологію етноніму «українець», адже він з’явився дуже пізно, витіснивши автентичну й давнішу самоназву «русини».

Я давно забув про це – і яким було моє здивування, коли десь через місяць, чи то й більше, на одну з моїх програм «Прямим текстом» вона прийшла з цілою текою ксерених наукових джерел на цю тему: «Це тобі матеріяли, які ти шукав». Не пошкодувала часу, підібрала все, що мала під руками, власноруч наксерила, принесла мені на студію. Коли я вдома почав листати ці аркуші, на деяких значилися особисті ремарки Фаріон «Зверни увагу на це!!!» чи «Важливо!!!». Звісно, червоною пастою.

Вона була Просвітник 24/7.

Інша мікро-сценка, ще з часів до війни. Ми кавували в «Цукерні» з товаришем, який зараз мешкає у Швейцарії, а родом із Харкова. За сусіднім столиком сиділа Ірина Фаріон. З увічливості я підійшов до неї й представив свого гостя. Почувши, що він із Харкова, Фаріон із притаманною їй грайливістю аж підстрибнула на стільці: «Ооооо, а я захоплююся родиною Алчевських!» – і з Ірини Дмитрівни просто полилася ерудиція про український Харків, про Алчевських, із датами, цифрами, фактажем, життєйськими дрібничками і глобальними висновками. І це не була лекція чи нав’язливе менторство – це було легко, дружньо, розмовно, доступно, з гумором, з іскрою в зіницях, під поїдання штруделя з вишневим соусом і запивання капучіном.

Досі не осягнути, скільки терабайтів історії й знань уміщалося в ній. Таке враження, ніби «мудрий нарід» переклав системну памʼять на плечі одній жінці, а свою «хмару» надав у користування колонізаторові, бо так «легче жить».