Олексій Порошенко: Доводиться пояснювати людям, що вирішувати питання з Президентом через мене – неправильно

  • Микола Підвезяний, Оксана Лой, «Главком»
  •  glavcom.ua
  • Розсилка
Олексій Порошенко: Доводиться пояснювати людям, що вирішувати питання з Президентом через мене – неправильно

«Треба знімати мораторій: земля має бути товаром, як і все інше»

Старший син Президента, тридцятирічний Олексій Порошенко затято уникає публічності. З часу, коли молодий депутат зайшов у Верховну Раду, вигравши вибори в окрузі на Вінниччині, він лічені рази спілкувався з журналістами.

Порошенко-молодший визнає, що рішення йти в парламент спровокувало вал критики на адресу президента, який «робить з сина депутата, як і Янукович». Проте сам Олексій Петрович не вважає своє балотування ознакою тріумфу непотизму – він переконує, що своїм прикладом доведе, що заслужив мандат не лише завдяки родинним зв’язкам. «Єдиний хто має право оцінити мою роботу – це виборці, інтереси яких я представляю», - говорить Порошенко-молодший.

Олексію Петровичу, діти будь-якого політика завжди страждають від надмірної уваги ЗМІ, тим паче коли мова йде про синів чи дочок президента. Скажіть, ви спеціально обмежуєте контакти з журналістами?

Знаєте, дуже багато людей хочуть давати інтерв’ю, а в парламенті особливо. Не хочеться бути додатковим рупором популізму. Якщо є про що поговорити, прозвітувати, то тоді варто дати інтерв’ю. Але кожного дня виходити і говорити одне і те саме по десять разів, напевно, не треба.

Можливо, не хочеться зайвий раз привертати увагу до депутата-сина Президента?

На жаль, увага сама собою привертається. Все одно журналісти намагаються підходити: хтось з провокаційними питаннями, хтось – просто так. І щоб ти не робив, все одно журналісти знайдуть що написати. Навіть, якщо нічого немає. Тому з цієї сторони навпаки було б правильніше давати інтерв’ю частіше. Але не хочеться бути в ефірі заради ефіру.

«Що поганого, що я пішов до Ради?»

Чому рік тому ви вирішили піти в парламент? Хто приймав це рішення? Чи виносилось воно на сімейну раду?

Я завжди цікавився політикою. Особливо на мене вплинув Майдан 2004 року. Після цього я пішов на державну службу, в Генеральне консульство (у 2010 році Порошенко-молодший працював заступником керівника торговельно-економічної місії Генерального консульства України в Китаї, - «Главком»), для того щоб мати змогу змінити щось зсередини. До (Вінницької, - «Главком») обласної ради я пішов з тієї ж причини. І на кожному рівні я розумів, що проблеми йдуть згори, що потрібно змінювати закони, за якими ми живемо. Це розуміння було у багатьох українців, які врешті-решт вийшли на майдан, побороли режим Януковича, обрали собі нову владу. Коли розпочалась війна, і розкрадена Україна почала відчувати економічні проблеми, коли багато молодих людей, нових облич пішли у Верховну Раду, в уряд, хтось - на волонтерські проекти, всі вони для мене були прикладом, і я теж не міг стояти осторонь. Я хотів якось впливати на процеси, які відбуваються в державі.

Звичайно, йти у виконавчу владу, когось просити, щоб мене призначили, це була б неправильна позиція. Тому я обрав для себе інший шлях: пішов на мажоритарний округ і виборці довірили мені представляти їхні інтереси.

Саме через ваше депутатство Президента й критикували, бо «він привів в Раду сина, як і Янукович».

Коли я прийняв рішення, звичайно, ми обговорили це із батьками. Обговорили з дружиною. Було розуміння, що хтось може це сприйняти критично, але, знаєте, вовка боятися, до лісу не ходити. У мене в душі навпаки є переконання, що треба щось змінювати. Насправді, що поганого, що я пішов до Ради? Мене підтримали люди. Я не ховався у партійному списку. До мене не може бути якихось корупційних закидів, я маю добру освіту, до того мав політичний досвід на нижчих рівнях. Я переконаний, що ми маємо ламати стереотипи.

