Євромайдан як виклик для ЄС

Саміт ЄС 19-20 грудня у Брюсселі підтвердив: Євромайдан у Києві, як і загальнонаціональний рух у різних регіонах України за підписання угоди про асоціацію з ЄС, змусив Євросоюз переосмислити не лише відносини з Україною, але й сприйняття у практичному вимірі своїх власних цінностей.

Попри те, що керівництво України публічно принизило Євросоюз і показало свою нездатність поводитись відповідно до елементарних правил поведінки у цивілізованому світі, Євромайдан змусив ЄС не лише залишити відкритою можливість для підписання угоди про асоціацію, але й зробити крок, який ще півроку здавався неймовірним – визнати, як зазначив Ж.-М.Баррозо, «належність України до європейської сім’ї», іншими словами – визнати право України подати заявку про вступ до ЄС у відповідності до ст..49 Договору про ЄС.

Лідери Євросоюзу висловили готовність підписати Угоду про асоціацію, відмітивши у своїх промовах самовідданість людей на Євромайдані, які шляхом мирного спротиву стали втіленням образу, закладеного Фрідріхом Шиллером і Людвіґом ван Бетховеном в «Оду до радості» – гімну Європейського Союзу – та водночас нагадали Європі про їхні фундаментальні цінності, закладені ще засновниками ЄС.

Але чи є підстави для радості українським протестувальникам на Майдані? Керівник головуючої в ЄС Литви Д. Грібаускайте заявила, що ЄС відкритий для українського народу, але не обов’язково – для нинішнього українського уряду. Що це значить? Наскільки це реалістично – бути відкритими для народу, а не для уряду?

У випадку Білорусі Євросоюзу це ледь чи вдалося. Стипендії студентам стали серйозною підмогою білоруській молоді, але не змінили поки що ситуацією з демократією у цій країні. Що можна зробити для України так, щоб було відчутно – це не для уряду, а для людей?

Дуже просто: запровадити безвізовий режим для власників загальногромадянських паспортів і водночас відмінити його для власників дипломатичних і службових. До цього – включити до списку осіб, яким заборонено в’їзд на територію ЄС тих, хто відповідальні за побиття громадян, затримання, несправедливі судові рішення, політичне керівництво, яке несе відповідальність за протиправні рішення, кроки по згортанню демократії тощо. Вже цього буде достатньо, щоб українці відчули свою підтримку, а горе-урядовці, які далі несуть з телевізора безглузді заяви про продовження чи прискорення курсу на євроінтеграцію, отримали об’єктивну оцінку своїх дій.

Далі: ввести програми фінансування через ЄІБ та інші фінансові інституції дрібних кредитів представникам малого і середнього бізнесу, територіальних громад, збільшити фінансування недержавних організацій – і зменшити відповідні програми прямої бюджетної допомоги міністерствам та відомствам. Це рішення, які не потребують багато часу і можуть бути швидко запроваджені на рівні ЄС чи країн – членів. Як і рішення країн ЄС бути більш відповідальними щодо відмивання коштів та їх виведення з ЄС з боку тих, хто штовхає країну в обійми Росії, але свої сім’ї і капітали виводять в ЄС.

Українців чекають важкі часи і відповідальність ЄС та інших західних партнерів – їх чітко та недвозначно підтримати не словами, а діями. Зрештою, як і українці мають продовжувати діяти і боротися не за політиків, а за цінності. Євроінтеграція – це проект співжиття у майбутньому 46 мільйонів громадян, який дозволить залишити осторонь розбіжності і об’єднатись навколо зрозумілих і потрібних цінностей: право на управління державою і своїм містом, право на захист свого життя і свободи, на захист гідності від беззаконня. Нам потрібен не лише всеукраїнське об’єднання Майдан – нам потрібен Європейський рух України. Подібні рухи існували у більшості країн – кандидатів на вступ до ЄС. Вони дозволяли усім партіям, організаціям, громадянам співпрацювати задля вступу в ЄС попри розбіжності в інших питаннях. Адже Майдан – це інструмент досягнення цілі – створення якісно нової держави. А євроінтеграція – це єдина чітко сформульована і артикульована модель створення такої держави.

Якщо ще вчора реальність отримати Україною перспективи вступу в ЄС була незначною навіть за умови підписання угоди про асоціацію, то сьогодні вона як ніколи за нашу незалежницьку історію є великою. Програш у короткостроковій перспективі – відмова керівництва України підписати Угоду про асоціацію – зумовлює не лише переосмислення всередині нашого суспільства того, хто ми є, чого ми хочемо і як цього досягти, але й усередині ЄС – чим є і може стати Україна для Європи. Чи лише фінансовим тягарем та корумпованою елітою – чи ж мільйонами свідомих європейців, які вірять у ідеали Європи і настільки самовіданно боряться за них.

Саміт у Брюсселі засвідчив, що розпочалося цілковите переосмислення Європейським Союзом України, Східного партнерства, Росії, але що важливіше – вартості й ваги власних цінностей. Важливо, аби цей процес не затягнувся на роки, коли учасники євромайдану вже будуть за ґратами чи у пошуках притулку за кордоном. Рішення потрібні вже сьогодні.