Революція в лікуванні варикозу. Судинний хірург Владислав Горбовець – про українську технологію зварювання вен

Світ асоціює Інститут Патона з електрозварюванням металів, водночас українські хірурги вже багато років застосовують відкриту в інституті технологію зварювання живих тканин. Вона дозволяє зменшувати крововтрату, скорочувати тривалість операцій та швидше відновлювати пацієнтів. Судинний хірург-флеболог Владислав Горбовець адаптував цю технологію для лікування варикозної хвороби, перші масштабні випробування якої відбувалися ще у зоні АТО.

Практично винахід українського хірурга  став унікальною  альтернативою світовим стандартам у флебології – лазерному зварюванню вен. Коли про досягнуті результати вчений запропонував повідомити європейським науковим журналам, у її ефективність спочатку не повірили.  Для підтвердження результатів винахіднику довелося надсилати додаткові відео операцій, морфологічні дослідження і тільки тоді провідний профільне європейське видання «Флеболоджі» надрукувало статтю про український винахід.

Сьогодні ж українська технологія, створена на основі розробок Інституту Патона, демонструє результати, які, за словами лікаря, навіть перевищує ефективність лазерних технологій.

В інтерв’ю «Главкому» судинний хірург з понад 30-річним стажем Владислав Горбовець розповів, як електрозварювання живих тканин прийшло у судинну хірургію, чому українці досі більше довіряють імпортному обладнанню та чи здатні українські медичні технології конкурувати зі світовими розробками.  

Владислав Горбовець нагороджений орденом «За мужність» III ступеня

фото з відкритих джерел

Минуло 10 років з того часу, як пройшла випробовування на фронті відкрита вами технологія зварювання судин – у Першому добровольчому мобільному шпиталі імені Пирогова. Ваш винахід базується на досягненнях інституту Патона – унікальній технології електрозварювання живих тканин. Чи взяли на озброєння ваш винахід для лікування не лише венозної недостатності, а й для захворювань в хірургії, гінекології, акушерстві?

Дуже глобальне запитання, яке включає низку додаткових питань. Я хотів би наголосити на тому, що технологія зварювання живих тканин – це унікальна технологія, яка була винайдена в Інституті Патона групою спеціалістів під керівництвом Бориса Євгеновича Патона.

Зварювання живих тканин зараз застосовуються у всіх галузях хірургії. Для чого? Для роз'єднання тканин, зупинки кровотечі та поєднання живих біологічних тканин.  Що стосується нашого методу зварювання хворих вен, то цього вдалося досягти за рахунок адаптації та удосконалення технології Бориса Патона з метою перекриття хворої судини зсередини (уражена вена не видаляється хірургічно, а «запаюється» зсередини за допомогою високочастотного електричного струму – «Главком»).

Дійсно вперше ця методика була апробована в зоні проведення антитерористичних операцій (АТО). Але ця методика не для лікування поранень – вона застосовувалася суто для лікування хронічних та гострих захворювань вен, таких як варикозна хвороба або тромбофлебіт, які були наявні в тому числі і у військовослужбовців Збройних сил України та сил оборони. Так само, як і у цивільного населення, яке там проживало і яке ці військовослужбовці захищали.

Інститут Патона славиться зварюванням металів, там висока температура, а як електрозварювання стало можливим в судинній хірургії?

Саме в цьому і є унікальність технології зварювання живих тканин, яка була розроблена в інституті Патона. Дійсно, ви правильно кажете, що це зварювання металів.  І не тільки металів, а ще і зварювання пластику.

 Але, якщо поглянути на питання, що таке зварювання, то це – поєднання двох матеріалів.  Шляхом чого? Шляхом створення між ними спільного простору. Якщо при зварюванні металів спільний простір складається з молекул металу, або атомів, або плазми, так само і з пластиком, то створення спільного простору між живими тканинами відбувається завдяки вивільненню білкових молекул, які між собою з'єднуються.

Під час електротермічного (нагріву) впливу, ці молекули втрачають свою структуру, їх  молекулярні ланцюги розкручуються. А після охолодження ці ланцюги скручуються знову і утворюють нерозривне з'єднання. Що стосується температури, ви абсолютно праві, що зварювання металу – це дуже висока температура, бо його спочатку треба розплавити.

Так робити з живими тканинами неможливо, бо вони втратять свою життєздатність. Тому були винайдені такі характеристики високочастотного модульованого електричного струму, які не вбивають тканину, але в той же час її нагрівають до дуже невисоких температур, максимум до 55-80 градусів до того, щоб утворилося це поєднання.

