Посол Сергій Корсунський: За кораблями, які заходять в Крим під турецькими прапорами, стоять російські власники

На тлі напруження відносин між Туреччиною і Росією українські аграрії цілком можуть замінити росіян на турецькому рику. «Україна готова збільшити поставки зерна, кукурудзи та олії мінімум вдвічі. Туреччина давній і надійний партнер України, ми готові виступити гарантом продовольчої безпеки цієї країни», - написав на своїй сторінці в соцмережі міністр аграрної політики й продовольства Олексій Петренко. Україна минулого маркетингового року (липень 2014 р. – червень 2015 р.) поставила до Туреччини 754,6 тисячі тонн зерна при тому, що Туреччина імпортувала всього 9 млн. тонн. Росіє до останнього часу була лідером поставок зернових до Туреччини. До загострення відносин ця країна планувала до кінця маркетингового сезону відвантажити до 5 млн. тонн зерна. Але якщо цього зробити не зможе, або не схоче, українські трейдери запевняють, що зможуть компенсувати Туреччині дефіцит.

Подібна ситуація і на ринку соняшникової олії. Минулого року з усього свого імпорту Туреччина лише 20% купувала з України, решту – в Росії. Вітчизняні виробники висловлюють готовність якщо не повністю замінити Росію, то значно посунути її на ринку Туреччини.

Про те, як Україна може скористатися несподіваним поворотом у стосунках Росії і Туреччини в інтерв’ю «Главкому» розповів Надзвичайний повноважний посол України Сергій Корсунський, який днями відкриватиме нове консульство в Туреччині.

Наскільки Україна зможе замінити Росію, на турецькому ринку. Про які товари йдеться в першу чергу і коли це станеться? Також цікаво, постачання яких турецьких товарів може збільшитися в Україну?

Туреччина є величезним експортером аграрної продукції, особливо це стосується томатів, загалом овочів, фруктів, риби тощо. В той же час українські виробники у Туреччині завжди були присутні на ринку зернових, олії, трохи менше на ринку горіхів. До недавнього часу Туреччина застосовувала щодо, зокрема, горіхів, досить високе мито. Зараз за нашим наполяганням, після певних зусиль з боку нашого міністерства економіки, це мито скасували. А в цілому ми прагнемо до безмитної торгівлі з Туреччиною.

Турецький ринок перенасичений. Туреччина застосовує досить високі мита до сільськогосподарської продукції, особливо це стосується аграрного сектору. Саме у цьому полягає ключова проблема, чому ми досі не уклали з ними угоду про вільну торгівлю. Ще два роки тому ми домовилися практично про все, що стосується цього питання, окрім одного: Туреччина не погоджувалася скасувати мито на імпорт з України сільськогосподарської продукції, а це майже тисяча товарних позицій. Таке ставлення нас не влаштовувало і переговори були припинені до кращих часів. Два тижні тому у Києві ми поновили діалог з цього приводу.

Якщо би нам вдалося з ними домовитися і скасувати мита на аграрну продукцію, ми могли би значно розширити асортимент і продавати до Туреччини готові вироби, а не тільки сировину. Зараз я планую, що з новим урядом, який сформувався у Туреччині, з новими контактами на найвищому рівні, ми зрушимо це питання з мертвої точки. Тоді ми зможемо трохи диверсифікувати номенклатуру того, що ми продаємо.

Окрім торгівлі, важливим бізнеснапрямком є туризм. Наскільки закриття Росією для свої громадян турецького туристичного ринку може компенсувати Україна?

