Patriot потрібні як повітря, а перемога - це коли «Динамо Київ» з «Шахтарем» зіграють на «Донбас Арені» – Михайло Діанов

Український морський піхотинець Михайло Діанов - тернополянин, старший сержант 36 ОБрМП ЗСУ, пішов на фронт у 2015 році. Обороняв Маріуполь та «Азовсталь». Фото пораненого Діанова та інших військовиків на оточеному металургійному комбінаті, зроблені його побратимом Дмитром Козацьким, облетіли світ.

Після виходу українських сил з «Азовсталі» Діанов потрапив до російського полону. 21 вересня 2022 під час обміну полоненими між Україною та РФ повернувся додому. Перебуваючи у колонії "Оленівка" на Донеччині через недоїдання втратив 25 кілограмів, а в пораненій руці не вистачало чотирьох сантиметрів кістки.

На операцію з відновлення українці за добу зібрали 6 мільйонів гривень. Зрештою, за операцію заплатив футбольний клуб "Шахтар", а зібрані кошти Діанов перерахував родинам загиблих захисників України. Операцію на руці провели 12 грудня у Сент-Луїсі, після чого Діанов вирушив на кілька днів до Вашингтона та Нью-Йорка перед поверненням додому.

В інтерв'ю Голосу Америки Діанов розповів про лікування, поділився оцінкою ситуації на фронті, шансів України повернути Донецьк, Луганськ і Крим, а також тим, чого він навчився від американських інструкторів

Марія Прус, Голос Америки: Михайле, дуже дякую за те що знайшли можливість зустрітися і поговорити. Ви зараз у Сполучених Штатах. Приїхали із основною місією – лікувати руку. Скажіть, як пройшла операція, як зараз почуваєтеся.

Михайло Діанов: Операцію робили в Сент-Луїсі, прекрасний хірург, прекрасний ортопед. 6 років він був найкращим лікарем Сполучених Штатів Америки. Операція в чому полягала: вирізали шматок тазу, костомаху звідси вирізали, розрізали руку, костомаху вставили, тобто того елементу, якого не вистачало. Тобто «пазл» зібрали, поставили пластину, з якогось спеціального металу, закрутили на шурупи і зашили руку назад. Ані шви не треба знімати, нічого не треба, шви самі розсмокчуться. То зараз вже просто відновлюються всі м'язи, потім фізіотерапія, і все, зараз моя задача - розробляти руку. 

М.П.: А скільки на відновлення функцій руки піде?

М.Д.: Я навіть приблизно не знаю. Але мені запропонували проходити реабілітацію в Туреччині, Ренат Ахметов, клуб «Шахтар» сказали, що так само продовжують свою місію з мого відновлення, дуже сильно вдячний. В Туреччині тепло, і в них лікарі, фізіотерапевти прекрасні, спортсменів відновлюють світового класу, ставлять на ноги після переломів, після того як там покрутило м'язи. Вони відновлюють, хлопці далі виходять, завойовують кубки, грають. Тому я на 100% довіряю, я знаю, що буде все добре, тому що вже все добре. Сама операція тільки тут.

М.П.: Як пренесли операцію?

М.Д.: Прекрасно переніс, все добре, жодних претензій, тільки вдячність, більше нічого.

М.П.: Зрозуміло, а взагалі як самопочуття, як набір ваги? Вже набрали?

МД: Я набрав вагу, така яка мені потрібна була, для того щоб організм витримав операцію. Але треба ще більше набрати. Сам по собі худорлявий, далі сам по собі я вже вагу набирати не буду. А треба вже займатися спортом, так як я в морській піхоті був, для того щоб вже м'язи самі збільшились. Але для цього треба відновити руку, я не буду тільки однією рукою займатися, а та не буде розвиватися. Тому якраз буду з «Шахтарем» повністю відновлювати: лікарі, фітнес-тренери, фізіотерапевти, буду з ними займатися і вже буду набрати самими м’язами вагу.

М.П.: У Вашингтоні ви вже мали зустрічі із посолкою, у вас були зустрічі певні. Яка у вас взагалі програма? Адже окрім лікування, чи ви відчуваєте, що маєте певну місію, продовжувати говорити про Україну, зокрема, з американцями.

