Сергій Мельничук: У мене є беззаперечні докази того, що новий комбат «Айдару» співпрацює з Росією

Сьогодні зранку біля стін Міноборони близько 50 бійців «Айдару» протестували проти розформування свого батальйону. Акція увінчалась штурмом будівлі і зірваними дверима. Представники відомства намагались заспокоїти натовп і переконували його, що мова йде не про ліквідацію, а про перереєстрацію…

Сенсаційну новину про начебто кінець історії «Айдару» вчора повідомив ЗМІ народний депутат, донедавна командир цього добровольчого батальйону Сергій Мельничук. За його словами, його соратники, які перебувають на передовій, отримали документи про те, що батальйону вже три дні не існує. Замість цього військового підрозділу Міністерство оборони створює новий, на доказ чого до місця його базування на Луганщині прийшли нові документи і печатка.

Натомість на сторінці «Айдару» у Facebook інформація про розформування батальйону була спростована. Мовляв, зміняться лише основні реквізити батальйону, але місця дислокації залишаються незмінними. «У зв'язку з тим, що печатка батальйону була загублена, що ускладнювало роботу штабу з документообігу впродовж двох місяців, спільної директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 17 січня 2015 № Д-322/1/3, було прийнято рішення про видачу батальйону нової печатки», ідеться в повідомленні.

Учорашня заява про розформування «Айдару» не перша. Ще 23 червня минулого року Сергій Мельничук заявляв про рішення Міноборони розформувати добровольчий батальйон. Причиною тоді послужило нібито самовільне ухвалення командирами цього військового підрозділу рішення про штурм терористичних угруповань в Луганську без погодження з керівництвом АТО. Комбат тоді виправдовувався тим, що наступ 17 червня був вимушеною контратакою, а жорстка позиція військового відомства була викликана поганою інформованістю на той час Міністра оборони Михайла Коваля. Однак «Айдар» «пережив» цей скандал, батальйон залишався служити на Донбасі.

Закиди міністерства оборони на адресу «Айдару» не єдині скандальні епізоди в неоднозначній історії діяльності добровольчого батальйону.

15 січня чоловік у камуфляжі розбив 8 вікон першого поверху будівлі КМДА. Пізніше міліція встановила, що чоловік виявився бійцем батальйону «Айдар». За 3 тижні до цього стався скандальний випадок на трасі Київ-Бориспіль. Тоді кілька молодиків у військовій формі «Айдару» підрізали автівку, а потім накинулися на її водія. Пізніше виявилося, що хулігани також прдставляли «Айдар». Нині ж військова прокуратура розслідує 27 кримінальних проваджень стосовно 13 бійців цього батальйону. Зокрема, з вищезазначених військовослужбовців вісім осіб заарештовано, троє - у розшуку та двом бійцям обрані інші запобіжні заходи.

За інформацією джерела «Главкому», наближеного до керівництва держави, першопричиною нинішнього скандалу в «Айдарі» є особистісний конфлікт між нардепом Сергієм Мельничуком і ще одним «айдарівцем», який програв на виборах в ВР по одному з округів на Києвщині, - Валентином Лихолітом. «Для Лихоліта двері в кабінет Міністра оборони є відчиненими, а для Мельничука – ні. Це політичні амбіції, політична боротьба», - сказав один із інформаторів видання, коментуючи скандал навколо добровольчого батальйону.

Комбат-депутат Сергій Мельничук завітав до редакції «Главкому» і розповів свою версію про те, чому «Айдар» має сьогодні двох командирів, які не підпорядковуються одне одному, чому військові, які виконують бойові завдання, не слухаються наказів Генштабу, а також про те, що в батальйоні начебто є російські агенти.

«Айдар» – батальйон, який формувався з майданівців. Як починалася історія батальйону, чому саме ви стали його командиром?

Я займався бізнесом. Потім, коли дістала мене податкова, та й уся ситуація в країні, пішов на Майдан. Там був у 28-й сотні, з якої мене делегувати очолити Самооборону Майдана Луганської області. Це сталося під час зібрання сотників під головуванням Андрія Парубія. Я поїхав на Луганщину, де мене зустріли представники місцевого «Дорожнього контролю», місцевої Самооборони і представники деяких проукраїнських політичних сил. Якраз починалася президентська виборча кампанія, ішов кінець квітня. До Луганська приїздили і Тимошенко, і Порошенко, і Гриценко, саме його представники допомагали нам на місці в організаційних питаннях. Уже тоді ми возили харчування, різну допомогу військовим на Луганське летовище, де стояла 80-та аеробригада.

