«Програма розвитку» галузі передбачатиме… продаж і закриття?
Міністерство енергетики розробило нову програму розвитку вугільних регіонів України. Вона передбачає продаж і закриття шахт. План того, як поетапно держава позбавлятиметься від вугледобувних підприємств, буде представлений на розгляд уряду вже у вересні.
Порятунок тривалістю в десятки років
Важлива деталь: плани держави щодо вугільної галузі країни за останній час зазнали істотних змін. 24 травня 2017 року Кабінетом міністрів була схвалена концепція реформування і розвитку вугільної промисловості на період до 2020 року. Той план, зокрема, передбачав створення «Національної вугільної компанії» шляхом реорганізації та злиття державних вугільних підприємств і виділення значних коштів у модернізацію виробництва і технічне переоснащення шахт. Наприклад, лише в другому півріччі 2017 року, після прийняття концепції, заплановано було виділення майже 1 млрд грн.
Та цей проєкт провалився. Так само як і не була виконана прийнята для оздоровлення галузі дев'ятнадцять років тому програма. 19 вересня 2001 року, тодішній уряд представив концепцію «Українське вугілля», розраховану на 2001-2010 роки. Фактичні обсяги фінансування вугільної промисловості склали тоді тільки 31% від запланованого. Але якщо програма «Українське вугілля» була виконана хоча б на третину, то остання концепція реформування так і залишилася на папері.
І ось тепер вся надія на нову програму розвитку вугільних регіонів України. Але насправді мова в ній йде зовсім не про розвиток, а про продаж і ліквідацію підприємств галузі.
Як повідомляє профільне видання Оilpoint з посиланням на свої джерела у міністерстві енергетики, програма передбачає поділ вугледобувних підприємств на три групи.
Перша – перспективні шахти. Наприклад, ті, що належать ДП «Добропіллявугілля» (видобувають енергетичне і коксівне вугілля, всі п'ять шахт орендує компанія ДТЕК), і кілька шахт ДП «Львіввугілля». У планах Міненерго виставити ці шахти на приватизацію.
Друга група – шахти, які теж добувають коксівне і енергетичне вугілля, але розвідані запаси сировини в яких вже закінчуються. Мова, зокрема, йде про шахти Південнодонбаська №1 і №3, і «Центральна» (найстаріше вугільне підприємство України, засноване в 1860 році). Шахти другої категорії, як впевнені в уряді, при достатніх інвестиціях можливо вивести на ефективний режим роботи.
Третя група – безнадійно збиткові підприємства. Це, наприклад, шахти об'єднання «Мирноградуголь» (Донбас), а також шахти «Надія» та «Великомостівська», які входять в структуру «Львіввугілля».
Передбачається, що всі шахти другої і третьої групи також будуть виставлені на продаж, але це, швидше за все, чистий формалізм: покупці на збиткові підприємства (особливо третьої групи) навряд чи знайдуться, а значить, шахти доведеться просто закрити.
В Україні знаходиться 4% світових запасів вугілля (сьоме місце у світі). За різними оцінками, прогнозні запаси цієї сировини складають близько 118 млрд тонн, з них 70 млрд тонн – високоякісне енергетичне вугілля. Розвідані запаси – 56,7 млрд тонн, з них енергетичних марок – 39,3 млрд тонн.
Якщо в структурі світових запасів органічного палива на вугілля припадає 67%, на нафту - 18% і на природний газ - 15%, то в Україні ці показники становлять, відповідно, 95,4%, 2% і 2,6%.
Чорна статистика
Найбільше вугілля в Україні було видобуто в 1977 році – 218,1 млн т. Потім видобуток поступово падав, і до початку військових дій на Донбасі він становив близько 80 млн т за рік. Обсяги зменшувалися, звичайно, і в силу природних причин: запаси вугілля вичерпувались, потужні вугільні пласти виснажувалися (зараз розробляються пласти висотою до 1,2 метра). Але головна причина падіння виробітку – застосування застарілих технологій та недостатнє технічне оновлення виробництва.
Як розповідає в бесіді з «Главкомом» завідувач відділом оптимізації розвитку паливних баз Інституту загальної енергетики НАНУ Віталій Макаров, у 2013 році в Україні було 295 вугледобувних підприємств, з них працювало тільки 135, а 160 шахт знаходилися в різних стадіях закриття.
Ступінь зносу основних фондів у галузі становить майже 60%, близько 90% шахт протягом більше 20 років працюють без реконструкції. А шахти, м'яко кажучи, досить старі: 33% підприємств – у «віці» понад 70 років, 46% – від 50 до 70 років, 18% – до 50 років.
Після окупації частини Донбасу ситуація в галузі, звісно, погіршилася. Зараз в Україні залишилося 148 шахт (147 - закрилося). В державній власності – 102 підприємства, але 67 з них знаходяться на непідконтрольних територіях.
Основні техніко-економічні показники роботи вугільної галузі в 2013-2019 роках
У 2015-2016 роках видобуток вугілля впав до 40 млн тонн, а в 2019 році було видобуто всього 31,2 млн тонн (при цьому на приватних підприємствах – 22,5 млн тонн). На Донецький басейн припало 37% видобутку, на Львівсько-Волинський – 5%. 58% – це видобуток «ДТЕК Павлоградвугілля», підприємства знаходяться на території так званого Дніпропетровського басейну. (Фахівці до цих пір не можуть прийти до спільної думки – це окремий басейн, або західна частина Донецького).