Так, до того були стереотипи, що в країні процвітає кумівство. І це стосується не тільки сім’ї минулого президента. А стосується всіх сфер нашого життя, коли і в міліцію йшли родичі, і в прокуратуру. Але погано не те, що вони йшли, а погано, що не було чітких критеріїв відбору, які б не давали можливості непрофесіоналам прийти до влади. Якби вони всі були професіоналами і мали за собою правильну освіту, бездоганний досвід, все було б нормально.

Тобто всі рідні підтримали вас в рішенні стати народним депутатом?

Так, обов’язково. І я за це дуже вдячний всім, особливо дружині. Їй, очевидно, це рішення давалося найважче. Вона, як і я, не любить публічності. Але вона розуміла, якщо у мене є бажання, якщо це потрібно, то це треба робити.

Якою була перша реакція Петра Олексійовича, коли ви повідомили йому, що плануєте балотуватись?

Я дуже давно сказав йому, що мене цікавить політика. Перед тим, як йти до Вінницької обласної ради, я мав досвід роботи з людьми, допомагав народним депутатам, працював на виборчих кампаніях. Це для мене був перший етап. А коли я сказав батьку, що мене цікавить політика, і хотів би цим займатися, він дійсно дуже здивувався, але підтримав в цьому.

Тепер ви вже спробували депутатського «хліба». Якщо б можна було відмотати час назад, чи балотувалися ви до Верховної Ради?

Так. Я дуже відповідально ставлюся до своєї роботи. І хочеться все робити з самого початку правильно. Єдине, що, напевно, я би робив по-іншому – це… (замислюється) Ні, мабуть, нічого не робив би інакше. Це рішення було правильним, незважаючи ні на що. Єдиний хто має право оцінити мою роботу – це виборці, інтереси яких я представляю. Врешті-решт, подивимося через певний час.

Чи відчуваєте ви, що ваше депутатство сприяє тому, що люди зажили по-новому, краще?

Я свою роботу як депутата, особливо як мажоритарника, бачу у двох площинах. По-перше, це робота безпосередньо в окрузі. Тут я відчуваю, що можу зробити життя людей кращим, коли до мене звертаються люди з проблемами.

Мій округ – це частина міста Вінниці та 35 сіл вінницького району. Я намагаюся відвідувати всі населені пункти та відчуваю, що в селах зараз проблем більше. Ми вирішуємо багато різних питань: допомагаємо відремонтувати дитячі садочки, поміняти вікна в школі, коли дітям нема де бавитись, встановлюємо дитячі майданчики. В одному селі був зруйнований пішохідний міст, збудований ще у середині XX століття. Він був на межі двох районів, тому ніхто не хотів ним займатись. Ми об’єдналися громадою та відремонтували цей міст. Приємно, коли ти приїздиш і бачиш, як все село за це вдячне.

Стосовно моєї законотворчої діяльності. Уже прийнято чотири законопроекти, в яких я є автором. Вони здебільшого стосуються питань податкової та митної політики. Це питання звільнення від податків та мита матеріалів, які завозяться для вироблення військових шоломів. До мене уже підходили люди, дякували за те, що їхні підприємства можуть більше виробляти і направляти на схід і шоломів, і бронежилетів. Ще законопроект, який стосується обрання ректорів університетів: заборони допуску до цих посад людей, які голосували за закони 16 січня, людей, які мають судимість, які були задіяні в корупційних справах. Цей закон вже працює. Я переконаний, що люди, які голосували за диктаторські закони, відповідальні за смерті на майдані, не мають права очолювати викладацький колектив, не мають морального права навчати нове покоління.

«Мені дуже пощастило з моїми сусідами в парламенті»

Чи таким ви собі уявляли депутатство? Ще не розчарувалися?

Звичайно, на попередній склад парламенту я міг дивитися тільки через теленовини. Але це скликання якісно краще, ніж попереднє. Навіть коаліція, незважаючи на всі протиріччя всередині, показує, що вона здатна проводити складні рішення, проводити реформи. Єдине, про що я весь час говорю, – у Раді забагато популізму. Наприклад, більшість сесійної зали підтримують конкретний законопроект! Але годину всі виступають, говорять, як вони підтримують законопроект. За цей час розійдеться половина депутатів. Всі підтримують, але нема кому голосувати. От такий парадокс.

