Бебі-бум серед ухилянтів. «Здорових дітей уже розібрали, лишилися важкохворі та ВІЛ-інфіковані»

Соціальні служби під час війни зустрічають натовпи охочих усиновити чи взяти під опіку дітей-сиріт. Причини такого «бебі-буму» – на поверхні. До пар, які роками виношували ідею взяти дитину, додалися ті, де чоловік хоче уникнути мобілізації. Згідно з новим законом про мобілізацію, претендувати на відстрочку можуть, зокрема, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває дитина-сирота чи позбавлена батьківського піклування віком до 18 років. Для отримання відстрочки достатньо стати опікуном лише однієї дитини.

У порівнянні з довоєнними часами кількість охочих опікуватися дітьми нелегкої долі зросла в рази, констатує Наталія Ібрагімова, директорка Київського обласного центру соціальних служб Київської обласної військової адміністрації, який проводить обов’язкове навчання для майбутніх батьків. 

«Здорових дітей уже забрали, лишилися важкохворі та ВІЛ-інфіковані», – додає чиновниця.

Одразу зауважимо, що проблема усиновлення та опікунства в умовах війни має багато ракурсів. І, звісно, не можна казати, що всі перекоси в цій системі утворилися лише з появою численної нової категорії бажаючих взяти дитину.

В інтерв’ю «Главкому» Ібрагімова розповідає, як влаштовано процес усиновлення, які складнощі чекають на бездітні подружжя на шляху до омріяної дитини та до яких кроків вдаються чоловіки, котрі намагаються за спинами прийомних дітей уникнути мобілізації.

З іншого боку, каже Наталія Ібрагімова, це добре, що знедолені діти матимуть родини, під яким би приводом не відбувалося їхнє усиновлення.

Директорка Київського обласного центру соціальних служб Наталія Ібрагімова обіцяє відмови тим, хто хоче використати дітей-сиріт для ухилення від мобілізації

«Інколи хочеться покликати ТЦК»

Наскільки збільшився потік охочих всиновити дитину порівняно з довоєнним часом?

До повномасштабного вторгнення ми за рік навчали 80-120 осіб, тобто у середньому 50 родин. У 2022 році навчили 320 кандидатів, а у 2023 році ця тенденція стала ще виразнішою. Коли стало відомо, що за новим законом про мобілізацію на відстрочку зможуть розраховувати опікуни та прийомні батьки, у нас почався справжній бум. На 31 липня ми вже виписали довідки 200 людям (з правом на усиновлення дитини чи опікунство – «Главком»). Ще 170 людей навчаються, і ще 100 кандидатів чекають своєї черги. 

Я особисто моніторю кожен пакет документів, що подаються, і помітила таку особливість: якщо раніше до нас зверталися родини, в яких не було своїх дітей, то зараз 50% кандидатів, маючи двох дітей, хочуть третю. Бувають і такі історії: жінка вагітна другою дитиною, але подає документи, аби усиновити ще одне дитя. 

Є чоловіки, які претендують на опіку. У більшості з них – нормальні сім’ї, по двоє дітей. І от дружина пише заяву, що не заперечує, аби чоловік був опікуном, і вони подають документи, хочуть дівчинку 5-6 років. А на питання, чому саме чоловік хоче бути опікуном дівчинки, а не дружина, відповідають, що мають таке право. 

Але для відстрочки через усиновлення чи опіку не треба мати аж трьох дітей. Достатньо однієї, усиновленої.

Так, але всі ж перестраховуються: а раптом приберуть з закону про мобілізацію відстрочку для усиновлювачів, то залишиться статус багатодітної родини. Утім, не хочу образити чи засуджувати жодну людину, яка проходить через наш центр. У мене самої один син воює, один – не воює, і я розумію людей з обох боків. 

Чи контактують з вами ТЦК? Можливо, висловлюють свої перестороги чи просять ділитися даними тих чоловіків, що подалися на опіку чи усиновлення?

Контакт з ТЦК у мене є, але я ним не зловживаю. Ну, не можу я гріх на душу брати і запрошувати сюди ТЦК, аби вони на когось подивилися. Це не входить до моїх обов’язків. І якби самі вони виходили на мене, то я б їх проігнорувала. 

Але іноді, чесно кажучи, хочеться покликати ТЦК, коли бачу деяких чоловіків, які аж так «бажають» узяти дітей. 

Як ви визначаєте, хто щиро хоче всиновити дитину, а хто – через мобілізацію?

Я не можу одразу так визначити: о, переді мною «ухилянт». Але в процесі спілкування бачу людину, поведінку дружини, потім психологи  пропрацьовують і лише після того ми приходимо висновку, чи дійсно цим людям потрібна дитина. 

