П’ять резонансних злочинів за тиждень. Цю проблему вирішити складніше, ніж у 90-ті

Вбивства Олешка і Жука. Чи справді ми повертаємося в 90-ті? П’ять резонансних злочинів за тиждень. Двоє відомих (кожен по своєму) людей вбито.

Що об’єднує всі ці історії? 

1. Дуже низький рівень виконання цих злочинів. Тут немає продуманості, серйозного планування – все це виглядає як чистої води кустарщина зроблена за мінімальні гроші (я зразу хочу наголосити, що тут я свідомо моральний аспект виношу за дужки).

2. Цілий ряд політиків починають відразу голосно говорити, що вони вимагають зупинити цей кошмар, але при цьому взагалі навіть не думають говорити про те, як це зробити (навіть традиційних для таких випадків заяв про відставку міністра не звучить).У зв’язку з цим варто задати самим собі кілька ключових питань і спробувати дати на них відповідь.

- Чи справді ми повертаємося в 90-ті?
Як на мене є одна глобальна відмінність. В 90-ті були організовані банди, які, де-факто, підім’яли під себе міліцію. Зараз, попри продажність всіх силовиків на всіх рівнях немає банд, які керують поліцейськими. Судячи з усього, є ряд силовиків, які мають свої охоронні фірми, які використовуються для специфічних цілей. Деякі з них переходять навіть в політичну площу. Але поки цей процес не вийшов з-під контролю силовиків, хоча тенденція для цього існує. 

- Резонансні злочини останнього тижня – це політчні розборки, зачистка перед виборами чи щось інше?
Вбивство за 12 місяців до дня голосування навряд чи може суттєво впливати на хід виборів. Якщо зараз і шукати конспірологію, то її варто розглядати не стільки конкретному випадку, скільки за сукупністю факторів. Якщо у нас буде продовжуватися така тенденція і мартиролог політиків щодня буде поповнюватися на кілька осіб, можна не сумніватися, що цей вектор може стати одним із визначальних на виборах-2019. І от тоді, ближче до виборів, будь-яке подібне вбивство чи напад має шанси перерости в справу Гонгадзе-2 чи Врадіївку-2. 

- Чи є хтось, хто диригує ці процеси?
Звичайно ні. Тут немає руки Москви чи Вашингтона – це виключно українська історія, яка не коригується ніким навіть з Києва. Це локальні історії, які мають виключно локальний характер.

- Чому рівень виконання такий низький, що навіть наша поліція на другий день ловить злочинців?

Жадність замовника і відчуття безкарності. Нещодавно я чув історію про замах на одного з чиновників, який був розкритий. Кілер отримав 800 доларів за свою роботу. Є маса людей, які за мінімальні суми готові ризикувати. Плюс корупційна складова силовиків дозволяє вважати, що прізвище замовника ніколи не стане відомим.

- Чи можна зупинити цю хвилю насильства? 
На жаль, в нинішній ситуації практично неможливо через відсутність бажання силовиків займатися головною групою ризику - людьми, які пройшли АТО і так і не інтегрувалися в поствоєнне життя. Я хочу окремо наголосити, що створення окремого міністерства ветеранів без стрункої координації з силовиками ніякого ефекту, окрім тимчасового піарвихлопу не дасть. 

- Що з цим робити?
Без радикальної очистки силових органів здійснити реальні зміни не вдасться. Нам потрібно почати дискусію, як цю очистку зробити. Я не вірю в прості одноходівки: змінили когось і настало щастя – це казка. Очевидно, що змінювати треба тисячі людей, кожен з яких сидить біля свої кормушки роками. Простіше кажучи, треба провести радикальну люстрацію всіх силовиків.

В 90-ті було кілька сотень банд по країні і кожного бандита силовики знали в обличчя. Зараз є кілька тисяч невідомих людей, які готові дати тисячу доларів знайомим, щоб вбити людину. Вирішення цієї проблеми в рази складніше, ніж те, яке стояло перед державою в 1995-98 рр. Тоді покійний Кравченко сказав (за легендою): «Навіщо нам бандити, у нас же є міліція». Зараз ситуація кардинально інша. І силовики навіть не хочуть думати, як цю історію розрулювати. А політики переводять дискусію в площину дискусії «Сам дурак».