М.Д.: Звичайно, говорити про Україну. Я дуже сильно вдячний, у першу чергу, я приїхав для того, щоб подякувати Сполученим Америки, президенту, Конгресу, уряду всім абсолютно подякувати за неймовірну підтримку України. Тобто це дуже потужна підтримка. Без них було би дуже, дуже важко. Але ще й прохання є: треба, щоб іще більше озброєння було.

У нас хлопці – професіонали. Знову ж таки, завдяки підтримці країн-учасниць Альянсу, американці дуже багато інструкторів виділили, щоб вчити наших хлопців. За це ми вдячні. Але треба ще більше. Тому що навіщо затягувати війну на півроку, на рік, якщо її можна закінчити за два місяці.

Зло треба знищити або вигнати з території України

М.П.: Що ви відчули, коли дізналась про ймовірність відправлення до Україні систем Patriot. Чи це більше символічне значення, адже українці так давно про це просили? Чи наскільки це практичне матиме значення? Ви, як військовий, можете сказати, наскільки це може допомогти на полі бою?

Як повітря потрібні Patriot. Тому що росіяни бачать, що вони не справляються з військовими. Тобто так: «А, ну якщо ми не можемо збройним силам зробити нічого, значить, ми будемо знищувати цивільне населення, інфраструктуру. Чим знищити? Ракетами».

Patriot зараз – найкраща ППО у світі. Вони перехоплюють і збивають абсолютно всі види озброєння, які має Російська Федерація: іранські, китайські, індійські, російські – немає значення. Якщо у нас більше буде стояти «Патріотів», ми буде знищувати абсолютно 100% всіх ракет, які будуть летіти в сторону в України. І величезна вдячність, за те що Сполучені Штати дуже сильно помагають. Я бачу, що вони хочуть допомагати, це наші друзі. Ми друзі, дуже потужні, практично як брати і сестри, а не як Росія каже, що ми «брати і сестри». Які брати і сестри – ви на нас напали з війною.

На території Сполучених Штатів величезна діаспора українська живе. І не тільки українці, які живуть на території Сполучених Штатів, а й американці: на сьогодні їхали сюди до вас на таксі з готелю, і водій, який їхав, чорношкірий хлопець, запитав: "А звідки ми?". - "З України!" Він такий із захватом: "Клас!" І слова підтримки такі дуже гарні, дуже приємно. Це для нас дуже потрібно: і моральна підтримка, але нам потрібне озброєння.

Patriot – це панацея від російських ракет. І тоді ми поступово відновлювати інфраструктуру, яка знищена. Тому що вони накопичують, вони не стріляють щодня, а дві ракети пускають щодня, з цим наше ППО справляється. Але вони накопичують, і за один день випускають сто ракет, якась кількість ракет долітає, і гинуть люди. Ще ладно, що вимикають електроенергію, але люди гинуть цивільні. Їм все рівно, кого знищувати. Діти… Їм все одно, хто в тому будинку знаходиться, вони не тільки по інфраструктурі, по торгових центрах б’ють.

Вони хочуть, щоб цивільне населення обізлилося на владу, на армію і сказало: «Ми страждаємо від цього, що росіяни по нас б'ють, і відповідно давайте ви перестанете воювати з ними, лишим їм Донбас, лишим їм Крим», – це росіяни так думають. Ми навпаки ще більше об’єднались, ми зиму переживемо, все буде добре, а за допомогою цивілізованого світу це буде набагато простіше. І тому я кажуть, що ми знищимо зло, яке загрожує усьому світу, не тільки Україні. Україна – це в них перший крок. Якби вони завоювали Україну, ви думаєте, вони би зупинилися? Польща, та інші країни. Повірте, вони би пішли далі, я в цьому впевнений на 100%. Тому потрібне озброєння.

Зло треба знищити або вигнати з території України. Але це можна зробити тільки за допомогою зброї, за допомогою сили. Слів вони не розуміють. Які перемовини? Про що ми з вами будемо домовлятися? Добре, давайте, ми вже вам кажемо: просто покиньте територію України, просто розверніться, і лишіться там. І війна буде закінчена.