Як ви пристосували прилад зварювання живих тканин до роботи з хворими венами? 

Ми, як кажуть, всі стоїмо на плечах гігантів. У мене був досвід роботи з так званою ендовенозною електрокоагуляцією вен – цю технологію словацькі вчені розробили ще у 1959 році. Там теж застосовувався електричний струм, щоб вену «припалити». В чому був недолік цього методу?

Був дуже недосконалий алгоритм керування цією енергією. Можна було або «не допалити», або «перепалити». Здебільшого так воно і бувало – перепалювали. Тому цей метод давав  дуже багато ускладнень. І він був майже всіма забутий і більше не застосовувався.

Отже, раніше треба було вену або видалити, або її спалити. Видалити – це стара класична методика Бебкока (Babcock) –  це коли під наркозом ту вену просто виривають (відкрита хірургічна операція (флебектомія), спрямована на видалення варикозно розширених підшкірних вен – «Главком»). А ендовенозна електрокоагуляція – це була перша така електрична методика, мініінвазивна з закриттям ушкодженої вени, щоб її не видаляти, а просто перекрити, тобто «запаяти» зсередини. Але, як я вже сказав, був дуже недосконалий алгоритм керування цим струмом і тому дуже багато було ускладнень. І тому вже наприкінці  90-х від цієї методики вже відмовилися.

Пізніше я був свідком, як наші колеги, тут на кафедрі, застосовували технологію електрозварювання живих тканин під час операції в черевній порожнині. Я був здивований, що  звичайними електроінструментами, як я спочатку подумав, можна так ефективно зупиняти кровотечу і перекривати великі судини. Адже  з судинами, діаметр яких більше ніж, ніж 4 міліметри, звичайна коагуляція справитися не може.

А мої колеги це робили.  Вони мені пояснили, що це технологія зварювання живих тканин, яка дозволяє більше розширити можливості застосування високочастотного струму для зупинки кровотечі і роз'єднання тканин.

Що таке хірургія? Є три етапи діяльності хірурга. Це хірургічний доступ, отже, створення рани. Через цей доступ треба дійти до того органу, на якому треба зробити оперативний момент: або щось видалити, або щось пришити. І третій етап – це вихід з операції, а, отже, зашивання, поєднання всіх структур.

І на всіх цих етапах створення рани, оперативного доступу та виходу з операції завжди відбувається кровотеча: якщо ми розрізаємо тканину, то завжди йде кров. Для того, щоб в класичній хірургії зупинити кровотечу, треба застосовувати затискач і зав'язати ту судинку. На це може бути витрачено понад 70% часу проведення операції. А технологія зварювання живих тканин скорочує цю процедуру втричі, а може і кратно (прискорення може бути, наприклад, у 5-10 або більше разів – «Главком»). Як правило, десь на 30-40%, по-перше, знижується крововтрата, по-друге, дуже значно скорочується час проведення операції, а значить і час післяопераційного відновлення.

Я спочатку мав досвід електрокоагуляції, а потім побачив технологію зварювання живих тканин, яка на відміну від електрокоагуляції має досконалий алгоритм контролю нагріву, як в ручному, так і в автоматичному режимі. Тоді виникла ідея: що буде якщо поєднати техніку виконання  ендовенозної електрокоагуляції та технологію зварювання живих тканин, адже тоді ми зможемо ефективно зсередини заварювати ушкоджену вену, не видаляючи її. Тоді ми можемо уникнути тих ускладнень, які давала електрокоагуляція, тому що у нас буде автоматичний алгоритм керування енергією.

Ваш винахід має патент?

Ми маємо патент на винахід застосування технології зварювання живих тканин в певних умовах а саме –  для ендовенозного перекриття. Технологія електрозварювання тканин має три основні постулати, точніше, мала, а ми  додали четвертий.   

Класичними є три основні постулати: перший – тканина має бути затиснута між браншами інструмента, а кожна бранша – це електрод.  Другий постулат – тканина має бути стиснута з певною силою, і третій – через тканину пропускається високочастотний модульований струм спеціальних характеристик або параметрів.