В Туреччині нині саме проукраїнська атмосфера. Я знайомий з керівниками найбільших туристичних агентств країни, значною кількістю провідних отельєрів. Повірте мені, вони мріють про українських туристів. У деяких готелях навіть пішли на те, що спеціально не укладали угоди з російськими агентствами з тим, щоб було більше українців. І це було до цього напруження у відносинах між Туреччиною і Росією, яке ми спостерігаємо зараз після збиття російського Су-24. Навесні в Україні будуть традиційні туристичні ярмарки. Я знаю, що провідні туристичні компанії Туреччини планують взяти у них участь. До речі, цього року і ціни для українських туристів були значно нижчими, ніж раніше. Це все продовжуватиметься. Українські туристи мають хороший імідж, і це не компліменти, які я нам з вами кажу, це абсолютно щиро, так воно є.

Цього року Туреччина відкрила нові авіамаршрути, нещодавно з’явився рейс Запоріжжя-Стамбул, перед тим відкрився Херсон-Стамбул. Турецька авіакомпанія AtlasJet почала літати зі Львову, я знаю про їх плани подальшого розвитку. Все це невипадково. Літаки заповнені пасажирами, у тому числі туристами, причому в обидва боки. Звичайно, російських туристів на турецькому ринку ми в повній мірі замінити не можемо, бо це більше 4 мільйонів людей. З України цього року було приблизно 500 тис. туристів, що менше на 10% в порівнянні з попередніми роками. Враховуючи те, що росіяни тепер, думаю, не поїдуть, кількість туристів з України знову зросте, оскільки ціни падатимуть. Цієї п’ятниці (4 грудня) ми відкриємо почесне консульство України в провінції Мугла. Це одна з двох величезних провінцій, де знаходяться всім відомий Бодрум, Мармарис і Даламан. Саме на території аеропорту у Даламані базуватиметься почесне консульство України. Почесним консулом стане дуже відомий в Туреччині бізнесмен Хусейн Арслан, компанія якого YDA брала участь у будівництві аеропорту «Бориспіль». Це заохочуватиме наших туристів їздити не тільки в Анталію, але і в Муглу, де більш вишуканий, я би сказав, туризм.

З одного боку Туреччина декларує, що не підтримує анексію Криму Росією, вважаючи Москву порушником міжнародних договорів. З іншого боку, компанії з цієї країни намацують можливості і співпрацюють з окупантами, є непоодинокі випадки, коли кораблі під турецьким прапором заходили у порти Криму. Це подвійні стандарти?

З самого початку української кризи навколо Криму, Донбасу Туреччина зайняла абсолютно чітку позицію. Було заявлено, що ніколи і ні за яких умов анексія Криму не буде визнана. Туреччина виступає за територіальну цілісність і суверенітет України. На всіх міжнародних форумах, де розглядається українське питання, Туреччина завжди виступає і підтримує Україну. Так, є певні випадки (порушення кораблями законів України), про які особливо любить розповідати російська пропаганда. Начебто до Криму кораблі заходять, фірми працюють, інвестиції ідуть тощо. Хочу вас запевнити, що жодна подібна новина або жоден подібний випадок не залишаються без нашої уваги. Вони знаходять реакцію у відповідних нотах Посольства до турецького МЗС, обговорення під час моїх зустрічей із керівництвом Туреччини на усіх рівнях. Я на сьогодні маю запевнення, викладене у вигляді офіційних документів про те, що влада Туреччини, МЗС цієї країни, усі міністерства і відомства, усі регіональні адміністрації проінформовані про те, який режим існує щодо Криму, про те, які засоби можуть вживатися Україною щодо порушників. Мене на всіх рівнях запевняють, що ніякого сприяння з боку Турецької держави жодній делегації, жодному пройдисвіту з тих, які з Туреччини потрапляють до Криму, не було і не буде. Всі ці повідомлення про мільярдні інвестиції до Криму є абсолютною брехнею. Усі ці фотографії, реклами Аксьонова-Константінова, які можна в Криму побачити, які розповідають про інвестиції – усе це брехня. Їздять до Криму за російські гроші турки, які працюють на Росію і самі з собою підписують так звані інвестиційні угоди. Практично те ж саме стосується і транспортного сполучення.

