Ощадбанк знущається з паралізованих пенсіонерів

Садистське знущання державного банку зі старих та немічних, що переходить до відвертого катування, не вкладається в межі здорового глузду. Багато хто навіть не повірить, що подібні історії можуть статися в Україні.

2007 року помер мій дідусь Олексій Григорович Червоненко, військовий лікар-рентгенолог, який до глибокої старості не полишав улюблену справу, власними силами утримуючи рентген-кабінет в селі Росоша Вінницької області. Від справи, якій присвятив все життя, він і помер - постійне радіаційне випромінювання не могло пройти безслідно. Саме в день його поховання почалася історія, через яку працівники Ощадбанку знущаються з моєї бабусі - Олени Савівни Червоненко.

На початку 2010 року до будинку батьків, з якими і живе бабуся, прийшов працівник Смілянського відділення Ощадбанку. Розповідаючи про якусь операційну помилку, він сказав, що випадково перерахували на пенсійну картку бабусі 600 гривень. Тому попросив підписати документ та віддати ці гроші. Бабуся зуміла зорієнтуватися та зателефонувати батькам. Зрозуміло, ті сказали нічого не підписувати. Завітавши до банку, мама з подивом почула зовсім іншу історію. Мовляв, в 2007 році після смерті дідуся бабусі на картку скинули щось близько 4500 гривень. Нібито гроші пішли з Міноборони. Тому, будьте ласкаві, повертайте. Історію з помилковими 600 гривнями одразу забули. Можна тільки здогадуватися, що підсовували на підпис бабусі.

Зрозуміло, що таких коштів ніхто не знімав з картки, тому попросили надати докази. Тут почалося найцікавіше: гроші зняли з рахунку за 15 секунд двома траншами за кілька хвилин після надходження. Очевидно, це була якась махінація працівників банку, яку заднім числом хотіли повісити на стареньку.

Півроку в банку думали, але потім таки подали до суду. Ситуація абсурдна, доказів ніяких не було, проте захищатися треба. Найняли юриста, який за кілька місяців вщент розбив аргументи Ощадбанку. До того ж, в судовому процесі від випадково виплачених коштів відмахнулися і в Міноборони, і в Пенсійному фонді. Розуміючи, що справа програшна, юристи Ощадбанку відкликали позов. Здавалося, справа вирішена, хоч і коштувала нам 2000 гривень. Проте помста Ощадбанку була жорстокою, підлою та цинічною.

На початку судового процесу від нервових потрясінь у бабусі стався інсульт, тож вона останній рік практично паралізована, без допомоги навіть не може сісти, потребує постійного догляду. Про такий стан її здоров’я в Ощадбанку знають, адже це документально засвідчувалось на судовому процесі.

Вчора мама поїхала в Ощадбанк обмінювати бабусину пенсійну картку (цю процедуру проводять раз на кілька років). Бабуся з очевидних причин сама гроші знімати не може, як і обмінювати картку. Тому батьки оформили нотаріально завірену довіреність, що давала можливість раніше проводити юридичні дії з карткою. Яким же шоком було почути від працівників Ощадбанку (отримувати пенсію не в цьому банку заборонено), що вони відмовляються приймати довіреність та повертати пластикову пенсійну картку. Відверто знущаючись, сказали – «Хай сама Олена Савівна Червоненко забере». Якою ж треба бути скотиною, щоб, знаючи про параліч пенсіонерки, вимагати її приїзду з села Холоднянське до райцентру Сміла Черкаської області, щоб просто взяти шматок пластику?

Такі дії клерків Ощадбанку грубо порушують українське законодавство, а тому юристом вже написана та направлена в обласну та районну прокуратуру відповідна заява. Сподіваюсь, що надалі люди з Ощадбанку знущатися з пенсіонерів не зможуть.

P.S. В липні 1941 року тяжко хвора бабуся лежала в районній лікарні Липовця Вінницької області. Коли місто зайняли німецькі війська, вони не викинули хворих з ліжок, давши їм можливість вижити. Через стан здоров’я навіть не забрали мою бабусю, тоді 14 річну дівчину, на роботи до Німеччини. Німецький благодійний фонд в 2011 році безкоштовно надав бабусі спеціальне протипролежневе ліжко та спеціальний інвалідний візок.