Наш же ендовенозний інструмент для заварювання вен не є затискачем, а це тонкий зонд, на якому є два електроди, які розташовані продольно та ізольовані один від одного. І тоді цей електричний струм проходить не від електрода до електрода напряму, а через тканину вени, в просвіті якої він знаходиться.  А це вважалося не відповідним до постулатів зварювання, тому деякий час була дискусія, чи те, що  ми робимо, є істинним зварюванням, чи ні? Ми довели, що це є істинним зварюванням, тому що ми маємо один і той самий алгоритм керування, ми маємо одні й ті самі електричні і температурні параметри робочого циклу, і ми маємо одні й ті самі клінічні і морфологічні результати.

У технології електрозварювання апарат сам аналізує стан венозної стінки під час операції

фото з відкритих джерел

Золотим стандартом у світі визнана ендовенозна лазерна коагуляція, а ваш винахід став унікальною альтернативою. Чим електрозварювання вен відрізняється від лазера? У чому ключова різниця для пацієнта? Що він реально відчуває?

Дійсно, з початку 2000-х років, коли вперше почали застосовувати ендовенозну лазерну коагуляцію (EВЛК), саме методи термальної абляції (процедури, що дозволяють «запаяти» пошкоджену вену зсередини за допомогою високої температури без необхідності робити розрізи – «Главком») стали «золотим стандартом» мініінвазивного лікування варикозної хвороби. Їх суть проста: вену закривають за допомогою контрольованого нагріву.

При лазерному лікуванні тканини нагріваються енергією лазера, яку поглинає венозна стінка. Внаслідок цього вена спочатку закривається, а згодом перетворюється на тонкий  сполучнотканинний тяж і поступово зникає.

Ендовенозне електрозварювання також працює через нагрів вени, але принцип керування процесом тут зовсім інший.

При лазерному лікуванні хірург сам обирає потужність, час впливу та інші параметри. Тому результат значною мірою залежить від досвіду лікаря.

У технології електрозварювання апарат сам аналізує стан венозної стінки під час процедури. Система зворотного зв’язку постійно оцінює зміни тканини і автоматично регулює подачу енергії. Коли вена досягає оптимального стану для закриття, подача струму автоматично припиняється.

Простіше кажучи, при ендовенозному електрозварюванні енергію «дозує» не лікар, а сама тканина через інтелектуальний алгоритм керування. Завдяки цьому результат стає більш точним, відтворюваним і менш залежним від людського фактора. У такій системі хірург може зосередитися не на налаштуванні енергії, а на самій процедурі та безпеці пацієнта.

Владислав Горбовець: При лазерній коагуляції вена закривається в 92% випадків, а у нас вена закривається в 100% випадків

фото: glavcom.ua

Апарат першого покоління був розроблений в інституті Патона. В подальшому вдосконаленням всієї апаратури займається наша українська медична компанія, зараз уже є лінійка з чотирьох поколінь цих зварювальних апаратів.

Отже, використовуючи апарат зварювання ми отримали вдосконалений алгоритм керування порівняно з лазером. Ми маємо кращі результати: у нас вена закривається в 100% випадків.

При лазерній коагуляції, наприклад, вона може бути закрита в 90-92% випадків, а 100% ніколи не буває. У нас 100% успішних результатів абляції протягом останніх восьми років, про що ми робимо публікації, як у нас в країні, так і поза її межами, в тому числі, у провідних європейських журналах.

Третя відмінність: у нас вищий рівень безпеки. А це значить, що ми маємо мінімальну кількість ускладнень в порівнянні з лазерною коагуляцією.

 І четверта відмінність полягає в тому, що апаратура, інструментарії і всі розхідні матеріали ми маємо власного українського виробництва. І нам не потрібен в цьому сенсі «флебологічний Рамштайн», щоб нам десь хтось щось привозив. А це значить, що собівартість цієї операції нижча, ніж виконання лазерної коагуляції.

І п'ята відмінність полягає в тому, що цей апарат є багатофункціональним. Він не створений суто для закриття вен і лікування варикозної хвороби, як лазерний апарат. Він застосовується під час будь-якого  хірургічного втручання: чи то хірургія, чи гінекологія, чи травматологія, нейрохірургія, онкологія і навіть офтальмологія. Наш апарат застосовується у всіх галузях хірургії для роз'єднання, поєднання тканин та зупинки кровотеч. І таким чином, маючи такий апарат в операційній, ми можемо виконувати будь-які хірургічні втручання.

Що відчуває пацієнт після електрозварювання вен?  

По-перше, під час операції єдині неприємні моменти – це виконання місцевої так званої тумесцентної анестезії (різновид місцевої анестезії – «Главком»).