Я так само проти знищення людей як таких, але у нас вибору немає. Розвернулись і пішли – все, живіть собі в Росії, це ваша країна. Там на території Російської Федерації скільки, 140 національностей? Вони так само їх пригноблюють по повній програмі. Вони лише виходять на мітинг – їх одразу побили всіх. Чому? Тому що в Путіна є армія, поки що.

Якщо за допомогою всього світу ми знищимо їхню армію, то ті національності, які знаходяться на території Російської Федерації, зможуть так само жити самі, незалежно, тому що не буде проти них армії. В Путіна не буде армії – це єдине, що в нього є, за допомогою чого він може стояти при владі, тому що в разі чого – танк поїхав і знищив демонстрацію. І люди про це знають. А так не буде танків, не буде нічого.

Росія так само просто звільниться від іга того страшенного, гіршого за Сталіна, за Гітлера разом узятих. 21 століття на вулиці, інтернет є, люди розуміють, що коїться, що це за країна. А він не розуміє, що люди знають, хто він такий. Хай вони його із середини так само знищують, ми знищуємо армію, а вони нехай піднімають людей, роблять революцію всередині, зло треба скидати. Ну якщо він у бункері своєму – хай він і сидить.

М.П.: Але українці платять за це таку високу ціну.

М.Д.: Так, як (генеральний секретар НАТО ЄНС) Столнетберг сказав: "Ми платимо грошима, Україна платить кров’ю". Щодня гинуть хлопці, щодня гинуть цивільні українці, які за цивілізований світ. Я мільйон разів говорив: ми за цивілізацію. От були фашисти, націонал-соціалісти, зараз – рашисти. Треба якесь нове видумати поняття, хто такі росіяни, тобто це гірше, ніж фашисти і нацисти, їх треба позбуватись.

Давайте обмінювати всіх російських військовополонених на всіх українців

М.П.: От коли ви були в полоні, відбувались ці допити, ви могли почути, що вони кажуть: ФСБ, так званої «ДНР».

М.Д.: Так, «ДНР», я був на території так званої «ДНР», у Донецькій області. Вони самі не володіють інформацією ніякою. Коли приходять і кажуть: "Ну що там, ваших 700 тисяч людей ваших вбили, Мар’їнка - «наша», Київ – під обстрілами, скоро заберемо Одесу" – і вони це говорять щиро, він вірить в те, бо йому так сказали, йому зверху там старший у колонії сказав. Для них так само проводять політінформацію, пропаганду. І вони вірять. Тому що вони не можу інакше дізнатись інформацію, у нього кнопковий телефон. Я питаю: «У тебе інтернет є?» Це в донецькій лікарні було, коли мені апарат з руки знімали.

Ну там ті самі «ДНР-івці». Він каже: «А навіщо мені інтернет? Навіщо він мені потрібен? От є телевізор, є кнопковий телефон». Все. Він буде отримувати ту інформацію, яку вони захочуть йому дати. І він реально вірить в те, що російська армія перемагає по всіх фронтах. І ми мовчимо, бо він з автоматом.

А з іншої сторони якщо я скажу, що ні, це не так. «А звідки ти знаєш?». Інформацію здобували усюди, звідки могли, бо ми військові. А вони?.. У них є шанс: нехай відпустять наших хлопців, які в полоні зараз. Ті хлопці, які на фронті - я впевнений, там все чітко. Тим більше, що за допомогою озброєння, яке нададуть, хлопці впораються, не питання.

Мене дуже сильно турбує доля тих хлопців, які залишилися в полоні. Обміни йдуть, але вони такі якісь мізерні, розумієте, - жах. І я ж не знаю, що вони можуть з ними зробити, бо це росіяни, не знаєш, що їм в голову прийде. Але розумієш, що якщо вони побачать це інтерв'ю, я кажу: якщо ви хочете залишитись живими, відпустіть наших хлопців, не чіпайте їх. Тому що якщо з ними, не дай Бог, щось станеться, ви не виживете.

А так ви залишитесь живими, сядете у тюрму, будете на каторзі, працюватимете, але залишитесь живими. Або тікайте в Росію. Але хлопців не чіпайте, залишіть живими, відпустіть, віддайте. У нас обмінного фонду вистачає повністю. У нас росіян скільки в полоні, що давайте обмінювати. Але давайте повністю, не 15 чоловік на 15 чоловік, а давайте всіх на всіх.