В той час сепаратисти уже збиралися на мітингах перед ОДА. З того часу ми почали своїх людей одягати у бронежилети, берці… Основна моя задача полягала в об’єднанні усіх проукраїнських сил. Фактично, ми це зуміли зробити. Але те, що було захоплена будівля СБУ і сепаратистам була роздана зброя, зрештою, переважило. У день, коли відбулося захоплення ОДА у місті раптом із нікуди взялося дуже багато приїжджих. Більше 2 тис. людей завезли, не менше. Саме захоплення ОДА вчинили 50-60 молодиків, які вибили вікна і зайшли до адміністрації, а Внутрішні війська під їх оплески вийшли на вулицю. Коли «брали» ОДА, тоді сепаратисти ще були без зброї, а вже пізніше, коли «брали» Прокуратуру і місцеве Управління МВС, тоді вже були озброєні. Пригадую, як в будівлі УМВС забарикадувалися представники МВС з Хмельниччини, які декілька днів не виходили, відстрілювалися. Тоді ж був створений міліцейський батальйон «Тимур», який очолив Тимур Юлдашев. Він складався з колишніх і діючих міліціонерів, які займають проукраїнську позицію. За добу до того, як сталося захоплення ОДА, його підрозділ був розпорошений. Самого Тимура захопили, частину людей підрозділу побили, іншу частину закрили в приміщеннях, вони на той момент вже отримали посвідчення працівників МВС. Тобто фактично підрозділ був заблокований і деморалізований. Вони не змогли дати тоді відсіч ворогові. Біля двох місяців Тимура утримували терористи у приміщенні Луганського СБУ. Згодом випустили, і після місяця реабілітації Тимур вступив до лав ЗСУ. Воював на Саур Могилі, і на сьогодні числиться зниклим безвісти.

Хто саме в той період протидіяв проукраїнським активістам і «Тимуру»?

На «Тимур» тиснула місцева міліція, 90% з якої були проросійськи налаштованими людьми. Що казати, якщо місцева ДАІ супроводжувала машини з піском, автомобілі, які завозили вироби з бетону для будівництва барикад сепаратистів. Все це відбувалося під керівництвом начальника ДАІ Андрія Катасанова. Зараз він став «заступником мера» міста Луганська у самопроголошеній «ЛНР». Ті, хто не перейшов до України, залишилися служити в «ЛНР» владі сепаратистів. Тоді такого собі пана Анатолія Науменка (екс-начальник міліції у Миколаївській області, «Главком»), якого «ЛНР» оголосила «народним міліціонером», «перевели» очолювати УМВС в Луганській області. Тобто його погодили наші і сепаратисти. От вам і люстрація.

Спостерігаючи за тим, що відбувається, місцеві громадські організації надіслали листа на адресу керівництва держави. Написали: якщо Київ не надішле війська, оскільки на міліцію і СБУ надії вже не було, то продовжуватиметься захоплення влади. От воно, зрештою, і сталося. Хоча ми про це попереджали і пана Турчинова, і пана Коваля, і пана Парубія.

Яким чином можна було тоді ввести війська, якщо місцеві мешканці активно заважали пересуванню техніки на підходах до Луганська?

Йшов травень. Коли сталося захоплення ОДА, усіх проукраїнських активістів і членів їхніх сімей почали відловлювати, палили будинки цих людей. Нам нічого не залишалося, як евакуювати патріотів. Усього довелося вивести більше 70 сімей. Після того я сам ще переховувався на декількох квартирах. На той час уже стояли блокпости, легко виїхати з міста уже було неможливо, перевіряли кожну машину. Я таки знайшов шляхи, як виїхати з міста, і поїхав у Сватове налагоджувати зв’язки. У цьому місті, як вважалося, була найсильніша проукраїнська Самооборона. Вони тоді декларували, що мають близько 800 людей, яких можуть зібрати.

Ніхто не хотів цим силам допомагати. Ми створили батальйон, розташувалися у Старобільську. Так от, перше ж блокування військової техніки закінчилося тим, що ті люди, які блокували, розбіглися. А чотири активісти, які намагалися допомогти військовим, і затримували сепаратистів, самі були затримані. Місцева міліція лише спостерігала за тим, що відбувається і робила вигляд «фотокореспондентів». Після того, як нам таки вдалося розблокувати техніку, проти затриманих членів «Айдару» місцеві «правоохоронці» порушили кримінальні справи.

До речі, до того, як піти в Луганську область (у дні Майдану), я якийсь час допомагав Кості Грішину, який потім став Семеном Семенченком, завозити на Донеччину бронежилети, каски, берці. Тому що тоді уже стояли «ватники» на блокпостах і він самотужки це робити просто боявся. Ми давно з ним знайомі, були постійно на зв’язку. Тоді ми почали цікавитися тим, як організувати територіальну оборону. За законом, батальйон мав бути сформований з призовників із військкомату і підконтрольний голові ОДА. Натомість усе вийшло не так просто як хотілося. Костя першим через військкомат почав «штурмувати» цю тему по Донецьку. Я, відповідно, по Луганську, але натрапив на неймовірний опір. Перш за все, я зі своїми проблемами звернувся з цим до Андрія Парубія. Він спочатку не погоджувався на створення такого батальйону, відповідав на мою пропозицію: «ні». Але ми далі «штурмували», наполягали, щоб нас почули, зокрема і в.о. президента Олександр Турчинов. Обґрунтовували просто: казали, що Україну втрачаємо. Мене переключили на Сергія Пашинського, саме з ним я про це говорив, пояснював. Потім, як зараз пам’ятаю, це було 1-го травня, зателефонував Парубій і запитав, чи готовий я (взятися за створення батальйону)? Я відповів, що готовий. Він сказав, щоб я чекав на дзвінок. 2-го числа мені подзвонили, сказали надіслати особисті документи (у Київ), я передав копії електронною поштою. 3-го пролунав дзвінок від того ж Парубія із запитанням, чи готовий я очолити батальйон? Я відповів, що погоджуюся тільки за умови, якщо дадуть зброю на всіх. 3-го травня ввечері мені зачитали наказ Міністра оборони №165 про формування батальйону і призначення мене командиром. Наступного ранку до Сватового приїхали автомобілі зі зброєю для усього батальйону. Пашинський слово дотримав, зброю нам привезли.