Тому дві речі: з одного боку, хотілося б більше дисципліни від депутатів. Правильно, що вже майже немає кнопкодавства в парламенті. З іншого боку – хотілося б поменше популізму.

Чи є у вас наставники серед старших колег у фракції? З ким в парламенті найчастіше спілкуєтеся?

Мені дуже пощастило з моїми сусідами в парламенті. Поруч зі мною сидить багато мажоритарників від Вінничини, і у нас є змога оперативно обговорити питання, які стосуються області. З іншого боку, сидять представники від групи Єврооптимістів Іванна Климпуш-Цинцадзе та Владислав Голуб, з якими ми теж добре спілкуємося. Також поруч сидить декілька заступників керівників фракції, в яких також є чому повчитися. Прямо за моєю спиною робоче місце Гриніва Ігоря Олексійовича. З ним багато спілкуємося.

Над якими законами зараз працюєте?

Мені близькі такі теми як економічна реформа, дерегуляція, спрощення для ведення бізнесу. Не вирішено багато питань в IT-сфері, у сфері електронних грошей. Я працюю у комітеті з питань податкової та митної політики, і це дає мені додаткові можливості займатися питаннями економічної сфери.

До речі, як ви потрапили в престижний комітет з питань митної та податкової політики?

Рішення приймалося загалом на фракції. Керівництво визначило для мене цей комітет. Але, як я вже говорив, для мене податкова і митна політика дуже близькі: я маю економічну освіту і досвід роботи в реальному секторі економіки.

Сьогодні як часто ви спілкуєтеся з батьком?

Набагато менше, ніж хотілося. Під час засідання фракції я його бачу частіше аніж вдома Звичайно, хотілося б більше з ним спілкуватися. Але я розумію, що на ньому шалене навантаження, в першу чергу, через війну. Це все вимагає багато зусиль.

Принаймні раз на тиждень бачитесь?

Ні, не бачимося. Раз на два тижні. Це, якщо рахувати зустрічі поза роботою.

Чи доводилося вам як народному депутатові звертатися до Петра Порошенка з тим чи іншим питанням? Чи ходили на прийом в Адміністрацію?

Особисто зустрічей в Адміністрації не було. Були спільні зустрічі, наприклад, з мажоритарниками, з фракцією, з депутатами Вінниччини. В такому колі я був в Адміністрації, і з батьком спілкувався. А щоб окремо йти до нього - такого не було.

Чи були спроби вирішити проблеми через сина президента? Окрім того, що ви нардеп, ви ще й маєте прямий доступ до глави держави?

Звичайно (сміється). На жаль, цього у нас достатньо. І доводиться людям пояснювати, що це неправильно через мене спілкуватися. Якщо я народний депутат, то в рамках цього і спілкуюся з президентом по робочих питаннях. Якщо це спілкування вдома, то це виключно про сім’ю. Хочеться, звичайно, щоб президент-дід більше проводив часу з онуком. І я насправді дуже тішуся від їхнього спілкування.

Тобто робочі питання вдома не піднімаються. Це табу?

Таке правило ніхто не обговорював. Воно негласне.

Петро Олексійович вже більше року як займає найвищу посаду в країні. Як змінився ваш батько за за цей час? Чим відрізняється Порошенко-президент від Порошенка-батька?

Я не сказав би, що він як людина змінився. Для мене батько завжди був прикладом дуже працьовитої людини. Я захоплювався його лідерськими якостями, тим, як він спілкується з людьми, яка у нього витривалість. Я бачу, що зараз він задіює всі свої потужності і можливості на 150%. Мене дійсно вражає, як стільки можна працювати «на знос»! В цьому плані, думаю, як було, так і залишилось. Зараз він віддається роботі на державу повністю.

Чи намагається родина, якимось чином запобігати тому, щоб ця робота не була «на знос»?