Ми віддамо всіх російських полонених, а ви віддасте всіх українських. І тікайте з території України. Інакше все – ми вас знищемо всіх, чим зараз Збройні сили і займаються. Я от відновлю руку – і якщо війна буде, я знову біжу туди. Допомоги від мене багато: на фронт, інструктором, ким завгодно.

Це люди, які не хочуть працювати, але хочуть гарно жити

М.П.: Але якщо відпустити всіх російських військовополонених, чи вони теж можуть знову опинитись на фронті?

М.Д.: Наші хлопці – професіонали. Тобто навіть якщо подивитися по статистиці. Вчора вже - 98 800 знищено. І найголовніше, що на початку війни цифра збільшувалась потихеньку, то зараз біля тисячі людей в день у них лягає. Ми знищили їхніх професіоналів, ми знайшли майже всіх, а ті, що залишились, вони зараз на цьому напрямку Бахмута. Це зараз найбільш напружений момент. А решта – вони набирають цих «мобіків», нехай ті, що повернуться з нашого полону – нехай знову беруть зброю і підуть – і будуть знищені. А наші хлопці відновляться, візьмуть зброю у руки – і вперед, вони – професіонали.

Наш один козак їх сотні вартує, навіть нема про що говорити. Тому я кажуть, навіть якщо в нас полонених росіян 30 тисяч, а наших там – 5 тисяч, то хай буде, головне щоб всіх там повернути. Зараз зима на вулиці, їх катувати не треба – зима на вулиці. Там у тих колоніях – там «русскіє», їм ніхто не поставить пластикові вікна, як для російських полонених, які знаходяться у нас у полоні.

Російські плонені куштують шоколад, за ними постійно дивиться Червоний Хрест, ООН задіяний, Червоний Хрест, наскільки я знаю, і не виїжджає звідти нікуди. Вони додому дзвонять по відеоконференції. Ми, коли мінялися, йшли з Білорусі в Чернігівську область заходили, а росіяни ішли в ту сторону, то вони всі такі кабанчики. Єдине, що очі: ми на них дивилася, а вони очі поопускали вниз. А мені було не до них, я жовто-блакитний прапор побачив, Чернігівська область, і йшов в ту сторону.

Над ними ніхто не знущається, повністю міжнародне гуманітарне право задіяне. В будь-який момент, будь-який журналіст будь-якої країни, навіть Росії, може зайти на територію табору, взяти у будь-кого з них інтерв'ю, подивитися, що вони їдять, вони курять – так прописна міжнародна конвенція. Ти військовополонений, ти не злочинець.

Вони – злочинці, але все одно, до них ставляться як до військовополонених. Вони мародери, вони вбивці: діти, жінки, пологові… у Маріуполі взагалі жах, що коїлось. І я впевнений, що таке саме було в Ірпені. Просто Маріуполь – масштаб великий, і там було кільце. І зараз я знаю, що вони там говорять все, що хочеш. Як про них думаю, то мене аж мене слів навіть немає. Це пилюка, вони тупі, деградовані не освічені абсолютно. Не з освітою, а неосвічені.

М.П.: Це наслідки пропаганди?

М.Д.: Так, 100% наслідки Радянського Союзу. 30 грудня в цьому році буде рівно 100 років як був створений Радянський Союз. Я вже не кажу, що революція у 1917 році була, я просто за офіційні дати. Офіційно 30 грудня 1922 року був створений Радянський Союз. 100 років. Оці люди, які не хочуть працювати, в які не хочуть вчитися, але хочуть гарно жити. Вони хочуть там бухати, саме бухати, не пити, чи вони й займаються, але працювати не хочуть. Ленін дав їм зброю і сказав: "Іди забери в багатого, якщо не хочеш працювати, іди до багатого, який працює, вбий його, зґвалтуй його дружину, дітей, і забери те, що хочеш, ось тобі зброя". І все – пішов натовп цих деградованих. Це ще було у 1917 році.