Це уколи. Навколо вени, яку ми будемо зварювати, так само, як і навколо вени, яка піддається лазерній коагуляції, потрібно створити так звану зону анестезії, яка охолоджує тканини. Отже, єдиний неприємний момент, це можуть бути хіба що ці уколи. Надалі нічого пацієнт не відчуває, як я сказав, температура в порівнянні з операцією лазером набагато нижча. У нас 55-85 градусів, а при лазерній коагуляції температура може бути понад 200 градусів на поверхні вени.  В середині вени на кінчику світловода вона може бути і півтори тисячі градусів, але на поверхні вени як мінімум 200 градусів буде. От і порівняйте:  вісімдесят і двісті.

Про особистий досвід. Знайомий журналістки «Главкома» розповів, що років 20 тому у  Мюнхені йому зробили операцію лазером на венах обох ніг. Це коштувало десь $5 тисяч, він всю ніч мучився від болю. Це дивно, адже після зварювання вен вашим приладом взагалі ніякого болю ні вдень, ні вночі – це тричі було перевірено автором цієї публікації. Поясність, в чому різниця?

Ви абсолютно правильно кажете, це якраз йде мова про рівень безпеки і зменшення ускладнень. Ви зараз розповіли про такий показник, як післяопераційний біль, який вимірюється за цифровою рейтинговою шкалою від 0 до 10. Нуль – це болю нема, 10 – це біль нестерпний. У переважної більшості наших пацієнтів  оцінка післяопераційного болю 0, або до 3 балів – це біль помірний.

А при лазерній коагуляції біль буває в усіх?

Ну, ви ж зараз самі розповіли про такий випадок, я навіть не буду коментувати. Так, у більшості буває біль. Це ще  залежить від того, який лазер був застосований і який світловод.

Якщо це був гемоглобін поглинаючий (медичний лазер, довжина хвилі якого поглинається еритроцитами (червоними кров'яними тільцями) – енергія світла перетворюється на тепло, миттєво нагріваючи кров і викликаючи коагуляцію (склеювання) судин без пошкодження навколишніх тканин – «Главком») лазер з торцевим світловодом, то це, мабуть, і є наведений вами приклад. Так було 20 років тому. Зараз ці лазерні світловоди вдосконалили, як і самі генератори, тому біль зменшився – вже нема нестерпного. Перевага нашої методики в тому, що  ми зафіксували набагато нижчий рівень післяопераційного болю, який навіть не вимагає знеболювальних. 

Отже, українська інноваційна технологія конкурує з провідними західними рішеннями у флебології? У яких випадках ваш метод ефективніший за лазер?

Я можу сказати, що дійсно ми дуже конкурентно здатні, особливо в Україні. Чому я кажу в Україні?  Тому що наша апаратура в Європі та в Штатах, на жаль, ще не сертифікована. Цьому завадив «ковід», потім війна, ну і брак коштів.  Але якщо ми порівнюємо наші результати з результатами колег, які ми чуємо на венозних форумах і в Європі, і на американському венозному форумі, то наші результати кращі. Особливо у пацієнтів із важкими і запушеними формами варикозу та з великими діаметрами вен.

І ми про це робимо публікації у наукових виданнях за кордоном, або доповідаємо на міжнародних форумах.  Наприклад, остання доповідь професорки Лариси Михайлівни Чернухи була онлайн на американському венозному форумі. Вона доклала дуже багато зусиль для удосконалення нашого методу і для його розповсюдження. На форумі  були вражені і не вірили, що дійсно наша технологія має такі високі показники.  І тому, коли ми публікувалися в європейських журналах, ми мусили доказувати, що це дійсно наші результати. Я був в переписці з редакцією провідного видання «Флеболоджі» приблизно дев’ять місяців, я навіть надсилав файли морфології, файли відеозйомок самих операцій, тільки тоді ми їх переконали, що це дійсно ті дані, які ми отримали, і тільки тоді вони нас опублікували.

Чи стає лікування вашим методом  доступнішим для українців у порівнянні з лазерним?  Скільки триває відновлення після електрозварювання вен і чи справді можна швидко повернутися до активного життя?   Чи є ризик рецидиву через 5–10 років?