Раніше у довідках про навчання ми детально прописували всі ризики: чому тій чи іншій людині не можна давати дитину і чому вона не здатна її виховувати. Тобто ми хоч трішки ставили фільтри. Але, на жаль, навесні 2024 року Мінсоцполітики розробило два нових документи – постанову №331 та наказ про внесення змін до деяких документів з питань усиновлення, і у цьому наказі довідку про навчання звели до мінімуму – просто такий-то пройшов навчання і довідка чинна до такої-то дати. Тобто ми можемо лише писати, може людина бути усиновлювачем чи ні, без будь-яких коментарів. 

Новий вигляд «спрощеної» довідки для потенційних опікунів та усиновлювачів, затверджений Мінсоцполітики

Зрозуміло, що міністерству поставлена задача від донорів з Європи, аби у нас відбулася деінституалізація: були закриті всі відповідні заклади і всі діти були влаштовані у сім’ї. Але це так не робиться. Ми навіть готуємо судовий позов до міністерства. 

Уряд хоче «роздати» якомога більше дітей

Тобто держава зараз сама стимулює бум усиновлення. А чому ви так цьому опираєтеся?

Ми завжди працювали на те, аби дитина опинилася в сім’ї. Але не всі можуть потрапити у сім’ї. Наприклад, є хворі діти, а наша медична система і мінімальне фінансування не дозволяють взяти у родину дитину з важкою формою ДЦП. Бо і навичок відповідних у родин немає, і найголовніше –фінансова допомога на утримання цієї дитини буде копійчана. 

На наші питання, а чому прибрали з довідок рекомендації про ризики при усиновленні, у міністерстві відповіли, що так попросили люди, які не можуть знайти «підходящих» дітей для всиновлення. Всі хочуть дівчинку чи хлопчика від нуля до трьох років, але це ж не базар, де можна сказати: покажіть мені здорових дітей. Буває, моїм колегам дзвонять і кажуть: «А де можна подивитися свіженьких дітей, тому що ці «уродці», яких ми дивилися, вже набридли?».

Яким є відсоток «відбраковування» кандидатів на етапі навчання?  

Дуже маленький – приблизно 1%. 

Тобто якихось додаткових перепон чи прискіпливішого ставлення до кандидатів немає?

Через нові вказівки Мінсоцполітики у нас зараз просто немає права викласти обґрунтування, за якими ми відмовляємо. Якщо ж будемо просто відмовляти, на нас через це подаватимуть до суду. 

Після прийняття згаданого наказу я вже зробила одну відмову – у людини син загинув на війні, рана ще дуже свіжа, і вона зрозуміла, що їй ще потрібна робота з психологом. Але в пакеті з 75 кандидатів, яких ми зараз розглядаємо, вже помітно, що п'ятьом треба відмовляти. Тож я буду давати відмови і через це на мене подаватимуть до суду. 

Ви стверджуєте, що на урядовому рівні фактично дано вказівку роздавати дітей усім бажаючим. А деякі наші читачі розповідають, що останнім часом взяти під опіку чи усиновити дитину стало вкрай складно. 

Так всі ж хочуть маленьку красивеньку дівчинку з кучерями і великими очима – тому й складно. Бо діти важкі, з травмованою психікою, з вадами здоров'я, з інтелектуальною відсталістю та педагогічною занедбаністю. 

Нема такого, що людям відмовляють в усиновленні, просто обмежені можливості всиновити таку дитину, яку всі хочуть. 

Але це не означає, що ми взагалі нікому не відмовляємо. Так, був випадок, коли відмовили молодій парі, тому що бажання усиновити було у хлопця, а його дружина ще хотіла «букетно-конфетного роману», і діти у її плани не входили. Ще одній родині відмовили через те, що вона належала до релігійної конфесії, де звичною справою є покарання дитини через побиття лозиною. 

Але люди, яким відмовили, через рік можуть подаватися знову, якщо змінять своє ставлення. 

Чи почастішали останнім часом випадки «розусиновлення» – повернення дітей?  

Цю статистику ніхто вам не скаже, бо її ніхто не веде. 

На території Київської області був страшний випадок. Співробітники нашого центру описали у висновку купу ризиків, вказали, що цій родині треба попрацювати із психологами, важливо правильно підібрати дітей тощо. Але експрацівниця однієї з міських рад, яка мала певні зв'язки, швидко взяла двох маленьких дітей і виїхала у Францію та ще й вивезла свого чоловіка. А вже за два місяці повернула їх у Службу у справах дітей, кинула, як щенят, сказавши, що вони «якісь ущербні».

Такі випадки поодинокі?