Зараз робиться – те саме. «ДНР-івцям» дали зброю: іди забери у багатих. Що вони в Донецьку творили? Зупиняли машини, відтискали дорогі квартири, будинки, а господарів просто вбивали, у кращому випадку – просто виганяли з хати, і що хочеш, те й роби. Супермаркети, заводи… Він же не знає, як запустити той завод, виробництво, - навіщо? Вирізати, на металолом продати, гроші пропити. 2022 рік – те саме. Прийшли «рускіє», та сама штука: ювелірні магазини, магазини побутової техніки, планшети, телефони, золото, - це «просунуті» брали. А подивіться, що беруть «не просунуті»? Унітази! Ванни крадуть, труси.

Це до якої мірі треба було знищити там саму не те що цивілізацію, - там не було цивілізації, - але там загнав Путін тих людей взагалі в яму таку, що вони бідні, збідовані – і морально, і фізично. І саме тому вони йдуть на війну, тому що їм обіцяють величезні кошти: «Ну давай, ти прийдеш, ми тобі заплатимо гроші, ти ж не маєш нічого, так будеш мати».

Позбавили їх роботи абсолютно. Якби росіяни працювали, мали би кошти, вони би не хотіли на війну, «нащо мені та війна?». А тут так само гроші не платять, але говорять: «Нащо тобі гроші? Прийдеш – візьмеш». Вони тому килими вивозять, тобто такі якісь речі, які були в нас українець просто не викинув би, бо як ту ялинку – лінь. А цей краде. То з ними все зрозуміло.

Бахмут їм стратегічно дуже потрібний

М.П.: Із тим, як українці ведуть на полі бою і відвойовують все більше території, чому, як ви вважаєте, росіянам настільки потрібний Бахмут? Його називають другим Маріуполем.

М.Д.: Це не другий Маріуполь, Бахмут – не в кільці. Якщо в тебе є тил прикритий, якщо в тебе є підвезення БК, води, продуктів, медикаментів, в тебе є можливість «трьохсотих», поранених, надати їм першу допомогу – і відправити в тил, в Київ, Дніпро, Тернпіль, в тебе спина прикрита.

Бахмут їм стратегічно дуже потрібний. Хоча, навіть якби вони взяли Бахмут, а вони вже його не візьмуть, це вже видно, - а далі що? Там є ідея-фікс, взяти хоч щось, хоч на метр просунутись вперед. Вони по всім фронтам: Харків де? Херсон? Практично вся Херсонська область, Миколаївська область вся вже наша, Запорізька область, там тільки атомна електростанція, з нею питання дуже важкі, вона на території на окупованій, я не знаю, що їм там стрельне в голову. Їм треба хоча б щось взяти. Якби там Мелітополь був наш, припустимо, то захотіли би Мелітополь. А так – Бахмут. От, ідея-фікс.

Їм треба, щоб влада своїм людям виправдала війну. Люди стали ще бідніші, їхні близькі додому не повернуться ніколи, офіційно лише майже сто тисяч людей. І тому якби вони захопили якісь території, Путін би сказав: «Так, люди загинули, але це земля наша, це – земля наша». А тут вони програють по всіх фронтах. Що робити? Весь фронт вони не візьмуть. Але Бахмут вони теж не візьмуть.

Території, які були в 1991 році, однозначно заберемо

М.П.: Що ви думаєте взагалі про заяви з боку української влади про звільнення всіх українських територій, зокрема, Криму. Наскільки це можливо?

М.Д.: Можливо на 100%. Це не те що можливо, так воно і буде, і воно до цього йде. Але повторюся з початку нашої розмови: для цього нам потрібна зброя і боєприпаси. Ми їх до території, які були в 1991 році, однозначно заберемо.

М.П.: Кажуть, що Крим – одна з найбільших перемог Путіна, чи він так просто його віддасть?

М.Д.: Не просто! А він що, Херсон просто віддав? А Харків? Харків знищений. Херсон зараз знищується ними. Не віддасть просто, нічого просто так не віддасть. Але ми що, питати будемо? Всі розуміють, що будуть запеклі бої, але ми кращі, у більше озброєння буде. Яка різниця, що він там хоче чи не хоче: стали, виставили озброєння, професіональні військові знищили, знайшли їхні цілі.

Війна – це важко, але у нас професіональні військові, у нас високоточна зброя. У нас хлопці, коли стріляють, ціляться. Тобто не стріляють просто «туди», як вони стріляли по Маріуполю: ставала там батарея «Градів», і просто б’ють по місту. Куди воно там б’є? Просто по місту, не по військовим, а по цивільному населенню.