Про яку саме зброю йдеться?

Пістолети Макарова, автомати Калашникова, РКС (короткоствольна зброя), РКК (ручні кулемети Калашникова), підствольні гранатомети, два АГС-17 (30-мм станкові гранатомети). Тоді у нас було 423 людини і їх усіх забезпечили зброєю. Навіть запас тоді був для працівників військкомату.

І ви, і Семен Семенченко нині обрані народними депутатами. Які у вас з ним стосунки зараз?

Щодо Кості Грішина, то у мене з ним був конфлікт. В останній день передвиборчої кампанії Грішин оголосив листа «Комбати звертаються до влади». Але, знаючи мене особисто, знаючи мої номери телефонів, запросив від нашого батальйону Валентина Лихоліта, представляючи його комбатом «Айдару». Це людина без честі, Костя вчинив не по-чоловічому. Я йому тоді сказав, що саме за це він отримає по морді. Але поки він не отримав. Бо і Береза (Юрій Береза, комбат батальйону «Дніпро-1») і інші мені казали, що неможна так робити, бо це буде «картинкою» для ворожих ЗМІ. Я погодився з тим, що Костя має офіційно вибачитися, і все, питання буде зняте. Так сталося, що він не вибачався певний час. Тоді довелося в кулуарах Верховної Ради вдарити його по коліну. Потім я з ним поговорив, він вийшов до телеканалів і сказав те, що було потрібно. От така неприємна історія. Руку йому точно не тисну зараз. Максимум, якщо перетнемося, можемо привітатися словами.

Яким чином ви і такі як ви комбати-депутати керуєте бойовими діями з депутатського крісла?

Щодо депутатства. Згідно із чинним законодавством, я відкомандирований до Верховної Ради для виконання обов’язків народного депутата. Я готовий повернутися до попереднього місця несення служби, якщо мені буде запропоновано іншу посаду, рівнозначну тій, яка була, або посаду, вищу за рангом. Натомість це все може відбутися тільки за особистою згодою. Про це каже, зокрема, закон «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців» (На даний момент рапорт про повернення комбатом лежить у Міністра оборони).

Ще хочу сказати, що зараз я підготував законопроект про резервну армію, оскільки той закон про територіальну оборону, який маємо нині, недосконалий. На мій погляд, потрібно застосувати швейцарський досвід. Якщо депутати підтримують новий законопроект, то у кожному районі кожної області будуть створені свої добровільні підрозділи територіальної оборони. У маленьких населених пунктах – це відділення, у районі може стояти рота. Якщо взяти велике місто, то мова ітиме про батальйон. Якщо мова про область, то стоятиме бригада. Територіальні округи будуть підпорядковані безпосередньо президентові. Зараз, щоб озброїти підрозділ, потрібно діяти через обласний військкомат. А відповідно до цього законопроекту усе майно, необхідне для цього підрозділу, включно зі зброєю, потрібно буде зберігати в місцях його дислокації. Все це значно пришвидшить можливість озброєння людей. Тоді непотрібна буде ця мобілізація, людей з під палки заганяти в армію.

Яким чином мобілізуєте до лав «Айдару» добровольців, звідки до вас приходять люди?

Коли працівники військкомату з усієї області почали збирати документацію на мешканців Луганщини, то з’ясували, що усі особові справи дісталися сепаратистам. Я не міг місцевих призвати, оскільки даних з їх облікових карток просто немає. Як і документів з особовими справами, усі вони є винятково на папері. Так от, коли у Сватове приїхала зброя, вони (місцеві самооборонівці) злякалися. Вони мені сказали: забирай свою зброю, бо через кілька годин тут будуть сепаратисти. Довелося із цією привезеною зброєю іти в ліси. У перший день призиву приїхало до мене з місцевих людей 30, але з них залишилося лише п’ятеро. Розумієте, усю інформацію про себе ми не могли вже відкрито розповсюджувати, діяли в підпіллі. Потихеньку місцеві приходили, підтягувалися в ліс. Я подзвонив тоді Парубію і повідомив, що ситуація критична, на всіх рівнях блокується призов і попросив допомоги. Ми дали клич по Майдану і до нас почали підтягувався добровольці. Приїхали 103 людини, з яких семеро одразу повернулися назад, оскільки їм начебто сказали, що потрібно побути тут лише кілька днів. Потім ще трохи відсіялося людей… Але так чи інакше, у нас ставало все більше місцевих. Ми потренувалися 12-13 днів, і помітили, що нами почали цікавитися. Тоді над нами уже почали літати безпілотники. Одного разу наші хлопці побачили ворожу розвідувальну групу. Я думаю, що уже тоді це були російські військовослужбовці, бо діяли вони дуже кваліфіковано. Це було на території Білокураківського району.

І все ж таки, хто керує «Айдаром», коли ви у Києві?

