Про картину моральної ницості

Топ-новиною російських мас-медіа на минулому тижні було звільнення із в’язниці координатора «Лівого фронту» та одного з лідерів протестного руху 2011-2013 років Сергія Удальцова. Услід за тим і ЗМІ, й блогосфера зайнялися обговоренням прес-конференції та публічних програмних виступів цього політика. Чи не найчіткіше окреслив зміст сказаного Удальцовим блогер із ніком Філіп Артуа. Дозволю собі процитувати головне у цій репліці: «Вот вышел человек из тюрьмы, в которой отбывал срок за то, чего не делал.

Живым вышел, надеюсь – физически здоровым.

И это – хорошо.

На этом хорошее заканчивается.

Ибо, выйдя из узилища, товарищ Удальцов немедленно произнес то, что в принципе, от него и ждали:

• воровать хорошо, Крымнаш.
• либералы в правительстве мешают слабому Путину строить и побеждать.
• убивать хорошо, террористы на востоке Украины - это герои, борцы с внешними врагами России.
• вперед, к победе коммунизма.
• кругом враги!».

Тут, як на мене, схоплено головне. Заяви про співпрацю з КПРФ й іншими «послідовними лівими», словесні ескапади на адреси Навального та Ко, гасла про велич Росії – то все похідне від цих програмних настанов (зміст яких, іноді майже дослівно, переданий коментатором). Отож начебто з Удальцовим і його місцем у російському політикумі все зрозуміло, чи не так? Але не поспішаймо. На «Эхе Москвы» невдовзі після звільнення й прес-конференції Удальцова виступив знаний російський ліберал Володимир Рижков, також активний учасник протестного руху минулих років. Спершу Рижков розповів слухачам, як він зустрів у коридорі радіостанції Удальцова, як вони обнялися та коротко переговорили, а потім перейшов до головного. На думку Рижкова головне тут – зняти з лібералів звинувачення, висунуте вождем «Лівого фронту», а саме – про те, що представники цієї течії керують Росією: «Как же Сергей Удальцов, к которому я с огромным уважением отношусь, как он сможет обосновать, что страной правят ультра-либералы. Ну, кто там ультра-либерал… В чем эта ультра-либеральная программа выражается?».

А далі Рижков перейшов до обґрунтування необхідності того, що політики на кшталт Удальцова конче потрібні Росії: «…Да, он левый политик, он сказал, что видит свою роль в том, чтобы постараться консолидировать левые силы. Я, кстати, желаю удачи. Потому что одна из проблем нашей страны в том, что у нас нет сильной левой альтернативы власти… Левая составляющая России необходима для демократии. Это я как либерал говорю».

А от націоналісти Росії не потрібні: «Левые необходимы для того, чтобы в стране появилась демократия. Потому что без сильной левой партийной составляющей, без сильных профсоюзов невозможно обеспечить демократический контроль народа над государством. Это показывает опыт и немецкий, и французский, и любой другой демократической страны. Националисты это совершенно другая история. Дело в том, что националисты это те, кто свою нацию, во-первых, мыслят по крови или по этносу, а не по культуре. То есть по крови определяют, кто русский, кто нет. К примеру. Или кто татарин, кто не татарин. А во-вторых, они ставят свою нацию выше других. …Для строительства демократического свободного общества они зло. Они вносят раздор в общество, вносят распад. Они вносят ксенофобию и ненависть. В этом смысле они не нужны для строительства демократии. Левые не просто нужны, они необходимы».

Ось так. Ліві, які за останні сто років фізично знищили понад 10 мільйонів росіян, – потрібні. Націоналісти ж, які насправді не ділять людей «по крові» (так чинять расисти, а це зовсім інше), такого не робили (і взагалі невідомо, чи існували вони в Росії, оскільки всі ті, кого звуть там «націоналістами» - то імперці-шовіністи та вульгарні етнократи, а не прихильники побудови національної Російської держави). Проте націоналісти – не потрібні. Слід розуміти, не лише в Росії… Цікава логіка, чи не так?

Але насправді все закономірно. «Системний ліберал», «опозиційний діяч» Рижков не протестує проти імперіалістичних ідей Удальцова, який у цьому сенсі мало чим відрізняється від Путіна, для нього головне – «відмитися» від звинувачень в участі російських лібералів у чинній владі РФ. А проблеми підтримки вождем «Лівого фронту» терористів «Новоросії» чи проголошення ним курсу на об’єднання з ленінсько-сталінською (принаймні, за ідеологією) КПРФ, виходить, не варті уваги. Як і те, що за своїми поглядами Удальцов є типовим російським націонал-соціалістом…

Що ж, мас-медіа РФ і блогосфера в підсумку дають тим, хто вміє читати «письмена історії», достатньо об’єктивну картину політичної і моральної ницості як тамтешніх «послідовних лівих», так і «системних лібералів»