Тоді спочатку повномасштабного вторгнення ми були дуже сильно здивовані: ми були отут, а отак понад нами ракети літають і б’ють по цивільному населенню. Для чого? А вони такі є. А українські військові ціляться і стріляють, коли треба знищити якусь небезпеку: якусь позицію, колону, автомобіль, танк. Я коли стріляю, я цілюся, знищив ціль.

Тому ми виграємо - 100%. Вони витратять сто снарядів і жодного разу не попадуть, а я один витрачу – і з першого разу попаду. Так українська армія зараз і воює, так і треба воювати: треба стріляти чітко, ясно, зрозуміти, куди ти стріляєш. Треба чітко усвідомити, що це не цивільні, що це не людина цивільна, якою перекриваються. Подивився туди: а, ось, це військовий з автоматом, танк, «Град».

М.П.: Тому що українцям ще жити на цій землі.

М.Д.: Так, для того, щоб виграти, треба цілитись, треба знищувати саме особовий склад військовий. Хтось може сказати, що я дуже жорстока людина. Бо якщо буде стояти танк, і з нього вилізуть три танкіста, вони стануть на перекур чи в туалет пішли, - то я в танк стріляти не буду, я знищу їх. Бо якщо вони вийшли і я знищив танк, то вони підуть, сядуть у новий танк і знову будуть стріляти. А якщо я знищив їх – все, той танк можна навіть собі знайти забрати як трофей. Ось і все. Зброя без людей стріляти не буде.

Американці навчили цінувати людей

М.П.: Ви казали, що кілька років тому брали участь у навчаннях за участі американських сил. Чого ви в них навчились? До яких стандартів треба прагнути українській армії?

М.Д.: Американці – чого я від них навчився, це дуже потужна річ, - вони навчили нас цінувати особовий склад, людей. Тому що радянська система яка була: техніку бережіть, а люди – мама ще народить. У них навпаки. Танк можна новий купити. А де ти візмеш нового солдата, особливо якщо він професіонал? Якщо ти його не вбережеш, потім нового вчи. Вони дуже сильно бережуть особовий склад. І я це правило почав вносити в усі підрозділи, із полковниками про це почав говорити, я ж кажу, що це логічно. Вони дуже сильно бережуть людей.

І навіть був хлопець із позивним Bull, американський піхотинець, Ірак, Афганістан пройшов, він каже: «Ми так само любимо гроші, які і всі». Каже: «Уявляєш, за п’ять років – скільки людина вчилась, стала професіоналом, уявляєш, скільки в нього було грошей вкладено. Танк просто взяв і побудував новий. А професіонал, який вже п’ять років досвіду вже має, де ти візьмеш? Знов бери його, екіпіруй, вчи, витрачай на нього гроші, п’ять років - і ще не факт, що він стане таким саме професіоналом, якого ти перед тим втратив».

Вони навчили мене цьому золотому правилу: треба берегти особовий склад, щоб всі були живі, і так само вони тобі потім будуть виконувати бойове завдання, перемогу. У тебе перша задача військового – треба виконати бойове завдання. Нащо ти прийшов у збройні сили? Щоб тебе вбили просто? Але при цьому треба знищувати ціль.

У нас професіоналів за рахунок цього дуже багато, і це видно на фронті, за рахунок цього ми перемагаємо. У них екіпіровка погана, вони замерзають, у них досвіду немає, як воювати зимою в окопах. Де вони воювали зимою? Ті, які воювали протягом 8 років, в АТО, ООС, вони майже всі знищені. Та невеличка горстка професіоналів зараз на одному напрямку – на Бахмуті. На решті напрямків таких немає.

Зима для українського військового не є проблемою

Зараз хтось питає: а чому українські сили не рвонули вперед? А ми накопичуємо сили, ми чекаємо на озброєння американських, готуємося, це треба план, сіли подумали, що нам робити зараз. В більшості [фронт] стоїть на місці, в Бахмуті хіба, але потрохи ми десь просуваємося. Потім знову піде контратака.