За декілька днів до того, як я пішов виконувати обов’язки народного депутата, я написав рапорт на відпустку, у якому вказав, хто виконуватиме мої обов’язки на передовій. Я представив батальйону свого наступника, майора Сергія Федорченка. Він був моїм заступником з озброєння, який пройшов усі випробування із перших днів. Він був учасником бойових операцій, безстрашна людина і має довіру в колективі. Має фахову військову освіту, закінчив свого часу Одеський інститут сухопутних військ. Озброєння і тилове забезпечення – це його фах.

21 листопада з’явилося розпорядження командувача сектору «А» генерала Руслана Хомчака про прийом-передачу посади. Оскільки я особа, яка є матеріально відповідальною, я мав, згідно із розпорядженням, передати військове майно і техніку даній особі. За чотири дні після цього з’явилося розпорядження начальника Генштабу Віктора Муженка про те, що в.о. командира нашої частини призначено Євгена Пташника. Тобто вийшла колізія. Якщо казати просто, у батальйоні з’явилися два командира. Однак, це на перший погляд. Оскільки де-юре не існує документу, за яким Пташник прийняв посаду. На мою думку, цей наказ не був погоджений навіть з юридичним відділом Міністерства оборони, настільки недолугим з правової точки зору він виглядає. Усі печатки ж у мене.

Не боїтеся відповідальності за те, що фактично ігноруєте розпорядження начальника Генштабу Віктора Муженка?

Коли тривала парламентська виборча кампанія, я поставив Пташника виконувати обов’язки командира батальйону, щоб побачити, як він справлятиметься з роботою. Так от, людина не впоралась.

На фронті авторитет командира найважливіший, адже там люди бачать тебе як голого у першому ж бою. Серія його нерозважливих наказів призвела до матеріальних та людських втрат у батальйоні, а такого бійці не вибачають.

Саме тому після виборів я вирішив залишити командувати батальйоном Федорченка. Звичайно, через те, що сталося, є конфлікт. Особовий склад, який перебуває на передовій, який пройшов бойові зіткнення, підтримує Федорченка: хлопці разом із ним брали участь в операціях, йому довіряють. Пташника бійці просто ігнорують. Звичайно, вітаються, але не більше, накази не виконують.

Як в Міноборони реагують на таке двовладдя. Більш того, якщо наведені вами факти мають місце, то це є саботаж вищого військового керівництва країни і самоуправство?

Звичайно, в Міноборони знають про це усе. Вони дають розпорядження Пташнику, а взаємодію на передовій усі командири наших підрозділів ведуть із Федорченком. Наприклад, у нас на передовій є 92-а і 80-а бригади. От вони присутні на усіх нарадах із Федорченком, слухаються його. Про цю ситуацію, яка у нас склалася, я доповідав і начальнику Генштабу, працювала у нас спеціальна комісія. Сам начальник Генштабу (Віктор Муженко) неодноразово був у батальйоні і все бачив на власні очі, але ніяк не зреагував. Нині ми подали до суду, оскаржуємо неправомірне рішення начальника Генштабу про призначення Пташника комбатом. Сподіваюся, під час судового засідання 5 лютого буде ухвалене рішення на нашу користь.

Якщо судове рішення вас не задовольнить, що робитимете з Пташником?

Якщо вони (керівництво держави та Міноборони – «Главком») не ухвалять своє рішення, я ухвалюватиму своє, буду арештовувати його. І не тільки його, арештовуватиму людей з Генштабу за бездіяльність.

Їхатимете для цього зі збройною групою до Києва?

Навіщо? Я їх там арештую, якщо вони там з’являться. Батальйон повинен воювати за цілісність України, він не повинен займатися розбірками усередині країни. Я вже казав Президенту, що у разі небезпеки батальйон підставить плече главі держави, СБУ, силовим структурам. Зараз наша основна задача – втримати ворога і вийти до кордонів України, повернути Крим. Розберемося із зовнішнім ворогом, візьмемося за внутрішнього. Думаю, ще будуть вибори до місцевих рад, де ми візьмемо участь (на Луганщині, зокрема). Розумієте, не має так бути, щоб на територію, де іде мирне життя, люди поверталися з фронту зі зброєю і розмахували нею. А є такі випадки. Були такі і з нашого батальйону, а є і ті, хто представляється «Айдаром», але не є нашими солдатами. Ми нині створили підрозділ, який відслідковує такі випадки. Відловлюємо людей, які представляються бійцями батальйону. Якщо це справді наші бійці, то ми їх караємо самі, а потім повертаємо назад до виконання службових обов’язків. А якщо їх порушення серйозніші, є фактично злочинами, то передаємо таких людей співробітникам військової прокуратури.

Скількох «айдарівців» ви уже передали до військової прокуратури?

Тринадцятеро, по яких зараз триває розслідування. Ці люди нині затримані.

Наприкінці червня Міноборони публічно оголосило про те, що «Айдар» має бути виведений із зони АТО і розформований. Чому ви досі на передовій?

«Айдар» завжди був як кістка поперек горла сепаратистам і зрадникам. Тоді пролунала пропозиція вивести батальйон за межі АТО, а його командира Сергія Мельничука направити на проходження психіатричної комісії. Саме так було написано в наказі Міноборони. Звичайно, ніяку комісію я не проходив. Так от, наказ надійшов до командирів, з якими ми на той час безпосередньо співпрацювали, маю на увазі командувача сектору «А» генерала Бокого і генерала Колеснікова. Вони за мене заступилися. Окрім того, заступилася громадськість, заступилися волонтери. Тому ми досі в строю.