Дійсно, як я вже сказав, собівартість оперативного втручання на порядок нижча, ніж при застосуванні лазерної або радіочастотної методики «заварювання» вени зсередини. Тому що ми використовуємо наше українське обладнання,  наші інструменти і всі розхідні матеріали. Отже, ціна, безумовно, нижча, і це робить нашу методику доступною.

Більше того, ми застосовуємо багаторазовий ендовенозний інструмент. Він має сертифікований регламент стерилізації,  на відміну від імпортних лазерних світловодів, які мають застосовуватися тільки одноразово. Бо на повторне застосування вони вже втрачають свої оптичні властивості. А ціна найдешевшого лазерного світловоду десь 8-12 тис. грн, отже, додайте цю суму до ціни операції. Наш інструмент багаторазовий, як і інші хірургічні інструменти.  Ми на цьому заощаджуємо. Ще раз наголошую, що він має сертифікований регламент стерилізації.

А щодо відновлення після зварювання вен, так після нашої операції, як і після лазерної коагуляції, пацієнт самостійно виходить з операційної і починає активно ходити. Це наша умова. Але повне відновлення, так, щоб не було вже ніяких обмежень, при електрозварюванні – це 2-3 тижні. В перші 2-3 тижні не можна виконувати надважкі фізичні навантаження, займатися спортом і таке інше. Ходити можна скільки завгодно. Відновлення при лазерній коагуляції, згідно зі світовими гайдлайнами,  триває місяць.

Чи є ризик рецидиву через 5-10 років?

Ризики рецидиву – дуже велике питання, бо з огляду на те, що варикозна хвороба є хронічною, прогресуючою хворобою з рецедивами, і це визнано в світі, тому можна говорити або про подальший розвиток захворювання, або про рецидив. Про рецидив ми кажемо тоді, коли були упущені якісь хірургічні аспекти, щось було зроблено неправильно або недороблено.

Один з тих аспектів, це, наприклад, реканалізація вени, тобто відновлення просвіту вени після того, як її заварювали. При лазері це складає 10-12% за рік.

Але внаслідок того, що при зварюванні вени лазером алгоритм керування процесом під час операції недосконалий, тому вена може бути заварена неповністю. Тому вена може відновити свій просвіт, отже,  відновити захворювання через цю реканалізацію.  Наш метод електрозварювання вен не має таких наслідків як реканалізація. Отже, ризик рецидиву практично відсутній.

Інша справа, що суть лікування варикозної хвороби полягає не тільки в заварюванні стовбурів магістральних підшкірних вен, таких як велика або мала підшкірна вени. Є ще гілки, які відходять від стовбуру, є перфорантні вени (короткі кровоносні судини, які з'єднують поверхневу венозну систему з глибокою – «Главком»), а є й інші вени, які, наприклад, на момент операції були нормальні, а через три роки вони розширилися. Тому яким би методом не лікували вени, варикозна хвороба потребує постійного нагляду та необхідної корекції. Але що стосується рецидивів після зварювання стовбурів, можу стверджувати –  їх взагалі немає.

Судинні хірурги Владислав Горбовець та Роман Балацький у Новоайдарській центральній районній лікарні. Червень 2016 року

фото з відкритих джерел

Ви працювали з пораненими військовими ще з 2016 року. Які травми ніг найскладніші для відновлення?  Чи застосовується тепер ваша технологія у лікуванні бойових поранень?

Починав ще з Майдану в 2014 році. Щодо лікування бойових поранень, то у всіх військових та цивільних шпиталях застосовується технологія зварювання живих тканин. До прикладу, у восьмій лікарні Києва, де я також оперую, в кожній операційній є зварювальний апарат живих тканин, який використовують  у всіх галузях хірургії. Застосування саме цієї технології, як я вже казав, значно скорочує обсяг крововтрати, що рятує життя, скорочує час надання допомоги, тобто час виконання операцій і скорочує термін відновлення.

Чи вистачає сьогодні Україні ресурсів і технологій для повноцінної реабілітації поранених?

Хоч я здебільшого займаюся лікуванням хронічних та гострих захворювань вен, і працюю в різних лікарнях і клініках, мені  доводиться надавати допомогу і тим, хто має бойові  поранення,  або їх  наслідки (у судинних пацієнтів).

Я бачу, що медична допомога  відбувається на досить високому на професійному рівні, а також і матеріально-технічному  забезпеченні.  Не питайте мене, чому так, я не знаю, хто це постачає, я не економіст, я цим не займаюся,  але той рівень, який ми бачили, наприклад, за часів АТО, і той рівень, який я бачу зараз, він, безумовно, набагато вищий.

