Африканці становлять проблему, і ніхто не знає, як добитись, аби континент розвивався швидше, ніж його демографія

Африканці становлять для нас реальну проблему, що нею є усе більша економічна відсталість Африки на південь від Сахари і демографічний вибух цього континенту. Ці факти, що є незаперечними, дуже рідко підкреслюють у позитивному чи негативному дискурсі щодо імміграції.

Успіх, що його здобула в Андалузії ультраправа партія Vox, не є зумовлений однією причиною; я не маю що додати з цього приводу до всіх тих коментарів, які вже були опубліковані в Іспанії. Натомість відповім тим у Франції, де я перебуваю, хто здіймає крик до небес про повернення франкізму: це абсурд.

Громадянська війна не була спровокована страхом перед африканською імміграцією. Чи є виправданим цей страх, який є одним із багатьох мотивів виборців Vox? Відповідь – так, і андалузці, що є на африканському передньому краї, мають усі причини для того, аби ставити певні запитання. Решта Європи мала би робити те саме, бо африканці становлять для нас реальну проблему, що нею є усе більша економічна відсталість Африки на південь від Сахари і демографічний вибух цього континенту. Ці факти, що є незаперечними, дуже рідко підкреслюються у позитивному чи негативному дискурсі щодо імміграції. Чому тиск на наші кордони постійно зростає?

Ніхто не передбачив того, що діється в Африці. От хоча б демографічного вибуху: покращення охорони здоров’я призвело до більшого виживання новонароджених в родинах, які і без того були численними. Наприклад, в таких країнах, як Малі, жінки народжують шість дітей замість десяти, яких народжували раніше, але виживають всі шість. У решті країн, де була така сама зміна, родини враховують в своїй поведінці зменшення дитячої смертності і вдовольняються двома чи трьома дітьми, як-от в Китаї, Індії чи Індонезії. Але не в Африці. Через культурні причини? Без сумніву. Але також через те, що Африка залишається рільничим світом, де діти досі є дешевою робочою силою.

Основною причиною трагедії цього континенту є те, що він так і не увійшов у промислову еру. Лише промисловість дозволила би одночасно поглинути щораз численнішу молодь і підняти рівень життя усього населення. Однак те, у чому ми пересвідчуємося, не надто підбадьорює: одна з небагатьох африканських країн, яка увійшла в епоху індустріалізації, це Ефіопія, але промисловість становить там лише 12% національного виробництва. Ця країна росте і отримує найкращі в Африці результати в основному завдяки експорту сільськогосподарської продукції, але він залежить від світового попиту, який, в кращому випадку, збільшується на 3% за рік, а цього недостатньо, аби витягти Африку з нужди. Якщо це не вдається Ефіопії, то ми можемо бути скептично налаштовані щодо решти країн, якими зазвичай гірше управляють.

Як пояснити провал індустріалізації? Ймовірно, Африка і тут помилилися. Китай та Індія зайняли увесь простір; а тепер на зміну прийшла роботизація. Отже, Африка надто спізнилася. Чи існують економічні альтернативи індустріалізації? В арсеналі наявних моделей ми не знаходимо жодної. Є лише жалісливі промови про переваги збалансованого розвитку, екологічного туризму та інших модних бздур. Та чесно кажучи, на сьогоднішній день ніхто не знає, як добитись, аби Африка розвивалася швидше, ніж її демографія.

З досвіду ми знаємо, що міжнародна допомога не є двигуном економічного росту і не заміняє його; утім, вона залишається корисною для покрашення охорони здоров’я і громадянського миру, які самі собою є вагомими цінностями, але недостатніми для того, аби стримати демографічний вибух чи імміграцію. У 2050 р. Африка на південь від Сахари налічуватиме 1,5 млрд мешканців з наймолодшим на планеті населенням.

Виборці Vox не обов’язково мають в голові ці цифри та інформацію, але інтуїтивно відчувають, що ми зіткнулися з безпрецедентною ситуацією. Благомислячі, які не голосують за  Vox в Андалузії чи за Національний фронт у Франції, знай, повторюють, що досить лише розвинути Африку, допомогти їй і розмістити у себе африканців – милі банальності, які вже не відображають дійсності.

Нам би хотілося піддатися оптимізму і запропонувати геніальне рішення, але я його не маю, і ніхто не має. Без сумніву, нам треба було б поєднувати усі наявні в нас інструменти: трохи індустріалізації на зразок Ефіопії, трохи збалансованого розвитку, трохи туризму, трохи допомоги і трохи прийняття іммігрантів. Та понад усе було б корисно сказати правду африканцям і самим собі – перед тим як робити із себе святих і засуджувати підлих фашистів з Андалузії.

Брехня лише сприятиме успіху партії Vox і їй подібних в Європі, які – і це треба підкреслити – також не мають жодної відповіді на запитання, які ставлять. Реальність завжди є незручною.

Guy Sorman
Alerta por inmigración en Andalucía
ABC, 10.12.2018
Зреферувала Галина Грабовська