Дійсно, час від часу ми отримуємо від МЗС, від СБУ, від Міністерства інфраструктури перелік кораблів, які у порушення діючого режиму заходять до Криму. З трьох десятків кораблів, які туди заходили протягом року, лише один або два мають турецьку прописку, тобто турецький прапор, або турецьку власність. З’являється інформація про так звані регулярні сполучення між Зонгулдаком і Євпаторією, між Севастополем і Стамбулом. Я вас запевняю, що в кожному разі ми – я маю на увазі Посольство і Генеральне консульство України у Стамбулі – проводимо з власниками суден роботу, з місцевою владою проводимо роботу. В результаті таких кроків з’ясовується, що власниками суден-порушників виявляються не турки, а росіяни. Вони просто ховаються під різними личинами, відверто брешуть в документах, показуючи на митниці, наприклад, що вони йдуть до порту Новоросійськ, а насправді ідуть у Крим.

Про яку кількість делегацій і кораблів порушників, зловлених вами за руку, ідеться?

Точно ми знаємо про декілька візитів таких «делегацій» до Криму. Це по-перше. По-друге, є така сумнозвісна людина як Унвер Сель. Це людина з кримськотатарськими коріннями. Він у Криму каже, що представляє кримськотатарську громаду Туреччини, але насправді він абсолютно нікого не представляє. Він сам по собі, з ним жодна структура кримських татар у Туреччині не підтримує жодних зв’язків. Якщо говорити про турецькі «бізнеси», які, начебто, починаються вестись в Криму, то можна назвати лише 3-5 випадків. Що стосується кораблів, то на пальцях однієї руки можна порахувати випадки, коли дійсно були порушення. Але ще раз хочу вас запевнити, що влада Туреччини офіційно мені каже про те, що усі порушники попереджені, що вони ніколи, за жодних умов їм не сприяли і не сприятимуть.

Рік тому між Севастополем і Стамбулом курсував пасажирський корабель «Аріана». Чи проводилося якесь розслідування щодо порушень судном законів України, які його результати?

Розслідування має бути по лінії правоохоронних структур України, а не по лінії МЗС. А ми направляємо ноти, тобто повідомляємо турецьку владу про те, що є таке порушення. Далі через міністерство транспорту Туреччини влада з’ясовує, що цей корабель «Аріана» належить росіянам. Це російська пропаганда підносить його як начебто турецький корабель. Турки, після таких випадків, нам кажуть, що вони не мають правових підстав вживати якихось кроків, якщо тільки певні правові кроки не зробила Україна. От зараз переді мною лежить один з документів, це перший такий правовий випадок. Є рішення Печерського суду Києва про арешт одного з кораблів, який заходив до Криму під назвою «Кантон» (прапор Тувалу) (судове рішення №757/10331/15-к від 24.03.2015 р. – «Главком»), а потім він зайшов до нашого порту. Прохід до підконтрольного Києву порту дозволив заарештувати судно. Перш за все ми самі маємо турбуватися, аби наші закони виконувалися, а потім уже апелювати до інших країн. Ми уже тут знайшли турецьких адвокатів, які готові сприяти реалізації на території Туреччини рішень українських судів, якщо суди такі рішення прийматимуть. Ці ж адвокати працюють із кримськотатарською громадою Туреччини. На мій погляд, якщо хоча би одне рішення українського суду тут у Туреччині буде доведене до кінця, наступних випадків порушення українських законів не буде. Ви ж зрозумійте, приватних власників – тисячі. За кожним вгледіти не можемо ані ми, ані Туреччина. Але відстежити заходження корабля, який побував у порту в Криму, до українського порту цілком можливо. От тоді треба вживати заходів. Особливо зараз, коли Росія позакривала свої порти, вони почнуть до нас іти. Буде цікаво подивитися на цей процес.

Україна заявила, що не купуватиме російський газ. Натомість наша держава продовжує виконувати функції транзитера блакитного палива. До Туреччини газ надходить, проходячи через ГВС «Орловка». Наскільки стабільно працює ця станція, зважаючи на конфлікт між Туреччиною та РФ?