Якщо ви мені підкажете, як цьому можна запобігти, то буду намагатися (сміється). Звичайно, ми всі дуже переймаємося за нього. Але всі розуміємо, в якому стані наша країна зараз. Кожен день десь щось трапляється, треба вирішувати багато питань, тримати все на контролі. Єдине, що ми можемо в цьому випадку – надавати максимальну підтримку.

Чи є такі речі, які допомагають розслабитись Петру Олексійовичу, відволіктись від роботи?

Ми ходимо разом на прогулянки всією родиною. Мої сестри і брат дуже добре грають на фортепіано. Це теж для нас відпочинок, коли вони грають. Зараз у батька нове хобі – погратися з онуком. Вони один на одного добре реагують. Я думаю, це для нього відпочинок.

Чи завжди президент відповідає на ваші телефонні дзвінки?

Я намагаюся зайвий раз не телефонувати. За час його президентства мені доводилося лише декілька разів йому дзвонити.

Чи підтримуєте ви зв’язки із артилерійським підрозділом, у складі якого були на фронті? Чи допомагаєте хлопцям? Чи їздите до них?

Я підтримую зв’язки, але, на жаль, не виходить з усіма спілкуватися. Багато людей зараз звертаються по допомогу. Як я вже казав, моя законотворча діяльність спрямована на допомогу армії. З іншого боку, на окрузі я домовляюсь з місцевими санаторіями, які приймають поранених бійців для реабілітації. Також допомагаємо отримати житло сім’ям солдатів, які загинули. Зараз проводжу переговори з Португалією для того, щоб вони прийняли на реабілітацію наших воїнів. Це не тільки підрозділу стосується, а всіх, хто звертається по допомогу.

Яким на фронті було ставлення до вас з огляду на те, ким є ваш батько?

По-перше, ніхто не знав чи, принаймні, не мав знати, що я - син президента. І навіть, коли до мене підходили люди, які начебто впізнавали, я завжди казав, що вони помилилися. Не знаю, чи була це правильна позиція чи ні. Але тоді, щоб не ставити в небезпеку ані себе, ані людей, які були поруч зі мною, я був під іншим прізвищем. На фронті ставлення було дуже братерське. Не лише до мене, до всіх. Всі розуміли, що приїхали виконувати одну справу, і була дуже дружна команда. Для мене це було особливим контрастом, тому що я проходив військову кафедру, був на навчаннях на Десні в Чернігівській області. І тоді було абсолютне інше враження від військового життя. А в зоні АТО я побачив, що атмосфера зовсім інакша.

Як батько поставився до вашого рішення піти добровольцем?

Підтримав. Але тут не було чого обговорювати. Я розумів, що не бути на фронті, коли всі туди їдуть, просто неможливо. Тому я просто поставив його перед фактом.

«Порядні люди не хочуть іти на держслужбу, бо їм не буде, за що жити»

На вашу думку, нинішня зарплата (біля 5 тисяч гривень) народних обранців відповідає тому рівню відповідальності, який мають законотворці?

Зрозуміло, що це контраверсійне запитання, тому що, на жаль, багато людей в країні отримують не ту зарплату, на яку заслуговують. І в цьому плані я розумію розчарування людей, які живуть на мінімальну зарплату чи пенсію. А тут ще кажуть, що депутатам мало. Має бути механізм, щоб всі перестали один одному брехати. Депутат - представник людей, на нього покладено широке коло обов’язків. У депутатів є доступ до прийняття рішень, які врешті-решт обходяться країні на мільярди. І при цьому вони отримують 5-6 тисяч гривень.

Справа навіть не в депутатах. Думаю, ще більш важливими, ніж у депутатів, є підняти зарплати державним службовцям, тому що вони реально керують державою і на ці посади варто заохочувати найкращих спеціалістів. Я бачу, що порядні люди не хочуть іти на держслужбу, бо їм не буде, за що жити. Напевно, їм треба давати більшу компенсацію. Тому має бути ринкова зарплата, яка б відповідала рівню обов’язків.

«Ринкова» - це скільки, у вашому розумінні? Скільки сьогодні має отримувати, наприклад, міністр?

(Надовго замислюється) Знаєте, цікаве запитання. Зарплата має бути конкурентною. Міністр – це дуже специфічна позиція.

