Третій фронт Майдану

Доктор наук, професор Янукович, крім того, що збагатив економічну науку дослідженнями розвитку інфраструктури промислових регіонів, зробив неабиякий внесок у сучасне суспільствознавство. Свідомо чи мимоволі він провів експеримент на тему «Можливості авторитарного керівника держави, який не має підтримки більшості населення».

Дива не сталося. Приклад України та інших пострадянських держав ще раз показав: глава держави може успішно «безпредєльнічати» в країні лише в умовах підтримки його не менш як двома третинами населення. Якщо такої підтримки немає, маневреність керівника різко звужується. А якщо вона нижча від половини – то йому краще взагалі тихенько сидіти й не рипатись.

-- Між Путіним і Назарбаєвим

Янукович вирішив «рипнутись» і переламати країну через коліно, озброївшись досвідом Росії, Казахстану, Білорусі… Але не врахував маленької дрібнички.

Рейтинг Володимира Путіна в Російській Федерації у січні 2014 року становив 62% (дані ФОМ). На президентських виборах 2012 року за нього проголосувало 64%. За доктора економічних наук Нурсултана Назарбаєва на виборах 2005-го громадяни Казахстану віддали 91% голосів (згодом його оголошено довічним президентом). Олександр Лукашенко у 2010 році переміг з 80-відсотковим результатом. Щоправда, зараз соціологи фіксують рейтингове падіння «бацьки».

Ці дані, звісно, можуть бути «дутими» - за рахунок брехні, популізму, пошуку «зовнішніх ворогів». Але для можливостей крутити народом і країною це не має значення. Якщо громадянам подобається лідер, він може робити з ними що завгодно – аж поки не розподобається.

Янукович здобув президентську посаду 2010 року, не набравши й половини голосів виборців. За нього тоді проголосувало трохи менш як 49%. У грудні, за опитуваннями Фонду «Демініціативи» та Центру Разумкова, за Януковича в другому турі виборів проголосувало б не більш як 30% громадян. Він програє практично кожному опозиційному кандидатові. Причому в центрі України, яка задає тон суспільним настроям у державі, його рейтинг не дотягує і до 15%.

Ще на початку своєї діяльності, не маючи підтримки більшості населення, він зробив три кроки, які теж іще мають бути оцінені з точки зору Кримінального Кодексу. По-перше, шляхом маніпуляцій скасував чинну Конституцію, узурпувавши владу. Друге – ув’язнив свою конкурентку на президентських виборах, яка набрала всього на 4% менше голосів. Третє – здав Росії Севастополь для базування Чорноморського флоту до 2042 року. Суспільство не сприйняло цих дій, але промовчало…

Далі в хід пішли перерозподіл майна, рейдерські захоплення, нечувана корупція, відкати, нищення середнього класу, азіатське поводження на дорогах, шестиметрові паркани – аж до відмови від писання асоціації з ЄС.

Він вирішив переламати суспільство, не маючи достатнього рейтингу й спираючись лише на електорат одного, базового, регіону.

Експеримент, як бачимо, не вдався. Україна, хоч і пострадянська держава, але суспільні закони тут діють. Без рейтингу, тобто без загальнонаціональної довіри, нічого не вийде.

Народну довіру Янукович спробував замінити розстановкою своїх людей по всіх фронтах. У парламенті силою сформував свою більшість, в уряд призначив лише своїх поплічників, у Конституційний Суд та всі інші суди – «перевірених» людей, у регіони поставив смотрящих… Народну підтримку покликані імітувати кадри на кшталт Допи з Гепою, ряджені «казаки» в східних регіонах, зігнані на мітинги бюджетники та оплачувані тітушки. А ще – колючий дріт, яким Луганська облдержадміністрація відгородилася чи то від американців, чи то від бандерівців…

Уся та маса задолизів, казнокрадів та пригодованих кримінальних злочинців від самого початку воцаріння Януковича слугувала замінником необхідного для реального зміцнення влади рейтингу. Разом із парканом, мигалками та вертолітними майданчиками вона відгороджувала Януковича від країни, якою він керував. Але, як бачимо, лише до певного моменту.

Контакту з народом йому уникнути не вдалося. Поки що він здійснюється через трьох лідерів опозиційних партій.

Поки що...