Коли стався цей скандал з наміром нас розформувати, я приїхав до Києва. Мені допомогли зустрітися з Юлею Володимирівною Тимошенко. Як би там не було, але це людина, якій я дуже вдячний. Тимошенко мала іти на вечірній ефір на ICTV, але вона перетелефонувала на канал і своє місце в ефірі віддала мені. Під час ефіру я вперше заявив, що командування АТО зливає інформацію сепаратистам. Після цього я свідчив у СБУ про те, хто, що і як робив.

Відео: ICTV

Так хто ж ці зрадники у керівництві АТО?

Вони продовжують бути в керівництві, ніхто нічого не робить. Наприклад, маю на увазі керівника АТО у Луганській області пана Воронченка. Він намагався забрати в мене затриманого мера Луганська Сергія Кравченка, забрати Тамерлана (Тамерлана Єналдієва, помічника «міністра оборони» самопроголошеної Південної Осетії), про що знали і Міністр оборони, і керівництво СБУ. Замовником цих дій був керівник УМВС у Луганській області пан Анатолій Науменко.

25 травня, у день виборів президента, у нас відбулася перша операція. Нам була поставлена задача забезпечити безперешкодне волевиявлення громадян. До нас надійшов сигнал, що у Новоайдарівському районі невідомі зі зброєю розстрілюють дільниці, забирають скриньки. От тоді виїхала група наших бійців на десяти легкових автомобілях. Мені подзвонив Науменко із запитанням, чи це мої люди виїхали? Я відповів ствердно. За декілька хвилин мені зателефонував Воронченко з вимогою повернути людей тому, що я, мовляв, вчиняю провокації. Однак, на мою думку, це був злочинний наказ. Тому я йому передзвонив і сказав, що зв’язку із групою немає, там уже іде бій. Під час бою були затримали 14 осіб, одним з яких був батюшка з УПЦ Московського патріархату зі зброєю в руках. Частина сепаратистів була знищена. Бандити, які відступили, із собою забрали тіла. Тоді протягом півтори години ми викликали гвинтокрил, який відвіз затриманих до Харкова в Управління СБУ. Перша операція відбувалася неподалік річки Айдар, тому наш батальйон назвали на саме її честь.

Євген Пташник де-юре є командиром «Айдару». Хто лобіював його призначення?

Я ще не бачив особової справи Пташника, яку я дуже хочу побачити. За моїми даними, він зараз має звання підполковник, але у Збройних силах СРСР він дослужився тільки до звання капітана. Далі цікаво. Після розвалу СРСР він був громадянином Росії, змінив громадянство на українське тільки влітку 2014 року. Він служив у Росії не у Збройних силах, має спеціальні звання. Відповідно, може бути лише капітаном, отже, давати звання підполковника йому не мали права. От це ще одне питання до відділу кадрів Генштабу. Після того, як він відслужив в Афганістані, наступним місцем його служби були виправні колонії. Але щоб сказати більше, я маю побачити його особову справу. Буду робити депутатський запит, аби цю справу мені надіслали.

У мене є беззаперечні докази того, що Пташник співпрацює з Росією. Моя розвідка доповідала контррозвідці СБУ про даний факт, на що їм відповіли, що Пташник уже подвійний агент. Мовляв, його уже перевербували.

Чому він опинився у нас? Узагалі, я думаю, що у батальйоні, окрім нього, є заслані «козачки». Ще одним таким «козачком» є людина, яка виливає дуже багато бруду на батальйон. Я маю на увазі такого собі Олександра Золотухіна. Його Генштаб намагався засунути до нас у штат. Ця людина не воювала жодного дня у нашому батальйоні. Це саме та людина, яка п’яною поламала ногу на Майдані, якщо пам’ятаєте. Це та людина, яка засудила біля Адміністрації президента хлопців з Нацгвардії, які пішки прийшли зі своєї частини до Києва. Тоді начебто двоє «айдарівців» їх усмиряли. Одним з тих, хто бив себе в груди, був Золотухін. Нині він ходить і обливає грязюкою батальйон, а на ньому самому «висить» справа, коли він був затриманий за крадіжку бритвених наборів у супермаркеті.

Скільки зараз у батальйоні людей і де саме ви дислокуєтеся?

Маємо більше 800 людей. Стоїмо у Луганській області, Оскільки ми є штурмовим батальйоном, ми фактично на блокпостах не стоїмо. Ми або штурмуємо, або посилюємо позиції ЗСУ, Нацгвардії, або міліції, якщо вони їх не в змозі втримати.

Чому «Айдар» допустив те, що українські військові залишили бойовикам 32-й блокпост між Щастям і Смілим?

Він був зданий, бо домовилися.

Хто з ким?

Треба розслідувати. У нас була задача пробити дорогу до 32-го блокпоста, доставити туди боєприпаси і провізію. Так сталося, що тоді операцією керував Пташник. Там виникла ситуація, яку потрібно просто розслідувати, щоб хтось поніс покарання за те, що загинули люди.

Як він зміг керувати операцією, якщо, за вашими ж словами, його ніхто у батальйоні не слухає?