За ті сім років, що я працюю у посольстві, жодного припинення, чи інших проблем з постачанням газу до Туреччини не було. Цей маршрут називається західним, або трансбалканським. Турки закуповують 14 млрд. кубів газу у росіян по цьому маршруту. Зараз транзит здійснюється згідно із укладеними контрактами без жодних проблем. Проблеми можуть виникнути з однієї причини: якщо Російська Федерація вирішить їх створити. У Туреччині газ – серйозна проблема, особливо вона загострюється із наближенням зими. Газ іде на Стамбул, який потрібно опалювати. Хочу сказати вам про те, що Україна не тільки ніколи не створювала проблем, а навпаки, було декілька випадків у минулі роки, під час особливо холодних зим, коли Україна приходила на допомогу і фактично рятувала Туреччину. Три роки тому у січні я отримав дзвінок від Міністра енергетики Туреччини Танера Йилдиза, який попросив, щоб Україна збільшила постачання газу до Стамбулу тому, що наближався холодний циклон з Балкан. Тоді Україна підняла зі своїх сховищ додаткові обсяги і передала Туреччині. Тому що «Газпром», коли турки звернулися до нього з таким проханням під Новий рік, просто відмовив. Був і інший випадок. Було діло, сталася аварія на турбіні, за допомогою якої газ зі Сходу Туреччини постачається до Центру країни. Ці турбіни українські. Наша компанія, Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе, блискуче зробила свою роботу. Могли її робити два місяці, проте полагодили все значно швидше. Це все дуже добре знають турки.

Минулого тижня, у переддень того, коли був збитий російський літак Су-24, у Стамбулі перебував міністр енергетики України Володимир Демчишин. Ми на тему постачання газу Туреччині мали з ним серйозну розмову. У нас були зустрічі з українсько-турецькою діловою радою в Стамбулі. Я сподіваюся, що зараз від української сторони лунатимуть пропозиції до турецької сторони повернутися до питання збереження в наших сховищах резервного газу на той випадок, якщо щось відбуватиметься у стосунках Туреччини з Росією. А ми з власного досвіду знаємо, що статися може що завгодно і коли завгодно.

Туреччина боїться того, що Росія відключить їй газ?

Безумовно, вони дуже цього побоюються. Загалом Туреччина на рік отримує 27 млрд. куб. метрів газу із Росії. Якщо РФ припинить постачання, то, за різними підрахунками, від 7 до 10 млрд. куб. м вони зможуть знайти досить швидко тому, що є LNG термінали, які повністю незадіяні і є можливість збільшити постачання з Ірану та Азербайджану. Але дефіцит покрити повністю, а це приблизно 18 млрд. куб. м, немає звідки. Це для Туреччини дуже серйозна проблема.

Саме тому Туреччина будує трубопровід задля збільшення постачання газу з Каспійського басейну, з Азербайджану, веде переговори, щоб відкрити Туркменістан, аби качати газ не тільки в Туреччину, але і з Туреччини далі в Європу. Якщо би це сталося, тоді залежність від Росії була би значно меншою. Ми можемо допомогти тим, що наші сховища і наш маршрут, який ми уже відпрацювали, наш реверс з Європи, міг би іти і на Туреччину. При невеликих інвестиціях з їх боку вони також могли би отримувати так званий «реверсний» газ, який сьогодні отримуємо ми. Про це також говоритиму з турками.

Ті сховища, які у нас розташовані у Західній Україні мають потужність до 34 млрд. куб. м газу. Наскільки мені відомо, у нас вони нині заповнені наполовину. Тобто 10-15 млрд. куб. м газу для Туреччини можна було би зберігати. Наприклад, закуповувати його в літній сезон, коли немає великої напруги, закачувати у сховища за досить помірковану ціну, зберігати там і під час кризи використовувати. Такий газ був би надзвичайно важливим для Туреччини в порівнянні з міфічним «Турецьким потоком», який росіяни пропонували побудувати. Я ніколи не вірив і завжди казав, що цього проекту не буде. Сподіваюся. що зараз він уже остаточно знятий з порядку денного.