На сьогодні поодинокі. Не всі ж можуть виїхати за кордон. Використовують дітей, аби сховатися від мобілізації тут, в Україні. Тож і будуть будь-що утримувати цих дітей. Але ж війна закінчиться…

Після війни, гадаєте, буде масове повернення дітей в органи опіки? 

Прямо масового повернення не очікую, але всі тренери, соціальні працівники, які стикаються з кандидатами, котрі зараз навчаються, на сто відсотків упевнені: повернення дітей буде. І діти будуть травмовані.

«Кандидатів на те, аби взяти дитину, більше, ніж дітей»

Як відбувається сам процес усиновлення і скільки часу займає? 

Пара, яка бажає стати кандидатами на усиновлення дитини, спочатку має прийти до Служби зі справ дітей. Служба вивчає умови проживання родини, з'ясовує мотиви усиновлення, ставлення до виховання дітей – і готує відповідний висновок. У разі позитивного висновку людей мають відправити на навчання, а після цього вони починають збирати довідки про стан здоров’я, висновки психіатра, нарколога тощо. 

На практиці ж відбувається дещо інакше: подружжя приходить до мене на навчання уже з усім пакетом документів, і перед тим, як включати людину у групу, ми з представником Служби зі справ дітей її вивчаємо. Ну навіщо нам навчати людину, в якої потім виявиться, наприклад, довідка про судимість? 

Якщо ми даємо позитивний висновок, то Служба у справах дітей ставить таку людину на облік – і починається пошук дітей. За старими правилами, ми писали в рекомендаціях бажаний вік дитини. Якщо дітей такої вікової категорії немає в цьому районі, то пошук відбувається на регіональному рівні, потім – на всеукраїнському. 

Так само для опікунства – ми надаємо довідку про навчання, а Комісія з питань захисту прав дітей розглядає доцільність призначення опікунства. Після цього, згідно з постановою Кабміну № 866, опіка встановлюється «рішенням районної держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади». Можна встановити опіку і через суд, але це довгий процес, і у 90% випадків цим шляхом не йдуть.

Тепер щодо часу. Багато батьків скаржаться, що вони два місяці витратили на збирання документів, а хтось – що пів року. Насправді все залежить від бажання. Наприклад, ми з чоловіком, коли брали до себе в прийомну родину дітей, зробили всі документи за п’ять днів. Після того, як здали документи, два-три місяці треба чекати у черзі на навчання. Навчання триває місяць. Потім шукається дитина, і вже після моменту, коли її знайдуть та звернуться до місцевого суду із позовною заявою про усиновлення, може пройти ще пів року. Тобто сам процес усиновлення з паперами та судом займає десь рік, але пошуки дитини можуть тривати і два роки. 

Раніше, коли було менше  кандидатів, усиновлення відбувалося швидше. До того ж, усі діти були в Україні, а зараз, наприклад, мої друзі, аби забрати до себе у прийомну родину дитину, вже чотири місяці чекають на неї, бо вона перебуває у Німеччині. 

Чи вистачає дітей в Україні на таку кількість охочих? 

Кандидатів на те, аби взяти дитину у родину, вже більше, ніж дітей. Конкурс, як у престижний університет, – на одну дитину по 10 осіб. Зараз люди вже розуміють, що дітей від нуля до трьох років на усиновлення просто немає. Натомість є діти по 10-15 років. Тож зараз стали більше всиновлювати дітей, яким 10-12 років. 

Наприклад, у Бучанському районі близько 90 пар уже пройшли навчання і ще 50 проходять. А дітей, крім важкохворих та з ВІЛ-інфекцією, в районі немає. 

«Дитина їм потрібна, щоб уникнути мобілізації»

Кому з кандидатів не варто сподіватися на позитивний вердикт через віковий ценз чи з інших причин?

Якщо я буду бачити, що дитина потрібна лише для того, щоб уникнути мобілізації або звільнитися зі Збройних Сил, то таким кандидатам сподіватися на задоволення їхнього прохання не варто. 

У мене є приклад однієї бабусі, в якої під опікою онук. Є двоюрідний брат цього онука, який може бути мобілізований на війну. І от родина вигадала таку схему: брат пише заяву, що буде опікуном. Але є нюанс – він  живе за 150 км від того хлопчика. Ми чудово розуміємо, що дитина мешкатиме у цієї ж бабусі, а опікун – в Києві, і тільки ховатиметься від мобілізації за цим начебто опікунством. Служба у справах дітей і я особисто зробимо все, аби не передати дитину під опіку цього молодика, але не прийняти документи і не провести з ним навчання я не маю права. 

А опікун має право не жити з дитиною, а лише її матеріально підтримувати?