На кафедрі хірургії Національного університету охорони здоров'я є спеціальний цикл «ендовенозне  зварювання»

Ви  ж, мабуть, вже багатьох лікарів навчили методу ендовенозного зварювання?

Так, безумовно, у нас на кафедрі хірургії Національного університету охорони здоров'я постійно проводяться цикли тематичного удосконалення для хірургів загального профілю. Є тема «судинна хірургія», де, зокрема, є спеціальний цикл «ендовенозне  зварювання».  Є спеціальний цикл застосування технологій біозварювання або електрозварювання в хірургічних практиках.

Ми випустили дві методичні вказівки із застосування методу ендовенозного зварювання, які  розповсюджуємо просто безкоштовно серед наших курсантів. Не так давно вийшла дуже чудова збірка «Біозварювання у хірургічній практиці», де провідні спеціалісти у своїй галузі –  гінекологи, нейрохірурги, загальні хірурги, судинні  хірурги та інші виклали окремі розділи теоретичних та практичних аспектів застосування технології зварювання живих тканин.

Чому, на вашу думку, українські розробки так довго пробивають собі шлях у лікарнях?  Що потрібно змінити на рівні держави, щоб такі винаходи швидше впроваджувалися?

Я вам хочу сказати, що, по-перше, ми все ще нащадки Радянського Союзу, на жаль, і це відчувається до сих пір, і навіть під час війни.

По-друге, є брак коштів у наших розробників. Процес сертифікації нашої технології займає досить багато часу.  Процес сертифікації кожного апарата, кожного інструменту або процес імплементації кожного методу в практику – довготривалий процес. Те ж саме і за кордоном.  За кордоном такі компанії як Medtronic та інші світові лідери виробництва медичного обладнання витрачають мільйони доларів на сертифікацію та промоцію і рекламу обладнання.

Якщо виробник не має американського сертифікату FDA (Food and Drug Administration), то навряд чи  в світі він зможе продати  медичне обладнання або інструмент. 

Чи здійснювалися поставки або демонстрації приладу ендовенозного зварювання за межами України? Чи цікавляться вашим приладом за кордоном?

За межами України лише під час конференцій ми здійснювали демонстрацію застосування наших методів. Зокрема, на конгресі світової спілки флебологів в Кракові 2019 року, на конгресі  в Будапешті 2020-го, в Римі, Афінах. На всіх європейських форумах ми представляємо нашу  методику, але не в операційній, а в рамках демонстрації під час доповідей.

Цікавляться?

 Безумовно. Як я вам сказав, що в результати, досягнуті нами, спочатку не могли повірити, тому ставилися досить скептично, а до нас – екзотично. Але ми доводимо своєю працею, своїми подальшими публікаціями, що це все відповідає дійсності.

Яка профілактика від варикозу, чи «помолодшала» ця хвороба?

Так, безумовно. Всі наші хвороби молодшають, тому що ми багато сидимо в комп'ютерах,  телефонах, менше рухаємося.  Отже, нам треба більше рухатися. Нам треба уникати важких і тривалих статичних навантажень, як то сидіння та стояння. Нам треба слідкувати за масою тіла, бо велика вага тіла – це більше навантажень на вени. І необхідно частіше звертатися до лікарів, коли ви підозрюєте в себе якісь розлади.

Найперші симптоми – це косметичні дефекти – судинні зірочки, варикозні вени (вузли), синці

фото: tsn.ua

Які перші симптоми люди найчастіше ігнорують?  Чи можна уникнути операції, якщо вчасно звернутися. Що потрібно робити щодня для здоров’я вен?

Найперші симптоми – це так званий синдром важких ніг.  Люди це часто пов'язують з тим, що вони втомилися, що, може, я завтра відпочину, то все пройде. Найперші симптоми – це можуть бути косметичні дефекти – судинні зірочки, варикозні вени (вузли), синці тощо.  Здебільше жінки до цього відносяться більш скрупульозно і раніше на це звертають увагу. Чоловіки також звертаються, але пізніше.

Подальший розвиток хвороби – це вже трофічні зміни на шкіри,  виникнення трофічних виразок або ускладнення у вигляді тромбозів та тромбофлебітів. Тромбофлебіт – це вже коли в розширеній варикозній вені завдяки порушенню венозної стінки та порушенню венозного кровообігу виникає згорток крові. Він провокує запалення венозної стінки та оточуючих тканин – це називається тромбофлебітом, небезпека якого полягає в тому, що він може розповсюджуватися в напрямку глибоких вен  і бути причиною розвитку тромбоемболії – це коли    тромб відірвався від місця утворення та перемістився з кровотоком  і закупорив кровоносну  судину. 