У Туреччині найбільша кримськотатарська громада у світі. Чи відбувається у вас співпраця, незважаючи на те, що більшість турецьких кримських татар є громадянами Туреччини?

Ми підтримуємо контакт з керівництвом Генерального центру товариств культури та взаємодопомоги кримських татар Туреччини, яке об’єднує більше 30 кримськотатарських організацій. Вони для нас найближчі друзі, є частими гостями в посольстві. Я особисто також часто буваю в гостях на їхніх заходах. Кримські татари, які проживають у Туреччині, завжди виступали із закликами допомагати Україні. Звичайно, проведення Всесвітнього з’їзду кримських татар в Анкарі – це був грандіозний захід, на якому виступав український міністр (Павло Клімкін). Буквально до сліз доходило, коли весь зал в Анкарі скандував «Слава Україні! Героям слава!» чистою українською мовою. В тому числі це гасло скандували і турецькі кримські татари. Вони прекрасно знають, що ми робили і що ми робимо для того, щоб підтримати кримськотатарський народ. Вони прекрасно розуміють, що без України у кримськотатарського народу в Криму ніякого майбутнього немає.

Відомо, що кримські татари гостро критикують українську владу. Хоча би останній конфлікт на адмінкордоні з Кримом, де кримські татари не дають поновити постачання електроенергії на анексований півострів. Чи переказують вам турецькі кримські татари критичні зауваження на адресу української влади, що кажуть?

Звернення до нас від кримськотатарської громади Туреччини з критикою на адресу нашої влади було тільки одне. Вони просили змінити порядок в’їзду до Криму через територію України. Якщо пам’ятаєте, певний час у нас діяла постанова Кабміну, згідно з якою, щоб потрапити до Криму потрібно було отримати спеціальний дозвіл і ця процедура була складною. Тоді кримськотатарська громада Туреччини, яка має родичів у Криму, які хочуть допомагати нашим громадянам з гуманітарних, релігійних міркувань, стикалася з проблемою при оформленні цих дозволів. Ми інформували Київ про це. В результаті діалогу між Меджлісом і відповідними структурами Кабміну, з урахуванням позиції кримськотатарської громади Туреччини, цей порядок був змінений. Зараз цей дозвіл можна отримати за поданням, за сприянням Меджлісу кримськотатарського народу. Це вирішило проблему. Єдине, чого прагне кримськотатарська громада Туреччини, то це те, щоб Крим повернувся до української юрисдикції.

Чи багато кримських татар, громадян України переїхали до Туреччини після анексії Криму Росією?

Практично ніхто не переїхав. Це буквально декілька родин. Справа в тому, що офіційно і неофіційно Туреччина не підтримує цей процес. Вони вважають, що кримські татари мають жити в Криму, вони готові всіляко допомагати тим, хто був вимушений покинути Крим, і тим, хто лишився в Криму. Тобто держава Туреччина не підтримує процес міграції кримських татар. Наскільки я знаю, Меджліс кримськотатарського народу також не підтримує цей процес. А от турків-месхетинців Туреччина запросила переїхати з України. Особливо це стосується тих турків-месхетинців, які були вимушені виїхати з Донецька і Луганська. А це всього близько 300 сімей.

