В Україні склалась фантастична ситуація з недоторканістю депутатів

Конституційний суд вчора визнав конституційною можливу відміну депутатської недоторканності, і за це я його можу тільки похвалити. Це рішення, принаймні, в очах громадськості себе ще виправдає.

Щодо визнання неконституційним скасування недоторканності Президента – тут не можна було очікувати нічого іншого, бо були попередні рішення. Президент є главою держави, виконавчої влади, і статус його недоторканності пов'язаний саме з цими його функціями. В будь-якій державі така сама ситуація. А в Конституції прописаний лише один єдиний спосіб, за допомогою якого можна, так би мовити, позбавити імунітету гаранта – це імпічмент.

В тому, щоб скасувати депутатську недоторканність, проблеми немає. Особливу з огляду на те, що в проекті Конституції України такі привілеї прописані не були – їх потім вночі схвалили. І свою недоторканність депутати скопіювали з п’ятдесят другої статті сталінської Конституції 1936 року! Але ж цій нормі, яку прописали тоді, була логіка. Ця стаття була запроваджена для того, щоб КДБ та НКВС не переслідували людей, які одночасно були робітниками-селянами і працювали депутатами Верховної Ради СРСР. Саме для того, щоб правоохоронні органи їх не турбували, і було прописано, щоб кожний випадок із народним депутатом вирішували в ЦК КПРС. Це банально був захист від сталінського тоталітарного режиму. А потім цю статтю взяли і вже бездумно внесли і в Україні. І це породило купу проблем.

Так, повсюди в Європі є недоторканність. Окрім Голландії і США. Там парламентарі можна просто арештувати будь-коли і без будь-яких проблем. Але ж навіть в інших країнах діє концепція: для арешту парламентарія поліція має попросити попередньої згоди парламенту, можливо лише за умови, що парламент в цей час працює,. Але ж там можна і не арештовувати, проте вести слідство проти парламентарія.

В Україні – це фантастична ситуація. Парадокс полягає саме в тому, що у нас ця норма діє не як привілей від арештів, а як привілей від звинувачення. Без попередньої згоди Верховної Ради жодного нардепа у нас не можна звинуватити. Та це ж абсурд – думаю, що, окрім України, такого ще ніде не вигадали.

Цілком можливо, що тема скасування недоторканності виникла лише через наближення виборів – політичні мотиви тут, без сумніву, присутні. Атмосфера виборів, звичайно, впливає на всіх політиків, на питання, які вони ставлять, на рішення, які приймають. У них попереду великий іспит, і їм потрібна підтримка виборців.

Проте обіцянки про те, що це можна провести до виборів – абсурдні. Для того, щоб вилучити цю норму, потрібно вносити поправки до Конституції. Самі депутати не можуть скасувати свою недоторканність, цим має зайнятися Конституційна Асамблея – передбачити це в редакції поправок.

Давайте детальніше розберемось. Щоб скасувати недоторканність депутатам, по-перше, хтось має ініціювати цю поправку до Конституції – або Президент, або 150 нардепів. По-друге, це рішення Верховна Рада має провести через дві свої сесії, а між сесіями має бути вердикт Конституційного суду. Вердикт у нас вже є – з цим проблем начебто немає. Але де ж взяти більше двох сесій? Навіть якщо вони зберуться 4 вересня, вони нічого не встигнуть. Потрібен час.

І найголовніше. Згадайте Всенародний Референдум 2000 року. Доречно буде ще сказати, що його рішення знову ж таки за вердиктом Конституційного суду є обов’язковим для виконання. Так от, майже дев’яносто відсотків тих, хто взяв участь у голосуванні, висловилися за скасування недоторканності народним депутатам. Рішення народу у нас є. Немає тільки його оформлення в тексті Конституції.