Розкол України. Погляд з Заходу

Політична криза в Україні поставила на порядок денний справу про можливий її розпад на дві країни: західну і східну. Така можливість видається малоймовірною, але все ж подібний варіант не відкидається.

Якби насправді колись справа дійшла до поділу, це було б трагедією не лише для України, але й для Польщі. Спокуса утворення пропольської західноукраїнської держави біля польського кордону є ілюзорною. Така країна була б хворобливим утриманцем Заходу, без жодних корисних геополітичних функцій.

-- По-перше

Україна у нинішньому вигляді є штучним утворенням Сталіна.

Вона не є цілісною ані етнічно, ані історично, підтвердженням цього є Крим і землі колишньої Бессарабії, які ніколи не мали нічого спільного з Україною, і досі вони не стали українізованими. Колись були турецько-татарські, а нині проросійські. Тінь можливого поділу України вже з’являлася як мінімум двічі. Вперше, під час встановлення незалежності.

Під час референдуму щодо незалежності України Південь і Закарпаття голосували проти. Російські сепаратисти навпаки домагалися відділення їхніх земель від новоутвореної країни, подібно діяли і представники русинів на Закарпатті. Цей другий рух віджив себе, а от перший постійно створює нові загрози.

Знову це питання повстало під час помаранчевої революції. Цього разу в Галичині, на базі самоврядування почали утворюватися альтернативні структури влади, міські ради попереджали, що вони готові до відділення, якщо не відбудеться перевиборів президента.

Під впливом таких подій, з свого боку, російськомовні міські ради Донбасу і Харкова проголошували можливе відділення сходу від України.

Наскільки в цих деклараціях було риторики конфлікту, а скільки щирого бажання, важко оцінити. Важливо, що подібні декларації в цілому не були реалізовані.

-- По-друге

Протягом двадцяти років незалежності українці зробили багато, щоб стати народом, важко було б сьогодні уявити приєднання Донбасу чи Харкова до Росії, до чого апелювали їхні мешканці та олігархічна еліта. Тепер вже можна говорити про український патріотизм, який виражається російською мовою.

Проблема полягає в тому, що дві частини України досі не мають єдиної ідентичності, спільних героїв та однакового погляду на минуле та майбутнє країни. А тому, нині існує двомовний український народ поки ще в культурному сенсі, але не в політичному.

Південь та Схід поки не готовий сприйняти епос ОУН і УПА, захід, в свою чергу, не розуміє шани, яка віддається на сході українським військовим Червоної Армії. Навіть Голодомор не став тим об’єднуючим моментом для українського народу. Для українців на заході, голодомор не є елементом пам’яті поколінь, оскільки їхні предки просто його не переживали. На сході ж, голодомор насправді пройшовся по всіх сім’ях, але його культ, як антирадянська ідея з великими труднощами пробивається крізь пострадянську суспільну свідомість.

-- По-третє

Ментальна роз’єднаність народу завжди загрожує розпадом під час гострих криз, саме тому, в довготерміновій перспективі треба серйозно розглядати можливість поділу України. Найбільш однорідною, готовою до відділення частиною країни є захід: Галичина, Волинь, Буковина і Закарпаття. Із середньовіччя ці землі були частиною країн з західною культурою або наближених до неї: Литви, Австро-Угорщини, Румунії. На цій території домінуючою є українська мова, а Росія вважається цивілізаційно нижчою державою, а тому не надто привабливою для ролі протектора. Однак захід, це приблизно 10% українського населення, а відсоток ВВП, який він продукує є ще нижчим. Серйозне промислове виробництво знаходиться на сході або в центрі, а сільськогосподарський потенціал України знаходиться в центрі. Незалежна Галичина з прилеглими територіями, якби навіть і стала частиною Євросоюзу, мала б потенціал не більший, ніж Кіпр.

Захована в закутку цивілізаційного світу західна Україна не перехилить геополітичних шальок на користь ЄС, не стане для Польщі сильною заслоною від південного сходу. З малим ринком збуту, з низькими доходами населення, зі знищеною інфраструктурою, вона б вимагала серйозної економічної допомоги. Кориснішою для Польщі була б вся Україна, хоч і балансуюча між сходом та заходом, ніж слабка галицька держава, яку ми змушені були б утримувати, без отримання серйозних геополітичних переваг. Якби в нас коли не будь з’явилася спокуса підтримки такого утворення, її потрібно було б негайно відкинути.

Джерело: Rzeczpospolita

Переклад Оксани Тютюн