Ми втратили найяскравіший спалах української музики 90-х

- Роза, не набридло тобі слухати Білик? Вже декілька тижнів чи вже місяців?..)

- Я не можу наслухатися її «ранньої творчості». Вона мене не одпустить, доки я про се не напишу... 

Тому пишу.

Мабуть, багато хто пригадає пісні ранньої Білик, яка відома була своїми УКРАЇНСЬКИМИ піснями, приміром, «А я пливу», «Ти мій», «Так просто»... (чомусь думаю, що багато хто зможе продовжити сей список). Вона була одним із найяскравіших та найкреативніших спалахів української музики 90-х.

Більше того, в її репертуарі є пісня на слова Тараса Шевченка «Бандуристе, орле сизий» (і навіть є кліп - перегляньте неодмінно), а також дуже українська пісня «Не плач, Марічко, не плач» з такими словами: «Марічка і Україна край шляху стоять разом. Чекають та й виглядають, чи краще іде життя. Замислилась і не знаю, здалося вона - то я». З особливим подивом я відкрила для себе саме ці її пісні. І стало мені ще гіркіше, що ми втратили той сильний український голос. Так само, як Повалій, як Лорак, як Могилевську... Але. ЇЇ україномовний період творчості тривав з 1990 року («Кувала зозуля») по 2003 рік («Білик. Країна»), а се 7 україномовних альбомів (близько 70 пісень українською) та безліч неординарних і сенсаційних на той час кліпів. До того ж, вона не тільки співає, а й практично всі тексти та музика написані нею. Се неабияка творча спадщина, яка нам лишилася.

Цікавий факт, що в 1995 році її було визначено, як найбільш популярну співачку України. І тому Ірина навіть потрапила на аудієнцію із президентом США Біллом Клінтоном, який був тоді в Києві.

Зважаючи на ці всі її здобутки, я просто свідомо відгороджуюся від оцього періоду, який настав потім та якою вона стала згодом. Бо якщо з її вуст лунало живе українське слово, вона була така щира та гарна, то вона для мене такою і буде, і я за неї таку вдячна. Не буду її тримати в голові геть протилежну - російськомовну, штучну, з неприродними рисами обличчя. Вона віддала себе настільки українському, наскільки се було можливо. В мене склалося таке враження. Приміром, я дивилася її різні інтерв'ю, то різниця очевидна: тоді і зараз. Тоді - жива, енергійна; зараз - така втомлена, не сяє. І се цілком логічно. Чого вартує один такий, наприклад, факт, що з 2 квітня по 15 травня 1997 року вона вирушає у найбільш масштабний концертний тур в історії українського шоу-бізнесу на той час із альбомом «Так Просто», який виявився для неї дуууже непростим. Сей тур охопив 25 найбільших міст України, де відбулося 38 концертів. У неї було навіть декілька концертів на день. Се не могло не позначитися на ній, бо після сього вона впадає в депресію і не хоче бачити людей, у неї починалася істерика та плач як реакція на слова «співати» і «робота». Сама Білик згадувала, що се для неї був вкрай важкий період, який ледь не запроторив її в божевільню, що підтверджує те, що вона віддавала себе людям понад силу.

Мені здається, що гарно підійде під закінчення україномовного періоду, знову ж таки, слова з її пісні «Годі вже»: «Сил нема - не тримай. Відпусти. Годі вже!». І ми втратили україномовну Білик, бо вона вже не відчувала себе в сьому напрямку, як би нам не було шкода і як би нам се не подобалося. Се не спроба її виправдати, се констатація факту.

Гадаю, що лише вкрай сильні особистості зберігають таку основу, що її не можуть зрушити ніякі обставини. Силу характеру, яка змушуватиме постійно триматися однієї лінії і йти чітко окресленим шляхом. З віком люди часто забувають - чому слідували, чому воно було важливе для них. Починають бачити іншу ціль, а не триматися початкової мети. Гадаю, що ті, хто цікавиться видатними особистостями, підтвердять, що мало з них тих, хто був здатний горіти настільки яскраво все життя, як на початку. Часто отримуючи визнання та популярність вони воліють потім спокійного та розміреного життя подалі від усього. Або й не отримують заслуженого визнання, але гаснуть однаково так чи інакше. Так все не просто.

Для українського музичного слухача вона практично зникла, не рахуючи її поодиноких українських пісень. Але я впевнена, що от не варто її за се розпинати, впадаючи в крайнощі, перекреслюючи всі її здобутки, як се часто можна спостерігати. Варто дякувати за її україномовний період, за її квітучість того періоду, який був дуже плідний і якісний. Переінакшуючи її пісню «38 променів сонця», хочу сказати, що варто слухати її 70 променів української пісні, 70 променів щирості, 70 променів слів!)

Послухайте ранню Ірину Білик! Ні, Ви послухайте!)

Роза Туманова