«Устим говорив, що у нього чарівна каска і з ним нічого не трапиться»
Події на Майдані 18-20 лютого 2014 року стали для України точкою неповернення. Під час сутичок в урядовому кварталі Києва цього дня загинули 82 особи, постраждали 622 людини.
Ціною крові режим Януковича був повалений, «диктаторські закони» відмінені, почався процес оновлення влади.
Щороку у ці дні на столичну вулицю Інститутську, де відбувся масовий розстріл активістів, приходять тисячі українців, аби покласти квіти до портретів героїв Небесної сотні, запалити вогник у лампадці в знак пам’яті та пошани.
«Я повірити не могла, коли почали вбивати»
Киянка Катерина Молодіт прийшла, аби покласти червоні гвоздики до портретів загиблих. Зустріла тут активістів, з якими стояла на Майдані чотири роки тому.
«Ми кожен рік приходимо сюди. У цей день, 20-го лютого, я була внизу, біля стели на Майдані, наливала «коктейлі» для хлопців. Нас було мало, бо багато хто вже втік. Коли хлопці йшли, я думала, які вони відчайдушні, але ж до того ніхто в них не стріляв. Я повірити не могла, коли почали вбивати. Сама готова була туди бігти, щоб їх завернути, але вже було пізно. Тоді не зупиняла хлопців, а тепер так жалкую. Оцей хлопчик Устим (герой Небесної сотні Устим Голоднюк – «Главком») біля нас крутився. Він не міг і секунди постояти, завжди говорив, що в нього чарівна каска і з ним нічого не буде, але ж ту каску потім пробили», - згадує Катерина Володимирівна.
Жінка жалкує за загиблими, проте досі переконана: ця революція була необхідна: «Те, що ми вийшли на Майдан – це недаремно, все-таки нація згуртувалася і ми зрозуміли, що можемо боротися. До чого ми опустилися – бачимо, що грабують, незаконно наживаються – бачимо, але мовчимо, бо нічого не зробиш. Виявляється, що можна зробити».
За словами активістки, одне з головних досягнень революції – українці почали розмовляти українською мовою, проте вона незадоволена політикою нинішньої влади. «Те, що нас Порошенко обдурив – це йому ганьба, а не нам. Я за нього не голосувала».
«Третій Майдан триває. Треба боротися за уми та серця українців»
Чотири роки тому на Майдані була і викладачка університету імені Тараса Шевченка Олена Івановська, яка прийшла туди разом зі своїми студентами. Зараз, за словами жінки, багато хто з них продовжує боротьбу за Україну вже у зоні АТО.
«Мені здається, що всі українці тут були: хто більше, хто менше, хто подумки, хто фізично. Мені пощастило, що я киянка, тому я змогла тут бути і почасти досі тут залишаюся. Так вийшло, що на цей раз обрані були не ми, але це не є гарантією того, що куля та не втрапить в будь-який час у нас, в нашу родину», - розповідає Олена Івановська.
Активістка говорить, що попри час, який минув після Революції Гідності, не розчарована, бо сповідує цінності Майдану. Каже, що отримала одну з найголовніших – свободу слова: «Я можу говорити те, що думаю. Наприклад, зараз вам».
«Є розчарування в нас самих, що ми мало докладаємо зусиль після Майдану. Коли трохи попустило, ми розслабилися. Майдан має тривати там, де ми працюємо, там, де ми спілкуємося, там, де ми живемо: на наших вулицях і квартирах, в наших смітниках. Третій Майдан – еволюційний. Треба боротися за уми та серця українців», - резюмує Івановська.
«Кожного дня три місяці ходив сюди як на роботу»
Пенсіонери Дмитро Устимович та Анатолій Петренко усю революцію провели на Майдані, проте визнають, що наразі розчаровані тим, що відбувається в країні.
«Кожного дня три місяці ходив сюди як на роботу, знав загиблих. Ніхто не шукає тих, хто вбивав і не буде цим займатись. Стільки людей загинуло, а Порошенко їздить відпочивати за півмільйона гривень…», - обурюється Дмитро Устимович.
