Блог із окупованого Луганська: пустир на центральній вулиці

Якби ви приїхали до Луганська (уявімо на мить - без пояснень), я би почала подорож нашим містом саме з неї.

Ця вулиця - «візитівка» Луганська, принаймні раніше була. Головні модниці міста і франтуваті кавалери дефілювали саме нею. Їхнє взуття стукало дорогою, дзвенів сміх, а людей було стільки, що інколи вулицею було важко пройти.

Я цього вже не застала, але ошатну вулицю старовинного Луганська з офісами і красивими магазинами пам'ятаю, бо мої побачення інколи починалися саме тут. Навіть звичайні піші прогулянки містом я намагалася починатиз чи закінчувати звідси.

Утім, важливо не це, а пологовий будинок, який давно закрили і зруйнували. Тут з'явилися на світ тисячі жителів мого міста. Ця та інші будівлі на цій вулиці могли би претендувати на титул пам'ятки архітектури, але відповідно до нових вимог до пологових будинків, він був занадто маленьким, а потім вже і занадто старим.

Ба більше, половина його вікон виходила на мостову - щасливі батьки кричали на весь голос і на всю вулицю, перекрикуючи стрілянину в тирі, що стояв навпроти.

До речі, там завжди був чудовий тир, який у 2014 році перетворився на «пивну». Напевно, у людей стало більше можливостей постріляти.

А ще на цій коротенькій вулиці був магазин «Тканини», куди поспішали всі модниці міста, перший у місті рибний магазин, черга в який була виправданою.

Чи їли Ви колись рибу простипому? Напевно, більшість про неї навіть не чули, а в тому магазинчику була не тільки вона.

Ще на цій вулиці було кілька чудових їдалень! Пізніше з'явилася велична філармонія, ресторан «Нєвскій» - з розряду дорогих і стильних, горілчаний магазин, магазин одягу, аптеки... Всього не пригадаєш. Хоча шарм старовинної вулиці зберігався саме в цих невисоких будівлях - ровесниках історії.

Загалом усі прогулянки Луганськом зараз краще влаштовувати чи вранці, чи влітку. Перепрошую, ввечері у нас в місті можна гуляти тільки до 19:00 - це якщо планувати дістатися додому громадським транспортом.

Утім, влітку будь-яке місце в Луганську може здатись веселішим завдяки мереживу з листя та яскравому сонцю. Сонце ніколи не буває сумним.

Вулиця Леніна зараз - суміш закритих офісів-магазинів і військових об'єктів. Дивне таке поєднання.

На дверях прокуратури хтось, доклавши чимало зусиль, вирізав по дереву доповнення до визначального слова - «Луганська народна республіка». Двері масивні, зі справжнього дерева.

Їдалень немає. Магазинів (навіть горілчаних) теж. І коли вас будуть переконувати, що в Луганську натовпи людей, до нього всі повертаються, і життя вирує, запросіть їх погуляти на Ленінську - так раніше називали цю вулицю.

А знаєте, що найсмішніше? Ця вулиця бачила багато за понад двісті років. Але вона завжди була демонстративно розкішною. А зараз серед замкнених офісів та старих будівель лише один відкритий магазин - секонд-хенд. Перепрошую, комісійний, їх у «республіці» називають так.

Здається, за останні років двадцять на вулиці були і розкішні весілля, і невинні побачення, і баптистські церкви, і кінотеатр поруч із тиром... І все вона терпіла, бо кожна інвестиція в оренду та приватну власність ішла на розвиток вулиці, робила її кращою.

Те, що відбувається зараз, - це як передчасне старіння. Ми з синочком сьогодні пристали до брудних вікон, розглядаючи порожні приміщення. У деяких були висмикнуті навіть розетки, а десь іще висіли лампи - останнє, що залишилося від колишньої розкоші.

І на цих похилених стінах кривий напис: «Донбас - Росія» виглядав радше знущанням, ніж закликом, який, імовірно, вкладали в нього автори.

Фотографувати потрібно вкрай обережно, щоб не потрапити в халепу - за будівлею без вивісок може ховатися військовий об'єкт, і фото може привести до неприємних наслідків у підвалах цих «військових» структур.

Але заради справедливості хочу зазначити, що фотографування міста зараз дуже схоже на зйомки тяжкохворого, який навіть не може висловити свій протест.

Колись на розі проспекту Пархоменка, яка межує з вулицею Леніна, відкрили тематичне кафе «Полігон».

Окрім головних функцій злачного місця, відвідувачам пропонували постріляти з луків і відчути дух бою.

Про це свідчили малюнки на фасаді будівлі - танки, великокаліберні знаряддя, люди в касках. Ох, як невчасно з'явилися ці «пророцтва», наскільки неактуальні і хворобливі для людей із Луганська зараз ці малюнки.

Хоча і кафе, і вулиця, і місто переживають не найкращі свої часи...

Подорожувати Луганськом сьогодні - боляче. Потрібно бути дуже черствою людиною, щоб бачити життя там, де його немає.