Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Президент контролює всі гілки влади

    • Петро Мартиненко
      Член Конституційної Асамблеї, екс-суддя Конституційного суду, голова громадської організації «Асоціація суддів Конституційного Суду України»
    • Розсилка
    Президент контролює всі гілки влади

    Нам потрібні зміни до Конституції. І це не предмет для дискусії.

    Нам потрібні зміни до Конституції. І це не предмет для дискусії.

    Давайте згадаємо часи, коли приймали Конституцію. Якщо ви порівняйте текст самої Конституції і проект, який був поданий до Верховної Ради, ви одразу зрозумієте, в чому суть проблеми. Над проектом Конституції працювала Конституційна комісія. Робота починалась ще за радянських часів – тоді Верховною Радою УРСР була прийнята концепція Конституції України, і, між іншим, цей офіційний документ був опублікований у «Відомостях» Верховної Ради за 1991 рік.

    Саме там виписані принципи, на яких мала б базуватися Україна як держава. Під цю концепцію розроблялись навіть перші проекти. У 1992 році вона була винесена на всенародне обговорення. 44 тисячі пропозицій було отримано Конституційною комісією. Я тоді входив до складу робочої групи, і дуже добре пам’ятаю, як протягом цілої зими ми ретельно працювали над врахуванням цих пропозицій. Вони були дуже різними, суперечливими, не завжди в’язалися із логікою самого Основного Закону, як єдиного документу, але більшість були враховані. З тим, щоб потім Президент вніс цей вже доопрацьований після всенародного обговорення проект до Верховної Ради.

    Та привітати і вас, і мене, і весь український народ з тим, що Верховна Рада тоді в першому читанні завалила цей проект. Так закінчилася історія внесення змін в Конституцію.

    Другий етап внесення змін відбувся вже при президентстві Кучми. Він, по суті, продовжив напрацювання першого етапу. Проект, внесений на розгляд Верховної Ради, логічно був єдиний в своїх підходах до організації і до розподілу влади. Там прописана двопалатна структура парламенту, так званий бікамералізм, який мав вирішити питання не тільки удосконалення законодавства в Україні, але й питання територіальної децентралізації влади. Україна – це велика країна з різними регіонами. Але ці регіони сьогодні відділені, відсічені від великої політики. Їх треба до неї долучити через другу палату. Не робити федерацію з України, ні! Є багато держав, унітарних, які використовують двопалатну структуру. А усі регіони повинні на рівних правах брати участь у законодавчому процесі держави. В Україні цього поки що, на жаль, немає.

    Є також чимало інших дуже дивних положень.

    В тому проекті Конституції логіка була єдина: Кабінет Міністрів підкорювався винятково Верховній Раді. А в Конституції виявилося, що він є відповідальним і перед Президентом, і перед Верховною Радою. Так звана веймарська модель конституційної форми правління – подвійна відповідальність уряду перед двома органами.

    Але це дає можливості утворювати єдиновладдя в Україні. Якщо Президент має більшість у Верховній Раді, ту ж саму, до партії якої він належить, а Кабінет міністрів йому підпорядкований, то який розподіл влади може бути взагалі? Тоді Президент, по суті, очолює і виконавчу владу, і законодавчу. А оскільки Україна має радянські традиції – залежність судів від Верховної Ради - то він одночасно командує і судовою владою.

    В діяльності Конституційної Асамблеї я вбачаю свою роль по багатьох питаннях. Але найбільш складне і ключове – саме розподіл влад. Це питання не вирішено. Україна, як держава, страждає через це. Подвійна відповідальність уряду буває в світі дуже рідко. В демократичних державах – її немає взагалі. Кабінет Міністрів має або підпорядковуватись тільки Президенту і більш нікому, або – виключно Верховній Раді. Це аксіома. В Європі друга модель, в Америці - перша модель. А в Україні – веймарська. Теоретично розподіл влад є, а фактично – немає.

    Глибокі потрібні реформи! Але тут є одна проблема. Вона за межами можливого.

    За теорією конституційного права прийняття Конституції – не є справою парламенту. Це справа безпосередньо народу. Навіть у більшості держав Африки повсюди утворювались конвенти чи установчі збори, які розробляли і приймали Конституцію. А Україна чомусь пішла іншим шляхом. Радянським.

    От чому Конституцію приймала Верховна Рада? Тому що раніше саме Верховна Рада УРСР була єдиною поважна приймати Конституцію. Але то ж був СРСР! Зовсім інша система! А тепер Україна - держава незалежна, тож і має дійти, як незалежна. Український народ має висловити через установчі збори чи, принаймні, через установчий референдум свої роздуми щодо Конституції. Щоб вона, ця Конституція, була нормою вищою за владу. Щоб вона була як знак орієнтації для всіх і залежала від волі народу.

    Навіть в Азербайджані будь-які зміни до Конституції приймаються тільки всенародним референдумом. Чому Україна так не робить? Чому у нас партії стоять вище за народ і підміняють народ?

    Установчі збори мають проходити по формулі «один делегат від 5-10 тисяч виборців». В Україні 36 мільйонів людей – це десь 750-800 делегатів. Вони мають зібратись, відобразити всю різноманітність політичної палітри думок українського народу, знайти загально національний компроміс по всіх питаннях і закріпити його в Конституції.

    Але цього нема. Партії підібрали цю тему для своїх міжпартійних потреб і самі все вирішують. Подивіться стенограму, хто запропонував у Верховній Раді в ту ніч, коли приймали Основний Закон, абсолютні імунітети для народних депутатів. Авторів не знайдете, але ж вони є. А Україна є єдиною серед держав світу, де існують такі королівські імунітети народних депутатів.

    В Конституції повно проблемних моментів – говорити про них можна дуже довго і дуже багато. Створена Конституційна Асамблея, можна сказати, є таким собі слабеньким початком змін в цій частині. Та Конституційна асамблея – це дорадчий орган Президента, він має тільки зробити поправки, сформулювати редакцію цих поправок. А коли поправки підуть народним депутатам, то ті їх, звичайно, стлумачать по-своєму, з позицій своїх партій.

    До чого прийдемо? Подивимось.

    Автор - Член Конституційної Асамблеї, екс-суддя Конституційного суду, голова громадської організації «Асоціація суддів Конституційного Суду України»

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Ігор Ейдман
    Ігор Ейдман

    Соціолог

    Ірина Геращенко
    Ірина Геращенко

    Народний депутат України, віце-спікер

    Тарас Чорновіл
    Тарас Чорновіл

    Журналіст, політичний діяч

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