Лист Юрію Луценку №7. Про «учасників української політики»

Привіт, Юро! Уважно прочитав твоє останнє за часом інтерв’ю «Високому замку». З чим і вітаю – як тебе, так і всіх, хто мав час і натхнення з тим текстом ознайомитися.

Вітаю також і себе: і 20 років не минуло від того часу, як одну із озвучених тобою тез сформулював твій візаві. Теза проста, як прямий кут: неможливо побудувати правову державу на заскорузлому від крові фундаменті комуністичної держави якою була союзниця нацистської Німеччини – УРСР. Саме такою країною – країною без надії, без яких небудь позитивних перспектив залишається її правонаступниця – сучасна Україна.

Скажу відразу: мій особистий досвід (тут перефразую одну з твоїх думок) недвозначно говорить – ніякий документ НЕ може перетворити народ з глядача в учасника політики. Це так тому, що народу, тобто вільних, відповідальних громадян немає. Тобто людей все ще багато живе, етнос такий-сякий якось функціонує. А от ГРОМАДЯН, тобто людей які ясно усвідомлюють що свобода – це, насамперед, право чинити або не чинити щось згідно власної волі, це система добровільних обмежень та неодмінних обов'язків перед Богом, перед собою, перед родиною, Отчиною – таких, скажу правду, небагато бачу на вулицях українських міст.

Інакше і бути не може. Адже останні 200 років в історії нашого народу – це життя в умовах окупації. Розрізаний Австро-Угорщино та Росією народ впродовж перших 130 років окупації (а це – життя 4-5 поколінь) розвивався в цілком відмінних обставинах. Українці підавстрійські жили, розвивалися в умовах, що сприяли формуванню руського етносу в український народ. Натомість їх брати і сестри, яких з вільних громадян Республіки переробляли на невільних підданих російської деспотії, досьогодні в більшості своїй почуваються не народом, а населенням.

Населення це в умовах окупації комуністичної, радянської зазнало нечуваних та небачених в тисячолітній історії Європи людських втрат. Сьогодні колеги-українознавці називають цифру в 20 і більше мільйонів. Це означає: 7 з 10 мешканців сучасної України, які жили тут 1917 р., комуністи закопали в землю. Це означає також, що ми є єдиним європейським народом, кати якого не покарані, а їх діти – фізичні та духовні є складовою частиною існуючої політичної системи. Це також означає – ті які дивом вижили, не мали іншого вибору, окрім як в той чи інший спосіб співпрацювати з людоїдами. Висновок простий: історичний досвід нашого народу – це досвід співпраці з окупантами, а не боротьби з ними. Ті, які боролися, загинули в лісах, ярах та комуністичних кацетах.

Ще декілька простих висновків: не може стати «учасником української політики» народ, 90% якого ні про що інше, як про матеріальне збагачення не думає. Не може стати «учасником української політики» народ, який є рабом своєї землі – уяви скільки сотень тисяч українців витратили Великодні свята на саджання картоплі. Не може стати «учасником української політики» народ, який нічого іншого не робіть, як ото чекає на чергового месію, який одним помахом руки його, народ, облагодєтєльствуєт. Не може стати «учасником української політики» народ, який вважає, що працювати в публічних вбиральнях інших країн – це якщо не вершки соціальної кар’єри, то, як мінімум, золотий квиток у щасливе майбутнє. Не може стати «учасником української політики» народ, обрані представники якого, тобто державний провід, з ранку і до ночі сумлінно працює над створенням такого механізму визиску цього народу і цієї країни, порівняно з яким окупаційний нацистський режим в Райхскомісаріаті «Україна» за керівництва Еріха Коха, це якщо не Феофанія, то Конча-Заспа.

Очевидно, що кожен з нас може назвати ще не одну причину, яка не дозволяє народові стати «учасником української політики». Натомість я назву лише одну, яка змусить стати «учасником української політики» якщо не більшість арифметичну, то меншість активну. Причина ця проста: це невідворотній технологічний крах держави Україна. В момент коли перша ощадкаса припинить виплату пенсій та інших соціальних подачок, колі вулиці міст (подекуди це вже сталося) перетворяться на вигрібні ями, в момент коли люди отримають нові платівки із новими цінами на електрику, тепло та воду, от тоді і почнеться національна революція – а страшніше та гірше їх нічого, мабуть, не буває.

Саме тому і саме сьогодні, вільні та відповідальні громадяни – на УГ нашої опозиції я надій не покладав і не покладаю – повинні, зобов’язані розробити “План нової третьої української республіки” (© Ю. Луценко). Сьогодні наважуся сформулювати для подальшого обговорення – нашого з тобою та всіх охочих професіоналів (а не професійних ботів) – декілька важливих точок такого плану.

Неодмінною умовою його створення є ментальній розрив з поточною українською політикою та іі штучною дебільною парадигмою «сили світла проти сил темряви», «демократична опозиція проти окупаційного режиму», «Юля проти Віті» і так далі, і тому подібне.

Неодмінними умовами створення такого плану є визнання того, що:

- існуючі політична система вичерпала себе,

- головна проблема держави і суспільства – відсутність, нехтування моральними імперативами,

- будь-який владний режим, який існував на території більшої частини сучасної України не може бути ніяким іншим як окупаційним,

- основна мета «Третьої української республіки» – захист і примноження прав громадян, головними з яких є право на життя, особисту свободу, приватну власність,

- моральним обов’язком цієї Республіки є надання без будь-яких попередніх умов прав громадянства українцям та їх нащадкам, які в той чи інший спосіб (головним чином насильницький) були змушені емігрувати,

- розробка механізму реституції, нехай і символічної,

- розробка нового Основного закону Республіки - федерації самоврядних територіальних громад,

- радикальне обмеження функцій та обсягу повноважень центральної влади,

- автономія університетів,

- визнання української мови як єдиної державної, діловодства, навчання й т.п.,

- розпуск комуністичних партій та організацій, кримінальне переслідування за пропаганду комуністичних ідей, ліквідація всіх символів радянської влади,

- люстрація для всіх осіб, які обираються (призначаються) на будь-які державні посади.

Наразі зичу тобі якнайскорішого одужання, бадьорості духу, насолоди цінностями тихого сімейного життя.

Любов переможе, кохайтеся!

Почуємось.