Як Гройсман зібрався стабілізувати ціни?

Це, очевидно, не найбільш скандальна заява очільника уряду, проте доволі промовиста: під час відвідин маріупольської «Азовсталі» Володимир Гройсман повідомив працівникам, що зростаючу вартість товарів та послуг слід приборкати. «Нам потрібно забезпечити стабілізацію цін в країні. Ми бачимо, що ціни зростають, і за деякими позиціями – дуже істотно», – зауважив Гройсман. За його словами, стабілізація цін, поряд із зростанням економіки, дозволить підвищити якість життя громадян. І все це було б прекрасно, якби не було так смішно, бо незрозуміло головне – як саме глава Кабміну збирається «стабілізувати» ціни?

В СРСР ціни були «стабільними», оскільки їх суворо регламентувала держава. Помітити наявність інфляції радянської валюти можна було лише при порівнянні магазинних цін та ринкових. Але офіційно інфляція була відсутня, що буцімто забезпечувало однакову купівельну спроможність карбованця в різні періоди часу. Зрозуміло, що в умовах ринкової економіки така схема повністю виключена. Ринок диктує та визначає вартість товару в силу цілого набору чинників. А от виникають ці чинники якраз внаслідок тих чи інших дій уряду, про що пан Гройсман, очевидно, навіть не здогадується. Однак про це згодом, а поки що про те, як саме держава може стабілізувати ціни?

Власне, досвід державного регулювання цін в Україні мав місце зовсім нещодавно, але сам уряд вирішив за краще позбутися такої практики. То чи означають слова Гройсмана повернення до ним же відкинутого способу господарювання? На це питання тяжко відповісти. Ризикну припустити, що сказане прем’єром не означає взагалі нічого. Крім підготовки до виборів, котру пан прем’єр, схоже, вже розпочав. Хоча теоретично не виключене й повторно введене державне регулювання – в цінові обмеження свого часу «грав» і екс-прем’єр Павло Лазаренко, хоча подібний шлях є тупиковим.

Прем’єру Гройсману слід не стримувати ціни штучним чином, а нівелювати фактори, котрі призводять до їхнього зростання. Вже не раз говорилося про те, що збільшення пенсій та зарплат, не сперте на зростання економіки, запускає механізм інфляції. І що потреба за будь-яку ціну виконати ухвалений бюджет так само обертається емісією, накопиченням грошової маси, котра нічого не важить. А там, де знецінення національної грошової одиниці, там і зростання вартості товарів та послуг. Однак і це ще не все.

Річ у тім, що в Україні править бал монополіст. І це стосується не лише енергетичної сфери, поділеної між кількома основними гравцями, хоча там ситуація найбільш промовиста. Ось статистика, яку наводить НБУ: «На середину 2017 року понад 40% ринків у нашій країні були монополізовані, 11% ринків працювали в умовах адміністративної або природної монополії. Монополії і олігополії склалися у ПЕК (65%), у сфері транспорту і зв'язку (82%). Монополісти зловживають своїм становищем, застосовують інструменти, що надають можливість максимізувати прибуток шляхом завищення цін і тарифів. Це позначається на інфляції».

Що могло б стати виходом у такій ситуації? По-перше, заохочення конкуренції в усіх сферах господарювання. По-друге, реформування житлово-комунальної сфери, адже значна частина монополістів окупували саме цю царину. По-третє, було б вельми бажаним унезалежнення від зовнішніх ринків, що означало би на практиці, зокрема, розвиток переробної промисловості, яка в Україні шкутильгає на обидві ноги. Але передусім слід розібратися із такою структурою, як Антимонопольний комітет, котра – попри назву – не забезпечила демонополізацію ринків.

На цю тему можна було б міркувати доволі довго, хоча достатньо й двох прикладів. По-перше, Антимонопольний комітет досі не оприлюднив висновки щодо ситуації з Нафтогазом України – в даному випадку АМКУ пішов цікавим шляхом: замість самому проводити розслідування, «антимонопольщики» чекають, доки «Нафтогаз» доведе, що втратив панівне становище на ринку – саме на цьому наполягають у компанії. Тим часом міністр енергетики Ігор Насалик переконаний, що «поки буде існувати ефемерна структура під назвою НАК Нафтогаз України,ринку газу в Україні буде. Без демонополізації Нафтогазу Україна не буде рухатися в цьому напрямку».

Другий приклад поступливості Антимонопольного комітету пов'язаний із банками. Ще в лютому минулого року три держбанки — ПриватБанк, Ощадбанк та Укргазбанк — одночасно знизили ставки за депозитами. За два тижні до цього глава ПриватБанку Александр Шлапак заявив, що держбанки планують «домовитися і з питанням процентної політики, і про можливий поділ ринку». 24 лютого 2017-го АМКУ взявся був вивчати цю ситуацію, проте минув майже рік, а про жодні санкції щодо банків-монополістів наразі не чути. В усякому разі, у висновках Антимонопольного комітету не говориться про те, що виявлені зловживання своїм становищем з боку названих фінустанов.

Власне, саме на такі моменти мав би звертати увагу Володимир Гройсман. Якщо не особисто, то діючи через доступну йому мережу підлеглих людей та структур. Приборкання монополій як мінімум захистило б статки громадян, котрі змушені переплачувати за послугу (як у випадку з Нафтогазом) або ж втрачати більш вигідні умови (як після банківської «змови»). Плюс ніхто не скасовував потребу співвідносити наполеонівські плани щодо поліпшення добробуту населення (згадані на початку статті зарплати та пенсії) з реаліями нашого життя.

Діючи у такий спосіб, цілком реально зберегти для громадян їхні доходи, не порушуючи при цьому засад, на яких функціонує ринкова економіка. Хоча для Гройсмана «прив’язати» ціни до певної відмітки все ж значно простіше – це дасть миттєвий ефект замість роботи на довготривалий результат. Втім, після того, як глава українського уряду заявив, що його прем’єрство – бо Божа воля, апелювати до його логіки та здорового глузду, мабуть, справа марна. Той, хто розмовляє з небесами і зчитує звідти високу «волю», навряд чи почує мізерні голоси «з землі». А дарма. Бо обиратимуть його до наступного парламенту якраз саме в цій, а не в іншій – захмарній – реальності.