Пташник взяв підрозділ, який перебував у тилу, який його слухався. А ті, хто знаходилися на передовій, його не слухалися. Натомість підрозділи забезпечення, необстріляні, постійно біля нього. Вони хизувалися, що вони великі герої, можуть усе. Так от, і пішли з ним. Ще раз кажу, нехай слідство встановить, хто був винний у тому, що сталося, з чиєї вини загинули люди. Точну кількість учасників тої операції знає тільки Пташник особисто, бо він сам їх набирав на завдання. Кількість бійців, як і втрати, Пташник приховує.

Чи спілкувалися ви із самим Пташником про ситуацію в батальйоні?

Він спочатку казав, що в армії так не має бути, що люди вибирають собі командира. Я як військова людина частково у цьому з ним погоджуюся. Але в цьому підтримуватиму його тільки тоді, коли буде мирний час і мова ітиме про підрозділи армії, а не про добровольчий підрозділ. У батальйоні перебувають люди, вік яких від 18 до 62 років, від бомжа до народного депутата. Це чоловіки і жінки, до кожного потрібно знайти свій шлях. Ви навіть не уявляєте, скільки мені потрібно було умінь, нервів спалити і хитрощів застосувати, аби достукатися до кожного, щоб стати для них усіх дійсно командиром, начальником, і вони тебе слухалися.

Колізія, яка у нас виникла полягає в тому, що більше половини людей, які де-юре є в батальйоні, вони де-факто відсутні. Тобто вони є на папері вони, але не більше того.

Але ж ви підписуєте документи про штат?

Той штат, який я написав, просто перекреслили. Дійшло до того, що пан Пташник вивів за штат навіть тих командирів, які воювали. Натомість розставляє зараз своїх.

У штаті Пташника – одні люди, у штаті Федорченка – інші. Це означає, що ті військовослужбовці, які не підпорядковуються Пташнику, в разі поранення можуть не отримати від держави допомогу?

Саме так. Є два штати, жоден з яких не затверджений в Міністерстві оборони. Наведу приклад з 32-м блокпостом. Є такий боєць Вакуленко, який втратив кінцівку. Хоча він був у тиловому підрозділі, його не виявилося у штаті, тобто Пташник його у штат не включив.

А чи розуміють звичайні солдати всі ризики такої ситуації?

Коли тільки усе починалося, я приїхав до Михайла Коваля і сказав, що не встигну усіх людей до штату записати. Він сказав мені, щоб я робив додатковий наказ потім, аби новоприбулі були включені до штату. Але оскільки почалася незрозуміла ситуація з кількома паралельними штатними списками, не все так просто виявилося на практиці.

Узагалі, на мою думку, потрібно ухвалювати новий закон про захист військовослужбовців і членів їх сімей. У цьому законі потрібно виписати різницю між учасниками АТО і учасниками бойових дій. Адже неможна порівнювати людину, яка несла службу на блокпості десь у тилу з людиною, яка штурмувала місто, або брала участь в обороні того самого аеропорту. Окрім того, у законі має бути сформульовано визначення про те, хто є добровольцем. Є ті самі батальйони «Правий сектор», УНСО, які не підпорядковані ані міліції, ані Міноборони.

Але УНСО із самого початку створювався із підпорядкуванням Міністерству оборони. Один із лідерів УНСО Ігор Мазур пояснював необхідність створення нового підрозділу тим, що свого часу багато унсовців загинули, саме перебуваючи у лавах «Айдару» під вашим командуванням.

До нас приїжджав «Тополя» (Ігор Мазур). Сказав, що на два тижні приїхав, а потім назад повернеться. Почувши це, я йому сказав: якщо так, то розвертайся і їдь назад, звідки приїхав. Якщо приїхав воювати, значить воюй, якщо ні, то тоді навіщо приїжджати? Після цих слів він повернувся до Києва, вчепився у шеврон «Айдара», розповідаючи, як він був на передовій, як брав участь у боях. Але насправді ближче ніж за 70 км до місця, де були бойові дії, він не підходив. Натомість сам ходив по телеканалах і піарився на цьому. Так, були у нас унсовці, які пройшли бойовий шлях і брали участь у бойових діях, але їх було менше 10 людей. Всі інші сиділи в тилу. Я не хочу казати за всіх унсовців. Є серед них і справжні патріоти, а є такі, які на цій темі тільки піаряться.

Газета «Дзеркало тижня» наводить свідчення мешканців Станиці Луганської, які обвинувачують людей у військовій формі в тому, що під виглядом зачистки від сепаратистів вони вдираються до будинків, мародерствують, шантажують людей тощо. Оскільки бійці вашого батальйону є і в цьому місті, що вам відомо про ці факти, чи причетні до цих дій бійці «Айдару»?

У Станиці Луганській стоїть не тільки ж «Айдар». Відповім вам так. У Новоайдарі під виглядом батальйону «Айдар» ми піймали начальника міліції Новоайдарівського району, який навіть оформив документи зі свідченням того, що він нібито герой АТО. А він із своїми товаришами, начепивши форму із шевронами «Айдару» викрадали людей, шантажували місцевих мешканців, займалися крадіжками. Тобто кожен випадок слід розглядати окремо. Я знаю, що у Станичнолуганському районі є хлібокомбінат. Було таке, лунали на нашу адресу обвинувачення, що ми, мовляв, віджали хлібокомбінат. Але насправді хлібокомбінат возив хліб сепаратистам. Ми прийшли до директора, який попросив зайти до нього завтра. Ми послухалися, прийшли до нього наступного дня, але директор цей втік, забравши усю виручку і оборотні кошти хлібокомбінату. Довелося нам самим займатися організацією роботи кпідприємства. Завезли борошно, і завдяки тому, що колектив в повному складі залишився на своїх місцях, вдалося швидко відновити випічку хліба. Тоді навіть людям на 1000 грн підняли зарплати.