Зараз вони замерзають, і хай замерзають. Нащо на них зараз БК витрачати у такій величезній кількості і перти все одно вперед? Вони цю зиму не переживуть. У нас підтримка величезна з тилу, у нас волонтери, екіпіровка.

Зима для українського військового не є проблемою. Мало того, що досвід, а ну якщо зимно стало, то просто тепліше вдягнувся, генератори працюють, світло є, буржуйки працюють, десь там чай гарячий постійно. Подивіться, як обладнані наші позиції: у нас ця українська отака [риса], такий «господар» це має бути. Все має бути гарно, все має бути тепло.

А у них що? Палатки поставили – «нам нема де жити, даху немає» - і так далі. Так викопай собі бліндаж! Він не хоче працювати. Викопай, візьми лопату, викопай, буде же жити. Ні, він хоче, щоби хто, щоб Путін викопав собі бліндаж, чи що?

Наші хлопці приїжджають: все, лопату в руки, обладнали, всі вистави позиції, виставили обманні позиції, виставили справжні. Це досвід величезний і бажання жити в цивілізованій країні. Це наша земля, вони до нас прийшли. Нам не потрібно Росії, російської землі – ані клаптика. І трупи ці нам не потрібні. Що ним робити, з тими трупами? Цвинтар з ними зробити?

Тому хай тікають, нам ці трупаки тут не потрібні. І буде більше, більше. Зараз воно більше стає в геометричній прогресії. Скільки, мільйон чоловіків втекло від мобілізації в Росії? Десь вони там набрали 200 тисяч чоловік, Залужний казав, і Залужний майже впевнений, що вони нападають на нас. Ну нападають. Але це не навчені військові, українці їх знищать за три секунди.

МП: А що для вас буде перемогою? Не просто закінченням війни, а перемогою.

М.Д.: Я вам скажу. Коли «Динамо Київ» з «Шахтарем» на «Донбас Арені» зіграють у футбол. Оце буде перемога остаточна. Коли я стану з Ренатом Ахметовим, Сергієм Палкіним, і ми будемо дивитися футбол. І на «Донбас Арені» буде грандіозний концерт якийсь, оце буде перемога.

М.П.: Ви дивились Чемпіонат світу?

М.Д.: Так. Не весь, фінальну гру.

М.П.: За кого вболівали?

М.Д.: За Мессі. Я обожнюю цього гравця. Я давно футбол не дивився саме з причини війни. З 2008 року я взагалі майже футбол не дивися, ну там такі якісь, іспанський чемпіонат, і то деякі матчі «Барселона-Реал», припустимо, такі потужні матчі. А вже якимись чемпіонатами я вже не цікавився. Єдине, мене дуже потішив «Шахтар», коли вони взяли Кубок УЄФА, і зараз за Кубок УЄФА в Україні, і він назавжди в Україні. І я з ним сфотографувався – важкий такий, величезний, в Києві зараз.

А цей чемпіонат світу я вже не дивився, ну фінал дивився в готелі в лоббі. І зрадів, що найулюбленіший мій футболіст на планеті взяв всі трофеї, які тільки можливо.

М.П.: Так, нарешті.

М.Д.: Так, йому не вистачало тільки світового кубку. Тепер має і цей. Маю надію, що на пенсію не піде після цього, не скаже: «Все, я вже все маю, тепер крісло-гойдалка, вудочка».

Сам у політику я не піду

М.П.: А у вас які плани? Питаю тому, що в Америці достатньо поширена практика, коли ветерани війни, просто люди, які служили, ідуть в політику. Як і Маккейн покійний, який був у полоні. То це люди, які пройшли через це, - вони герої. Я знаю, що ви не любите це слово, але в Америці це герої однозначно. Люди, які пережили це, знаходиться далі сили робити щось далі для своєї країни, і це знаходить відгук у суспільстві. Чи маєте ви політичні плани?

М.Д.: Ні, даю слово: я в політику не йшов, не йду і не піду ніколи в житті. Я більше за економіку. [Хочу] такий малий бізнес свій, невеличкий. Я хочу відкрити майстерню з металообробки, це моя мрія. Можна якийсь магазин продуктовий зробити, чи все що завгодно. Майстерня з металообробки – це така здійсненна мрія. Зараз Максим Когут кошти збирає мені на майстерню. Я кажу: «Максим, не треба». Він каже: «Я тебе не питаю. Ти лікуйся, виграємо війну – і якраз майстерня буде відкриватися». Буде війна? Я повернуся на війну, а після війни все одно буде майстерня.

