Історія з прахом Олеся: чи зроблені висновки?

3 січня у першій половині дня Оксана Денисова повідомила у Facebook (зберігаю стилістику оригіналу): «У Празі розкопано могилу Олександра Олеся. Якийсь гражданін Швейцарії хоче поховати у тій могилі свого батька, бо його батько, на прізвище Михайлишин, платив за місце Олеся на Ольшанському кладовищі (рента — 20 тис. крон раз на 10 років). Чому цю ренту не платило посольство — загадка природи. Володимир Михайлишин нещодавно помер, син хоче якнайшвидше закопати батька, бо, мабуть, спізнюється на зворотній літак до Швейцарії, і сину глибоко по фігу, чиї кістки в тій могилі лежать. Посольство морозиться, у прес-службі МЗС у відповідь на репліку «там зараз могилу розкопують» ввічливо просять «надіслати інформаційний запит». У зв’язку із цим, є чотири питання:

1. До посольства України в Чехії. Як можна було 25 років так їблувати, шоб ні разу не сплатити тої ренти?
2. До діяспори. А де, я ізвіняюсь, ділися гроші, які чеська влада виділила організації «Українська ініціатива» на ті могили? Як діла, Євросоюз?
3. До гражданіна Швейцарії. Як можна витрусить з могили кістки, шоб покласти туди інші? І якщо, дядьку, вам по фігу, хто такий Олександр Олесь, то нахєра вам, взагалі-то, ваш батько і прізвище Михайлишин?
4. До МЗС. Як там життя у відпустках триває? Нормально все?».

Після того, як ця інформація розійшлась усіма усюдами, потроху почали прокидатися й офіційні структури, і журналістський корпус, і громадськість. Не тільки МЗС зайнялося «справою Олеся»; президент Порошенко особисто взяв на себе розв’язання ситуації, і за його дорученням усе наче владналося (якщо це слово підходить сюди). За словами прес-секретаря глави держави Святослава Цеголка, оприлюдненими також у Facebook, «президент доручив Міністерству закордонних справ забезпечити перевезення рештків Олександра Олеся на Батьківщину. Згоду на це вже дали нащадки [двоє правнуків Олеся, які живуть у Канаді — С. Г.] письменника. Також Петро Порошенко доручив Міністерству культури організувати церемонію перепоховання в Україні». У свою чергу, прем’єр Володимир Гройсман заявив, що уряд виділяє кошти на перевезення праху Олеся до Києва та на його перепоховання. Нарешті, із заявою виступив голова Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Володимир В’ятрович, який привернув увагу до того, що «вирішення цієї конкретної проблеми не вирішує проблему загалом», адже могили видатних українців розкидано по цілому світу, й чимало з них перебуває під загрозою.

І справді: лише в Чехії проблема ця є надзвичайно гострою. Як розповідає журналістка «Радіо Свобода» Оксана Пеленська, яка чимало років живе та працює у Празі, щороку на цвинтарях у Празі та інших міста Чехії зникають українські поховання. За її словами, «вже немає могили поета Юрія Дарагана (перекопана, зникла назавжди), а 15 вересня 2008 року з Ольшанського цвинтаря викрали
(!!! — С. Г.) поховання відомого українського науковця, професора Українського вільного університету Федора Щербини. Його домовину закривала табличка з написом українською мовою: «Вщерть добром налите серце ввік не прохолоне. Т. Шевченко», а також напис чеською: «Кубанський козак, професор Федір Андрійович Щербина. 25.2.1849 — 28.10.1936. Науковий статистик та історик». Табличка зникла, а рештки шанованого українського кубанця без відома української громади перевезли до Росії». Як бачимо, нинішня РФ вбиває не тільки живих українців; вона повторно вбиває і мертвих… Але це ще не всі втрати. «Зникли, тому що не мали опікунів — державних чи приватних (тобто не було сплачено за місце на цвинтарі у відповідності до чинного чеського законодавства) поховання відомої письменниці Наталени Королеви та митця й письменника Василя Короліва-Старого на міському цвинтарі міста Мєлнік. Ця сама причина — відсутність опіки — призвела до знищення пам’ятника українцям — жертвам Першої світової війни в місті Пардубіце, а був це один із трьох відомих монументів Оксани Лятуринської на чеських теренах. В дуже занедбаному стані перебуває один із найбільших українських військових меморіалів у Чехії — пам’ятник на військовому цвинтарі у місті Ліберці, який створив Михайло Бринський, — розповідає Оксана Пеленська. — Без опіки могили художника Юрія Вовка, сина Миколи Садовського — Мікі Тобілевича, винахідника й мецената Олександра Ярошевського, митця та архітектора Степана Дзидза, архітектора Артемія Корнійчука, скульптора Ніни Левитської та її чоловіка — композитора Бориса Левитського». Іншими словами, далі буде… І це тільки в Чехії…

А заступник голови УІНП Володимир Теліщак уранці 4 січня у виступі на «5-му каналі» відзначив, що схожа проблема постала з могилою першого провідника ОУН Коновальця: «За могилою Євгена Коновальця доглядає, оскільки немає живих родичів, стрілецька громада з Канади. Також існує проблема, що вони можуть повмирати, й доля цієї могили також під загрозою».

Для розв’язання проблеми поховань знаних українців в Інституті пропонують створити в Києві Національний пантеон. Ідею цю вже підтримав прем’єр Гройсман, і, ймовірно, її буде втілено в життя. Проте, по-перше, на це потрібен час, кілька років, а тим часом процес нищення і зникнення могил знаних українців триватиме; потрібно виділити державні кошти на їхнє утримання, причому це кошти незначні: скажімо, для того, щоб зберегти могилу Олеся ще на 20 років, потрібно було… «аж» 770 доларів. По-друге, за даними УІНП, за межами України розташовано понад 250 тисяч поховань представників української військово-політичної еміграції, діячів науки та культури. Ясна річ, всіх перевезти та перепоховати в Україні неможливо, та й не дадуть на це дозволу ті родичі померлих, які — на відміну від «швейцарця» Михайлишина-молодшого — відчувають себе українцями. По-третє, а де ж численна українська діаспора, як «стара», так і «нова»? Без неї, без її участі — як фінансової, так й організаційної, — справу розв’язати неможливо. По-четверте, свою роль мають зіграти мас-медіа та соціальні мережі, бо без них неможливо скласти реєстр проблемних поховань і вжити випереджальних заходів — щоб не було таких «сюрпризів», як із могилою Олеся у Празі…

Ну, а зараз… Оксана Пеленська розповідає: «Нині рештки великого поета в «камері зберігання» на кладовищі. Про долю рештків дружини поета Віри Кандиби, яка була похована там само, повідомлення відсутні. Про долю надмогильного пам’ятника, створеного за проектом українського архітектора Артемія Корнійчука, також повідомлень немає. Знищений?».