-- Мирна руйнація Януковича

Євромайдан змінив життя країни. Президент, відмовившись від зближення з ЄС, здавши частину суверенітету Росії та застосувавши силу проти тих, хто його не хоче, втратив легітимність. Силові структури перейшли в розряд бандформувань. У країні встановилося двовладдя. Влада почала вчиняти масові безпорядки, захоплювати заручників, влаштовувати теракти, – одне слово, розгорнула війну. Народ чинить опір, дає адекватну відповідь.

Повернути Україну в «конституційне русло» можна лише одним способом: позбавивши Януковича владних важелів.

Позбавити його цих важелів можна або силою – так, як це відбувалося в багатьох країнах Близького Сходу та Північної Африки, – або мирно.

Більшість українців силовий варіант відкидає. Він може обернутися численними жертвами, затяжною громадянською війною, економічним крахом, тривалим процесом міжнародного визнання.

Мирних же варіантів на сьогодні залишилося не так багато. Добровільна відставка, дострокові президентські вибори або щось на кшталт цього – із галузі фантастики. Уже зрозуміло, що він не одумається і на «шлях виправлення» не стане. Його команда вже активно включилася у виборчу боротьбу й шантажує світ та українців екстремістами-фашистами, розколом України задля святого – збереження влади.

Реальний шлях повернення Януковича в «конституційне русло» – активна участь опозиції у формуванні уряду. Торги на урядово-парламентському рівні. Може йтися, у кращому разі, про формування коаліційного, у гіршому – технічного, або перехідного уряду.

Незаплямовані злочинами люди, фахівці, яким довіряє Майдан, мають увійти у владу, поступово перетягувати повноваження на себе й завойовувати правильними рішеннями довіру всієї країни.

Сама ідея «несвого» уряду – згубна для Януковича, оскільки він не звик ділитися владою, і не вміє орудувати в таких умовах. Очевидно, що пропозиції до опозиціонерів сформувати уряд, які він озвучував під час переговорів, були тактичним ходом, покликаним розсварити їх із Майданом та між собою. Або ж справді – створити такий собі «ряджений» уряд, щоб і країні і світовій спільності показати свою компромісність та договороздатність…

Але не маючи народної підтримки й позбувшись донецького опертя у виконавчій владі, Янукович втрачає головне – можливість ламати країну через коліно. Водночас за нинішніх умов такий шлях для нього виглядає як оптимальний – адже залишає можливість домовлятися з майбутньою владою про якісь гарантії для себе.

Прихід опозиції та перебіжчиків з ПР у новий уряд став б ще одним – третім фронтом – у боротьбі громадян проти нинішнього режиму. Озброївшись народною довірою та підтримкою Заходу, такий уряд шляхом ухвалення адекватних рішень та активної роботи з парламентом перебрав би на себе реальну владу в країні, нейтралізував Януковича і сприяв проведенню демократичних виборів президента.

Партія регіонів не обтяжена якимсь ідеологічними установками. Її єдина ідеологія – доступ до розкрадання країни, який їй забезпечує влада. Втрата влади або швидка перспектива цієї втрати руйнуватиме ПР зсередини. Поява навіть технічного уряду в умовах ослаблення Януковича та бажання здорових сил у таборі регіоналів покласти край громадянському протистоянню означала б швидке перегрупування парламентських сил і завдала б режиму такого ж удару, як Євромайдан.

Мюнхенська конференція, на якій обговорювалося українське питання, показала, що Європа чекає від України саме такого шляху – пошук компромісу через формування коаліційного уряду, здатного виконувати волю українського народу.

Напевне, важливою передумовою формування такого уряду є повернення України до Конституції в редакції 2004 року. Формування коаліційного уряду та відміна неконституційного рішення КС остаточно поховали б наміри Януковича обратися на другий термін.

Частина українців, судячи з усього, була б незадоволена таким розв’язанням проблеми. Люди хочуть швидкої зміни не тільки уряду, а й президента та справедливого покарання винуватців за злочини часів революції. Тому всякі домовленості з владою можуть призвести до іміджевих втрат, особливо для опозиційних лідерів… З іншого боку, їм і не обов’язково входити до уряду. Можна, за бажання, делегувати своїх представників.

…А покарання все одно прийде. Якщо не зараз , то через рік-півтора. Ніхто стовідсоткових гарантій Януковичу, а тим більше його команді вже не дасть – про них слід було думати раніше. Хтось із цієї команди, напевне, має можливість поміняти документи, втекти в Росію, навіть зробити пластичну операцію… Але своєрідний східноукраїнський акцент видасть їх будь-де. Сховатися у ХХІ столітті навіть у джунглях дуже важко. Ще важче, ніж утримати владу.