Виберіть будь-яку іншу…

…Наприклад, керівник департаменту. Думаю, на рівні кількох тисяч доларів. Напевно, це буде справедливо, коли людина обирає між тим, чи іти на державну службу чи у приватну структуру, де в принципі рівень відповідальності буде плюс-мінус однаковий, обирає державну службу. Тут дійсно є престиж, коли ти працюєш на країну. Можливо, через це має бути якийсь дискаунт, але зарплата все одно не повинна відрізнятися в рази. 20, 30%, але не в 20-30 разів.

Чому фракція БПП не мала одностайної думки щодо проекту закону про реструктуризацію зобов’язань за кредитами в іноземній валюті? Ваше ставлення до цього закону? Під час голосування ви чомусь зникли з сесійної зали.

Так. Давайте згадаємо, який взагалі був тоді день у Верховній Раді? Дуже напружений. Закон приймався і голосувався ввечері. Я вже казав, що обов’язок депутата під час пленарного засідання знаходитися в залі і висловлювати свою думку. І можна подивитися, що я весь день був в Раді і голосував: за реформу міліції, прокуратури. Були жваві дискусії і взаємні образи членів коаліції, були демарші – фракції виходили із зали. І от ми підійшли ввечері до того, що треба голосувати за цей закон. Скажу чесно, я з самого початку за цей закон не збирався голосувати, тому що я був проти. Чому? Я не вважаю, що це справа Верховної Ради законом виокремлювати якусь привілейовану групу людей, і витрачати 90 млрд., щоб вирішити їхні проблеми. Я переконаний, що проблеми треба вирішувати, ця категорія людей теж в поганій ситуації. Але ці проблеми мають вирішуватися з банками. Можливо, треба створити якусь групу, яка буде допомагати вести переговори та реструктуризовувати борги, але це точно не має робити Верховна Рада.

І от розпочалось обговорення, і почали виходити керівники деяких фракцій і казати: «Давайте голосувати за цей законопроект, тому що він поверне вкрадені в людей гроші». Якщо по- чесному, це знову популізм. Ніхто гроші не крав. Люди пішли на ризик, взяли кредит у валюті щоб отримати менші відсотки. Тому, щоб не вислуховувати весь цей популізм, за який я не збирався голосувати, я просто витягнув картку і пішов із зали.

Але останнім часом питання, які ділять фракцію імені Президента на «за» і «проти», виникають занадто часто.

Я б так не сказав. У нас дуже демократична фракція і дуже велика. Зрозуміло, що багато депутатів мають власну думку. Але з принципових питань фракція голосує одностайно. Буває, що частина фракції, десь 70% підтримують, а 30% не підтримують якесь питання. І трапляються ситуації, коли депутати голосують по-різному: кожен депутат несе також персональну відповідальність. Дуже багато мажоритарників на своїх округах спілкуються з виборцями, і їхня позиція від того може змінюватися. Неможливо всім нав’язати якусь одну думку і змусити голосувати. Депутат на те і депутат, щоб керуючись всіма «за» і «проти», все ж таки приймати своє власне рішення і нести відповідальність.

Чи часто бувають суперечки на фракції БПП?

У нас майже по-кожному питанню є суперечки, починаючи від реформи міліції, прокуратури, закінчуючи питанням по кредитах. Навіть коли було голосування за Конституцію. Незважаючи на те, що фракція одностайно підтримала законопроект, все одно дискусії були з цього приводу. Я радий, що в цьому питанні все одно знаходимо консенсус, тому що розуміємо відповідальність.

Ви - депутат-мажоритарник. Як ставитесь до самої мажоритарної системи? Яскравим прикладом дискредитації цієї виборчої системи стала ситуація в 205 виборчому окрузі в Чернігові. Чи не варто поставити крапку в історії таких виборів в Україні.

Ситуацію з виборчою системою сто відсотків треба покращувати. Я дуже тішуся, що ми прийняли закон про місцеві вибори, який буде діяти вже цієї осені. Подивимось, чи покращиться ситуація. Там теж є елементи мажоритарної системи, але там більше політичної відповідальності.