Яким чином створена у вашому батальйоні група встановлює, хто справжній «айдарівець», а хто ні?

Наведу вам такий приклад. Нещодавно ми дізналися, що у Львівській області є людина у формі з нашивкою «Айдар», яка збирає допомогу від імені нашого батальйону. Ми відправили туди нашого бійця. Він, перевдягнувшись у бізнесмена, зустрівся із цим «волонтером» із пропозиціями допомогти. А потім запитав про те, яким чином він може довести, що він справжній «айдарівець»? Той показав документ за підписом Пташника. При цьому військового квитка не мав. Такий документ, скажу вам, будь-хто може зліпити, як і печатку. Натомість справжні ж печатки батальйону є тільки у мене.

Був ще один випадок у Рівненькій області, де 1 тис. футболок і 500 комплектів термобілизни вийшли з Рівного, але до нас не дійшли. Ми уже з’ясували, хто збирав, хто відповідав за доставку. Іде розслідування. Прізвище людини, яка мала передати ці речі в батальйон, але цього не зробила, - Лахтін. Він дійсно є в штаті Пташника. Справу цієї людини зараз розслідує військова прокуратура.

Улітку з вашим батальйоном стався гучний скандал. Група волонтерів «Армія SOS» привезла в розташування «Айдару» кілька автомобілів, серед яких були джип Nissan і броньований «бус». Блогер Геннадій Боценюк обвинуватив вас у тому, що мікроавтобус ви забрали для власного користування, а не залишили на потреби батальйону. Де зараз ці автомобілі?

Цей «бусик» не залишився у мене. Після того скандалу усю гуманітарну допомогу, яка приходить до батальйону, я почав обліковувати. Відтоді особисто займаюся розподілом усього майна на батальйон, чим раніше не займався. До цього випадку люди нам привозили провізію, ми ставили відмітки про отримання і все.

Мені як командиру видніше, кому і куди слід розподілити ту, чи іншу техніку, майно, харчі. Було таке, що у нас були бійці, яких не було в що одягнути. А у деяких було по кілька комплектів обмундирування. Є серед бійців хитриші, які телефонують, пишуть у Facebook, просять по допомогу конкретно для себе, а є скромні хлопці, які роблять свою роботу і все. Та сама історія і з автомобілями.

Тільки під час операції у Хрящуватому – Новосвітлівці ми мали 8 санітарних автомобілів, 7 з яких було безповоротно втрачено. Узагалі, в тій операції ми втратили 31 автомобіль. От буквально днями у нашому розпорядженні з’явився автомобіль Opel 4X4 1993 року виготовлення, який переганяли волонтери із Польщі. Ним користуватиметься підрозділ аеророзвідки.

Восени Печерський райсуд Києва постановив звільнити раніше затриманих бійців «Айдару» Валерія Гаврилова і Андрія Ревуцького, яких обвинувачували у незаконному затриманні «заступника міністра ЛНР» Павла Малиша. Яка доля цих бійців зараз і де зараз цей сепаратист, якого вони затримали?

Вони продовжують службу у нас. Тільки людей, яких вони затримали, зараз в «ЛНР». Їх просто відпустили. Звичайно, це зрада.

Хто наказав відпустити затриманих?

Підрозділ «Сокіл» затримував цих сепаратистів. В столичній міліції сказали, що їх передали до СБУ, але ті почали «морозитися». Чому так сталося? Скажу лише, що кінці шукайте в керівництві «Сокола», це питання рівня апарату МВС.

Наприкінці минулого року в Інтернеті зявилося відео, на якому начебто бійці «Айдару» побили людину на трасі Київ-Бориспіль Чи причетні «айдарівці» до цього інциденту?

Відео: ICTV

Ситуація була дуже неприємна, незалежно від того, чи це була провокація, чи просто глупість. Це залишиться на совісті цивільних учасників інциденту. Але ми зустрілися із учасниками інциденту, і віч-на-віч залагодили усі непорозуміння. Ми досягли мирової. Конфлікт вичерпано.

«Айдар» є батальйоном Міноборони. Як саме забезпечує вас держава?

Є декілька автомобілів «ГАЗ» 66, маємо 5 автомобілів «ЗІЛ», хоча за штатом цього «добра» має бути набагато більше. Трохи є «УрАЛів», «КамАЗів». Але при цьому всьому, цю техніку потрібно ремонтувати. Попри це, нам не вистачає транспорту для перевезення особового складу. Саме тому багато автомобілів ми закуповуємо через волонтерів.

Яку зарплату отримує звичайний солдат батальйону «Айдар»?

Солдат отримує близько 2700 грн – 3000 грн у місяць. З бонусами буває до 6 тис. гривень.

Які втрати поніс «Айдар»?

Усього 89 бійців загинули за весь час. У цьому списку не враховані ті, які пропали без вісти, а це більше 20 людей.