А крім майстерні – теж щось, що відноситься до самого бізнесу. Тобто виготовляти щось і продавати. Саме виготовляти, не перепродавати. Якусь базу, припустимо, туристичну невеличку.

У нас в центрі Тернополя є величезне озеро три на чотири кілометри, і в нас немає прокату човнів, немає взагалі. Тобто прийшов риби половити – тільки з берега, або якщо ти маєш свій човен. А там мало хто має свій. Але так просто, щоб стояла база, якісь будинки, база відпочинку, і щоб було доступно для людей, не таке, щоб могли собі дозволити лише супербагаті люди, бо з них будеш дерти три шкури. Так бізнес не працює, особливо в Україні.

Всі мають мати можливість. Тобто для багатих можна зробити якийсь там «віп», і для не сильно багатих.. У нас бідних в Україні практично немає, саме отаких бідних, як в Росії. У нас кожен може собі дозволити прийти в будь-який супермаркет і нормально закупитися, тому що люди працюють.

Це одна з ідей – човникова станція. Ідей багато, роботи дуже багато, треба розвиватися. Але політика – ні. Політика і я – речі до такої міри несумісні, як наче я би полюбив Росію.

М.П.: Але знову таки, вас дуже добре знають, і вам можна було би потенційно використати вплив, щоб змінювати систему.

М.Д.: В політиці треба розбиратися, я – не фахівець, тому я не лізу в справи, в яких я не розбираюсь. Мало того, я не хочу. Навіщо я буду займатися тим, чим я не хочу. На роботу ти маєш іти із захватом. Тобто люди, які є фахівцями. От жінка може: «Ти до ранку на роботі був?» А він реально на роботі був, він зробить ідеально, бо він любить свою роботу. Тобто це його хобі, за яке йому ще й кошти платять. І він хоче зробити сам для себе ще краще, ніж хтось. І немає значення, чи це економіка, це майстерня, чи він барбер-шопер, припустимо, чи він ковбасу виготовляє, але в нього вона найкраща.

А є люди, які люблять політику, хай вони туди і йдуть. Адекватні, освічені, а не злодії, злочинці і корупціонери. Є молодь, хай вони ідуть туди. Якщо таким людям потрібна буде від мене підтримка, я завжди підтримаю. Але як я можу підтримати політика? Просто сказати, що він класний пацан? Так, якщо він класний пацан, я так всім людям і скажу.

Я говорю правду, я ніколи не обманюю. Я від того колись страждав постійно, а тепер навпаки. Я можу чогось не сказати, бо я військовий, є військова таємниця, але неправди я ніколи не говорю. І люди вірять, я з того дуже сильно тішуся, заслужив, значить. І я скажу, що якщо потрібна буде підтримка людині, яку я вважаю чесною людиною, яка розбирається в політиці, так, привселюдно, для всіх на камеру, скажу: оце людина фахівець, він буде піднімати економіку, з нього буде прекрасний політик. А сам у політику я не піду.

Пишаюся побратимами

М.П.: Що ви хочете сказати побратимам, які зараз на війні, які у полоні, їхнім родинам?

М.Д.: Побратимам хочу сказати, що я ними пишаюся дуже сильно. Я пишаюся, я такий гордий з того, що в нас такий бійці – козаки, козаки такі потужні. Вони так само із захватом роблять свою справу, і я дякую вам, хлопці. Дякую вам, що ви такі самі як я, а може навіть і кращі за мене. Це дуже круто. Я просто популярний. Так люди вирішили. А там бійці – супер, супермолодці. Вони, я ж кажу, вони їх знищують по повній програмі, вони професіонали. Я дуже вами, хлопці, пишаюсь, просто бомба. Бийте їх, а я буду старатися допомогти, буду просити американців нам озброєння побільше, поки є можливість. Маю надію, що мене послухають.

М.П.: Коли перемога?

М.Д.: Скоро, скоро перемога. Навіть якби я знав, я ж військовий, я розбираюся, де які війська, із хлопцями зідзвонюють, я би не сказав чітко. Але скоро.