Як я сходив на концерт Іво Бобула

Отже, Бобул. Усю весну ми з коханою Valentyna Kovach посміювалися з сітілайтів концерту Іво Бобула в Палаці Україна 31 травня. але коли за два тижні до цього дійства Валя жартома прислала мені в ФБ запрошення на подію, то нам одночасно спала на думку ідея: а що, як і справді сходити? Все-таки поет, який чи не на кожному виступі читає «Бобулову трилогію», мусить хоч раз побачити того самого легендарного Бобула вживу.

І ми таки купили квитки й пішли. Хвиля кайфу накрила вже на підступах до «Палацу Україна» - море жіночок 50+ із традиційними «хімками» на голові (завитими, здається, ще в 90-х), їхні огрядні чоловіки з кам'яними обличчями, сумні діточки з наватаженими на них батьками букетами квітів - і де-не-де невеличкі зграйки хіпстерів із єхидними посмішками в доглянутих борідках. Усі прагнули Бобула!

І Бобул не забарився. уже о 19:05, не лишаючи глядачам часу на передконцертний буфет, герой у квадратному піджаку велично викотився на сцену вщерть забитого палацу й почав своє майже чотиригодинне шоу.

За ці чотири години Іво встиг разів 20 нібито жартома нагадати глядачам, що він найкращий співак України (та попросити грошей на підкорення Європи), прийняти сотню букетів від фанів (найбільшим фаном виявився Леонід Данілич Кучма, який передав копицю квітів двома охоронцями), зробити з ними півсотні селфі, відсипати фанаткам 30 компліментів, похвалити 5 своїх студентів з естрадно-циркового училища, розрекламувати одну політичну партію та зустріти на сцені двох своїх давно не бачених братів (один із братів навіть зачіскою був Бобул Бобулом - усе в найкращих традиціях Болівуду, чи то пак Бобуловуду).

Та в перерві між цим усім Іво ще й співав!

І отут-то якраз на тих глядачів, які не надто стежили за звивистим творчим шляхом Бобула, і чекала найбільша несподіванка. Замість занурення в чарівний бобулосвіт УТ-1 90-х на зал було вилито відро якихось пафосних російськомовних пісень із жахливим римами - вони склали чи не половину репертуару Іво та його нової сандулеси, колишньої студентки Іво Анастасії Лавриненко. Другу 50%-ву квоту було розділено між піснями українськими та старими західними хітами.

Звісно, співає Бобул неймовірно - божественно звучали й Delila Тома Джонса, й Dobra vam noć, prijatelji Здравко Чоліча, й немало всього іншого. І коли після 5-хвилинної тиради про велич української пісні і про те, як ця пісня вражає західних колег Бобула, Іво заспівав «Минає день, минає ніч» Мозгового, то мурашки по шкірі не просто бігали, а скандували «І-во-Бо-бул! І-во-Бо-бул!». Але ці мурашки швидко принишкли - бо, ніби забувши про свою відданість ідеї популяризації українських пісень, Бобул одразу ж перейшов до російськомовного репертуару.

А російською (особливо виконуючи пісні з римами на кшталт «была» - «была») Бобул попри весь свій крутяцький вокал звучить дико вторинно, ніби в нього вселився не лише його давній корєш Сєров, але й Лєпс, причому Лєпс іще й привів за ручку Баскова. 

Коли наприкінці першого відділення Бобул отямився та нарешті вкшварив «А липи цвітуть духмяніі-духмяні», хотілося стрибати й волати - ось же він, наш рідний Іво, який і крила одягає, і всім допомагає! Може, в другому відділенні нарешті будуть суцільні бобулохіти, і про цей московитський шансонний жах ми нарешті забудемо?!

Ага, щас. У другому відділенні російського шлаку про якесь «Колєчько» виявилося не менше. А на завершення концерту, коли вже, здавалося, від якогось забойного «Місячного колеса» Іво за всіма законами концертного жанру не втече, народний артист раптом оголосив, що його друг-прокурор Микола Голомша (який у першому відділенні горлав зі сцени «Слава Іво Бобулу і слава Україні!») створив політичну партію «Патріот», і він, Іво Бобул, просто не міг не написати для цієї партії гімн. І - ви не повірите! - під звуки цього суто кон'юнктурного маршу зал встав і слухав оце стоячи!

Дурнуватіше за це все виглядало лише постпісенне оголошення Іво про те, що він вклоняється до землі - ні, не хлопцям в АТО, яких Бобул згадував під час оповідки про патріотизм та Голомшу, - а самому Голомші!

Після цього лишалося лише прослухати потужне акапельне «Дивлюсь я на небо» (виявилося, ним Іво традиційно завершує свої концерти вже багато років). «Чому я не сокіл, чому не літаю?» - питався Бобул. Та чого тут думати, Іво? Репертуар почисть трохи! Бо тут або сокіл, або арьол двуглавий - третього не дано. Навіть якщо ти - сам Іво Бобул.