«Нехай Порошенко разом з Луценком знайдуть цю гидоту, що вбила хлопців та посадять її», - додає Анатолій Петренко.
«Дуже маленькі зміни дорогою ціною»
Із зони АТО прибув у ці дні згадати героїв Небесної сотні Юрій Якимчук. Сам чоловік на Майдані не був, проте ще у 2014 році пішов захищати Україну на Донбас і досі продовжує службу.
«Зміни є, дуже маленькі, але дорогою ціною. Хлопці це почали, ми закінчимо. Чи буде третій Майдан? То вже буде не Майдан. Не хотілося б… Але наша влада не розуміє, що робить. Якщо наша влада не почне конкретних змін, у людей терпіння закінчиться», - коротко відповідає Юрій на питання, чи задоволений результатами революції впродовж останніх чотирьох років.
«Мене побили там нагорі, додому ледве приліз, а хлопці загинули»
Микола Бобко підходить до кожного портрету героїв Небесної сотні і довго на них дивиться. Коли починаємо спілкуватися, чоловік не витримує і починає плакати, говорить, що особисто знав багатьох загиблих… Йде зі сльозами на очах, щоб заспокоїтися і через 10 хвилин повертається, аби продовжити розмову.
«Я цілу зиму тут стояв, знав всіх хлопців. З першого дня був тут, як тільки студентів побили. Сам був битий там нагорі і додому приліз, а їх убили», - згадує чоловік.
Активіст запевняє, що Україна стоїть на правильному шляху. Революцією не розчарований: «Все буде добре, я вам кажу. Тепер ми відчуваємо себе українцями. Совість їх заїсть, до 2020 року не будемо мати жодних стосунків з Росією».
«Останні його слова: «Пробачте мені мамо, але ми мусимо стояти до перемоги»
Ольга Соломаха зі Львівщини приїхала до Києва, аби вшанувати пам'ять загиблого брата Андрія Корчака, якого вбили 18 лютого 2014 року у Маріїнському парку.
«Його побратим розказував, що світило сонце, було радісно, кияни вигукували «Героям Слава». Вони пікетували Верховну Раду. Туди нагнали хмару «Беркуту», під час сутичок Андрій загинув у Маріїнському парку. Він був сьомий, хто цього дня відійшов у вічність. Останні його слова були: «Пробачте мені мамо, але ми мусимо стояти до перемоги». 18 лютого була мирна хода до Верховної ради. О 15:20 його телефон підняв медбрат і сказав, що брата реанімують, ще через півгодини ми дізнались, що Андрія не стало. Його можна було врятувати, але всі швидкі були переповнені. До лікарні його довіз киянин, проте вже було запізно», - розповідає Ольга Соломаха.
Жінка говорить, що має стареньку маму, яка досі має надію, що винуватці смерті її сина будуть покарані: «Я вважаю, що недарма було все це. Андрій був надзвичайною людиною. Таким у житті непомітним, скромним, але у нього все було в душі. Якби всі українці були такими справжніми, то досягнули б усього. Потрібно не забувати тих героїв, а продовжувати цю справу. Тоді ми зможемо змінити країну і втілимо у життя мрії Андрія і хлопців з Небесної сотні».
«Перший рік було багато політиків та квітів, зараз майже нікого…»
Киянка Інна Радченко 20 лютого 2014 року була на Майдані та допомагала активістам.
«Нас зібрав один з сотників Майдану, привів на Хрещатик допомагати. Ми прийшли до Бессарабки, там мали розбирати бруківку та будувати барикади і вже там дізнались про перших вбитих», - каже жінка.
Інна кожного року приїздить на Інститутську згадати полеглих: «Я собі дала слово, що кожен рік цього дня буду тут. Перший рік було багато квітів, поміж нас було багато політиків, але зараз майже нікого немає. Звичайно, революція була потрібна. Можливо, вона не доведена до того, за що ми боролись. Поки що бачу недоліків більше, ніж досягнень. Реформи дуже слабкі. У Порошенка була максимальна довіра, яку не мав жоден президент, через те були великі сподівання, а тому зараз велике розчарування».
Юлія Тунік, Станіслав Груздєв (фото) «Главком»
Коментарі — 0