На тлі конфлікту Туреччини і Росії голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер заявив, що якщо Туреччина виконає всі необхідні умови, то отримає безвізовий режим з Євросоюзом восени 2016 року. Натомість незважаючи на конфлікт між Україною і Росією, об’єднана Європа не поспішає з подібними обіцянками для України…

Я не можу оцінювати політику Європейського Союзу, але ми дуже уважно і дуже ретельно вивчаємо досвід відносин Туреччини з Євросоюзом. Якщо я не помиляюся, зараз іде 52-й рік після укладення Угоди про асоціацією між Туреччиною і Євросоюзом. Нині триває десятий рік переговорів про вступ цієї країни до ЄС. І от тільки зараз вони нарешті спромоглися домовитися про можливий безвізовий режим з наступного року. Навряд чи треба вважати, що ми пасемо тут задніх. Я думаю, що у цьому плані Україна рухається значно швидше. Наша Угода про асоціацію набуде повного змісту вже наступного року, хоча частково уже діє. Ми ж також маємо певні домовленості про отримання безвізового режиму, сподіваючись одночасно його отримати з Туреччиною, яка 52 роки веде цей процес.

Потрібно виходити з того, що Євросоюз не є благодійною структурою. Перш за все він діє у власних інтересах. Зараз інтерес ЄС до Туреччини неймовірно зріс через кризу біженців. На території Туреччини 2,5 млн. біженців, яких вона утримує від міграції до ЄС. На це, тільки за офіційними даними Туреччина витратила $8 млрд. Звичайно, для ЄС є неприйнятним сценарієм те, щоб Туреччина переклала цю ношу на Євросоюз. Саміт Туреччина-ЄС, який відбувся днями, мав позитивний ефект. Наскільки я розумію, Туреччині запропоновано 3 млрд. євро допомоги від ЄС, адже досі ця країна не отримувала від ЄС майже нічого. В обмін на це Туреччина продовжуватиме роботу з сирійськими біженцями, які перебувають на її території. Окрім того, є і певні вимоги, які Туреччина має виконати, аби добитися безвізового режиму.

Звичайно, політика ЄС диверсифікована, вона не може бути однаковою і до нас і до Туреччини. Це різні аспекти. У випадку з Туреччиною є вже переговори про вступ, про членство, з нами поки що уклали Угоду про асоціацію і Зону вільної торгівлі.

Від нас Євросоюз вимагав внести зміни до Трудового кодексу, зокрема анти дискримінаційну поправку, що для нашого парламенту, як виявилося, було болючим питанням. Натомість Туреччині подібних умов ніхто не ставив. Чому так?

Для нас не має бути сюрпризом, що ЄС підходить до кожної країни індивідуально. Такі речі у нас в парламенті, як мені здається, мають прийматися автоматично, а не так, як було. Якщо це питання для Туреччини було не актуальним, то інші просувалися дуже важко. Наприклад, у Туреччині дуже велика трудова міграція. В Європі постійно проживають в буквальному сенсі мільйони турків. А врахуйте, що їхні родичі, близькі постійно приїжджають, значить, кількість цих людей у ЄС збільшується. Я пам’ятаю, скільки зусиль коштувало Туреччині укласти угоди, що регулюють ці питання.

Чи може Туреччина у разі загострення ситуації закрити Босфор для російських кораблів? Як налаштоване керівництво і суспільство цієї країни? Наскільки ймовірним є такий розвиток подій?

Умови проходу по Босфору регулюються конвенцією Монтрьо від 1936 року. Згідно з нею, Туреччина не може просто так закрити прохід для кораблів, окрім випадку, коли вона перебуває у стані війни з іншою країною. Інший випадок, за якого Туреччина може заборонити прохід кораблів через Босфор, це якщо Туреччина вважатиме, що їй реально загрожує війна. У міжнародному праві питання війни відрегульоване, але досі випадків застосування цього права в частині проходу через Босфор не було. Тобто суто теоретично, у випадку збройного конфлікту між Росією і Туреччиною, Анкара може вдатися до таких заходів, але практично, думаю, ніхто у світі, не хотів би, щоб цей конфлікт відбувся.

Туреччина не налаштована на те, щоб загострювати конфлікт. Анкара не буде вибачатися за те, що сталося. Вона була абсолютно права, захищаючи свої кордони та суверенітет, і Україна має її підтримати. А те, до яких кроків нині вдається Росія щодо Туреччини, хай залишається на її совісті.