В Україні почалася чергова хвиля мобілізації. Чи можуть потрапити новомобілізовані до вашого батальйону, чим ротації у ЗСУ відрізняються від ротацій добровольчих підрозділів?

З тієї ситуації, яка є в країні, я бачу потребу у введенні воєнного стану на окремих територіях. Щодо ротації, то у мене в батальйоні вона відбувається інакше, ніж в армії. Я добираю людей по штату на 10% більше, ніж потрібно, аби постійно ці 10% штату перебували у відпустці. Це дозволяє економити матеріальні цінності. А щоб зробити ротацію цілого підрозділу, мені потрібно повністю набрати і укомплектувати людей для такого ж підрозділу, тобто зробити фактично ще один такий самий, що невигідно. Окрім того, люди, які перебувають на своїх позиціях, знають їх. Це для мене важливо. Це не нові люди, яким потрібно з нуля розповідати, де бути, куди бігти, що робити.

Ця мобілізація, яка відбувається, має бути спрямована на те, щоб поміняти у військових частинах тих людей, які самі не бажають служити, які пиячать, які мародерствують. Потрібно поповнити вакантні місця загиблих і тяжко поранених. Призовники мають поїхати до учбових центрів, аби здобути військові спеціальності, або поновити ті знання і навики, які вони колись мали.

Що на практиці означатиме введення воєнного стану?

Введення воєнного стану дозволить передати управління на місцях військовим. Не продажній міліції, не продажній прокуратурі, не продажним чиновникам, а армії. А оскільки армія зараз з народом, вона не дасть скривдити людей. Був такий випадок, (на трасі Щастя – Старобєльск,), коли їхали четверо п’яних міліціонерів, підрізали нашого бійця «Скорпіона», що спричинило аварію і його смерть. Підозрювані були затримані, їх перевірили на предмет вживання алкоголю і наркотиків. Через день після затримання до цих людей приїхав пан Геннадій Москаль, який наказав передати їх далі до прокуратури. Однак ці затримані навіть не доїхали потім до міліцейського відділку, їх просто відпустили, а пан Москаль, який любить коментувати військові дії, заявив у ЗМІ, що він звільнив з неволі 4 людей, які утримувалися незаконно у «Айдарі».

Противники введення воєнного стану застерігають, що в разі його оголошення під загрозою опиниться отримання зовнішніх інвестицій, яких Україна нині конче потребує.

Це все слова, щоб людям нав’язати думку про те, що ми не отримаємо допомогу ззовні. Я вважаю, що навпаки, нам в цьому разі більше дадуть (грошей), більше допоможуть… В законі України прямо сказано, що його потрібно вводити у разі небезпеки. А у нас давно уже не те, щоб небезпека, війна на повну іде.

Чому тоді керівництво держави вперто не вводить воєнний стан?

Значить, це комусь вигідно. Наприклад, Турчинов, коли окуповували Крим, Донбас, мовчав. 25 січня на прес-конференції він повідомив про рішення Ради Безпеки Російської Федерації про наступ по всій території фронту. Але цим він провокує! Він хоче, щоб люди почули цю інформацію і відбулася дестабілізація в країні? Як може політик такого рангу робити такі кроки?

Чи відчуває «Айдар», що російські війська перейшли в наступ у напрямку того ж Щастя чи Станиці Луганській, де ви базуєтеся?

Більше половини міста Щастя уже немає, воно зруйноване. Коли ми місто брали, у нас не було жодної подряпини на жодному будинку. На даний момент у місті немає електропостачання, немає газопостачання. Там, де ми стоїмо, є природна перешкода – річка. Пустити противника за річку – це дати йому дорогу далі. Ми повинні тактично скористатися тим, що є ця перешкода і не пустити ворога далі.

Щодо наступу, то він є. Противник дуже активізувався у застосуванні артилерії. Якщо раніше ворог застосовував 120 мм міномети, то тепер застосовує міномети калібру 240 мм. Ями від розривів таких мін становлять більше 3 м, вони значно глибші, ніж були раніше. Щоправда поки прямих контактів з ворогом немає. Минулого тижня нам вдалося знищити установку «Буратіно» і один із підрозділів російських військ.

Чи потрібно було здавати Донецький аеропорт?

Керівництво АТО, держави, ЗСУ ідеалізували Донецький аеропорт до Сталінграда. Якби вони раніше погодили здати аеропорт, то був би хтось один винний, на когось вказали б, що це він здав. А так, поклали там купу людей і все рівно будуть винні. Ще раз кажу, що непотрібно було ідеалізувати, тому що таких героїв (як «кіборги») дуже багато на цій війні.

Наостанок скажу таке. Я був у міністра оборони і домовився, що у зв’язку з активізацією бойових дій я напишу рапорт на поновлення мене у статусі командира батальйону.

А як же депутатська діяльність?

Я думаю, це буде приводом для того, щоб депутати швидше ухвалили законопроект, який нині є в Раді, який дозволить призивати в армію в тому числі народних депутатів. Знаєте, є випадки серед депутатів, що люди і по два роки сиділи на двох посадах, поєднували парламентську роботу з іншою і нічого. А тут, коли іде активна фаза бойових дій, не думаю, що мій статус нардепа має завадити захищати країну.

«Главком» готовий надати можливість викласти свою версію конфлікту навколо батальйону «Айдар» всім сторонам конфлікту.