Безкоштовні ліки. Що купує держава і чому це не допомагає

Показники дорослої та дитячої смертності в Україні перевищують аналогічні цифри у сусідніх країнах Східній Європі. Причиною цього зокрема є недостатнє та непродумане фінансування закупівлі лікарських препаратів. Воно просто не корелюється із потребами населення. Про це свідчать результати дослідження IQVIA (компанія, яка працює в суміжних секторах кількох галузей: інформаційних технологій, охорони здоров'я та клінічних досліджень, – «Главком»). Фахівці цієї компанії спільно із Київською школою економіки дослідили зв'язок між тривалістю життя та фінансуванням медицини й забезпеченістю населення безоплатними необхідними лікарськими засобами.

За словами Олексія Савіна, керуючого директора IQVIA у Східній Європі, дослідники порівнювали ситуацію в Україні із Польщею, Чехією, Угорщиною, Латвією та Словаччиною. «Ці країни відносно нещодавно пройшли шлях від постсоціалістичної до сучасної системи охорони здоров’я. Україна має найгірші показники за усіма індикаторами у Східній Європі щодо смертності. Ба більше, деякі з цих показників в Україні погіршуються», – констатує експерт.

Показники смертності у країнах Східної Європи

Україна пасе задніх за усіма показниками тривалості життя серед країн Східної Європи

Так, в Україні найгірші показники середньої тривалості життя. Для чоловіків ця цифра становить 67 років, тоді як в інших перелічених держав –  від 70 до 77. Для жінок в Україні – 77 років, в інших країнах – 80-83. На думку експерта, такі низькі показники України стали наслідком недостатнього фінансування системи охорони здоров’я та непродуманого розподілу коштів, у першу чергу, це стосується забезпечення населення сучасними лікарськими препаратами.

Що закуповуємо ми і що сусіди?

За показниками 2019 року, у структурі витрат на закупівлю медпрепаратів держава оплачувала лише 12% загальних витрат українців, решту  платять самі громадяни (йдеться і про госпітальні закупівлі, і про реімбурсацію, тобто компенсацію за купівлю в аптеці). Це стосується в тому числі таких дорогих курсів лікування як терапія онкології, аутоімунних та орфанних (рідкісні) захворювань.

В Україні безплатними для пацієнтів є лише 12% препаратів, тоді як середній показник для референтних країн Східної Європи становить приблизно 74%

Для порівняння: у країнах Східної Європи держави фінансують 60-70% потреб у фармпрепаратах. Показово, що там держава витрачає значну частину коштів на закупівлю дорогих препаратів, які більша частина населення не може собі дозволити. Мова про курси лікування, ціна яких обраховується десятками тисяч доларів (приміром, аутоімунних чи орфанних захворювань). «Як правило, це – оригінальні та сучасні препарати, останнього покоління. В Україні, на жаль, лише 17% витрачається на такі препарати», – зазначив експерт.

Аналітик також додав: за цим показником (закупівля оригінальних та інноваційних ліків) наша держава поступається не лише країнам Східної Європи, а й деяким країнам, що розвиваються, з Азії та Африки. Зокрема, відповідний рівень в Індонезії сягає 26%, на Філіппінах – 36%, у Південній Африці – 48%.

Порівняння структури державних витрат на лікарські засоби у референтних країнах

Савін також звернув увагу на те, що у структурі закупівель медпрепаратів, які здійснює Україні, третина – це некатегоризовані ліки. «Це достатньо застарілі препарати, часом 30-річної давнини, традиційні препарати на шталт цитрамону чи валідолу», – прокоментував він.

Крім того, найбільша частка у структурі лікарських закупівель в Україні припадає на генерики – це непатентовані лікарські препарати, що є відтворенням оригінального препарату, на який закінчився термін патентного захисту. Але такі ліки можуть відрізнятися від оригінального препарату за складом допоміжних речовин, і не лише.

Що мала б закуповувати Україна?

І в Україні, і в усьому світі головні причини смертності населення – серцево-судинні та онкологічні хвороби. Лікарські препарати саме від цих хвороб є лідерами у державних закупівлях у всьому світі, проте – не в Україні. Так, за словами Савіна, якщо частка ліків проти раку, що компенсуються державою, є на другому місці у структурі закупівель (на першому – проти інфекційних хвороб), то препарати проти серцево-судинних хвороб – далеко позаду.

Розподіл державних витрат на фінансування лікарських засобів для різних напрямів

Розподіл державних витрат на фінансування ліків не корелюється з рівнем смертності від цих захворювань в Україні

Що ж робити?

На думку керівника консалтингових проєктів у Київській школі економіки Андрія Ковальова, навіть за наявного порівняно скромного обсягу фінансування галузі охорони здоров’я ситуацію із закупівлями ліків можливо оптимізувати і навіть при цьому зекономити 4,2 млрд грн на рік

Перше, що пропонує експерт – змінити політику ціноутворення на генеричні препарати. «Ціна других, третіх, четвертих генериків, які виходять на ринок, має бути нижчою на певний відсоток за ціну оригінальних препаратів чи першого генерика. Подібна практика широко розповсюджена у Польщі, Словаччині, Чехії, Угорщині. Приміром, у Польщі вартість першого генерика не може перевищувати 75% від вартості оригінального препарату. У Словаччині початкова ціна на перший генерик, що виводиться на ринок, має бути на 45% нижчою ціни на оригінальний препарат», – зазначив він. Експерт додав, що вже такий підхід міг би вивільнити до 3 млрд грн на рік, які могли б піти на закупівлю інноваційних засобів.

Друге – це розширення оцінки медичних технологій (ОТМ): мова про оцінку властивостей та ефектів нових ліків, у тому числі доказів їхньої клінічної ефективності. «Для того, щоб держава визначала, чи фінансувати кожен окремий конкретний засіб. У різних країнах Східної Європи є чітко виписана процедура оцінки медтехнологій, хоча організаційна форма різна. В Україні впроваджена ОТМ, але  ми пропонуємо розширити список критеріїв, яким має відповідати кожний конкретний препарат», – пояснює Ковальов.

Третім інструментом оптимізації медзакупівель аналітик назвав впровадження договорів керованого доступу. «Це договори, які дозволяють кожній конкретній країні отримати найвигідніші для себе умови постачання конкретного засобу від конкретного виробника. Зазвичай це стосується інноваційних засобів, у яких або відсутня або обмежена конкуренція, тому шляхом застосування стандартних тендерних процедур не завжди вдається досягти для країни найбільш вигідних умов», – зазначає експерт.

За словами Ковальова, такі договори бувають двох типів. Перший – з прив’язкою суми до обсягів постачання. При цьому і ціна, і решта умова договору є конфіденційними. Другий тип – коли оплата за конкретні лікарські засоби прив’язана до клінічної ефективності, вони також є конфіденційними. Такого роду договори – в основному першого типу – є в усіх країнах Східної Європи. У Польщі, приміром, вони діють з 2001 року.

«В Україні є проєкт постанови про відповідну процедуру, проте цей документ досі не ухвалений», – констатує Ковальов.

Наталія Сокирчук, «Главком»