Чи шкідливо піднімати штанги по 100 кілограм?

Це важкі фізичні навантаження.  Для того, щоб це було не шкідливо, існують певні методики, якими користуються тренери – вони знають, як це треба робити правильно. В принципі піднімати важке – не дуже корисно, хай коні возять важке.

Якою ви бачите українську флебологію через 10 років, якщо технології зварювання стануть масовими?

Я думаю, що майбутнє української флебології – за власними технологіями, зокрема за методом електрозварювання вен. Його головна особливість у тому, що апарат сам аналізує стан вени та автоматично визначає, скільки енергії потрібно для лікування. Тобто рішення приймається не лише лікарем через налаштування апарата, а й самою тканиною завдяки системі зворотного зв’язку між веною та генератором. Це дозволяє більш точно й безпечно впливати на вену.

Українські лікарні роками закуповували імпортне обладнання. Це була медична необхідність чи залежність від фінансової вигоди?

Безумовно, це, перш за все, була медична необхідність. Бо в Україні  зараз просто не виробляється обладнання для фіброгастроскопії, ультразвукове обладнання, для комп'ютерних томографій. І так само в Україні до певного часу не вироблялися інтродюсери, завдяки яким ми потрапляємо у середину судини.

А з іншого боку, ви, мабуть, вже знаєте, що зараз масово застосовується такий метод лікування, як стентування артерії при атеросклерозі (малоінвазивна ендоваскулярна процедура, спрямована на відновлення просвіту судини, звуженої внаслідок атеросклерозу (холестериновими бляшками) – «Главком»). А ви знаєте, хто винайшов той стент?  Винайшов той стент наш український професор Микола  Володось. Це був його винахід у 80-ті роки, але в нас він не отримав ані визнання, ані розповсюдження. Натомість в Європі і США цей винахід отримав дуже велике визнання. І не так давно, десь, може, років шість тому, на одному зі світових форумів ангеологів та судинних хірургів просто задля того, щоб віддати йому шану, зал просто вставав і аплодував.

Чи довіряють українці більше імпортному обладнанню, ніж власному – мова, наприклад, про ваш прилад?  Чи траплялося вам «доводити», що український прилад не гірший, а навіть кращий?

Так, дійсно, широкий загал більше довіряє імпортному обладнанню, бо технологію лазерної коагуляції застосовують 26 років.  А нашу технологію зварювання ми застосовуємо з 2018 року, це не так багато.

Але все ж таки частіше люди більше довіряють лікарю, ніж якомусь методу. І коли ми спілкуємося з пацієнтом на предмет вибору методу лікування, то, в принципі, ми знаходимо спільну мову і пацієнти  дослухаються до моїх парад. І не жаліють про це.

На війні ви рятували кінцівки військових. Чи відчуваєте ви контраст між фронтом і «мирною» медициною, де іноді головне – це гроші?

 На сьогоднішній день таке запитання вже неактуальне. Якби ви мене про це запитали в 2015 році, я би відповів, що контраст був дуже великий. Коли я вперше попав на фронт в 2015 році і побачив, як доводилося працювати в тодішньому Артемівську – нині Бахмут, коли там була Дебальцевська операція. Там щодоби лікарня приймала 170-180 поранених – як військових, так і цивільних. Там працювали і місцеві лікарі, і з медицини катастроф, і добровольчі, і військові.

Я настільки був здивований тим високим рівнем надання допомоги і абсолютною присутністю всього необхідного – все, що потрібно, все є. І коли ти повертаєшся сюди в лікарню, а тут діють розпорядження: напишіть  список, що треба купити,  «підіть і купіть те», то це була дійсно величезна прірва. Зараз в київських лікарнях я цього не бачу. Є дуже позитивні зміни, принаймні те, що я бачу: належний рівень обладнання, рівень доступності медикаментів і таке інше, де  пацієнт вже нічого не купує.

Я дійсно порівнюю, яким був контраст між фронтом і «мирною» медициною в 2015-2016 роках. Зараз, може, він існує, але це вже не прірва. Відбулися  дуже позитивні зміни.

Наталка Прудка, «Главком»