Треба відзначити, що падіння триває і далі: в січні-червні 2020 року видобуток вугілля скоротився ще на 14,3% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, видобуто 13,15 млн тонн. При цьому вуглевидобувні підприємства, що входять в сферу управління міністерства енергетики, скоротили видобуток суттєвіше, ніж галузь загалом, – на 27,8%, до 1,33 млн тонн.
Майбутнє, якому не позаздриш
«Треба зазначити, що збитковими є виключно державні шахти. Приватні – прибуткові. Вони найновіші і неглибокі, після приватизації у них видобуток мало не удвічі збільшився. Перед продажем їх переоснастили, іноді навіть подвійний запас обладнання був», – розповідає Віталій Макаров.
На думку фахівця, для вирішення проблем державних шахт необхідно щорічно виділяти галузі 3-4 млрд грн для технічного переоснащення, модернізації виробництва, яке приведе до збільшення видобутку і зниження собівартості вугілля. Зараз з діючих 33 державних шахт рентабельними є тільки чотири.
«Поки що щорічно виділяється плюс-мінус 2 млрд грн, стільки ж, скільки в 2001 році. Але це ж зовсім різні гроші! Нинішнього фінансування вистачає хіба що на зарплати. А ось перед приватизацією було значно краще: у 2011 році галузь отримала з бюджету 9,4 млрд грн, в 2012 – 14 млрд, в 2013 – 14,9 млрд. Тобто за державний рахунок були модернізовані і так найкращі шахти, які потім відійшли олігархам», – говорить Віталій Макаров.
Зараз потреба енергетичної галузі України у вугіллі складає 27 млн тонн щорічно (22 млн тонн – так звана «газова група», вміст газу до 40%, і 5 млн тонн потрібно антрациту). Однак приватні шахти використовують видобуток для забезпечення металургійних підприємств і власних електростанції ДТЕК (їй належить дев'ять з п'ятнадцяти українських ТЕС). I в умовах скорочення видобутку ми змушені імпортувати вугілля для роботи державних ТЕС і ТЕЦ (вони виробляють близько 30% електроенергії).
Обсяги імпорту досить значні. В 2019 році було куплено 21,8 млн тонн вугілля на суму $2,8 млрд. Причому, як це не сумно, основний імпортер – Росія: якщо свої шахти в Ростовській області вона закрила, то Кузбас процвітає. Російська частка в імпорті становить 58,2%. (Значна частина «російського імпорту», зокрема антрацит, – це вугілля з окупованих територій Донбасу). На другому місці, 31,5% - США. На третьому - Казахстан, 4,8%.
Треба відзначити, що Україна, попри брак вугілля, його навіть трохи експортує. Але це «мікроскопічні» для цього ринку обсяги: у минулому році було вивезено з країни всього 63,8 тис тонн на суму $8,7 млн. Основні покупці – Молдова, Словаччина, Польща.
На жаль, навіть при проведенні чергової приватизації державних шахт, на яких працює 38 тис осіб (20% – люди пенсійного віку) перспективи у вітчизняній вугільній галузі нерайдужні. Основне вугілля, яке зараз добувається, – так зване «рядове», із зольністю 45%. Тобто майже половина – шлак. А весь антрацит залишився на непідконтрольних поки територіях.
Найкраще для своїх
Подробиці нової державної вугільної програми поки невідомі. Як розповідає «Главкому» народний депутат, голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець, його спочатку включили до складу штабу з розробки програми, але півтора місяця тому виключили.
«Внесли зміни до складу штабу спеціальною постановою кабміну. програму я так і не побачив», – бідкається Волинець.
Тим часом, у проєкті програмі з’явились положення, яких спочатку там не було. Так, в прямому ефірі телеканалу «Украіна24» Олександр Трохимець, радник в. о. міністра енергетики Ольги Буславець, розповів, що, можливо, шахти першої категорії зможуть залишитися в руках держави.
«Міністерство енергетики в рамках реформи вугільної галузі зацікавлене в в об'єднанні перспективних шахт (зокрема тих, які входять в «Добропіллявугілля») з державною компанією «Центренерго». Розглядатиметься питання про припинення договору оренди та повернення підприємств в управління держави», – заявив Олександр Трохимець.
Так чи інакше, але 2 вересня кабінет міністрів вже зробив перший крок для об'єднання державних шахт з «Центренерго». З ініціативи Фонду державного майна уряд створив робочу групу, яка найближчим часом повинна визначити модель організації компанії на базі шахт і «Центренерго».
Але тут є цікавий нюанс. Приватна компанія, яка зараз керує п'ятьма найперспективнішими вітчизняними шахтами «Добропіллявугілля» – це ДТЕК, енергетичний підрозділ групи СКМ Ріната Ахметова. І договір оренди з державою був укладений на 49 років.
А операційний контроль над компанією «Центренерго» з липня 2019 року здійснює група «Приват» Ігоря Коломойського. І з того моменту компанія стала об'єктом численних журналістських розслідувань про корупційні схеми при постачанні вугілля і продажу електроенергії.
Приватизація «Центренерго» запланована на 2021 рік, за оцінками уряду, приєднання до неї шахт «Добропіллявугілля» сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості компанії. Раніше ідею об'єднання «Центренерго» з державними шахтами озвучували голова комітету Верховної Ради з питань енергетики Андрій Герус і керівник «Центренерго» Олександр Корчинський.
Тож інтрига в тому, кому врешті перейдуть успішні шахти.
А з приводу третьої категорії шахт, безнадійно збиткових, то на думку Олександра Трохимця, вони повинні бути виведені з експлуатації тільки після того, як будуть вирішені всі соціальні питання з новим працевлаштуванням працівників шахт. Але для цього необхідна вже інша державна програма.
Андрій Кузьмін, «Главком»
Коментарі — 0