Не має права. Але є поодинокі винятки. Наприклад, у Боярці є Богунівське училище (Київський військовий ліцей ім. Івана Богуна – «Главком») для дітей після 5-6 класу. У таких спеціалізованих закладах можуть навчатися діти, які перебувають під опікою, і приїздити до опікуна на вихідні чи на канікули. Або є футбольні школи, де діти живуть та навчаються і при цьому перебувають під опікою. Але просто так оформити дитину під опіку і віддати її жити деінде не можна. 

Чи має реальні шанси всиновити дитину самотня людина, а зокрема самотній чоловік? 

Дуже багато самотніх жінок усиновлюють дітей. Я формувала на осінь групу на навчання з 85 чоловік, і серед них 15 – одинокі жінки. 

Самотні чоловіки також є, але вони більше цікавляться опікою, бо це швидше. Для отримання опіки вони за два тижні документи збирають, ще два тижні проходять навчання та знаходять дитину.

Зараз у мене навчаються 11 чоловіків-кандидатів в опікуни різної вікової категорії, і всі, звісно, призовного віку. 

Вважаю, що опікуном чоловік може стати в особливих випадках, наприклад, якщо сестра загинула, а у неї лишилися діти. До речі, опікуни, які мають родинні зв’язки, не проходять навчання. А у жодного з цих 11 чоловіків немає такої родинної історії, яка спонукала б на опікунство. Вони знаходять будь-яку дитину. Один казав: «Та цих циганчат у Закарпатті стільки…». 

Місцеві органи влади, яким належить останнє слово, не гальмують процес опікунства у таких випадках? 

Ні. Є навіть випадки, коли обласна влада «душить» Службу у справах дітей за те, що у неї багато дітей сидять по закладах. А тут приходить чоловік, який готовий дитину забрати. Та бери заради Бога! 

Подивіться, хто сидить у тих комісіях: голова селищної ради, секретарка, бухгалтер, начальник ЖЕКа, сімейний лікар, начальник Служби у справах дітей, начальник центру соціальних служб. І всі зацікавлені в тому, щоб швидше дитину кудись прилаштувати. 

А сама дитина може відмовитися від потенційних батьків?

На спілкування з дитиною дається 10 днів, після чого і потенційні батьки, і дитина можуть висловити свої емоції. Як правило, дитина, яка отримує шанс вирватися з сурових меж свого закладу, не відмовляється, але прецеденти відмов є. Наприклад, дитину хочуть забрати з прийомної сім’ї, а вона дуже прикипіла душею до прийомних батьків і ті її не хочуть відпускати. Це недопрацювання соціальних працівників, бо ми всі повинні працювати на те, аби діти жили в повноцінній сім’ї і були щасливими. 

«Німеччина не хоче віддавати наших дітей»

Чи актуальними є анкети дітей, вивішені на сайті Мінсоцполітики?

На сайті Мінсоцполітики можна підібрати собі бажану дитину, але далеко не факт, що вона буде «вільною»

Там часто зустрічаються анкети дітей, які вже у процесі усиновлення. Дуже багато дітей перебувають за кордоном, куди виїхали ще на початку війни з прийомними батьками, сім’ями. Ви ж розумієте, батьки прилаштувалися там, планують своє майбутнє, і їм комфортно та вигідно перебувати там саме з дітьми.

Дуже багато дитячих закладів виїхали до Німеччини і Нідерландів. У нас була проблема з Іспанією, бо у цій країні своє бачення щодо дітей, яких вони пороздавали в опікунські сім'ї, призначені іспанськими судами. Завдяки тому, що у нас була плідна співпраця з посольством України в Іспанії, ми буквально виривали наших дітей звідти, бо в Україні знаходили їм усиновлювачів.

А Німеччина взагалі не хоче віддавати українських дітей. Вони зробили для них тест з явно маніпулятивним питанням: чи хочеш ти вертатися у країну, де бомби падають на голову? Звісно, діти відповіли, що ні. І цим опитуванням німці тепер махають перед нашими очима і кажуть: от бачите, діти самі не хочуть повертатися. Тепер ми добиваємося, аби зробили те саме опитування, але за участі української сторони.

Чи ви сприймаєте нинішній бум з усиновлення винятково як негатив? Може, це добре, що люди хочуть взяти дітей-сиріт, навіть якщо ці люди керуються егоїстичними мотивами?

Розумію, що кожен випадок є індивідуальним. Як на мене, дитина повинна жити у сім’ї, і я задоволена цим бумом. Але оцей негативний присмак щодо використання дітей та влаштування їх у родину для того, аби самому не піти захищати країну, мені не подобається.

Утім, дітям все одно хочеться змінити місцеперебування, і вони будуть задоволені у будь-якому випадку.

Павло Вуєць, «Главком»