Що потрібно усім нам робити, щоб не пережити новий 1918 рік

Чому на саміті G-20 говорили про розвал України

В наших ЗМІ практично непоміченою залишилася заява Путіна про крах лібералізму, як основи світової демократії. За великим рахунком, взагалі підсумки саміту Великої двадцятки, залишилися поза увагою нашого інтелектуального бомонду.

Але нам потрібно чітко розуміти, що після розвороту ключових гравців ЄС в сторону Росії, японський саміт став продовженням нової тенденції - тенденції до новітнього переділу світу на нові (старі) зони впливу. І, якщо ще вчора, хтось сумнівався, то зараз треба усвідомити: ми стоїмо на межі чергового можливого переділу світових кордонів. Крах лібералізму - це не метафора Путіна і не його хвора уява. Це майже реальність, до якої котиться світ.

Що потрібно всім нам зробити, щоб не пережити черговий 1918 рік?

Перше з чого треба почати, так це з усвідомлення загрози. У нас ніхто не хоче навіть думати про це, багато хто з тих, хто має відповідати за діагнози навіть не розуміє, що відбувається.

Далі, потрібно нарешті запропонувати новий суспільний договір з комплексним розумінням куди ми рухаємося. І це має дати правляча еліта. При всій красивості ідеї держави в смартфоні - це лише антураж, оболонка, в якій взагалі немає начинки.

Що має містити цей суспільний договір? Перш за все ідею консолідації нації. Без консолідації ми не зможемо рухатися вперед і насправді, країна буде розділена 4-5 анклавів (мало хто задумується, але наше щастя полягає в тому, що ми великі). І США і Росія не всіють управляти такими великими державами. Їм вдається маніпулювати маленькими державами з населенням в 3-5 млн. Така держава, як Україна з її 40 мільйонами населення не піддається простим маніпуляціям.

І що ж має бути в новому суспільному договорі? Як це не парадоксально нічого нового: суспільство хоче, щоб влада не крала і дала можливості для розвитку бізнесу (простіше кажучи: нормальні зарплати і чесність урядовців). Забезпечивши це, влада зможе вимагати від людей бути відданими державі і не боятися її захищати. І часу у нас всіх, для встановлення цього нового суспільного договору, майже немає.

Єдині правила гри для всіх - стають не просто вимогою суспільства. Вони стають вимогою для збереження країни, як такої. Часу, на жаль, у нас майже нема.