Те, що відбувалось на 205 окрузі, це, звичайно, не може відбуватися в постреволюційній Україні. Це жах і ганьба. Я переконаний, що тут мали б сказати своє слово правоохоронні органи.

То як, на вашу думку, потрібна мажоритарна система Україні?

В такому вигляді, як зараз, думаю, систему треба змінювати. Проблема не в тому, що є мажоритарка чи пропорційна система. Тому що і при пропорційній системі ми бачили ситуацію, коли в списки заводили всіх, кого хочеш, – водіїв, масажистів. І це теж неправильно. Потрібне вдосконалення: чи базою цього буде пропорційна система з відкритими списками, чи мажоритарка з додатковим контролем і рівнем відповідальності від партії. Але те, що нинішня система не може далі існувати - 100%.

«Іноді я додому приїжджаю, а вона ще на роботі»

Де ви відпочиватимете цього літа?

Як вийде. Я чесно кажучи, думаю поки, що, може, і не вдасться.

Взагалі як любите проводити вільний час?

Найкращий відпочинок – проводити час з родиною.

Зараз дуже змінився стиль життя. Те, що любив і робив раніше, останні півтора року вже не актуально. Якщо раніше я любив подорожувати, то зараз я розумію, що в Україні є багато проблем і справ.

Як на таку жертовність реагує ваша дружина?

На жаль, дружина, незважаючи на те, що у нас маленька дитина, повернулася на роботу, і сама працює. Іноді я додому приїжджаю, а вона ще на роботі. Тому в крові у родини багато працювати.

Чим зараз займається ваша друга половина?

Вона продовжує працювати в консалтинговій компанії McKinsey. Звичайно, у нас є трохи часу і на певне дозвілля. В першу чергу, нам хочеться поспілкуватися з дитиною. Тому багато часу проводимо просто разом, граємося з маленьким Петром.

І все ж. Куди б ви майнули відпочивати, якби був час і можливість?

Це, мабуть, місця, де доводилось навчатися або працювати. Хотілося б поїхати ще раз в Шанхай і Сінгапур. Мені цікава південно-східна Азія. Там є чому повчитися. Це дійсно дуже не схожа на нас культура.

Чи є якісь родинні свята, на святкуванні яких мають бути всі члени родини?

Останній час це теж змінилося. Завжди ми святкували разом Дні народження, Новий рік, Різдво. Зараз теж намагаємося зібратися разом. Але, на жаль, це виходить більш коротко. Тому що у всіх мало часу, особливо в батька. І якщо ми збираємось, то лише на декілька годин.

Справами сімейного бізнесу цікавитесь?

Займатися бізнесом, як відомо, забороняє закон. А цікавитися не вистачає часу. У мене був досвід роботи в Roshen. Перед тим, як я пішов в парламент, я працював в аграрній сфері. Але знов таки зараз на це зовсім не має часу.

«Треба знімати мораторій, і земля має бути товаром, як і все інше»

Ваше останнє місце роботи - заступник генерального директора із зовнішньоекономічних зв'язків продовольчої компанії «Поділля». Чим саме займалися на цій посаді?

Важко було опікуватись тільки зовнішньоекономічними контрактами, тому що на підприємстві коло проблем значно ширше. Тому я багато працював і з внутрішньо економічними питаннями: з виявлення неефективності, проведення функціонального та фінансового аудиту. Дивився, як можна зрізати непотрібні витрати, де можливо покращити ефективність.

Так як ви маєте досвід роботи в аграрній сфері, яке ваше ставлення стосовно відкриття ринку землі в Україні?

Врешті-решт треба знімати мораторій, і земля має бути товаром, як і все інше.

Чи готова Україна до цього?

До цього треба дуже уважно поставитись. З одного боку, для селян земля - це один з основних ресурсів прибутку. Якщо зараз це відкрити, і хтось там за копійки в них розкупить землю, то це буде спробою просто добити людей. В першу чергу, треба налагодити ситуацію з антикорупційною діяльністю, завершити реформу прокуратури та суду, і після того, як буде поновлена довіра до державних інституцій, відкривати ринок землі.


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Олексій Порошенко: Доводиться пояснювати людям, що вирішувати питання з Президентом через мене – неправильно